Ось глянь, як уже поклювали... (Став навколішки). Вижени їх!
М а л а х і й
(одним рухом)
— Вижену!
3
Підійшов Т р е т і й. Він увесь час змітав щось біля себе.
Т р е т і й
— Позамітайте крихти! Дивіться — накришили...
4
Прибіг Ч е т в е р т и й з жовтою квіткою.
Ч е т в е р т и й
— Бачили Олю! Вона сьогодні чарівна. Вона — прекрасна. У неї така ніжна й запашна полова залоза (понюхав квітку). Такої я ще не бачив, хоч і мав любов...
П е р ш и й
— Вони й залозу поклюють!
Т р е т і й
— Хай клюють, аби не топтали...
Д р у г и й
(трепетно)
— Тихо!.. Почують.
Ч е т в е р т и й
— Мав любов з дівчатами, жінками, бабами... Пригадую, де це було. Вперше у кухні, потім в коморці, на кладовищі, в церковній ограді — росяна трава і дзвони, ще й досі дзвони, білий фартушок, гострий молодик з правого боку...
Т р е т і й
— Це на крихтах, на хлібові!..
Ч е т в е р т и й
— Заждіть! Разом сто сім жінок за п'ятнадцять років, чотирнадцять тисяч, п'ятсот тридцять... тридцять…
П е р ш и й
— Поможіть їх розігнати! У-у-у-...
Закричавши тужно, став бігати й підстрибувати. За ним побігли другі, кожен із своїм рухом, вигуком або піснею.
5
Підійшов санітар. Ч е т в е р т и й до нього:
— Ви бачили Олю?
С а н і т а р
— Он туди йди! Вона там... (Показав у другий од Олі бік).
Ч е т в е р т и й
— У неї прекрасна й запашна, як троянда, полова залоза — я бачив...
С а н і т а р
— Де ти... бачив?
— Я сидів отам в кущах... А вона підійшла...
— Ну?
— Рвала квіти...
— Ну?
— Нахилилась...
— Ну-ну?
— Я й побачив... На нозі, біля коліна. А вночі вона прийшла до мене і, якби не кішка...
— Яка кішка?
— Та, що й цієї ночі знов привела мені троє котят... Скажіть, яке має право та кішка нявкати всім, що ко тята од мене...
— Ну, вже поблудив... Отуди йди, до всіх...
Ч е т в е р т и й
(одійшовши)
— Що прокинусь уночі, а вона вже з кетягами і нявкає, нявкає всім: няв-няв-няв...
6
Підійшла О л я, щоб заспокоїти четвертого. С а н і т а р заступив їй дорогу:
— Інтелігентик оцей каже, що ви приходили до його вночі.
О л я
— Щодня йому гіршає.
— А може, цьому й правда?
— Що?.. Боже мій! Трохиме Йвановичу!
— Я не винний, бо ще й не такий на вас поговір може вийти.
— Поговір?
— Знаю я про все, Олю, — як і де гулялося вам, і як морозивом Кирюшика годувала, та як постіль квіточками посипала, сорочечку білую скидала...
О л я
(хитнулась)
— Неправда!
— Неправда? Та я про любов про вашу все чисто знаю і навіть можу сказати, якого числа уночі ви прив'язали Кирюху до себе косою і такечки спали...
— Як же це... ви дознались! Боже мій! Хто вам про це сказав?
— Хто, питаєте?
— Скажіть!..
— А гарнесенька ви зараз. Цей сором вам дуже личить, їй-богу. Очата, як дві небесні планети, і так далі...
О л я
(самими губами)
—Хто?
— Про морозиво пташка розповіла, бо на дереві сиділа і все чисто бачила, про постіль та квіти нетля-метелик, ну а про косу — муха-ха-ха. Ну, ну... Я шуткую, бо що таке му-ха? Дурна комаха-ха-ха...
— Що ж тепер мені робити?..
— Не що інше, як плюнути на Кирюшика, бо все одно з другою вже крутить любов.
— На любов свою хіба можна плюнути? — Як не плюнете — піде поговір...
— Трохиме Йвановичу! Невже ж ви хочете мене перед усім світом на поглум виставити, щоб згоріло в мені серце. Що я вам зробила?
— Нічого. Проте я хочу, щоб ви зробили мені любов, бо я вже знемігся без неї... Чуєте?.. Пора вже подумати й про мене.
О л я
(заломила руки)
— Скажіть, як ви дозналися?
— Про що?
— Ну... про морозиво, постіль, квіти?.,
— Я ж уже сказав: пташка, метелик, муха...
— Трохиме Йвановичу! Скажіть!
— А попросіть!
— Трохиме Йвановичу...
— Попроси!
— Ну, милий! Скажіть!
С а н і т а р її за руки притяг до себе.
О л я
— Пустіть!
— Ну-ну... Не норовися!
— Не давіть мені руки!
7
Тяжко зігнувшись та міцно стиснувши руки, наблизивсь п' я т и й х в о р и й:
— Поможіть!
С а н і т а р
(до Олі)
— Оцьому ввижається, немов носить він на плечах величезного удава, що хвіст його волочиться десь по той бік світу... А любов моя без взаємності ще гірш за того удава, бо давить не руки, а серце... Отак! Отак!
О л я
(скрикнула)
Не мучте!
П ' я т и й
— Не можуї Знемігсяі Зараз впустю. Зараз буде катастрофа. Поможіть!
С а н і т а р
— Він сказав... Кирюха.
О л я
— Він!..
П ' я т и й
(до Малахія)
— Не можу задавити... Це ж удав — всесвітнє зло. І тільки я впустю його — він задавить увесь світ... Поможіть!
М а л а х і й
(рухом руки)
— Поможу!
О л я
— Невже він?
С а н і т а р
— Ще не вірите?.. У вас тут (показав на спину) родинка. Так? (Показав на груди}. А ліва трошки більша за праву... Так? А ви любите, щоб усе (зашепотів про щось в ухо).
О л я
— А він не казав вам, що тепер у мене тут... од його дитина?
С а н і т а р
— Дурниця! Подвійний аборт: Кирюху із серця, дитину із черева — от і вся проблема.
О л я
— А про свою хворобу не казав?
С а н і т а р
— Про яку хворобу?.. Та ви шуткуєте, Олю Манойловно!
О л я
— Хочете пересвідчитись?
С а н і т а р
— Ну-ну... Це він на зло мені, за ті гроші... От же паскудник, гаї А ви чого зразу про це не сказали... Хіба так можна гратися!.. (Пішов).
Оля упала і тяжко заплакала.
П ' я т и й
— Зараз буде катастрофа! Пускаю! Поможіть!
М а л а х і й
(непомітно стеживши за санітаром та Олею, заходив, захвилювавсь, як ще ніколи)
— Негайно... Негайно потрібна реформа людини!.. Зараз, кажу, або вже ніколи! Разом з цим пересвідчуюсь, що ніхто, опріч мене, такої реформи не зробить... Так. От тільки не знаю, з чого почати... Вихор думок, голубих, зелених, жовтих, червоних. Як їх багатої Ціла метелиця! А найбільш голубих, і вони, по-моєму, найкращі та иайпридатніші будуть на мою реформу. Треба ловити їх... Ось одна! Ось друга! Ось третя. Немов метелики, а дивіться, що з них виходить!
У хворій його уяві з'явилися, розквітнули дивовижні проекти, реформи, цілі картини. Спочатку з голубих коливань і метеликів збіглися, закрутилися якісь голубі кола з жовтогарячими центрами, забринів спів "Милость мира" Дехтярьова, перемішаний з Інтернаціоналом, брязкотом кадила та з трелями жайворонків, по тому вималювалось таке: десь у голубій РНК голубі наркоми сидять і слухають його доповідь про негайну реформу людини. Плещуть в долоні, схва-і люють і вітають його, він далі показує наркомам наочно, як треба реформувати людей. По черзі до нього підходять: дідок у дармовисі, колишній воєнний в галіфе, дама, Агапія, санітар, божевільні. Він накриває кожного голубим покривалом, повчає, переконує, потім робить магічний рух рукою, і тоді з-під голубого покривала виходить оновлена людина, страшенно ввічлива, надзвичайно добра, ангелоподібна. Далі ці люди, багато людей і він на чолі їх, з червоними маками та з жовтими нагідками йдуть у голубу даль. По дорозі бачать — стоїть гора Фавор, Оля несе яблука святити, люди співають їй "осанна", тільки якось по-новому. По тому в голубому мареві маячить якийсь новий Єрусалим, далі голубі долини, голубі гори, знов долини, голубі дощі, зливи і нарешті голубе ніщо.
8
Очувся М а л а х і й. Олі вже не було. Навколо ходили й кружляли хворі.
М а л а х і й
— Ага. На підставі вищепобаченого (взяв пучку землі, поплював, розтер і помазав собі лоба) помазаюся народним наркомом (гучно). Сповнилось! Слухайте всі, всі, всі!.. В ім'я голубої революції я помазавсь народним наркомом...
Д р у г и й
— Тихо! Я бачив, у траві верблюжі вуха ростуть.
М а л а х і й
— Хай ростуть!
— Вони ж слухають.
— Прекрасно!
— І переказують!
— Кому?
— Всім...
М а л а х і й
(звів голову)
— Прекрасно! Гей, верблюжі вуха! Перекажіть всім, всім мій п е р ш и й декрет.
Х в о р і
(поміж себе)
— Всім, всім, всім.
М а л а х і й
— З ласки великої матері нашої революції я помазався народним наркомом. Анкета моя: ціпок і торбина сухарів; родинного стану я зрікся, пішки пройшов увесь стаж попередній, воду я пив із ста семи криниць; нарком без портфеля; зовнішні ознаки та клейноди мої: червона лента через ліве плече, ціпочок і сурма, для українців бриль і на великі свята корона з соняшника в руці. Народний нарком М а л а х і й. Ні, не так... Народний Малахів, в дужках — нарком. Скорочено — Нармах... Ні, Нармахнар.
Х в о р і
— Народний нарком. Нармахнар появився.
Х т о с ь
(став навколіна)
— Виведи нас звідси!
Х т о с ь
(захвилювався)
— Він самозванець, не вірте!
Т р е т і й
— Коли ти велике начальство, — прикажи, щоб хліба святого не кришили. Хай крихти позбирають. Отож од таких і голод. Думка була весілля справляти, коли гульк — і молода, і М а т и весільна на баштані посохли... А замість кавунів дитячі голови посходили. Що крику, що плачу, кажуть...
М а л а х і й
— Прикажу! Виведу! Всі-бо ваші просьби, заяви у серце кладу. До речі — мій другий декрет... Всім, всім, всім... Негайно скасувати всі портфелі й теки. Коли ж урядовці спитають, куди їм складати заяви та скарги, відповідь дайте: однині всі скарги народні, заяви і просьби носіте: 1) в голові; 2) в передсердечних сумках — ніже ні в портфелях, ні в теках. Народний М а л а х і й, нарком. Скорочено — Нармахнар. Харків. Вілла Сабурова.
Х в о р і
— Виведи нас, Нармахнаре!
М а л а х і й
— Виведу й поведуі Поведу туди, де зоріє небо й голубіє земля, де за обрієм співають на золотих сідалках голубі будимирі соціалістичні півні...
Х в о р і
— Нас не пустять!
— Не вірте йому!
— Сторожа не пустить.
— Небесні два сторожі й квочка не пустять.
М а л а х і й
— Я вам скажу таке слово, що пустять, — пароль такий, що й мур розваля... Підходьте по пароль!
Хворі
— По пароль!
— По пароль!
— По пароль!
М а л а х і й
(кожному тихо)
— Голубі мрії...
Х в о р і
(повторивши той пароль, кинулись до муру)
— Так виводь нас! Веди!
М а л а х і й
— Лізьте!
Хтось з хворих
— А як піймають?
М а л а х і й
— Не впіймають!.. На сторожі коло вас сам нарком народний. Лізьте, кажу!
Подерлися, перелізли хворі через мур. М а л а х і й переждав останнього, тоді поплював на руки:
— В ім'я соціальної матері нашої революції (поліз і собі).
9
О л я
(прибігла)
— Стійте! Куди ви?
М а л а х і й
(з муру)
— Не закудикуйте! Хіба ще й досі не зрозуміли? Обійти треба кожну хату, межу і завод, щоб кожному преподати голубії мрії...
— І вам не сором перелазити через мур! Злізьте!
— Народний нарком має право перелазити через всі тини на Україні, через всі мури й паркани.