Народний Малахій

Микола Куліш

Сторінка 3 з 10

Вже гордість у голову вдарила, а ми раби і немов дурні... І це наш кум! Ні! Не пустюі Не я буду. Богом присягаюсь, як не поверну його назад. З дороги верну. Сам до ВеЦеКа вдарюся!.. От що: зараз, як вийде, я промову скажу, а ви, Мокій Яковичу, почніть "Милость мира"...

Т е н о р

(так і кинувся)

— До-до, соль, мі, до-до. Любо Малахієвно! На-ду-ду-ню! Ставайте до фісгармонії...

К у м

(рукою, знов як булавою)

— Спокійно! Не зразу, кажу! Порядок даю: перше — я промову скажу, далі канарка, "Милость мира", сльози і курка. Глядіть лишень не збийтесь! Я знак покажу.

Кожне пошепки собі повторило:

— Промова, канарка, "Милость мира", сльози і курка.

9

Увійшов М а л а х і й, готовий в путь. Кум заступив йому дорогу:

— Ти справді йдеш, куме?

— Іду, куме.

К у м

(глянув на всіх. Тихо)

— Промова. (Голосно). Слухай, Малахіє, — не тільки ти, а всі, хто в домі сему сущі! Гадалося нам, що доживеш ти безмалахольно свого віку і сконання життя вчиниш на руках у нас, у друзів, і ми за труною твоєю підемо, співаючи: "Святий Боже, Безсмертний, помилуй нас..." Дайте води! (Випив, тяжко зітхнув). Спокійно! Гадалося, що цю промову скажу я над труною твоєю, або ти над моєю, бо це ж однаково, а вийшло не так. Не ту путь ти собі ізбрав і зрадив релігію, закон, жону, і діток, і нас, друзів та кумів твоїх... І куди ото ти взагалі йдеш, подумай тільки!.. Випийте води, Тарасовно!

Т а р а с о в н а

(випила води. Ледве вимовила)

— Я ж не виживу сама, помру я, Маласику...

Іще хтось хотів випити води, та кум, строго зиркнувши, графина заткнув.

К у м

— Та не вірю я, не вірю, що підеш ти на темну путь, бо хто ж, як не ти, найвірніший християнин був і на клиросі 27 год виспівав, а що вже святоє письмо, то до буковки знаєш! Не йдиі Тебе просить церковна громада, обрати на голову хочуть, і це факт...

Б а с, Т е н о р, с у с і д и

— Фактично так, бо в неділю й збори!

К у м

— Як ідеш, то оглянься, подивись, як сумує жона твоя та й доньки похилились, немов вербиноньки над ставом у степу... Ти глянь, канарка — і та засумувала!

М а л а х і й

(підійшов до клітки. Замисливсь. Затаїли всі дух. Зняв клітку)

— Отак і я сидів, отак у клітці життя свого найкращі роки (до вікна та й пустив канарку). Лети, пташко, і ти в голубую даль. (Повернувся до всіх). Прощавайте!

К у м

(показавши знак Тенорові, до Малахія)

— Куме, не ходи, бо загинеш!

М а л а х і й

— Хай і загину!

— Заради чого, куме?

— Заради вищої мети.

Л ю б у н я забрала на фісгармонію, Т е н о р руками, як крилами, махнув і залунало: "Милость мира жертву хваленій" (Дехтярьова). М а л а х і й спинився, хотів щось промовити, та б а с не дав: покрив усі голоси й фісгармонію, аж жили на шиі набрякли — вивів: "Імами ко Господу".

М а л а х і й

(болісна усміхнувшись, до кума)

— От і повимітав з душі павутиння релігії, а не знаю, чого мене спів цей так чудно тривожить...

Хор далі: "Достойно і праведно єсть поклонятися Отцу, і Сину, і Святому Духу, Тройце єдиносущней і нераздельней...

М а л а х і й

— Ще малим, пам'ятаю, на зелені у церкві святки, як співали це, уздрілось мені, немов за нашим містечком Бог зійшов на землю, в царині ходить і кадить... Такий собі дідок сивенький у білій одежі, а очі сумні... Кадить на жито, на квіти, на всю Україну. (До сусід, до кума). Чуєте, бринить кадило і співають жайворонки.

К у м

— У неділю, куме, в церкві співатимуть оце "Милость мира" хіба так! Зоставайся з нами! (Узяв Ма-лахія за руку, налагодивсь вже торбину з нього зняти).

М а л а х і й

(раптом зчувся)

— Пусти!.. Геть спів цей отруйний! Замовчіть!

К у м

(рукою)

— Співайте!

М а л а х і й

— А-а, це ти вмисне хористів церковних накликав, Іцоб мене співом оцим та ладаном знов отруїти. Так не вдасться тобі це зробити! Бо дивіться — підходить до старенького Бога хтось в червоному, лиця не видно і кила гранату.

Хор гримнув: "Свят, свят, свят Господь Саваоф ісполнь небо і земля слави твоєя"."

Чуєте грім? Огонь і грім на квітчастих степах українських... Кришиться, дивіться, пала розбитеє небо, он сорок мучеників сторч головою, Христос і Маго-мет, Адам і Апокаліпсис раком летять... І сузір'я Рака й Козерога в пух і прах... (Заспівав щосили). "Чуєш, сурми заграли..." Сурми революції чую. Бачу даль голубого соціалізму. Іду! (До жінки). Будь здорова і щаслива, старенька...

Т а р а с о в н а

(заридала)

— Не йди, Маласику, бо вмру я отут!.. Прийде, прийде журба горбата та й сядеть в головах вночі... Засушить, задавить...

10

Раптом ускочила с т а р ш а дочка з убитою куркою:

— Мамонько! Папонько! Курку нашу вбитої Тиша нависла.

К у м

—Яку?

— Жовтяву ось, золотий чубок.

М а л а х і й

(взяв курку. Обдивився)

— Хто вбив?

Д о ч к а

— Тухля Василь Іванович. Кийком у толову влучив...

К у м

(до Малахія)

— Що, куме! Ще й з двору не вийшов, а вже вороги твої дибки пішли. То я б, тобою бувши, не подарував цього Тухлі довіку. Зараз би по міліцію і на суд.. о

С у с і д и

— Авжеж, на суд треба!

Т а р а с о в н а

— Це ж золото, а не курка. Пам'ятаєш, Маласику, як ти й' ще курчатком пшоняною кашкою годував, а воно попоїсть та на плечі хур-хур.

К у м

(побачив, що М а л а х і й замислився)

— Кличте міліцію! Я за свідка буду. Люди добрі! Подивіться, яке варварство! Вбито неповинну курку, і за що?

М а л а х і й

— Так. Це варварство.

К у м

— То клич міліцію протокола писати!

М а л а х і й

— Ні, не треба... Протоколами зла не зруйнуєш і соціалізму не збудуєш. Цей злочин ще раз переконує мене, щоб я негайно поспішив до раднаркомів, щоб прискорити ухвалу моїх проектів... Бо головне ж тепер — реформа людини, і саме про це проекти я склав… Іду!

К у м

(уже й він розгубився)

— Куме, не йди! Пам'ятаєш, як ще школярами крашанки ми їли у страсну п'ятницю.

М а л а х і й картузика на голову натяг.

Не йди, бо вдарю!..

Л ю б у н я впала перед батьком навколішки. Очима самими просила.

М а л а х і й

— Зворушили мене розхвилювали.,,. Та не можу, доню, не можу, куме, зостатися" бо в сто крат дужче зворушений і потрясений я од революції.

11

Т а р а с о в н а

(тим часом примчала із кухні солодку бабку)

— Маласику! Ось я бабку тобі улюблену спекла... Не йди, Маласику! Така вже ж вийшла пуховита, запашна І зірка, ось глянь, п'ятикутна з озюминок...

Ще тричі хитнувшись, пішов М а л а х і й. Через силу ступав, немов видирався з болота. За порогом хода його стала вільніша. Випала бабка. Шдогнулись ноги в Тарасовни. Припала вона до розбитої миски.

С у с і д и

— І миска розбилась…

Т а р а с о в н а

— Не миска, сусідоньки, — це жисть моя розбилася...

Заплакала тихо і тяжко. Доньки помліли. Любуня, мов статуя та, — скаменіла. Нум, одчинивши двері, дивився услід. І, як очерет той вечірньої пори, шелестіли с у с і д и:

— От уже драма! От вже коли виплакатись можна уволю!..

ДРУГА ДІЯ

Задзвонили телефони в РНК УеСеРеР — то жалілись к о м е н д а н т

и, що їм клопіт робить М а л а х і й С т а к а н ч и к:

— Черговий секретар РНК? Дзвонить Комендатура. Просимо директиви, товаришу, що ж робити з Ма-лахієм Стаканчиком? Та з отим божевільним, що проекти пише. Т р е т і й тиждень ходить, день у день. І нехай би сам, а то ж узявсь других водити. Кого? Та, наприклад, хтось побивсь із жінкою, він того привів, хтось когось налаяв, він обох притяг, п'яний десь мочивсь в провулку, він і того ублагав прийти. Вимагав і негайної на них реформи... Слухаю! Так. Так. Так. А як не послухається, то що тоді? (Кинув трубку). Оце директива! І

Д р у г и й

— Що сказав?

П е р ш и й

— "Тактовно й обережно порадьте, каже, старому, щоб вернувсь додому. До ОВК написано, щоб було дано йому посаду..." Не поможе бабі й кадило, коли бабу сказило!

Д р у г и й

— Ти думаєш — він божевільний?

П е р ш и й

— Коли він не божевільний, то тоді ти або я божевільний, інакше не може бути.

Д р у г и й

— Ет... просто чудій!

П е р ш и й

— А його проекти?

Д р у г и й

— І божевільного мало. Я чув, казали в РНК — просто наколотив чоловічок гороху з капустою, оливи з мухами, намішав Біблії з Марксом, акафіста а "Анти-Дюрінгом"...

П е р ш и й

— Ну, коли так просто, будь ласка, — тактовно й обережно порадь йому, щоб вернувся додому. Он він іде.

Д р у г и й

— Сам?

П е р ш и й

— Просто не сам. Зараз наколотить тобі оливи а мухами— і ти мусиш все це тактовно й обережно з'їсти.

Почувся Малахіїв голос:

— О люди, люди!...

П е р ш и й

(ухопився за голову)

— Чуєш?.. Починається!

2

Увійшов М а л а х і й з ціпочком. За ним розгублені, аж налякані, протовпились: дідок у дармовисі, з парасолькою, колишній воєнний в галіфе, літня Д а м а

в брилику з тремтячим рожевим пером, покрашена панночка, бліда дівчина, застарений парубок.

М а л а х і й

(пропустивши їх)

— О люди, люди! — сказав Тарас (до к о м е н д а н т

ів). І це у столиці! — додам і я.

Д р у г и й

(під тон йому)

— Що трапилося, скажіте?

М а л а х і й

— Що? Перше, — перекажіть од мене привіт на пролетарський Олімп. Більш точно: наркомам і голові.

Шановні соціальні батьки! Ждучи на ухвалу моїх проєктів (вже Т р е т і й тиждень), віншую вас з днем мого еінгола. Чим розважете мене ви в цей наречений і свя-тий день? Питаюсь, — чим, бо тінь журби української цпала і мені на плечі: місяць пропав, пшениця погоріла, хазяйка вигнала з кватирі...

Знявся гомін:

— Пшениця?

— Яка хазяйка?

— При чому ж тут ми?

— За віщо ж нас?..

— (Перебив хтось). Навіщо нас?..

— (Разом двоє). Приведено?

М а л а х і й

— А хіба я мало питань та проблем розплутав, розв'язав? Примітка: проблеми — це пломби, що ними запечатано двері в майбутнє. 1) Про негайну реформу Людини і в Першу чергу українського роду, бо в стані дядьків та перекладачів на тім світі зайців будем пасти; 2) про реформу української мови з погляду повного соціалізму, а не так, як на телеграфі, що за слово уночі Оравлять, як за дві слові — у, ночі; 3) додаток: схема перебудови України з центром у Києві, бо Харків здається мені на контору. Соціальні батьки! Ще раз нагадую: поспішіть з моїми проектами, найпаче з проектом негайної реформи людини. Наочні доводи негайності — ось вони (показав пальцем на всіх, кого привів). Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім!.. Учора п'ять було, завчора три...

П е р ш и й

(до всіх)

— Що скоїлось? За що він вас привів?

Знявся ще гучніший гомін.

— Ми самі не знаємо...

— Стояли біля церкви, гомоніли про се, про те, і раптом...

1 2 3 4 5 6 7