Тільки Той знає, за віщо.
К у м
(до сусід)
— Здоровенькі були!
С у с і д и
— Здрастуйте й вам!
К у м
— От яких мук зазнаєм. Тіка од нас кум, а куди — то й сам, ма'ть, не зна.
Т а р а с о в н а
— Карти в одну душу — дорога.
К у м
— Знаю й про це і кажу: хай вже на гробки дорога йому ляже, тільки не туди...
Т а р а с о в н а, д о ч к и й с у с і д и
— Господи, куди? Куди, хрещений? Куди?
К у м
(до клітки. Журно похитав головою)
— Здрастуй, пташонько! Сумуєш? Печалуешся й ти, що тіка твій хазяїн? (Обернувся до сусід). Не дурно ж у пісні співається: "канареєчка так жалібно пойоть"... (Тоді став драматичний весь і возговорив). Слухайте, кумо, і ви, хрещениці, й ви, с у с і д и! Довідався оце я, що виконком не в силах заборонити кумові нашому тікати...
Т а р а с о в н а
(хитнулась. Тоді до кума, до всіх)
— Дзвенить... в ухах... тонюсінько ж отак дзвенить...
К у м
(побачив, що Л ю б у н я якось чудно дивиться, не рухається — до неї)
— А ти ще держишся, хрещенице?
Л ю б у н я
— Як була революція, хрещений, то всі пили воду й цокотіли зубами... Одна я отак стояла і всю революцію як "страсті" вистояла. Тільки отут (показала на щелепи) боліло... А тепер тут болить (на щелепи), і тут болить (взялася за серце), і в колінках болить, болить...
К у м
— І навіть начраймил сказав мені, еге... Нема, ка, в Радянської влади такого закону, щоб забороняв тікати з дому, тим паче, ка, немалолітньому вашому кумові.
Т а р а с о в н а, д о ч к и, с у с і д и
— Куме! Що ж тепер робити?
— Хрещений, порадьте!
— Така ж драма, така драма!
К у м
— Спокійно!.. От тепер ви вповні зрозуміли, од чого живіт, нерви і все чисто в світі... Через кума!.. Басів покликали?
Л ю б у н я
— Зараз, сказали.
К у м
— Слухайте ж ще раз!.. Спокійно — себто, не плакати, тим паче в непритоміє не падати, аж поки не скажу — це раз...
С у с і д и
— Слухайте! Слухайте!
К у м
— Канарку сюди! Ближче до столу!.. Отак... Засвітіть лампадика!
Т а р а с о в н а й д о ч к и
— Розіб'є, куме!
— Папонька вже не вірять у лампадик.
К у м
— А я кажу — засвітіть!.. Ладан є?
Т а р а с о в н а
— Є... Отам достань, доню, отам на божниці!..
К у м
— Накадіть, щоб на нерви йому вдарило. То дарма, що сьогодні він проти релігії. 27 год людина любила канарок, щоб ладаном пахло, у співах церковних кохалась — і щоб даром оце все минулось йому? Це — два...
С у с і д и
(хитали, вихитували головами)
— А так, так!
— Авжеж, так!
К у м
— От що, — которую курку найбільш любив кум?
Т а р а с о в н а
— Жовтяву, золотий чубок.
К у м
— Убийте жовтяву!
Т а р а с о в н а
— Та що ви, куме! Таку курку!...
К у м
— Убить, кажу! І хай прибіжить котора з дівчат... Ну, от ти, Любуню!.. Ні, ти гратимеш на фісгармонії... Ти, Віруню!.. Прибіжи з куркою й кричи, що немов сусіда Тухля убив курку кийком по голові...
Т а р а с о в н а
— Це ж курка — нема ціни, куме.
К у м
— Отут-то й воно! Убить кілком, щоб око вискочило, щоб розтривожився він!.. Може, бог дасть, почне позиватись за курку, як колись до війни позивавсь він три роки за півня...
С у с і д и
— А справді — це спосіб розумний... Біжи котора.
Т а р а с о в н а
— Вірунько, біжи!
Всі
(разом на Віруню і сама вона на себе)
— Біжи, біжи! (Побігла).
К у м
— Це — тільки три... Чотири, спокійно, — я оце йшов і на природу дивився... І знаєте, що я помітив (по паузі). Помітив, що вже й природа не та, що за старого режиму була (по паузі). А чого так?.. А того, що попсували комуністи й природу... Отак запитаннями самими заплутаю кума — не втече... Недавно в райсельбуді центральний оратор виступав, дак я його запитаннями, немов каміннями отак... От і б а си.
6
Тільки х о р и с т и у двері, а вже кожне їм дорогу дає.
Т е н о р, заїка, привітавшись, як почав:
— Чу-чу-чув, що...
Та, спасибі, б а с підхопив:
— Тікають М а л а х і й Минович?
К у м
— Не так тяжко було б, якби він помер добровільно, навіть сьогодні. Сорок сім років, подумайте, сім'я, честь честю, і тут тобі наї — тіка.
Т е н о р і б а с
(здивувалися)
— А ку-ку-ку...
— Куди, інтересно, тіка?
К у м
— Іду, каже, куме. Куди, питаюся? Послі, ка, одкриюся.
Т е н о р і б а с
— Чу-чу-чудно!
— Чудно!
К у м
— Заболіло, защеміло мені серце, немов кропивою він ударив. Все життя приятелювали, сказать би, в серці одне в одного ночували, і от тобі наї — тіка, і от тобі на! — сьогодні тіка.
Т е н о р
— А чи-чи не краще на його подіє — ра-ра... (заспівав). "Разбойника благоразумного во єдинім часе..."
К у м
— Ні, ні Тільки "милость мира" Дехтярьова! Милость мира найбільш він вподобав. Рибу, було, ловимо, а він "милость мира" тихенько співа. Сам казав — умліваю, ка, видіння божественні бачу, як зачую цей спів...
7
С т а р ш а
(на дверях)
— Папонька!.. Папонька йдуть!
Знялася тривога. Зарухались всі:
— Далеко?
— До двору доходять.
— Куме! Як же тепер?
— Може, починати? (б а с).
— До-соль-мі-до! (Т е н о р).
До кума всі обернулись. А він рукою, як булавою:
— Спокійно! Я тоді знак покажу... Курку ж убийте! Кадильницю винесіть!..
8
Увійшов М а л а х і й. Став на порозі. Тиша. Тільки шелест очей.
К у м
— Чого, куме, став у порога?.. Хіба не впізнав? Це ж друзі твої посходились, зачувши, що ти сьогодні тікаєш.
М а л а х і й (очі замріяні, з порога зійшов)
— Не тікаю, а йду.
К у м
— Це все одно — тікаєш.
М а л а х і й
— Ой, як ми не втямимо, навіть ще не бачимо, — яких прав, яких прав надавала революція людині! Істинно потрібні оновлені очі, щоб бачити Їх.
— Це ж до чого, куме, хоч і знаю я?
— Хотів заборонити мені йти у подорож... А ще начраймил. Він, як і ти, куме, не втямить, що право на велику подорож дала мені революція...
— Так ти, значить, йдеш?
— Іду, куме! Іду, друзі мої!
— Куди?
— Куди?.. У голубую даль.
С у с і д и
(як очерет од вітру — ш-ш-ш)
— Куди він сказав? Куди? Як?
К у м
(ударив Малахія очима)
— Не шуткуючи скажи, куди?
Т а р а с о в н а
— Люди ж прийшли на проводи, хоч їм скажи — куди?
М а л а х і й
(повінь мрійна в очах)
— Ах, куме, і ви, друзі! Якби ви знали — немов музику чую і справді бачу голубую даль. Який восторг! Іду!.. Між іншим, погасіть лампадик!
К у м
— Невже лампадик заважа тобі тікати.
М а л а х і й
— Не мені, а вам заважа він втікати з полону релігійного. Погасіть!.. Скоро вже місяць стане непотрібний — електрика ж! А ви з лампадиком...
К у м
— Запитання!
М а л а х і й
І ладаном пахне... Як посміли кадити! Одчиніть вікно!
Зворухнулась була Т а р а с о в н а, та кум її поглядом спинив.
Помітивши це, М а л а х і й сам одчинив вікно, погасив лампадика.
К у м
— Спокійно! Запитання маю...
М а л а х і й
— Будь ласка,
— Тільки спокійно! Ти, куме, за соціалізм?
— Так.
— І навіть за кооперацію?
— А ти за лампадик?
— Спокійно! Раз я питаю, то просю одповісти.
— Будь ласка, питай!
— Як ти можеш за соціалізм, тим паче за кооперацію стати, коли вся вона до останнього ґудзика фальшива?
— Себто?
— Спокійно! Чому я набрав в єпі радянської матерії й місяць не поносив, як вона полиняла, розлізлась, і це факт, як двічі два?
С у с і д и
— А правда! Голубого набереш на косинку чи там на прапор, гульк — а воно вже полиняло, аж біле.
М а л а х і й
(усміхнувся)
— Далі!
К у м
— Чому жінка купила радянського гребінця, нарочито з найкращого сорту, і хоч би сама чесалася, а то ж... (повернувся до всіх, як до свідків). Нінонька, дитя неповинне, ще й волоссячко, як льон (закивали всі головами — мовляв, знаєм). То чому, я питаю, з гребінця зразу аж три зубці випало, і це теж факт?
— Три зубці. Далі!
— Чому нитки гнилі, а панчохи на Т р е т і й день рвуться, чом у бані не так чисто, як колись було? і лікаря не докличешся, хоч тричі помирай?
— Панчохи і баня. Далі!
К у м
(голосом гучним, як трибун)
— І чому вже Т р е т і й рік, як весни нема, а все якесь недоуміння в природі: холодно, навіть сніг, і раптом — трах, бах, як у бані на вишній полиці!.. І це хіба не факт, скажеш?
Б а с і Т е н о р
— Факт!
— Факт!
С у с і д и
— А факт!
— Авжеж, факт.
М а л а х і й
— Все?
К у м
— Нехай буде все, хоч таких запитань маю я мільйон.
М а л а х і й
(повінь в очах)
— Скажіть мені, чому я, ти, куме, всі ми до революції дуМ а т и боялись, а тепер я думаю про все, про все?
К у м
(одійшов до канарки)
— Далі!
М а л а х і й
— Скажи, чому я мріяти боявся, хоч і мануло взяти торбинку, ціпок і пойти, пойти отак в далечінь, — я гнав тії мрії, е тепер... вільно беру ціпочок в руки, сухарів у торбу і йду й..
К у м
(ущипливо)
— Тікаєш. Далі!
М а л а х і й
— Скажи, чому я трепетав начальства, на службі, вдома навшпиньках ходив (заходив навшпиньках). — Отак, отак... Мухам дорогу давав, а тепер (глянув чудно якось на всіх) пишу листи до раднаркомів України і маю відповідь (вийняв листа, урочисто підніс голос). Просю встати! (Прочитав). "УеСеРеР, Управління Ради Народних Комісарів, Харків, дата, нумер. На ваш: запитання канцелярія РНК повідомляє, що ваші проекти та листи одержано й передано до НКО та НКОЗ..." Який восторг! РНК України, Олімп пролетарської мудрості й сили, сповіщає мене, колишнього поштальйона, що мої проекти одержано... (Трошки велично). Мої проєктиі От куди я йду. А на всі твої запитання, куме, є відповідь у моїх проектах. Як тільки їх буде розглянуто й ухвалено, тоді ти, куме, і всі ви, всі одержите всяку відповідь негайно. Негайно, кажу, і зараз рушаю. Любуню! Дай мені в дорогу сорочку й підштаники!
К у м
— Куме! Не ходи!
М а л а х і й
— Невже ж ти не зрозумів? Проекти передано на попередній розгляд... Невкоснительно треба поспіша-тись, боюсь-бо, що дещо в проектах наркоми не зрозуміють і потрібні будуть пояснення... Сорочку й підштаники! (Та й вийшов у другу кімнатку).
Принишкли всі.
Т а р а с о в н а
(зашепотіла помертвілими губами)
— Матінко Божа! Куме! Сусідоньки! Рятуйте!.. Просю вас — рятуйте!.. Не пускайте, благаю!..
К у м
— Спокійно!.. Одкрився... Так ось воно що! Тож він цілісінький рік щось писав уночі й на марки у мене позичав...
Л ю б у н я
(вхопилась за матір)
— Ой, мамонько! Хрещений! Страшно! Сьогодні, у церкві молившись, відчула — немов духом холодним подуло на мене... Глянула — в Божих очах сум і тінь неминущого... Тінь неминущого.
Т а р а с о в н а
— Скинулось серце! Чую і я, що на смертну путь іде він...
К у м
— Спокійно! До ВеЦеКа, до РеНеКа возноситься.