Олена пішла.
Бичок (із серцем). Чортяка тебе піднесла!
Мартин. Не гнівайтесь! А гарна молодичка, га? А мати її ще краща була, на все село, та й навкруги не було кращої дівчини… Та панич звів з ума! Ех, кумцю, кумцю, бодай вас курка вбрикнула! Давай п'ять рублєй та й бери полові, хочеш?
Бичок. Ох, переплатю, либонь, трохи, але нехай вже!… (Б'є по руці.) Піди ж до волості та напиши розписку.
Мартин. Що? Куди? До во-ло-сті! Овва! Стало бить, нема вже Мартинові віри, нема? Так от же з місця не зворухнуся — не попхнуся!.. Давай, кажу, п'ять рублєй!.. Не даєш?.. (Кричить). Юдко, гей! бери чемерку, бери шапку, бери чоботи!.. Гей, збирайсь, голота. Мартин гуляє! (Сів долі й роззувається). Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде!.. Юдко, бери сорочку, бери чоботи, бери!..
Бичок. Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам!
Мартин. Ні в тин ні в ворота, судариня криворота! Гей, куме, пам'ятай приказку: "Коваль клепле, доки тепле!" Гляди, щоб і я не прохолонув!
Бичок. А завтра ж на які похмелишся?
Мартин. Оце вже не твоє діло та й не попове, от що! Слухайте, голубе сизий, кумцю любезний, не будьте ви свинею, коли вас величають! Чуєте, не будьте, кажу, тим, що моркву риє!.. (Співа).
Ой п'є Байда
Мед-горілочку,
Та не день, не два,
Та й не годиночку.
Давай п'ять рублєй, бо, як розсердюсь, не продам полових. Гей, Юдко! Іди сюди, бери чоботи, бери штани, бери, сорочку!..
ЯВА 9
Ті ж і Юдко.
Бичок (вийма гроші). Та на вже, що з тобою подієш!
Мартин. Отут поклади, біля мене!
Бичок. Чи годиться ж хазяїнові та отак посереду вулиці валятись?
Мартин. Не чхай мені в ніс, нехай тобі біс! Сідай і ти рядом… Не хочеш? Ого-го, закопилив губу.
Юдко. Мартин Радивонович, неблагородне так!..
Мартин. Що? На гроші! (Юдко хоче взяти рукою.) Е, ні, не руками, а ротом достань з землі!...
Юдко. Ви все з жартами, нехай будете здорові.
Мартин. Не хочеш? Я зараз піду у другий шинк!.. Чого доброго, а шинків у нас, слава тобі господи!..
Юдко нагнувся і взяв гроші ротом.
Ага, злякався? Стій же так, доки я доспіваю. (Співає).
Прийшов до нього
Цар турецький:
"Що ти робиш, Байда,
Байда молодецький?"
(Юдкові). Кивай, псявіро, оцим пальцем!
Юдко кива.
То-то? (Промовчав). Тепер крути головою!
Юдко крутить.
То-то! (Співа).
"Возьміть Байду
Ізв'яжіте
Та за ребро гаком,
Гаком почепіте!.."
Там він і досі висить, сердега! (Зітхає). Юдко, підведи мене!
Юдко підводить.
Ти, може, думаєш, що я п'яний? Овва! Веди ж під руку, як архарея!..
Юдко взяв його під руку.
Гей, збирайсь, голота, Мартин гуляє! Пропив воли полові, почнемо з рябих!.. Ого-го, у Мартина ще буде на що пити, ще буде та й буде! Відчиняй, бісів капцане, двері!
Бичок (один). Починай, Мартине, з рябих, а мені й на руку ковінька! Треба буде на всякий случай векселя заготовити, щоб підписав Мартин, то воно спокійніш буде! (Сіда на гонок). Засіла мені Олена в голову, мов цвяшок! Та чи вже ж вона втече з моїх рук? (Подумав). Коли б мені Андрія куди-небудь запроторити, тоді б інша річ була!.. Тільки б мені його з села випровадити! Хіба звернути на нього яку провину та становому шепнути? Що ж, хіба то великого заходу коштує? У мене на тім тижні коняку украдено, скажу, що Андрій украв, і свідки знайдуться!.. Я їх цілий десяток куплю!.. І суддя свій чоловік, я ж йому немалу суму дав у позику!.. Становий — кум мій!.. А як і вище піду, то є чим руку позолотити!..
ЯВА 10
Іван Павлович і Андрій Кугут.
Іван Павлович (побачив Бичка). Слихом слихать, Йосипа Степановича у вічі видать!
Бичок (убік). От чортяка тебе принесла! Ще чаю попросить… А мені з тебе користі, як з бика молока. (До нього). Яким це вас вітром занесло?
Іван Павлович (чоломкається з ним). Діла, діла! Аж голова тріщить од тих ділові.. Тут чоловічка хочу найняти, та от ніяк до совокупності не проізойдьом!..
Бичок. Якого ж чоловічка, чи не Андрія?
Андрій. Та мене ж!
Бичок (убік). Поможи, боже, воно без гріха ще краще! (Зрадів). Так чого ж тут? Милості просю до господи!
Іван Павлович. Значить, даю йому на год вісімдесят! А робота яка: наглядать за хазяйством і всякою процедурою; значить, будем так говорить, за прикажчика беру.
Бичок. Та вам кращого робітника, як Андрій, то й не знайти! І чесна людина, така чесна!.. Вже я вам за його у поруку!
Іван Павлович. Чув, чув од людей! Звісно, я не стану жбурлять копитал так, заради бога, бо то трудове. Я, значить, посовітувався тут з деякими хазяїнами, ну і… А мені такого чоловіка і треба, щоб він не лежень був і у хазяйстві за всяким сословієм щоб було як своє око! (До Андрія). Одначе спитай хоч і Йосипа Степановича, чи дасть тобі тепер хто більшу ціну?
Бичок. А яка ціна?
Андрій. Тут не про ціну річ!
Іван Павлович. А будеш вірно служити і всякі діла прозводить, так я й прибавлю.
Андрій. Що говорить! Ціна гарна, одна біда що далека сторона!
Іван Павлович. Яка ж то далека, що, будем так говорить, і двохсот верст не буде!..
Бичок (лукаво). Ой ні! Далека, далека сторона, аж на краю світа!.. Як же таки так, ви тілько розміркуйте: одно, що далека сторона, а друге, що тут зостається жінка молода, так страшно покидати, щоб іноді на самоті не знайшла собі забавки!..
Андрій (блиснув очима). Йосип Степанович! Моя жінка — то мій і сором буде! А вам до цього діла зась!
Бичок (убік). Ото, який баский! (До нього, сміючись). Гарячий, як у горні залізо!
Іван Павлович. Запорозька кров! Люблю таких молодців! Гарячий чоловік, будем так говорить, до всякого діла гарячий!..
Бичок. А я тобі скажу, Андрію, по-приятельськи, тілько ти не сердься на мене! Бач, якби найнявся, то й мені б швидше віддав позику.
Андрій (почервонів). Йосип Степанович! Не пристало путати чужого чоловіка у наші з вами стосунки!.. Дуже вже часто стали ви дорікати мене тією позикою.
Бичок. Господь з тобою! Як вже я тебе дорікаю, то й не знаю! По-божому, по-божому з тобою обходжусь!.. (Сміється). Хоч, по правді кажучи, ти, голубе сивий, ніби й честі вже не знаєш! Ще торік слідовало віддати? Ну, та тепер вже, як наймешся, то я буду забезпечений!..
Андрій (заскреготав зубами). Годі, Йосип Степанович! Не знаю, хто з нас честі не має! Ви б краще розказали, як та позика складалась. Ну, та що вже тут говорить: засунув шию у ярмо, так треба й везти!.. (До Івана Павловича). Я йду, я согласен!..
Іван Павлович. Хвалю. Значить, молодець!.. Щоб уся ета процедура зразу,— іду або не іду! Молодець, одно слово, молодець!
Бичок. Ну, слава господеві, що все благополучно! Ходімо у господу і там вже побалакаємо собі любенько до ладу.
Андрій. Можна і тут балакати! Я не крадене продаю, а свій піт, свою кривавицю!
Іван Павлович. О ні! У хаті якось благородніш!.. Та вже й смеркає.
Андрій. Про мене, ходім хоч і в хату!
Бичок (до Івана Павловича). Милості ж просю хліба-солі одкушати й чаю-сахару одпити.
Іван Павлович. Благодать дому вашому!
Бичок (бере люб'язно Андрія за плече). От ти все ніби сердишся на мене, а я, єй-богу, тобі добра бажаю!
Андрій (зітхнув). Бачу, бачу добре, та не смію до ладу подякувати.
Пішли всі в домок.
ЯВА 11
Виходить Олена, приглядається уподовж вулиці.
Олена. Що це Андрія так довго нема? Кажуть сусіди, що якийсь-то міщанин його договоряє у од'їзд… Не доведи господи! Ох, недаром бере мене туга, несподіваний смуток давить мою душу!.. Ох, серце моє, бідне серце, лихую годиноньку ти мені віщуєш! (Задумалася). Де мої радощі, де моє безпечне веселля поділось? Проминуло, як у сні!.. Ось і тепер виглядаю миленького, та вже не з тією гадкою, як колись, не з тією думкою… І він прийде, прийде милий, та вже смутний, невеселий: хоч устоньки його й усміхнуться, та вже не тим посміхом чарівним, хоч оченьки його й глянуть на мене, та вже не тим поглядом щасливим!.. Сумує мій милий, давно вже я це помічаю, і його печаль в'ялить мене і сушить!.. Безщасні ми, безталанні… (Задумалась).
ЯВА 12
Виходить Андрій і Іван Павлович.
Іван Павлович. Так, стало, будем так говорить, завтра і в дорогу?
Олена наслухає.
Андрій. Я своїм словом не торгую і набір його не даю!..
Іван Павлович. Молодець, говорить як по писаному! Так уранці сходимо до волості і всю там механіку нащот условія… Щоб, значить, будем так говорить, ніякого хвакта, ніякої процедури… А що, писар ваш любить приношеніє?
Андрій. А де ж ті писарі, котрі цього не люблять?
Іван Павлович (розвів руками). Що ти вдієш? Здирство, скрізь здирство, одно слово,— грабіж! Нема честі, у яму честь закопали! (Вернувся у домок).
Андрій (один). Важко бути вольним і не мати волі, страчувати сили на чужу користь, чужую ниву, обробляти, а свою занедбати… А ще тяжче не знати про-світлої години і не бачити краю гіркій праці!.. Побила вже лиха година, як чужая нива та позичений серп!.. І невже так і гнутись довіку? Ні, ще навкруги мене засяє ясне сонечко, ще доля усміхнеться! Один рік — і думки темнії одлинуть!.. Допік ти мені, Йосипе Степановичу, твоєю ласкою: "Позику,— каже,— знаєш, а за віддачу не дбаєш?.." Я не дбаю, я не працюю? Грудина та спина про те знає та оці кістляві руки в пухирях!.. Добрий ти чоловік, Йосипе, тілько не впадайся тобі в руки: живцем облупиш! Ти допомагав мені і радив, спасибі тобі, доки не скрутив мене, мов налигачем, твоєю позикою! І зараз мене порадив, тілько що ця твоя порада гірш, ніж зрада: вирвав ти у мене слово твоїм доріканням, я згарячу дав його і тепер вже нізащо не зламаю, лучче б ти мене ножем порснув, та не корив, гадино, твоїми грішми, витяг ти у мене жили, щастя моє надламав, серце кров'ю облив!.. Сліз ще не вилив моїх, багато ще їх зосталось! (Витирає очі рукавом). Сором, сором плакати козакові! А Олена, що з нею буде, як довідається про неминучу тяжкую розлуку? Ох, не можу ж я далі терпіти, гнутись і вклонятись перед тим, котрий моїм же салом та по моїй шкурі маже, котрий користується моєю кривавицею і за мою гірку працю мене ж зневажає!.. Скріпись, серце, висохніть, очі!..
Олена (падає). Покидає! Покидає!
Андрій (здригнув). Олена?! Вона чула! (Підбіг до неї і підійма). Олено! Олесю!.. Пташечко моя, голубонько моя сизокрилая, доленько моя щасная!..
Олена (ридаючи).