Не сподiвався я почути таких слiв, Стесю, — не зрадив я Василя, але що ж я можу зробити один? Слухай, Стесю. (Стишуючи голос). Може, менi ще пощастить пiдмовити декого з наших — може, ми ще встигнемо врятувати Василя, а поки прощавай, Стесю. (Озирається). Пам'ятай же, що я казав — Мусiй Шенчик — у Таращi i Плиханенко — у Вiльшанцi. А найпаче — Шенчик-музика. Це такий пройдисвiт, що все знає, — якщо вiн не чув про алмаз, то вже, певно, нiхто не знає. А зараз я пiду, бо й так он той носатий пан щось дуже пильно до мене придивляється. Прощавай. (Виходить).
Пан Прозка теж пiдводиться i виходить за Макосiем. Стеся залишається сидiти, схиливши голову на руки.
Л i я (спiває тихенько).
Засвiчу я свiчку, перебреду рiчку
До моєї миленької на одну нiчку.
Свiчка ясненька, рiчка бистренька.
Чогось моя миленька сьогоднi смутненька...
Все чогось скучає, важенько зiтхає...
З буйнесеньким вiтром стиха розмовляє...
Враз чути один за одним кiлька пострiлiв. Стеся схоплюється i бiжить до дверей. Слiпа дiвчина теж пiдводиться, злякана.
С т е с я. Боже мiй! Невже ж... невже ж його спiймали... Нi... нi... цього не може бути... (бiжить до дверей) цього не може бути.
IV
Цiєї хвилини дверi широко розчиняються i ввалюється пан Пшепюрковськяй, начальник пiд'яздової команди, в супроводi пана Паушi, двох шерегових, двох капралiв i двох або трьох жовнiрiв. Пая Пшепюрковський зараз же розсiдається за столом посерединi. Пан Пауша сiдає лiворуч, iншi становляться навколо.
Пан Пшепюрковський, товстий, червонолиций, самозадоволено-чванливий поляк.
Стеся вiдходить праворуч до слiпої дiвчини.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Нiкого не випускати з корчми. Гей, Янкелю, вина! Та дивись — найкращого. (Корчмар починає метушитися). Пане Птушинський!
1-й ш е р е г о в и й. Пане коменданте!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Патрулi готовi?
1-й ш е р е г о в и й. Так, пане коменданте.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще раз перевiрте людей i зараз же вiдрядiть по одному патрулю на кожнi два хутори. Щоб муха не пролетiла. Субординацiя, пане!
1-й ш е р е г о в и й. Слухаю, пане коменданте! (Вiддає шану i виходить).
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ну, то що ж, вина!
Корчмар подає жбан i чарки.
К о р ч м а р. Осьдечки, ясновельможний пане коменданте. Найкраще бургундське. Кращого немає i в Краковi.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Пане Пшездецький!
2-й ш е р е г о в и й. До розказу пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Зараз же узнати, чи догнали цього пшеклентого гайдамаку. Я гадаю, що вiн мусив дiстати добру кулю з нашого берега. Га, що? Субординацiя, пане! Рушайте мерщiй.
2-й ш е р е г о в и й. Слухаю, пане коменданте. (Вiддає шану i виходить).
П ш е п ю р к о в с ь к и й (до Паушi.) Ну що, пане чеснику?* (* Чесник — чашник.) Адже ж пан чесник бачить, як ми працюємо. О, в мене добрий звичай на цих гайдамакiв. Муха не пролетить. Пан чесник може розповiсти у Варшавi, як працює пан Пшепюрковський, товариш хоругви панцирної. А що ж вина! Та що це за чарки, сто дяблiв цьому корчмаревi! Гей, корчмарю! Що це за чарки ти нам дав? То що в тебе — шинок чи аптека? Хiба ти не знаєш, що тiльки в покришку мого кубка ввiходить пляшка вина, а в самий кубок три пляшки! (Скидає iз стола чарки). Зараз же подай християнськi кубки замiсть цiєї аптеки.
К о р ч м а р (пiдбирає чарки). Зараз, зараз, ясновельможний пане. (Приносить великi кубки). Чи ви бачили? — пити з таких кубкiв бургундське вино по червонцю кварта! З такими кубками можна ходити до криницi, а не до бургундського вина.
П а у ш а. О, то виходить, пан комендант однаково дужий так на полi Бахуса, як i на полi Марса. Рицарський звичай, що й казати. (Нюхає з табакерки i подає Пшепюрковському). Чи не вгодно? Призволяйтесь, прошу пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Дякую. (Хоче взяти понюшку, але рука йому так тремтить, що вiн нiяк не може потрапити в табакерку). О, до ста дяблiв! Здається, i в пана аптека замiсть табакерки. Нiяк не потрапиш.
П а у ш а (смiється). О, мабуть, чимало кубкiв вихилив пан на своєму вiку, що в нього так тремтять руки.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. В кого тремтять руки? В мене? Нехай пан чесник наллє менi повнiсiнький кубок вина, аж по самi вiнця — побачимо тодi, чи розiллю я хоч краплю.
П а у ш а (наливає повний великий кубок). Повнiсiнький, пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (бере твердо рукою через стiл кубок, пiднiмає його вгору). Ну, що! Чи тремтять у мене руки? (Вихиляє вiдразу кубок). Маєш.
К о р ч м а р. Ой, лихо. Десять злотих одним проковтом.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так-то, пане чеснику, як до кубка або до гайдамакiв, то не тремтять руки в пана Пшепюрковського. О! В мене такий звичай — коли б'ю, то влучаю (наливає знов кубки), а коли п'ю, то не залишаю.
К о р ч м а р. Що правда, то правда — знов десять злотих...
П ш е п ю р к о в с ь к и й (бере кубок). Певно, що в цьому кубковi менше крапель, нiж тих гайдамакiв, що я перебив на Брацлавщинi цього лiта. Пан чесник знає про мої пригоди. О, в мене такий звичай: пий до дна, коли наливають, i танцюй, коли грають, пильно слухай, коли дзвонять. (Зупиняється).
П а у ш а (регоче). I тiкай, коли гонять. Що ж ви не кiнчаєте, пане коменданте? З пiснi, кажуть, слова не викинеш. А що — казати правду — траплялося-таки пану товаришевi тiкати вiд тих скажених гайдамакiв?
П ш е п ю р к о в с ь к и й (вiдразу вихиляє кубок. Корчмар зiтхає). Пану чесниковi легко казати, сидячи в Варшавi, нех би пан сам попробував. (Знов наливає кубок). А коли б пану чесниковi довелося, як, наприклад, менi в Криковцях, вiдбиватися вiд вiсiмдесяти гайдамакiв одразу. Було це, як зараз пам'ятаю, коло греблi. Тiльки що прийшли ми до тiєї греблi, аж бачимо, мчить просто на нас цiла ватага гайдамакiв, — ну, звичайно, я зараз же скомандував "огню", i мої жовнiри розсипалися вздовж греблi, i почалася потiха. (Запалюється). Пiф-паф! Пiф-паф! Конi ржуть, гайдамаки кричать, галас, стрiлянина, гвалт! Вихопив я шаблю i почав рубати — одного налiво, одного направо, одного налiво, одного направо, коли ж ураз як накинеться на мене аж три гайдамаки одразу. Мармизи, пане, — о! Списи — о! Звичайно, я не розгубився, зараз же уложив одного з пiстолi, другого злапав за списа i вже схопився за шаблю, щоб вiдтяти його голову, коли ж як накинуться на мене першi чотири гайдамаки...
П а у ш а. Як чотири! Адже ж залишався тiльки один.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Здається, пана чесника там не було, полiчити, скiльки там залишилося гайдамакiв. Не встиг я прочитати "раter noster" * (* Молитва "Отче наш".) як сiм шабель звилося над моєю головою. Ну, звичайно, що думати було нiчого — пришилося помилувати мого гайдамаку, що я тримав за списа, та вчинити шляхетну ретираду. (Вихиляє кубок). Так ось якi бувають пригоди, пане чеснику. Це вам не Варшава. Доводиться i тiкати, коли треба, але шляхетно (пiднiмає пальця), з гонором.
П а у ш а (регоче). Як, помилувати гайдамаку! Адже ж не пан їх тримав, а вони пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (наливає кубки). Адже ж пан чесник бачить, що я, хвалити бога, живий, а гайдамакам стинають голови в Коднi. Значить, ясно, хто кого тримав. А в мене такий звичай — чи взяв, чи не взяв, аби на моє стало.
Зразу чути ще два пострiли.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (стурбований). А! Га! Що таке? Може, гайдамаки? Пане Вержбента, зараз же дiзнайтесь, що таке.
Капрал виходить.
С т е с я (ламає руки). Боже великий! Яка пекельна мука...
К а п р а л (хутко вбiгає, радо). Забили гайдамаку, пане коменданте! В голову — не дише.
С т е с я (скрикує). Ах! Остапе, Остапе... Нi, нi, цього не може бути.
П ш е п ю р к о в с ь к и й А! То тут, здається, цiле кубло гайдамацьке. Спiльники, жiнки лотроаськi! Зараз же замкнути всi дверi! Взяти цю жiнку!
Жовнiри пiдходять до Стесi.
С т е с я (гнiвно вiдштовхує їх). Геть! Я вас не чiпаю, гвалтiвники, душогуби проклятi!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, то вона ще й комизиться. А нум, пане Птушинський, подивiться, чи є в неї бiлет.
С т е с я (пiдводиться i хоче йти з хати). Це якесь прокляття. (Їй страшно, вона нiчого не чує, не тямить). Де дiтись, куди бiгти... неначе справдi те жорно... (хапається за серце) навалилося на бiдне моє серце... i давить... давить важким тягарем... (Хитається). Скорiш туди... на свiже повiтря. (Iде до дверей).
1-й ш е р е г о в и й (зупиняє її за руку). Хiба ти не чуєш, що сказав пан комендант? Бiлет маєш?
С т е с я (отямившись, гнiвно). Геть! Нiякий пан комендант не має права затримати мене. Маю листа вiд старости Iллiнського i суддi Дубровського. (Нервово виймае листа з печаткою i показує шереговому).
П ш е п ю р к о в с ь к и й (якому 1-й шереговий передав листа). Та невже! Дивись, яка пишна персона. (Розглядає листа). А чого це панна добродiйка була на тiм боцi, в Борисполi?
С т е с я (згорда). Це вже моє дiло. Зараз же пустiть i вернiть мого листа.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Твоє дiло? А накладати з гайдамаками теж твоє дiло?
П р о з к а (втручається). Дозвольте доповiсти вельможному пану, вона тут весь час радилася з тим гайдамакою, все балакала про якогось музику в Таращi.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ось воно що! А нум, пане Птушинський, берiть її за ручки та ведiть до вiйта, нехай посидить там iз тиждень, а ми поки розпитаємось, що в неї за справа.
С т е с я (перелякана). Нi... нi... ви не зробите цього... ви не зробите... я мушу зараз їхати далi... вiд цього залежить життя людини... чуєте, життя!
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Пане Птушинський! Жовнiри беруть Стесю пiд руки.
С т е с я (виривається i кидається до Пшепюрковського). О, благаю вас, пане коменданте... я не можу гаяти часу... я не можу марнувати жодної хвилини... (Кидається до нiг Пшепюрковського). Благаю вас, мiй ласкавий, мiй вельможний пане!
П ш е п ю р к о в с ь к и й (до жовнiрiв). Зараз же одвести її до вiйта i стерегти до мого приходу.
Жовнiри беруть Стесю.
С т е с я. То будьте ж ви проклятi, гвалтiвники, кати, душогуби! Нехай перша дiвчина, яка вас побачить, плюне вам у вiчi. (Жовнiри виводять Стесю). Нехай рiдна мати зречеться вас i нiхто не подасть вам напитись, коли ви будете здихати!
П ш е п ю р к о в с ь к и й (смiється). Ще й сама поцiлуєш, голубочко, лайся не лайся, а з цiлим пiр'ячком ти вiд мене не вийдеш.