Та Валик виявився спритнішим, наздогнав його і... зарепетував: рак вчепився у його руку.
Петро Степанович швиденько визволив хлопця.
— Твоє шастя, що рак невеличкий. Мені ж було — до крові ранили. Клешні у рака — головне знаряддя нападу й захисту, а чим вони більші, тим сильніші. Буває, що великі раки клешнями розрізають навпіл невеликих рибок. Особливо дужі рачихи: вчепившись у нападника, вони пожертвують швидше клешнею, аніж випустять здобич.
Тіло рака, як ви бачите, вкрите твердим вапняковим панциром, що закінчується на голові гостряком. По обох його боках — очі. Придивіться до них, вони незвичайні: сидять на особливих ніжках, завдяки чому рак може повертати їх куди забажає. Поруч "вуса", щупальці, які він завжди тримає наперед і з їхньою допомогою чує наближення небезпеки чи поживу. Рухається рак за допомогою чотирьох пар ніжок.
Вдень раки сидять переважно на дні під камінням, корінням дерев, кущів або в ямках на березі, а з настанням сутінок виходять із своїх схованок і повзають, виставивши уперед вуса, в пошуках їжі — молюсків, риби, личинок комах. Особливо люблять раки зіпсоване м'ясо, всіляке падло, яке чують за кілька метрів. Це знають раколови: вони кидають у річку труп якоїсь тваринки й визбирують у тому місці раків, що полчищами лізуть на запах.
Полює рак уночі, але й удень не дрімає. Сидить у нірці, загородившись від небезпеки клешнями, і пильнує. І як тільки мимо нього пропливає пуголовок, равлик чи навіть жаба, він хапає клешнями й поїдає. Навіть водяні пацюки його остерігаються. Рак любить ще харові водорості, в яких є потрібний для укріплення його панцира вапняк, задля цього він поїдає й покинуті молюсками мушлі.
Влітку раки живуть у мілких водах, а якщо таких немає, то нірки свої вони риють близько до поверхні, щоб зручніше було ловити здобич і зрідка вигріватися на сонці, яке вони люблять, особливо перед линянням.
Хлопці хотіли витягти й раченят із нірок, але вчений заборонив:
— Нехай ще підростуть! Здається, й там раки є! — показав Петро Степанович на протилежний берег, зарослий старими вербами.
Побрели гуртом попід тим берегом. Де вербове коріння нависло дашком, Петро Степанович засунув руку.
— Є!
На берег полетів величезний рак.
Валикові знову не повезло: затанцював у воді, скривившись од болю. На цей раз уже не раченя його вщипнуло, а дорослий клешняк.
— Взимку вони ховаються на глибину, де грунт міцний, глинистий або піщаний з мулуватим нашаруванням, чи під каміння або старе коріння. У глибоких водоймах раки цілу зиму життєдіяльні, в інших — ціпеніють.
А ще діти дізналися про таке: в грудні самиця відкладає 60—200 ікринок, які міцно прикріплює до черевних ніжок так званої ракової шийки. Невдовзі ікринки покриваються тьмяною роговою плівкою. Навантажена гронами ікринок, самиця важко пересувається по дну, час від часу трясучи хвостом, щоб забезпечити їм вільний доступ кисню. Настає зима, і вона ховається в нірку. Коли ж настане літо, рачки виходять з ікринок, що нагадують мушлю двостулкових молюсків. Розкрившись посередині, оболонка ікринки лускається, і рачок спиною до отвору силкується вилізти: висовує спочатку передню частину, потім корпус, аж тоді хвіст і шийку. В цей момент рачок завбільшки з мушку. Нарешті перемога! Рачок розправляє своє крихітне тіло, але від матері нікуди. Якби й схотів пуститися в самостійне плавання, то не зміг би, бо міцно приліплений клешеньками до черевних ніжок матері. У такому стані раченята перебувають днів з десять, після чого вперше линяють і звільняються від материнських обіймів. Та й тепер, уже самостійно плаваючи, коли зачують вони небезпеку, відразу ховаються на тілі матері.
— А знаєте, скільки разів линяють раки?
— Ні.
— Лише в перший рік свого життя — вісім разів. Раз — коли ще прикріплені до материнського тіла, потім — вдруге, втрете вчетверте і вп'яте — з проміжками в три тижні. Це з липня по вересень. Потім аж до квітня раки не линяють, а з травня по серпень вшосте, всьоме і увосьме. На другому році життя раки линяють п'ять разів. На третьому році — два рази, а з четвертого року — один раз. З кожним линянням раки більшають. Отже, найповільніше вони ростуть після третього року. Раки збільшуються, доки не досягнуть двадцяти сантиметрів, але для того їм треба прожити не менше 15—20 років.
Линяння — чи не найвідповідальніша пора в житті рака, адже тоді він зовсім позбавлений свого панцира і клешень. Перед цим рак старанно влаштовує собі нірку, щоб сховатися в ній від хижаків. Найкраще його влаштовує затоплений стовбур або товстий корінь. Тоді він сідає до нього задом або трохи боком і починає клешнями, лапками, хвостом вигрібати з-під себе пісок, поки не утвориться заглибина, куди він і ховається. До того ж обов'язково зробить запасний вихід.
Линяння завжди супроводжується хворобливим станом, адже раку треба за короткий період скинути все покриття й замінити його новим. Бувають випадки, коли в деякого рака не вилазить із старого панцира якась частина тіла, наприклад, клешня, тоді йому нічого не лишається, як відірвати її. Ця клешня невдовзі відросте, тільки буде трохи менша. А рак через кілька днів вкриється новим вапняковим панциром.
НІМФЕЇ
Квітне під водою
Ще промені купалися в ранковій росі й повітря духмяніло терпким трунком дубового листя та лісових квітів, коли юннати виступили в похід.
— Як і домовлялися звечора,— нагадав Сисой Олександрович,— сьогодні займемося вивченням рослинності Сунички та її берегів.
Дорогу школярам перечепила неширока, але довга затока. Перед самою річкою її замикала своєрідно зелена гребля. Петро хотів перебратися по ній на той бік, та тільки ступив, як провалився по пояс.
— Не спіши поперед батька в пекло! — засміявся Сисой Олександрович, подаючи йому руку. — Доведеться штани сушити. Тут буде й вимушений привал.
Вода в затоці була чиста. Дуже добре було видно кушир.
— Його використовують для акваріумів, бо він очищає воду від каламуті.— Так почав свою розповідь Сисой Олександрович.— Рослинка ця складається із стебла, вкритого тонкими, розділеними на кілька дольок листками. З віком ці листочки грубішають, стають крихкі і, відриваючись, дають початок новим рослинкам. Є в куширу й квіточки. Бони маленькі, непривабливі й ніколи не піднімаються на поверхню.
Кушир — єдина в нашій місцевості рослина, що запилюється під водою. Її дозрілий пилок плаває в зарослих і, як тільки натрапляє на липкі
маточки іншої квітки, відразу ж прилипає. Під зиму верхні паростки куширу згортаються, відділяються від рослинки й опускаються на дно водойми. Весною вони знову піднімаються вгору і дають початок новому життю.
А оті листочки, схожі на подорожник, то рдесник. Особливо принадні його зарості для риби, яка знаходить собі в ньому багато поживи й часто відкладає там ікру. Розмножується рдесник переважно вегетативно — зимуючими бруньками, але в нього є й квіти. Листя його — у воді, а квіти в момент дозрівання підносяться над поверхнею.
А це частуха. У частухи отруйні всі частини. До речі, не менш отруйна калюжниця болотяна. Погляньте, як блищать її листочки й стебло. Калюжниця — рослина багаторічна, нижні листки в неї черешкові, а верхні сидячі. Квіти її пелюсток не мають, вони складаються з п'яти золотисто-жовтих чашолистків. Треба бути обережним і з віхою отруйною. Цю рослину ви добре знаєте. її називають іще цикутою. Вона досягає висоти і 20 сантиметрів. Нижня частина стебла червонувата, листочки двічі або тричі перисті, тоненькі, витончені. Біля квіточки зібрані в суцвіття — складні зонтики.
Сисой Олександрович вийняв копачку й добув із землі кореневище віхи.
— Бачите,— вів далі,— яке товсте в неї кореневище? Всередині ж воно пусте.
Вчений розламав його навпіл. З'явилися краплини жовто-оранжевої смоли.
— Віха ядовита вся. Особливо ж небезпечне кореневище. Отрута діє на мозок, і смерть наступає від паралічу дихальних шляхів. Часто гинуть від цього діти, бо кореневище солодке і вони легко плутають його із смачною селерою. Тож пригляньтеся до цикути і стережіться її! До отруйних рослин належить і жовтець їдкий.. Ось він. Його ще звуть у нас "курячою сліпотою". А чому? Невже кури й справді сліпнуть від нього?
Назву цю жовтець отримав за свій надзвичайно їдкий і навіть отруйник сік. Якщо свіжим зіллям його натерти ноги, вони відразу ж почервоніють, і на них з'являться пухирці. Безперечно, коли такий сік попаде на ніжну слизову оболонку ока, від біди не втекти. Взагалі ж до родини жовтецевих належать ще багато інших відомих вам квітів, як-то: анемони, аконіти, аквілегії, півонії тощо. Деякі представники жовтецевих перебралися жити в воду. Он погляньте туди, де росте рдесник. Трохи збоку від нього видніють довгі стебла з красивими підводними листками, що дрібно розсічені ниткоподібними дольками. Надводні стебла в цієї рослинки цільні, з п'ятьма чималими лопатями. То рідний брат жовтецю їдкого — жовтець водяний. Він теж може викликати на шкірі пухирці, навіть нариви. В народній медицині його широко використовували як засіб від сказу, а також від пропасниці.
Сисой Олександрович сів у човен і поплив до того берега; щось шукаючи у воді. Повернувся з довжелезною зеленою стьожкою.
— А це — елодея,— пояснив він дітям.— В тридцятих троках минулого сторіччя вона випадково попала, в Європу з Канади й швидко заселила водойми. Розмножується надзвичайно інтенсивно. З'явившись в озері чи річці, невдовзі глушить у них іншу рослинність. її недаремно називають "водяною чумою". Така загроза, як бачите, нависла й над нашою Суничкою.
— Чим же можна допомогти річці? — занепокоїлись діти.
— Важливо, що ми вчасно помітили "водяну чуму". По приїзді додому повідомимо про це спеціалістів, і ті подбають про нашу річечку. Та перш ніж піти від цієї затоки, я хотів би вам розповісти ще про одну рослину. Вона має красиву назву — валіснерія.
У неї два види квітів — тичинкові й маточкові. Тичинкові квітки розвиваються під водою, але коли пилок дозріє, вони відриваються від квітконіжок і випливають на поверхню. А як хитро збудована маточкова квітка: у неї довга квітконіжка згорнута в спіраль. Коли ж. квітка дозріє, квітконіжка розкручується і немов вистрілює квітку на поверхню, де та й зустрічається з тичинковими квітками.