Голос Кассандри
Гей, чатуй! вартуй!
Сінон зривається, біжить до царського двору і зникає в брамі.
Кассандра
(на дверях храму)
Не спи, стороже!
(Завважив сплячих вартових).
Пробі, вартові!
(Кассандра зіходить до вартових і пробує їх побудити, дехто з них ворушиться, бурмотить щось невиразне, але жоден не має сили прокинутись. Кассандра подається до царського двору, волаючи)
Гей, хто живий?
Гей, хто живий? Троянці!
Назустріч ій з царської брами виходить Сінон, а з ним узброєні елліни: Менелай, Агамемнон, Одіссей, Аякс, Діомед. Вони схрещують списи і загороджують Кассандрі дорогу.
Аякс
Стій, дівчино! Ти хто така?
Одіссей
Та се ж
безумная Кассандра, чи не знаєш?
Кассандра
(хоче прорватись поза списи)
Троянції Зрада! Зрада! Гей, троянці!
Агамемнон
Схопіть її та зав'яжіть їй рота!
Кассандра хутко обертається і втікає в храм, там вона припадає до Палладіона, щільно обіймаючи статую.
Кассандра
Не руште! Я під захистом святині!
Аякс
Іще чого!
Діомед
Дарма! Ти наша бранка.
Діомед хапає Кассандру за ту руку, де патериця, Аякс хапає її за волосся, вона чіпляється вільною рукою за п'єдестал Палладіона, статуя хитається і враз із п'єдесталом падає додолу. Вояки витягають Кассандру з храму, в'яжуть їй руки, не одбираючи патериці, ремінням від мечів, а потім саму прив'язують до колони в портику храмовім над сходами. Тим часом Сінон, Менелай, Агамемнон та Одіссей одчиняють Скайську браму, а Діомед вертається в храм і забирає Палладіон.
Діомед
(гукає)
Наш, наш Палладіон! Сюди, герої!
В одчинену браму лавою суне ахейське військо.
Кассандра
(кличе, зібравши всю силу)
Прокинься, Троє! Смерть іде на тебе!!!
В царськім дворі та й в інших будинках спалахують тривожні світла. Еллінське військо хутко сповняє весь майдан і розтікається в різні боки по вулицях Трої. Незабаром здіймається в місті великий лемент, перебігають через майдан троянці, безоружні, в святочній одежі; за ними навздогін збройні елліни, кого хапаючи, кого вбиваючи. Згодом займається пожежа. Дедалі втікачів і догонців меншає, але частіше з'являються переможці елліни, що женуть списами поперед себе, мов отару, гурти вже полонених і пов'язаних у стяж троянців і троянок, одних заводять у храм, інших виводять за Скайську браму, інших примушують сідати долі на майдані, тоді тії падають ницьма на землю і голосять. Бранок з Пріамової родини ставлять і садовлять у портику храмовім, коло Кассандри. Коли заметня потроху втихає, то коло Кассандри вже є Андромаха, Поліксена і ще скільки жінок.
Андромаха
(ридає)
Моя дитино! Синоньку єдиний!
Навіщо я тебе на світ родила!..
Розбили!.. Вбили!.. Кинули об камінь!..
Поліксена
Ой, лихо тяжке! Батеньку! Матусю!
Наложницею стане ваша доня!
Інші жінки з царської родини
Тепер же ми рабинями й сконаєм!..
Рабинями... Далеко на чужині...
Андромаха
(до Кассандри)
Чого ж мовчиш? Чом смерті не віщуєш?
Тепер нам смерть була б єдина втіха.
Кассандра
(з страшним спокоєм, якимсь неживим голосом)
Тут є такі, що іншу втіху знайдуть.
Андромаха
Проклін на тебе!
Кассандра
(як і перше)
Так, проклін на мене,
бо я тепер побачила найгірше.
Троянки у неволі — і живі!
Обходять кросна, розділяють ложе,
дітей годують еллінам на втіху...
Прокляті очі, що такеє бачать!
Андромаха
Уста прокляті, що такеє кажуть!
Кассандра
Проклін на мене, я мовчать не вмію.
Ведуть у храм пов'язаних троянців з царської родини, між ними Гелен
Гелен
(проходячи повз Кассандру)
Радій, Кассандро, ти перемогла!
Кассандра
Ти переміг. Ти вбив мене сим словом.
Мій розум зламаний, твій піде в світ,
ти ним і переможців переможеш,
а мій погасне вкупі з сим пожаром...
Гелена
(біжить через майдан, за нею Менелай з мечем)
Рятуйте, браття-елліни! Рятуйте!
За віщо він мене скарати хоче?
Зрадливо, силоміць я взята в Трою,
я бранкою нещасною жила,
щодня по ріднім краю сльози ллючи!
Ахейці нерішучо розступаються перед нею, але не відштовхують, коли вона чіпляється за кого з них, намагаючись заховатись під його щитом.
Менелай
Ось кров Парісова на сім мечі
твоєї крові прагне!
Кассандра
Ой Парісе!
Поліксена
Мій братику!
Андромаха
Нещасний!
Гелена
(оточена молодими вояками; раптом згорда)
Чоловіче!
Ти справді хочеш покарать мене?
Чи ти на те пролив се море крові
за честь мою й свою, щоб тут прилюдно
ганьбить її й плямити самохіть?
То це такої шани дочекалась
цариця Спарти? Хто ж тепер повірить
тій чесності спартанок, як і цар
свою царицю зрадницею вславив?
(До вояків).
Чи й ви, спартанці, на таке пристали!
Вояки-спартанці
(що окружають Гелену)
Вона не винна! Богорівна жінка!
Даремне, царю, ти ганьбиш дружину!
Менелай
(до Гелени лагідно)
Пробач мені,— я запальний, ти знаєш...
Гелена
(всміхається і простягає руку)
Я бачу, царю мій, ти не змінився.
Менелай простягає й собі руку до Гелени. Гелена бере його за руку і веде межи ахейськими лавами за Скайську браму на поле; всі розтупаються перед нею з гомоном подиву.
Андромаха
Вона цариця знов, а ми — рабині!
Боги, де ж ваша правда?!
Кассандра
Ха-ха-ха!
Одна з троянок
(до другої)
Кассандра засміялась... Ой як страшно!
Від неї сміху я не чула зроду.
Кассандра
(в нестямі, дивлячись, як язики полум'я грають по царських будівлях)
Сюди, сюди отих квіток огнистих!
Гранати зацвіли! Весільний час!
Чутно за сценою голос старої жінки, він заводить, ридаючи
страшно, немов виє.
Поліксена
(з жахом прислухається)
То наша мати!
Кассандра
То весільна пісня!
Се мати дочок виряджа до шлюбу!
Кассандра все неправду говорила.
Нема руїни! Є життя!., життя!..
Голос старої жінки розлягається дужче. Раптом його покриває хряск від падання будови. Заграва пожару заливає сцену.
Завіса
ЕПІЛОГ
Діється в Елладі через довгий час після руїни Трої.
Дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах пишно заквітчаний знадвору, стежка від дверей до брами вистелена пурпурною тканиною. На небі громова хмара. Блискає часом, але дощу нема.
Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім.
Клітемнестра
(до Егіста)
Такої зустрічі ніхто з царів
не мав ніколи.
Егіст
Правда, Клітемнестро.
(Важливо, дивлячись їй в очі).
А пурпуру тобі не жаль?
Клітемнестра
О ні!
Не жаль мені нічого... і нікого!
Егіст
Чого ж се ти здригнулась?
Клітемнестра
Адже бачиш,
як блискавка сліпить.
Вісник
(вбігає задиханий)
Цар їде! Цар!
Клітемнестра
(до рабів)
Гей, ширше браму відчиніть! Рабині,
готуйтесь квіти сипати під ноги!
Чутно гуркіт колесниці. Раби одчиняють браму настежи. За хвилину увіходить у браму Агамемнон, ведучи за руку Кассандру. Рабині сиплють їм під ноги квітки. Клітемнестра й Егіст перестрівають Агамемнона ще в брамі.
Клітемнестра
Мій царю! Мужу любийі
Я не вірю своєму щастюі
(Обіймає Агамемнона).
Егіст
Брате мій коханийі
(Цілує Агамемнона).
Клітемнестра
(показує на Кассандру)
Се хто з тобою?
Агамемнон
Се дочка Пріама,
пророчиця Кассандра.
Егіст
То Гелен
той, що приїхав з Трої і тепера
у Дельфах волю божу провіщає,
то брат їй?..
Кассандра
А!
Агамемнон
Запевне. Я бажаю,
щоб їй була повага в нашім домі,
як жриці, як царівні подобає.
Для нас вона не бранка.
Клітемнестра
Добре, царю.
я звикла слухатись. Хоч я не знаю
сієї жінки...
Кассандра
А тебе я знаю:
ти мати Іфігенії.
Клітемнестра заслоняє обличчя покривалом.
Агамемнон
(до Кассандри)
Навіщо
ти їй про се тепера нагадала?
Кассандра
А нащо ти про се забув тоді,
як віддавав свою дочку на жертву
розгніваній богині? Ти забув,
хто мати Іфігенії, хто батько.
Ти тільки пам'ятав, що треба жертви
для того, щоб згубити нашу Трою.
Агамемнон
Ти все на мене ворогуєш, бачу.
Кассандра
У тебе, царю, є сильніший ворог,—
то що тобі Кассандра?
Агамемнон
Розкажи,
де ворог мій і що мене чекає.
Я не троянець неймовірний. Щиро
слова твої прийму до свого слуху
і в серці заховаю. Говори!
І вироком святим слова ті стануть
для мого дому. Все, що ти порадиш,
все я вчиню слухняної
Кассандра
Я? Тобі?
порадить маю? Та хіба ми в Трої?
Хіба се дім Пріама?
Агамемнон
(трохи з досадою)
Ні, запевне,
бо там би так не вірили тобі!
Кассандра
Мені й не треба вірить.
Агамемнон
Я образив
тебе, царівно?
Кассандра
Ти спізнився, царю,—
було про се питати в Іліоні.
Тепер для сих розмов немає місця
на цілім світі. Краще нам мовчати.
Клітемнестра
Так еллінка ніколи б не посміла
озватись до царя!
Егіст
(впівголоса)
Троянська вдача
зухвала зроду. Кажуть, Андромаха
таке показує над чоловіком,
що дивно, як він терпить.
Кассандра
Андромаха?
Ся не була троянкою ніколи.
Давніш — то жінка Гектора була,
тепер — то жінка елліна, та й годі.
Не еллінка вона та й не троянка.
(До Клітемнестри).
Так, як і ти. Ти, правда, і не жінка.
Клітемнестра
(До Агамемнона)
І се твоє бажання, царю мій,
щоб так твою дружину зневажали?
Агамемнон
(стурбований, сумний)
Коли б же се була зневага тільки!..
Але тут, може, гірше скрито...
(До Клітемнестри).
Жінко,
чи все гаразд у нашім домі?
Клітемнестра
Все.
А що ж би мало трапитись лихого?
Кассандра
Так мати Іфігенії питає.
Клітемнестра знов закривається.
Егіст
Вже б я давно звелів мовчати бранці.
Кассандра
Так каже той, хто звик тут буть царем
і звички тої втратити не може,
хоча для двох царів тісні Мікени.
Агамемнон
Прошу, царівно, в хату завітати.
(До Клітемнестри).
Веди нас, жінко.
Кассандра
(хапає його за руку)
Стій! Невже пора
ступати нам на шлях кривавий?
Агамемнон
(до Клітемнестри й Егіста)
Що се?
Ви як таке пророцтво зрозуміли?
Егіст
Вона не важиться ступать на пурпур,
бо тямить, що не личить се рабині.
Клітемнестра
Вона безумна, ти її не слухай.
Агамемнон
(з тривогою, благаючи)
Царівно! Поясни, що ти віщуєш?
Адже тепера доля сього дому
вже зв'язана й з твоєю.
Кассандра
(з дивним спокоєм)
Знаю, царю...
Але не вір мені, цариці слухай,
вважай на те, що родич твій сказав,
і не давай ваги словам рабині.
Колись була пророчиця Кассандра,—
вона згоріла на пожежі в Трої,
слова її пророчі спопеліли,
і вітер їх розніс ген-ген по морю...
Се іскорка одна була запала
сюди, у серце простої рабині,
спалахнула на хвильку та й погасла.
(Дивиться на свою патерицю).
Як чудно? де взялась ся патериця?
Чия вона? Нащо ся діадема?
(Здіймає з голови діадему і кидає під ноги Клітемнестрі.