Четверта заповідь

Андрій Чайковський

Сторінка 2 з 23

шкода говорити.

Василь належав до таких людей, що не люблять стрічати на своїй дорозі перепон, а тимменше їх самому наставляти. Він не любив сходити з витиченого раз шляху. Йти вперед куди раз пустився, не сходити на боки, не скорочувати шляху, хочби він був найдовший, коби лише рівний.

І мандрував тим шляхом чотирі роки, бо цей шлях вказав йому батько зараз по матурі, як привіз його з Самбора до дому.

— Ти, Василю, підеш до семинарії, а потім попом будеш.

Від такого батьківського вирішення не було апеляції. Та Василь навіть не думав апелювати. Пощо? Хіба попом зле бути? Він чув, як оден чоловік таки у рід-

13"

355

ному селі говорив: "попои то так, що за кожне "подай Господи" шістки вже в кишені..."

Василь йдучи до симінарії не мав жадних високих забаганок, аспірацій. Кромі цього, що вчили в школі, не знав більше нічого. Книжок, крім повістий і романів, не читав жадних. В семінари кромі теологічно обовяз-кового знання не придбав собі иншого. А в кінці прийшов до цього переконання, що всяка надобовязкова наука то непотрібне обтяжування мізгу. Без цього можна бути розумною і доброю людиною, примірним священиком і дослужитися почестий та відзначень в духовній єрархії.

Василь покінчив теольогію буденною людиною без ідеалів, мрій, високопарних плянів. Його мрією, коли се так назвати би можна, було вженитися з любою Ганею, висвятитися і розпочати практичне попівське життя.

На цім шляху поможе йому дуже його голос. Подобається якому каляторові, дістане добру парафію, забогатіє, виведе діток в люде, а понад це нічого собі більше не бажав.

Тепер вертався до дому, щоби станути на другій витичній точці життєвого шляху: оженитися. Він справді Ганю любив. За два роки мав час її блище пізнати. Ганя вдалась в маму. Була роботяча, проворна і розумна. Між матерю а дочкою завважав він дуже щирі відносини. З цього маленького домика розходились благотворні проміні домашнього тепла, родинної любови, а це дуже Василя приманювало. В дома він цього не зазнав. З малку держав його батько гостро, так само опісля, врешті батько був гостем дома, усе їздив за ділом по Галичині. Знову ж мама була собі проста селянка без освіти. Вона хоч любила дуже своїх діток, не вміла їм цього на зовні показати, не вміла своєї любови висловити. Між дітьми а родичами не було тої отвертої сердечности, яку у Підміських бачив що днини, на кожному кроці. Він пізнав, що так би краще жити, як у нього в дома. Того тепла родинного він дуже собі бажав.

Від дня заручин пані Підліська і до нього відносилася подібно. Василеві здавалося, що без такого тепла родинного він не міг би вже обійтися.

Та Василь побоювався, що стріне перед цею витич-ною точкою на важну перешкоду. Його батько здобувши знатне майно привязував до нього велику вагу. Він певно захоче, щоби його невістка принесла синові знатніщий посаг. А тут у Підміської не то великого, та навіть звичайного у тих часах посагу не можна було надіятися. Пані Підліська мала всього навсего цей маленький домик вартости на ті часи не більш 600 зл. Звичайний попівський посаг виносив тоді тисячу зл. кромі приданого, а ще треба було звичайно поплатити за пана молодого довги, яких наробив за час побуту в семінари. Василь довгів не мав жадних. Вдоволявся тим, що йому прислав батько. Старий Пандяк знав про такі звичаї дуже добре і тому вимагав би для Василя більшого посагу, саме тому, що у Василя догів не було. Такий рахунок видавався йому цілком простий і кожному зрозумілий. Пандяк довідавшися, що Василь вже заручився, не казав на це ні слова. Василь не знав, як таку мовчанку собі пояснити, чи батько годиться з цим фактом як довершним, чи може не хоче тепер по заручинах цієї теми тикати аж перед весіллям, і того саме Василь тепер побоювався

В подружжі з Ганею виявлювався для Василя ще оден практичний бік справи, котрий в сих часах міг зрівноважити два посаги. Рідний брат пані Підміської був крилошаном в перемийський капітулі. Маючи таку опору в консисторі значило дуже багато, бо без протекції не легко вже тоді було добитися чогось путнього. Та не знати, чи батько на такім інтересі буде розумітися, чи таки краще захоче готових гроший.

Такі мірковання переходили Василеві роєм через-голову в часі його їзди зі Львова. Туркотіння бали-гули, серед пекельного бряскоту дзвінків Василь дрімаючи на своїм твердім трясучім сидженні переходив думкою найближчу свою будучність. Він висвятившися дістане при помочи цього крилошанина со-трудництво в Самборі, може катехитуру при школі, може науку співу в гімназії, і житиме у Підліської в тому любому малому домику. Батько помагати буде харчами з села. Пані Підліська вже не буде держати учеників на станції. А по тім? Хто би тим журився... До того "потім" ще дуже далеко, бо в Самборі можна буде так довго посидіти поки не трапиться яке гарне приход-ство.

II.

Ганя мусіла кілька разів лишати гостя самого і наглядати за ґаздівством, хоч як воно було невеличке. Була в стайні корова і сьогорічна ялівка, була свинка, індики, кури. Тій усій дрібній громаді призначено було тільки життя, що до Ганиного весілля.

Аж вернулася пані Підліська з міста. Вона змучилась і зіпріла, несучи велику торбину з закупленою всілячиною. То була жінка небільш 55 літ віку, здорова і кремезна з правильними чертами та добродушним виразом лиця. Вона дивилась на світ з такою думкою, що так як є, є добре і нічого собі більш бажати не треба, щоби Бога не ображати, бо є далеко більш людей, бідніщих за неї. Треба лише дякувати Господеві за його ласку, а своє життя і його вимоги треба до те-перішних обставин примінювати. Була з свого положення вдоволена і почувала себе щасливою.

Пані Підліська пішла прямо до кухні і тут од дочки довідалася, що приїхав Василь.

— Про обід ти, Ганю подумала? Треба зараз розвести вогонь під кухнею, а де Паранька?

Ганя закликала Параньку крізь вікно, і казала принести дров під кухню.

— А корову ти обійшла?

— Ая, прошу їмости, випрятала гній і принесла корові трави.

— Добре. Сьогодні корова не пасовисько не піде, бо то четвер, буде в місті богато худоби, то може де корова або телиця пропасти. А де Василь?

Василь почув голос пані Підміської і вийшов привітатися.

— Вітайте, вітайте, бачу, що ви дуже словні. Як написали Гані, що приїдете сьогодні, так і приїхали.

— Коли би сьогодні не приїхав, треба би знову тиждень ждати, бо Берко аж за тиждень приїде другий раз, а почтою їхати то богато коштує.

— От зараз нині побачитеся з батьком. Коли б лише приїхав...

— Я його якраз бачила. їхав своїм коником з тим парубком, що завше з ним їздить. Та ви собі молоді балакайте, а мені до кухні пора, бо й так забарилась я в місті довше, як бажала — ага! а ви їли що?

Ганя сапаленіла вся. їй соромно стало, що як господиня не подумала про це.

Мама відразу відгадала, тай каже:

— Е! ви молоді, молоді, і про їду забули! Чому-ж ви Василю не упомянулися? Іди ж, Ганю, і почастуй гостя. По такій тяжкій подорожі то і умерлий би зголоднів.

Ганя поставила на столі хліб, масло, а Паранька принесла з льоху холодного кислого молока. Йому спішно було до міста за батьком пошукати.

Він вийшов, а пані Підліська кликнула у слід за ним, що обід у них о першій годині, щоби не забарився.

Василь вийшов на вулицю Ткацьку і попрямував в ринок. По дорозі стрінув кількох знайомих, привітався з ними і пішов далі.

На ринку був великий ярмарковий рух і глота. Селянські фіри стояли рядком зі збіжем і яриною, поміж фіри ходили міські поліцаї і порядкували, куди фірам заїздити і де ставати. Поміж возами снувались жиди покупці збіжа, оглядали пересипуючи з одної долоні на другу зерно, торгувались за ціну.

Серед ярмаркового гомону відбивались пискливі голоски жидиків, що снувались поміж фірами, викрикуючи; "а ну, сіріки файне, свіже, гей!"

Василь розглядався поміж рядками фір за батьком. Його тут не було. Нагадав, що треба б обритися і пішов на Перемиську вулицю між цилюриків.

Тоді ще теперішних можних фризієрів не було. Цим ділом труднилися цилюрники, які вміли крім того пускати кров, рвати зуби, ставляти пявки, заходити недужих. Усі вони мешкали рядком при Перемиський вулиці. То були дві фамілії Люстрів і Презесів, які були до того між собою споріднені. У кожного над дверима, як вивіска, стояла жовта мосяжна тарілка. Поза це не було нічого більше, жадної написі або реклями. Василь зайшов до знакомого собі старого Презеса, кремезного жида румяного на лиці, з дуже сильними мов довбеньки руками. Звиталися.

— Чи вже "єгомость"?

— Ще ні, я лиш що скінчив теольогію, а висвятять мене аж коло Різдва може.

— Дай Боже щасливо! Тож то ваш тато буде радіти, як матиме свойого єгомостя. І справді є чим радіти.

— Я якраз за батьком шукаю, я лиш що недавно з Берком приїхав.

— На що богато шукати? Він тут був у мене може перед годиною, я його обрив...

— А в котру сторону пішов?

— Мені здається, на кінську торговицю.

— То-ж обрийте і мене хутенько, і я туди піду.

— Я вже давно вважаю себе за фамілійного вашого цилюрика,— сказав Презес усміхаючись.

Посадив Василя на стілець, намилив лице, потягаючи бритву по ремінці, говорив далі по німецьки. В хаті було кількоро людей, що ждали своєї черги.

— Коли ж єгомость ваше весілля?

— Ще не знаю, мабуть перед Пилипівкою.

— Файну будете мати жінку, дай Боже здоровля, з доброго гнізда дитина. її батька я знав добре. Вона буде дуже добра господиня, бодай такі на камені родились... Ну, що до посагу, то там не конче багато його буде... та це пусте... її вуйко канонік...

— А ви-ж його знаєте?

— Як не знати? Він сюди минулого року приїздив до нашого старенького каноніка, і мешкав у своєї сестри пані Підміської, а мене кликали його брити. Файний чоловік, нічого казати. А вже як є свій канонік в консісторії, то більше значить, як чотири посаги відразу. Тепер не будуть вас гонити по яких вбогих сотрудництвах, і потому добра парафія найдеться. На що вам великий посаг. Нівроку вам і по батькові достанеться, богатий чоловік.

— У мене ще сестра є.

— Я знаю, я все знаю. Що то сестра? Вона всього не візьме...

І так балакаючи Василь і не стямився, коли його Презес гладко обрив і обмив лице, та причесав волосся. Презес як кожний цилюр був балакучою людиною і знав багато людий, а особливо знав увесь Самбір дуже добре.

Василь заплатив за роботу і вийшов на вулицю.

1 2 3 4 5 6 7