серйозно?
— А що? — Діма розтягнув губи в цинічній посмішці. — Хіба не буває...
— Якщо так, то нам ні про що більше говорити. — Тереза показала на двері. — Вихід там!
Діма наче ждав цього — стенув плечима, щось буркнув і поспіхом вийшов. Тереза поривалася встати, але стрималась, поклала голову на подушку й підперла поглядом білу стелю. Думки летіли врізнобіч, і важко було зібрати їх в одне русло. Це ще тяжча аварія... Але т.ут уже не випадок... І вчені безсилі допомогти. Жива тканина регенерує, а кохання — ні. Що ж, може, це й краще. Розрив — так розрив. Назавжди. А то почав хитрувати... Блазень!
Защеміло на душі, але водночас і полегшало, ніби тягар спав з плечей. І перед очима прослався довгий шлях...
III. — Товариші, минуло трохи більше року, коли ми почали свій перший експеримент по регенерації верхньої кінцівки людини, точніше — кисті... Тепер я радий повідомити, що цей експеримент успішно завершено.
Тереза дивиться на екран і усміхається. Ну, й Геннадій Петрович, от уже добирає вислови: "верхня кінцівка"! Поглянула на свою праву руку, поворушила пальцями, стиснула в кулак, знову розправила. Відросла... кінцівка! А був же обрубок...
Геннадій Петрович доповідає науковій конференції різні аспекти процесу, демонструє графіки, знімки. У відповідь на якусь репліку зачитує історію хвороби, заведену в хірургічному відділенні клініки, де було зроблено операцію.
Більше року... Як швидко пролетів час! А це ж відтинок її життя, її муки. Спочатку Тереза не вірила, що кисть відросте, а згодом... сталося таке, ідо важко й згадувати. Кисть відросла, але яка? Рожева долонька, пальчики-як у малої дитини. Тереза гірко плакала, але Геннадій Петрович не втрачав надії. "Що, крім фізіології, радикально впливає на людський організм? —запитував і сам же відповідав: — Праця, фізична праця!"
Тижнями, місяцями Тереза місила глину, ліпила статуї, розламувала їх на шматки, зволожувала й знову товкла своїм дитячим кулачком — аж чоло їй зрошував піт. І тепер обидві руки зрівнялися.
Простягла їх перед себе, стулила пальці — однаковісінькі!
А Геннадій Петрович розглядає процес регенерації з погляду гістології, далі переходить до явищ іннервації, ролі біофармакохімічних стимуляторів.
Тереза слухає й не слухає — хвилюється. Ніби відчуваючи те хвилювання, Геннадій Петрович час від часу поглядає на неї з екрана. Зрештою каже:
— А тепер запросимо до залу нашу піддослідну...
Краска сорому заливає їй лице. Не слухаючи кінця фрази, Тереза виходить з кімнати, в якій прожила важкий і радісний рік, і прямує світлим коридором до конференц-залу. Сповнена життєвої сили, з веселим блиском в очах, вона ніби не йде, а лине, втративши вагомість.
Зал зустрів її оплесками. Усі попідводились, сотні очей дивились на неї, як на якесь чудо. А вона зніяковіло простягла до них руки і так стояла, як маленька дитина. Сліпуче засвітилися юпітери, і їй стало жарко, обличчя розчервонілося. Застрекотіли кінокамери.
Тереза не опускала рук, аж доки до неї не підійшов якийсь горбоносий чоловік. Де вона його бачила? А...
— Так, я оперував... —Чоловік підняв угору праву Те-резину руку. — Цю кисть довелось ампутувати. А зараз не бачу й сліду...
Терезу оточив гамірливий гурт, кожен хотів на власні очі побачити її праву руку. Дівчині хотілося плакати й сміятися. Раптом вона застигла, скам’яніла: до неї проштовхувався... Діма. Це, значить, його "летюча бригада" знімає конференцію. Ось вона вже бачить його запобігливий, винуватий погляд, роблену посмішку.
— Невже й справді твоя рука...
— Хочеш упевнитись?
Тереза несподівано розмахнулася й сильно вдарила його по щоці. Ляпас пролунав на весь зал. Діма зашився в гурт, а хтось весело вигукнув:
— Рука функціонує!..
Наблизився Геннадій Петрович. Стримуючи посмішку, сказав на вухо:
— Це не зовсім пасує до наукової конференції, але... цікаві кадри.
— Якщо він їх не виріже, — відповіла Тереза, все ще важко дихаючи.
— ...А пам’ятаєш, як ти сказала мені про сосну? — говорив Геннадій Петрович, ідучи з Терезою осіннім парком. — Ти відкрила мені красу. Тоді я вперше помітив, яка ти гарна...
— Піддослідна...
Вони ззирнулися й пирхнули зо сміху.