— От здорово! Звідки ти, старина?
— Та тут, розумієш… Я говорю з орбіти!
— Ах, так? — безжурно засміявся Пол. — І дружина з тобою?
— Крім жартів, я на орбіті.
— Як же ти встиг прихопити з собою телепередатчика?
— Мене врятували інопланетяни. Тебе теж. Але мій скафандр був пошкоджений, от вони й того… взяли на борт…
Не до всіх одразу дійшло: інопланетяни. Коментатор спершу теж не звернув на це уваги, а потім аж під-скочив на стільці:
— Інопланетники?.. Це ж історична подія! Які вони? Як поводяться з вами, Дін? Чи не збираються захо-пити Землю?
Дін добродушно сміявся з цього чоловічка, який засипав його запитаннями, не даючи відповісти хоч на одне.
— …Ви як представник людства мусите з честю виконати свою місію… Пильнуйте, будьте насторожі, щоб ми всі через свою надмірну довірливість…
Дін підморгнув Полові, і той його зрозумів — ухопив коментатора на руки і, немов хлопчика, виніс із-під юпітерів. Той дригав ногами і тільки розсмішив глядачів.
— Оце добре, — сказав Дін, коли Пол знову сів коло Вар та Анс. — Зараз ви побачите: інопланетяни схо-жі на нас, лише колір шкіри в них синій, немає волосся і ростом дрібніші.
Поряд з обличчям Діна з’явилося яскраво-синє лице інопланетянина. Особливого враження воно ні на кого не справило, хоча вся планета з напруженою цікавістю дивилася на екран. Нічого дивного в ньому не було: люди стільки начиталися про можливість життя на інших планетах, що вже давно підготувалися до контактів з іншими цивілізаціями. А космічний гість, кумедно вимовляючи англійські слова, говорив, поглядаючи на папі-рця, якого, певне, написав Дін:
— Здрастуйте, люди! Невтоленна жадоба знання змусила нас здійснити експедицію до сусідньої зорі — вашого Сонця. Нелегко було подолати відстань у чотири світлові роки, яка відділяє Альфу Центавра від Сонячної системи. Але ми щасливі, що зустріли мислячих істот. Ми просимо Раду Безпеки дозволити нам зробити посадку на вашій прекрасній Землі. У нас життя також на білково-кисневій основі…
Чим довше він говорив, тим більше людей усвідомлювало значимість, історичну неповторність моменту. Нарешті контакт двох цивілізацій став дійсністю! Навіть балакучий коментатор притих. Сидів, мовчки в слухаючись в інопланетну вимову, хоча це давалося йому нелегко — його аж пересмикнуло від бажання говорити, говорити.
А посланець космосу розповідав дивовижні речі. Земля дослухалась…