— Мабуть, вони обидва втратили надію на повернення. А що з тих знань, коли їх не можна передати людству? Певне, для астрономів спостереження космічних тіл — це форма і сенс існування, але... чи не вузько? Людство — ось альфа і омега нашого життя!"
Планетолог Сіагуру, звичайно, обстоював "планетну програму".
— Окрім своїх, Сонячних планет, людина досі ще не побувала ні на яких інших. Може, в цій Галактиці нам пощастить?
"Не дуже ти нудьгуєш за своєю Африкою, — думав Нескуба. — Його, бач, ваблять чужі планети..."
Коли Сіагуру скінчив свою пісню, капітан окинув поглядом присутніх і не без досади відзначив, що багато хто симпатизує планетологові, а в очах інших проглядає байдужість і безнадія. І фізик Ідерський, і біолог Алк, і астронавігатор Павзевей, і навіть психолог Ілвала були якісь інертні на вигляд, здавалось, їх зовсім не цікавить тема дискусії.
Нескуба все ж таки сподівався, що до нього приєднається більшість, а щодо підтримки з боку Павзе-вея та Ілвали не мав ніякого сумніву.
— Скажу одразу, товариші, що з пропозицією нашого... астроблоку я погодитись не можу, — почав Нескуба, позираючи на зоряне скупчення, що сріблилось на оглядовому екрані. — Мусимо усвідомлювати себе частиною людства...
Капітан доводив, що летіти треба якраз в напрямку до ядра Галактики. Це дасть хоч невеличкий шанс натрапити на "чорну дірку", яка допровадила б їх у свою Галактику. Він розвивав гіпотезу про обмін матерією поміж Всесвітами-сусідами.
— Якщо "Вікінга" винесла в цей Всесвіт гравітаційна течія Космічного Гольфстріму, то чому не припустити, що десь є і зворотний рух? Як ви вважаєте, Ідерський?
Заручитися підтримкою фізика Нескуба вважав дуже важливим.
Ідерський поворушив пальцями на підлокітниках, потім торкнувся защіпки еластичного пояса, що втримував його на кріслі, нарешті підвів голову:
— У принципі я з вами цілком згоден, капітане...
— Це вже добре, — квапливо обізвався Нескуба, окинувши його теплим поглядом. — Я так і сподівався.
— ...Але тільки в принципі, — похитав головою Ідерський. — Так, мені теж імпонує гіпотеза про взаємний обмін матерією між сусідніми Світами. Цілком можливо, що саме так воно й є. Але у ваших міркуваннях відсутня навіть згадка про... час і відстань. Ви тільки прикиньте — і одразу переконаєтесь, що коли б перед нами була ще тисяча років життя, то й тоді ми не наблизилися б до ядра цієї Галактики на якусь помітну відстань. А камер анабіозу на "Вікінгу" нема.
— А може, до того тунелю кілька місяців польоту! — кинув репліку Нескуба, розчарований міркуваннями Ідерського. — Може, тут рукою подати!
Ідерський видивився на капітана, поплямкав губами і вибачливо всміхнувся:
— Ви мені даруйте, але це вже, знаєте, ворожіння. Може, близько, а може, недосяжно далеко — це не науковий підхід до проблеми.
— Що ж ви пропонуєте? — холодно спитав Нескуба, уже шкодуючи, що вирвалось оте "може".
— Я вважаю: треба промацувати простір за допомогою гравіметрів, і коли виявиться гравітаційний осередок, прямувати до нього.
— Так, гравіметричні дослідження треба провадити безперервно, — погодився капітан. — Але їхній ефект міг би бути значно більшим, коли б "Вікінг" рухався у напрямку ядра.
— Імовірність тут не набагато вища від нуля, — не поступався фізик. — А от пошуки в "поясі життя", як висловився Лойо Майо, відкривають більшу перспективу. Висадившись на котрійсь із планет, а вони тут, безперечно, явище не рідкісне, ми тим самим утвердимо, закріпимо найдальшу межу земної ноосфери[9]. Хіба це не велична мета?
— Не бачу ніякої величі в тому, щоб відмовитись від усього людства, — сказав Нескуба. — Наше існування втрачає сенс.
Деякий час усі мовчали. Капітанова репліка змусила багатьох замислитись.
— Як на мене, — обізвався психолог Ілвала, — то напрямок до ядра видається перспективним. Збільшується імовірність попадання, а найголовніше — з'являється орієнтир, мета, до якої слід прагнути. Маю на увазі те, що нагадав капітан, — наш Всесвіт, рідну Землю...
Нескуба слухав Ілвалу, і настрій його кращав з кожним словом психолога. Може, таки вдасться переконати уперті голови!
Услід за їлвалою підтримав капітана Павзевей. Але астрофізик Хоупман... Цей вважав, що пошуки зворотного тунелю — справа цілком безнадійна, і від неї треба відмовитись із самого початку, щоб потім не зазнати гіркоти невдачі й розчарувань.
— Ви кличете нас у примарний світ ілюзій, але той, хто не зважає на реальність, неминуче зазнає краху.
"От тобі і Хоупман, — з прикрістю думав капітан, — отакий маленький, кволий чоловічок, а розговорився — Ціцерон!"
— Тут капітан і психолог дуже красиво говорили про "Рідну Землю", — певне, ці слова в них з великої літери, — зворушливо говорили. Справді, хто з нас не хотів би повернутися додому — під шатро голубого неба, у сферу звичного тяжіння? Хто не хотів би з'єднатися з людством, яке, певно, досі вже піднялося на ще вищий щабель. Та погляньмо правді у вічі. Де наш Всесвіт? Де наша Земля? Чи є хоч найменший шанс повернутися? Хоч один з мільйона, ба навіть мільярда? Можна з певністю сказати: немає. Ми назавжди втратили Землю, від неї нас відділяють океани Часу...
"Говори, говори, безкрилий чоловіче... — хмурився Нескуба. — Яке ж то життя без великої мети?"
— Та ще й невідомо, які властивості даного простору, — провадив далі Хоупман, — як він себе поводитиме. То чи не краще всі зусилля спрямувати на пошуки планети, на якій можна осісти?
— Логічно, — вигукнув Алк. — Якщо підходящий грунт... Я в широкому розумінні...
"Ще цей ботанік встряє, — роздратовано подумав Нескуба. — Хоупман — голова! А яке там у тебе "широке розуміння"?
Капітанові було неприємно слухати Алка, відчував якесь глухе невдоволення проти ботаніка. І водночас було прикро з цього. "Невже ревнощі? — подумки дивувався Нескуба. — Ще цього бракувало!"
Долю дискусії вирішило жіноцтво. І не на користь пропозиції капітана Нескуби. Навіть Еола висловилась за те, щоб шукати притулок тут, у цьому незвіданому космосі.
— Хочеться простору, вітру, пахощів трави!.. — Еола аж руками змахнула, аж засміялася. — А то в гонитві за нездійсненним отак і звікуємо у цій металевій бочці!
В її словах стільки було запалу і сама вона світилась такою жагучою красою, що Нескуба на мить завагався: а може, й справді облишити мрію про Землю? Закоренитися тут, започаткувати нову цивілізацію? Але ні, його натура не могла примиритися з цим. Відчував гіркоту на душі, а "новопланетників" вважав мало не відступниками. Та нічого не вдієш, коли вони взяли гору.
— Ну що ж, — зітхнув капітан, закриваючи нараду, — нехай буде так, як того хоче більшість...
"Вікінг" почав заглиблюватись у "Пояс життя".
Минали довгі, тяжкі роки, протягом яких екіпаж "Вікінга" зазнавав жорстокої скрути, коли нервове і фізичне виснаження навіть у найвитриваліших викликало апатію. Навколишній простір здавався пустелею без берегів, у глибинах якої ледь мріли світні цятки. Життя на кораблі зробилося таким одноманітним, що інколи здавалося, ніби зупинився час. Звичайно, робилися спроби розворушити, чимось зацікавити людей — ігри, вікторини, спектаклі і т.п., але ніщо не могло сколихнути тяжкої води байдужості. Навіть шахи... Не нудьгували тільки вчені та ще Алк, — той у своїй оранжереї невтомно провадив селекційні досліди. Лише відкриття, може, навіть потрясіння могло збадьорити екіпаж, зарядити наснагою. І таке відкриття сталося. На 6-му році нового літочислення недремні вартові космосу — астрономи — помітили планетну систему, досі приховану від їхніх очей хмарою космічного пилу.
Звістка, наче електричний розряд, миттю пронеслася по всьому кораблю.
— Планети?!
— Невже це правда?
— Пристань...
— Нарешті!..
Люди ніби прокинулись зі сну: вигуки, сміх, жарти, — усіх охопила ейфорія.
А в рубці керування йшла інтенсивна робота. Досліджувались параметри планет, спектр центрального світила, яке мало незвичайну будову, — плескатий, видовжений диск, його фотографія тремтіла в руці Нескуби, капітан з гіркотою думав: "Чуже сонце..."
Майже півроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Із вісімнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж і охрестили: Гантеля. Маса її майже втричі перевищує масу Землі, а за формою вона скидається на гігантську гантелю. (Інші також мають неправильну форму — то схожі на бруски, то на зрізані піраміди тощо).
Основні характеристики Гантелі:
Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;
тяжіння помітно різниться на полюсах і в центрі, в середньому на якихось 15–20% перевищує земне;
гідросфера — 31% усієї поверхні в основному зосереджена в океані, який заповнює центральну впадину поміж двома півкулями, тобто покриває ручку "гантелі". Досить велика хмарність;
щільність — 7,5 г/см3.
Гантеля робить один оберт навколо своєї вісі за 13 годин.
Тривалість року — 218 земних діб.
— Ну, що ж, дім нібито непоганий, — сказав Ілвала, сподіваючись хоч трохи розворушити капітана, що похмуро переглядав картки, видані електронним мозком, — усього є доволі.
Нескуба, помовчавши, буркнув:
— Невідомо тільки, чи цей дім порожній...
— О, якщо там є господарі — це ще цікавіше! Капітан поглянув на нього, як на підлітка:
— Цікавіше... А що, коли вони агресивні? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?
— Правду кажучи, мені це й на думку не спадало, — спокійно відповів Ілвала.
— А ми ж зовсім беззбройні. Це вас не турбує?
— Аніскілечки. Я глибоко впевнений, що свій витвір, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярі.
— Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвіту, — поступився капітан. — А де гарантія, що в цій, сусідній сфері немає ще одного примірника?
Павзевей, що сидів за пультом керування, обернувся до співрозмовників:
— Нічого, якщо й є, то ми встигнемо підготуватись! Вийдемо на планетарну орбіту — пильніше придивимось до планети...
— Звичайно, таких гарантій немає,— замислено сказав психолог,— але вірогідніше припустити: раз фундаментальні закони Природи зберігають свою силу і тут...
— Саме з огляду на це, — перебив Нескуба, — можна сподіватись, що й тут виникла мисляча матерія!
— Якщо виходити з припущення ізольованості, окремішності світів, — не відступав Ілвала.