Ні, це моя мама.
ВАСИЛЬ. А це мамина подруга? (Показує на особу з косичкою).
ДІВЧИНКА. Це якраз мій тато. Але я в туалет хочу.
ВАСИЛЬ. О це через дорогу... (Показує у вікно. За вікном видно громадську вбиральню з великими чорними літерами — "М" і "Ж").
ВАСИЛЬ. Джеку, ти хоч зрозумів, хто з них хто?
ДЖЕК. Соррі, пліз... Тут тільки за концепцінейшн Поровського можна визначити. (Встає, підходить до вікна. Дивиться у бік вбиральні). Зараз я тобі, соррі, точно скажу, де він, а де вона. А втім сам поглянь: та, що з косичкою, пішла в чоловічий туалет, а той, що пострижений "під їжачок", пішов у жіноче відділення.
ВАСИЛЬ. Ну, їм видніше, що в кого... А куди хлопчик побіг?
ДЖЕК. Соррі, бой ієс гірл... Екскузьмі, також у жіноче відділення.
ВАСИЛЬ. Геніально! Таки концепція Поровського про п'яту графу у житті реально спрацювує... Так і запротоколюємо. (Василь пише, Джек і Колюньчик дивляться у вікно). Колюньчику, фіксуй. Аби знову не вийшов казус...
КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути... Першим вийшов він... Ні, тобто фути-нути, вона... Малого залишає з нею... Тобто фути-нути з ним... малу. (У кімнату заходить той, що пострижений "під їжачок", не стукаючи).
ВАСИЛЬ. Ваше прізвище?
ФУЦИК. Фуцик.
ДЖЕК. Соррі... Хіна. Пліз... Китайка?
ФУЦИК. Яка хіна? Яка "китайка"?
ВАСИЛЬ. Він, мадам, американець українського походження. В смислі — китаянка?
ФУЦИК. Звідки ви це взяли?
ВАСИЛЬ. Ну, прізвище у вас китайське: Фу-цик.
ФУЦИК. Я ук-ра-їн-ка.
ВАСИЛЬ. А чоловік — китаєць? З косичкою...
ФУЦИК. І чоловік є українець. Він просто ху-ху-дожник.
ВАСИЛЬ. Мадам, ви не хвилюйтесь. А чого ж ви Фу-цик?
ФУЦИК. То тому, що Фу-цик. А що, вам-вам прі-прізви-ще-ще не подобається чи-чи ім'я?
ВАСИЛЬ. А як ваше ім'я?
ФУЦИК. Да-я-на.
ВАСИЛЬ. Теж китайське, мадам?
ФУЦИК. Чо-чому ки-китайське?
ВАСИЛЬ. Да-я-на. А-а, зрозуміли, мадам — єврейське.
ФУЦИК. А-а... по-по чо-му ви су-судите? По-по носі?
ВАСИЛЬ. Та ні. Був такий вождь у євреїв. Даян, здається, Моше. Ви його випадково не родичка?
ФУЦИК. Ви-ви-пад-ково не-не ро-ро-дичка.
ВАСИЛЬ. А чого ж ви мадам, усі слова вимовляєте через дефіс і тире?
ФУЦИК. Я-я ви-ви-мов-ляю, а-а-ле пишу ра-ра-зом! Це ви так ви-ви-мов-ля-єте. Все-все пи-пишеться ра-разом.
ВАСИЛЬ. Я вимовляю, мадам?
ФУЦИК. Не-не я ж. А-а ви так ка-ка-жете. Ні-ні-би че-через де— де-фіс.
ВАСИЛЬ. Я так не кажу, мадам. Це ви... ви...
ФУЦИК. То-то я-я заїкаюсь. Фу-цик. Пи-пи-шеть-ся ра-ра-зом.
ВАСИЛЬ. А читається?
ФУЦИК. І чи-чи-та-єть-ть-ся ра-ра-зом.
ВАСИЛЬ. Отже, ви хочете розписатись, Фу-цик?
ФУЦИК. Не-нне пе-пе-ред-раж-нюй-й-те. Фу-фу-цик пи-пи— шеться і ви-ви-мовляється ра-разом. І з ким роз-пи-пи-са-тись?
ВАСИЛЬ. Вибачте. Най-ня-тись.
ФУЦИК. Ви зн-зн-ову пе-пе-ре-дражнюєте?
ВАСИЛЬ. Ні, це ми під-під-лаш-то-ву-є-мось під клі-єн-та. Хочете за-записатися? На-на ро-ро-боту. До-до... Америки.
ФУЦИК. Ти-так. До А-ме-ри-ки.
ВАСИЛЬ. А що вас в Ук-ра-ї-ні, ма-ма-дам, не за до-во-льня-є? Чо-ло-вік, у-ряд, по-лі-ти-ка?
ФУЦИК. Гро-ші. М-ма-лі гро-о-ші. Я кан-ди-дат на-а-ук.
ВАСИЛЬ. Яких наук?
ФУЦИК. На-а-у-ко-о-вих на-а-ук.
ВАСИЛЬ. Зрозуміло, ма-мадам. А ви українка?
ФУЦИК. А-а що, по-по о-облич-ч-чю не-не-е видно? То по паспорту видно.
ВАСИЛЬ. По вашому, мадам?
ФУЦИК. По-по моєму.
ВАСИЛЬ. Цікаво. Покажіть, мадам. Давно паспорта не бачив з графою... Так-так. (Роздивляється уважно паспорт). Так тут теж нічого не видно.
ФУЦИК. Я-як н-не-не видно? Т-та-там н-на-написано...
ВАСИЛЬ. Що написано, мадам?
ФУЦИК. Що-що я — я у-у-к-країнка.
ВАСИЛЬ. Де, покажіть? (Подає їй паспорт, Фуцик роздивляється).
ФУЦИК. А й с-си-си-правді не-не на-на-писано.
ВАСИЛЬ. А ви хіба до цього свого паспорта не читали?
ФУЦИК. А-а чо-чого йо-його чи-читати? Я-я пи-пишу. Я кан— ди-ди-дат наук. Ви ме-ме-не ро-розумієте?
ВАСИЛЬ. Кандидата зрозуміти важко. Як усіх вчених, але ми намагаємось. Але нам довідка потрібна.
ФУЦИК. Я-я-ка д-до-до-відка? Що я-я к-кан-кан-д-дидат?
КЛАРА (через скло у комірчині). Що ти кандидат у міжнародні повії і продаватимуть вони тебе за десять відсотків. Якщо тебе ще хтось там купить. З таким носом...
ВАСИЛЬ. Не звертайте уваги, мадам. Вона у нас консьєржка. Так ви українка, мадам?
ФУЦИК. А-а де-де я ту-ту д-до-до-відку ві-візьму?
ВАСИЛЬ. У пана Поровського.
ФУЦИК. Я-я-кого П-по-по-ровського?
ВАСИЛЬ. А нам звідки знати? Тут перед вами одна жінка заходила. Також на платну роботу просилася. Казала, що Поровський такі довідки видає. Він по одній бані в Україні, мадам, визначає, де українка, а де...
ФУЦИК. П-п-по-по я-я-кій б-ба-ба-а-ні?
ВАСИЛЬ. По церковній, мадам. Золотій з голубим обідком... Знайдете пана Поровського, візьмете довідку. Розлучитеся з чоловіком і тоді...
ФУЦИК. Щ-щ-щ-що-о? Я-я-к ц-це роз-роз-лучитися з чоловіком? Я-я ж йо-йо-го ті-ті-льки знайшла. З-з-з дитиною.
ВАСИЛЬ. Знайшли, мадам, то покладіть назад туди, де знайшли. Може його рідна дружина розшукує. Мама. Не можна чужих речей собі привласнювати... Чи вас в академії не вчили?
ФУЦИК. Я-я-кій а-а-кадемії?
ВАСИЛЬ. Ну, десь ви ж купили той диплом чи теж знайшли...
ФУЦИК. Н-ну, з-з-зна-а-єте... Ц-це вам т-так не п-п-пройде... Я-я-я-а... (І пішла).
Заходить наступна. Без стуку. Бере зі стола сантиметр, яким Василь вимірював фігури клієнток і мовчки, без слів, витягує з-за столу Василя. Починає його обміряти.
ВАСИЛЬ (спантеличено). Що ви робите, мадам?
ЖІНКА № 7. Я тобі не мадам... Стій! Не крутись.
ВАСИЛЬ. Що ви з мене хочете?
ЖІНКА № 7. Стій, кажу!.. Я зараз тебе обміряю.
ВАСИЛЬ. Що ви обміряєте? Що ви обміряєте? Це ми жінок обміряємо.
ЖІНКА № 7. У нас тепер емансипація. Тож не на словах, а на ділі — рівність, свобода, демократія. Вловив?
ВАСИЛЬ. Нічого я не вловив, мадам...
ЖІНКА № 7. Так от вловлюй: плечі — 50 сантиметрів, талія — 90, кормозапарник — усі 120...
ВАСИЛЬ. Який кормозапарник, мадам?
ЖІНКА № 7. Тобі не подобається слово "кормозапарник", а мені — твоє "мадам". То я скажу точніше — інкубатор з яйцями... І після цього ти ще нас обміряєш? Шукаєш талію... Ти он у себе в штанях пошукай. Вона в тебе вся в матню опустилася... Бізнесмени. По знайомству. Тьху!.. Дурні баби. Дурні... Клюють на вудочку. Навіть без гачка... (Виходить).
ВАСИЛЬ (весь упрів). Колюньчику, поки що не клич нікого. Скажи: технічна перерва. (Василь витирає піт із чола).
ВАСИЛЬ. Джеку, ти чого мовчиш? Бачив бабу?
ДЖЕК. Все окей. Веррі гуд. Супербаба...
ВАСИЛЬ. Джеку, ще такі дві баби і вважай мене ти більше в Америці не побачиш.
ДЖЕК. Соррі... Екскузьмі... А ти вже там був?
ВАСИЛЬ. Ніколи.
ДЖЕК. Соррі, пліз... Чого ж тоді кажеш "більше"?
ВАСИЛЬ. Бо сам поїдеш. З їхніми довідками про розлучення... (Витирає піт із чола). Ну й баба! Ну, баба! Як студент каже — фути-нути! Оце баба!
КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути. І ви вже й мене передражнюєте. Вам жінок мало?
Заходить Клара.
КЛАРА. Оце б тобі таку, Махтею...
ВАСИЛЬ. Не називай мене так.
КЛАРА. Нема чого свого справжнього імені соромитися. Теж мені українець... Махтей і є Махтей... Як його не називай... Оця тобі ступу показала... Не квадратну, а в квадраті... Так що молися на мене... Бачив, які баби бувають?.. А ви регочете, Джеку... Ось її в Америку візьміть... Вона вашого Буша-маленького...
ДЖЕК. Соррі, пліз... Молодшого. Буша-молодшого.
КЛАРА. Не перебивайте, коли українка говорить. Буша маленького... Так вона його у свої труси запхне і не подивиться, чи вони від Берлусконі...
ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі...
ВАСИЛЬ. Колюньчику, вийди й скажи, що на цьому прийом закінчено.
КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути... Збожеволіти з цими бабами можна. (Виходить. Василь встає, розглядає офіс).
ВАСИЛЬ. І офіс, як офіс...
ДЖЕК. А жінки!.. Соррі... Помилуй і спаси!..
ВАСИЛЬ. Українки ж! Ти ще хочеш українок?
ДЖЕК. Ноу, ноу!
ВАСИЛЬ. Може й правильно, що ту графу Верховна рада ліквідувала. Я їх тепер без п'ятої графи визначатиму. На око. Ну, й мадами. Громи з блискавкою...
ДЖЕК. Козачки. Веррі велл... Демократки...
ВАСИЛЬ. Усі поголовно. Гени козацькі. Козаки на війні воювали, а ці вдома командували. Підростаюче покоління виховували. Такі нікому спуску не дадуть. По своїй знаю.
КЛАРА (замахується віником). Ану помовч, собако...
ДЖЕК. Суцільний тоталітаризм! (Сміється, упавши в крісло).
ВАСИЛЬ. Демократія. Демократія — це жахливо. Вона розділяє народи і сім'ї на партії і блоки.
ДЖЕК. Так світовий уряд вимагає... Права людини... захищає.
ВАСИЛЬ. Цікаво, а хто захищатиме право нації? Ти випадково, Джеку, не знаєш? Що там твоя Америка каже?
ДЖЕК. Америка, як і Росія, каже — розділяй і владарюй.
ВАСИЛЬ. То може українок не братимемо?
ДЖЕК. Тобі, Васіл, видніше. Соррі... Це ти з України, а не я...
ВАСИЛЬ. А може їм той ваш демократичний клімат і підійде? Треба висадити...
ДЖЕК. Що висадити?
ВАСИЛЬ. Ну, не картоплю ж. Десант...
ДЖЕК. Який десант?
ВАСИЛЬ. Десант українських жінок на Американському континенті.
ДЖЕК. А-а, ну що ж, давай... Спробуємо, повоюємо.
КЛАРА. Бачу, підібрали легіон, десантники?
ВАСИЛЬ. Підібрали. На чолі з тобою.
КЛАРА. А чого, я покомандую. Вас у сердюки візьму.
ВАСИЛЬ. А я що казав?
КЛАРА. Знову, собако, щось погане про мене?
ВАСИЛЬ. От бачиш?.. (До Джека). Інакше не назве. Я вже не кажу, як Колюньчик, що в мене також є ім'я.
КЛАРА. Колись було. А тепер не ім'я, а нова професія — бізнесмен. Так що тепер і я їду з вами.
ВАСИЛЬ. Хто це вирішив?
КЛАРА. Я вирішила... Ми, слава Богу, також живемо у вільній і ні від кого не залежній країні. Кого мені ще питати?
ВАСИЛЬ. Тільки через розлучення.
КЛАРА. А я й не заперечую. Такого Васька, як ти, і в Америці знайду.
ВАСИЛЬ. В Америці Васьків нема.
КЛАРА (дивиться на Джека). Знаю — на Джеків перехрестилися.
ВАСИЛЬ. Ти чув, Джеку?
ДЖЕК. Та чув. Не глухий. Це натяк на мене?
КЛАРА (до Василя). То що, чоловіче? Заява за тобою.
ВАСИЛЬ. Яка заява?
КЛАРА. Паперова. Або береш мене в Америку, або гуд бай і дівоче прізвище...
ВАСИЛЬ. Хіба що фіктивно. А там побачимо.
КЛАРА.