Але це не назавжди – слідкуйте за подальшими подіями, шановні наші телеглядачі! Слідкуйте за подальшими репортажами! Тільки на Метью Гопкінз Ті-Ві, тільки на першому езотеричному! Переконаний – далі буде ще цікавіше!
Таким був мій перший репортаж із Наньюкі, що з'явився в ефірі напередодні хелловіна – двадцять сьомого жовтня дві тисячі шістнадцятого року. Не відмовлю собі в задоволенні тут таки навести приблизний текст емоційної реакції на сюжет слоноподібного боса МГТВ Джейсона Шумана:
– Ленґхеме, я був певен, що ти виправдаєш мої сподівання! Я в тебе вірив, ти знаєш – на путящі кадри в дядечка Шумана нюх! Це прорив, хлопче, це бомба – в ранковому повторі наш рейтинг перевищив Бі-Бі-Сі, піратські перегляди на ютьюбі б'ють рекорди! Ні, я негайно підвищую тобі зарплатню – зараз же напишу розпорядження! Ленґхеме, тільки будь ласка, надалі не використовуй службове становище для особистих справ: згадувати в матеріалі імена любої матусі з татусем – це непрофесіоналізм! Ти б їм іще привіт з Африки передав! Та на моє рішення стосовно підвищення зарплатні це не впливає, не думай – дядечко Шуман сьогодні в гуморі, ні – сьогодні він тріумфує! Ленґхеме, чіпляйся за цього чаклуна як блоха за верблюда! Потоваришуй з ним, породичайся з ним! Хлопче, до мене телефонували наші еміратські власники – вони муркотіли як коти! Працюй далі! Якщо з'являться додаткові витрати – проплатимо! Не відходь від правдовидця ні на крок – їж з ним, пий з ним, чаклуй з ним, викривай із ним брехунів! Витисни з теми всі соки, та хіба мені тебе вчити! Куй африканське залізо поки в головах наших любих глядачів гаряче! Ленґхеме?
– Так, босе!
– Між нами… просто Рейчі цікавиться (здається, Рейчі була його старшою донькою): ти поставив сценку, так?
– Що ви, босе, все чистісінька правда, я ж присягнув!
– Правда про правду… збожеволіти. Хлопче, напевно ти з ним іще й спи. Це не просто бомба – це переворот в мізках! І не лише наших глядачів!
Переворот у мізках почався з Кенії. Якщо до з'яви сюжету за день Мгамбу відвідували десяток-півтора спраглих за правдою, переважно це були жіночки-африканки з Наньюкі та найближчих бом, то після виходу мого репортажу правдовидець вимушений був приймати до півсотні відвідувачів. Ніколи не думав, що в цій екваторіальній країні МГТВ користується такою популярністю!
Заповзятливий Сілас Ндіку, який, як з'ясувалося, був при Мгамбі не лише перекладачем, а й таким собі розпорядником, або сказати б, антрепренером, добре тямив, який зиск принесе йому популяризація дивовижних здібностей правдовидця, тому від самого знайомства ставився до мене доброзичливо. Середнього росту, як для самбуру – зовсім коротун, важковстановлюваного віку крутолобий і рухливоокий перекладач, який нагадував мені циркового пуделя у відставці, зовсім не приховував, що тримається біля Мгамби задля заробітку бо не вважав це за гріх.
– Мгамба не знає мов і не знає, як жити за межами єнканги, – ділився сокровенним "пудель". – Без мене його обдурять і використають пройдисвіти, адже він наївний як дитина! Отож Мгамба потребує мене як провідника в незнайомому світі: знайти житло, впорядкувати чергу й години прийому, дати належну частку людям які все вирішують і все дозволяють. Для Сіласа Ндіку це робота, а за кожну роботу належиться плата!
– А він теж працює заради грошей?
– Мгамба не знає що таке гроші, принаймні – великі гроші. Він викриває брехню бо ненавидить її. Колись його зраджувала дружина: тихцем бігала до одного морана в маньяту, а Мгамбі присягалася в вірності. Коли Мгамба виявив у собі здатність, або, як він каже, "змогу" відрізняти брехню від правди, він вирішив, що Нкай – бог самбуру, нагородив його цією змогою, щоб він відкривав одноплемінникам очі, щоб більше ніхто нікого не зраджував, щоб усі говорили лише правду. Якогось дня Мгамба вирішив, що вже викорінив у своїй єнканзі всю брехню й виправив усіх брехунів, до того ж на нього косували "штатні" чаклуни племені, тож він залишив родину й поніс свою місію туди, де більше людей. Ми зустрілися з ним у Наньюкі.
– А про твою "місію" Мгамба знає? – поцікавився я.
– Про прагнення заробітку? – Сілас Ндіку усміхнувся. – Хіба мзунґу забув, що достойний Мгамба здатний відрізняти брехню від правди? Який сенс брехати правдовидцеві? Коли до нього приходить черговий шукач істини, при дверях він залишає Сіласу Ндіку сто шилінгів. Припустимо за день Сілас зібрав дві тисячі шилінгів. Він іде до Мгамби й чесно віддає тому всі гроші! Мгамба знає, хто каже правду, а хто бреше, але він не знає що робити з такими грошима. Він повертає зароблене Сіласу Ндіку й каже: на, ти знаєш що робити з цими шилінгами! Сілас Ндіку не дурень, він тямить, що жадібність іще нікого не зробила щасливим, а нещасними поробила багатьох. Тому він бере дві тисячі шилінгів і каже: на якусь частину цих грошей ми купимо їжу, якусь частину віддамо шановному Кгонджі за помешкання, якусь частину я візьму собі, а ще частину ми відкладемо й згодом купимо для єнканги достойного Мгамби гарних корів. І Мгамба лягає спати щасливий, бо усвідомлює, що зробив добру справу для свого племені. А назавтра щасливий Мгамба ще більш ревно візьметься викорінювати серед мешканців Лайкипії[40] брехню!
– А власне змога, що це: чаклунство, дар, вміння читати по очах, губах, вирізняти за інтонацією голосу? Щось подібне траплялося між самбуру раніше?
– Ні! Щоб викрити брехуна, Мгамбі не потрібно на нього дивитися, не потрібно перед ним чаклувати, щось випитувати. Ти ж бачив — правдовидцеві не обов'язково навіть розуміти мову прихідця! Я не знаю, що це. І Мгамба не знає – ніхто не знає! – На хвильку Сілас Ндіку замовк, тоді тихо продовжив: – Я виріс між смітників на околиці Ньєрі. Моя родина забула майже всі звичаї свого народу, я ходжу в європейській одежі, їм європейську їжу, наслідуючи європейців я взяв собі друге ім'я, але в серці я залишився самбуру! І я відчуваю – з історією нашого племені змога Мгамби таки якось пов'язана! Досі про правдознавство серед самбуру ніхто не чув, але це ще не означає, що такого не було – може згадка про попередників Мгамби просто зникла в часі! Якось я слухав давню баладу мого народу, в ній були такі слова: "Ми прийшли здалеку, ми йшли довго, наша минувшість довга й далека[41]…" Ніхто не знає, з якої далекої минувшості принесли самбуру свої таємниці і на яких шляхах деякі з них розгубили!
Того дня до Мгамби прийшла Сайна й подружжя усамітнилося в кімнаті. Користуючись паузою в напруженій роботі правдовидця, ми з Сіласом Ндіку сиділи на порожніх коробках з-під товару (шановний Кгонджі тримав продуктову крамницю, вхід до якої був з іншого боку спорудженої з пластикових щитів одноповерхової будівлі), я розпитував перекладача про Мгамбу, про самбуру й про нього самого, поодаль з десяток шукачів правди терпляче чекали аудієнції.
– Багато твоїх одноплемінників мають по дві дружини?
– Тільки ті, що дотримуються традицій і тільки ті, що в спромозі прогодувати своїх дружин і дітей!
– Мгамба ставний. Якби я був жінкою – сам би в такого закохався!
– Самбуру такі всі, – знизав плечима Сілас Ндіку: – стрункі, високорослі… І одразу ж, певно подумавши про себе, виправився: – майже всі!
Справді, коли я вперше побачив Мгамбу, мене вразила граційна краса його тіла, досконала простота відкритого обличчя, щирість посмішки й довірливість очей. Серед смаглявців Лондона я таких типів чомусь не зустрічав. Здається, трохи псувала враження лише деяка сутулуватість правдовидця – в присутності нижчого він наче соромився свого росту. Дивлячись же в його дитячі очі, бажання брехати відпало б навіть у того, хто не знав, що перед ним правдовидець. Принаймні, як на мене.
– А в тебе одна дружина? – продовжував я розпитувати Сіласа Ндіку.
– Одна! Міську жінку утримувати значно дорожче, ніж ту, що живе в курені зі шкур і глини! До того ж міська жінка завжди незадоволена. Дружина в мене одна, зате родина велика, вони туляться в тісній хатині й часто сваряться. Я мрію звести великий дім на околиці Наро Мору – там є пагорб, з якого чудово видно Ол-Доньо-Кері.
– Як ти став гідом?
Перш ніж відповідати заповзятливий антрепренер хвилину помовчав.
– Молодь, що живе у віддалених нетрищах наших міст відрізняється від молоді, яка живе ближче до їх центрів тим, що перші жують мера, а другі курять сомалійський гашиш. Коли я був зовсім малий, батько відряджав мене крутитися біля готелів – продавати туристам-вазунґу виготовлені мамою намиста зі страусиної шкаралупи. Насправді то була не справжня шкаралупа, а куплена в індусів підробка й саме це мене чомусь дуже засмучувало.
Білі люди здавалися мені істотами з іншого світу! Вони були охайні, чемні, ніколи на мене не кричали, і вже напевно, так я собі гадав, вони ніколи не жують мера й не курять гашиш. Але найбільше мене вражали їх запахи! Я уявлення не мав, що таке парфуми, й був твердо переконаний, що божественні аромати поширюються довкола вазунґу самі собою! Я дуже прагнув стати схожим на них!
Сілас Ндіку зітхнув і замовк.
– І? – нагадав я йому про своє існування.
– І от – став таким яким став! – промовив перекладач трохи стомлено. – Закінчив початкову школу, оволодів англійською, аскарі[42] починав працювати в хазяїна, згодом розжився на власний підтоптаний Ніссан.
– Ти розчарувався, дізнавшись, що парфуми не розносяться довкола вазунґу самі собою?
Сілас Ндіку усміхнувся:
– Ні. Просто я збагнув, що за гроші можна купити все, навіть божественний запах!
– І зрозумів, що біля Мгамби ти заробиш більше?
– Я це відчув!
Епізод 5. Правда в?
Мерсі й Гарун із приміської боми Хапа Маджі залишились без тата й мами коли дівчині виповнилося шістнадцять, а хлопцеві – одинадцять. Нагла неміч забрала життя їхніх батьків одне за одним, казали, що подружжя з'їло зіпсовану таручу, можливо біда не обійшла б і дітей та на ту пору їхнім житлом був цілодобовий коледж у Ньєрі. Так родина Кіпруто зменшилася вдвоє, Мерсі кинула навчання, пішла в Наньюкі на роботу й почала дбати про підлітка замінюючи йому маму.
Спершу дівчина вправлялася з обов'язками, але старша на п'ять років сестра – не мама, та й вік саме підходив такий, що Гарунові закомашилися в макітрі терміти – кинув навчання, нібито – щоб заробляти гроші, та запізнався з сумнівною ватагою, Мерсі почали говорити про нього негарне.