— Я вам клянусь... Більше ніяких зальотів... Сп'янів від успіхів... В мене добре пішли бізнесові справи. От я й вирішив розслабитися... Якщо вашому управлінню потрібна допомога, я можу виступити вашим спонсором... Ви не соромтесь... Захочете в конвертованій, а ні, то в карбованцях[50]. У карбованцях я більше дам... Але я Юлії не топив... Можете мені повірити. Затримайте "режисера", — Орендочка вже переступив поріг. Тоді повернувся і нахилившись над столом Дубля, заговорив чомусь тихо, прямо в капітанове вухо:
— А я про головне забув вам повідомити. Це й буде моїм алібі, пане капітан...
— Я вас слухаю уважно, — Дубль підвів голову і глянув прямо в очі Орендочці.
— Юлька сказала... Так, вона сказала тоді, ну, перед тим, як він її штовхнув чи вдарив: "Борисе, це тобі не молодіжний театр. Ти там командуватимеш. А тут ми всі рівні..." І все... Я тільки почув, як шубовснуло її тіло у воду...
— Гаразд, дякую... Ми негайно перевіримо. Усіх Борисів, Захарів чи Захаріїв. Усіх режисерів і операторів...
Орендочка зачинив за собою двері, але раптом знову відчинив їх і висунув у кабінет свою квадратну голову:
— Пане капітан, — несміливо звернувся бізнесмен, — ще одна деталь! "Оператор" запитав у Бориса: "А тепер куди?" "Їдемо в Святошин!" — відповів коротко "режисер".
— Може ви все-таки зайдете й сядете? Ще щось згадаєте...
— О, тільки не це, пане капітан! Я сказав вам уже все...
— А чого ви цього разу так усе детально почали описувати?! Раніше ви називали їх чесними людьми, вимагали легалізації проституції... Казали, бізнесмени також мають право на відпочинок, як їм заманеться... Погрожували навіть Організацією Об'єднаних Націй...
— Я був неправий, пане капітан... Я тоді боявся... Фотографій боявся. Вони погрожували надіслати фотографії моїй дружині... Тепер не боюсь. Я хочу допомогти слідству... Це ж моє алібі... І ті фото вже не скомпрометують мене... Тепер я впевнений, що ви їх візьмете. Впевнений!.. — Голова Орендочки зникла і двері зачинились...
Епілог
— Ви встановили, кому належать ці обидві дачі? — запитав капітан Дубль, коли сержант Ягідка переступив поріг кабінету.
— Достеменно так! — приклав руку до козирка сержант. — Дозвольте доповісти?
— Ну і кому ж? — ігноруючи міліцейський етикет запитав капітан.
— Двом дипломатам, пане капітан. Перший працює в Аргентині, другий працює в нашій постійній комісії при ООН. Дачі доглядають родичі. Першу — фортецю — доглядає режисер Борис. Він племінник дипломата. Дачу-острів уже ніхто не доглядає...
— Вона належала родичам покійної Юлії?!
— Достеменно так, пане капітан! "Аргентинці" приїжджають, а місіонери... ще житимуть у Нью-Йорку.
— Не місіонери, а член комісії з дружиною. Очевидно це ви мали на увазі, сержанте? — посміхнувся капітан.
— Достеменно так!
— А дипломат з Аргентини їде на похорон?
— Ні, у відпустку. Тому вони й стверджували про кінець своєї "закордонної поїздки".
— "Закордонні поїздки" в район кордону між Києвом і Обуховим?
— Достеменно так!
— Ну що ж, сержанте, очевидно, будемо їх брати! Адреса у вас точна? Чи така ж точна, як у випадку з Феррарі-молодшою? Знову арештуємо наречену лейтенанта Хорта?
— Ні в якому разі! Я особисто перевірив, — почервонів сержант.
— Тоді передайте Голубею, щоб готував автомобіль...
— Беремо "Волгу"?
— Ні, поїдемо "газиком" або, як ви кажете, "бобиком"[51], — хитро посміхнувся капітан. — З закритими вікнами-решітками. Це простіше, ніж зав'язувати очі чорними пов'язками...
— Достеменно так!..
З двору управління виїхали десь пополудні. Сержант Ягідка швидко й оперативно встановив прізвища "режисера", "оператора" та загиблої Юлії. У відділі кадрів дали й адреси "гастролерів"-шахраїв. Обидва мешкали в районі Святошина. В приватних будинках. Колишній режисер Борис жив сам у великому будинку, а його дружок — удвох з мамою. Як доповів сержант усі троє — Борис, Захар і Люба Феррарі — зібралися в режисера на Четвертій просіці. Про вбивство вони, очевидно, й не здогадувались. До обіду вони відпочивали. Ніхто з них нікуди не виходив і ні з ким не зустрічався.
— Певно, відсипаються "сови", — мовив сержант, обходячи пости спостереження. — Дивіться, не проморгайте. Я поїхав доповідати...
Через півгодини вони підкотили до білого особняка, що потонув у царині саду. Цвіли запаморочливо жасмин і таволга. Пахла після вчорашнього дощу по свіжому трава, ледь не на очах зеленіючи... Під'їхали впритул до густих чагарників з глоду, терену й дикого винограду, що видрався на квадратні сітки паркана і не давав змоги як слід роздивитися давно не білений будинок. Фасад будівлі з напівкруглими вікнами дав помітну тріщину. Вікна зі ставнями давно вочевидь не бачили петель, тож і не відкривались. Усе поржавіло, облупилося, лущилося і гойдалося на чесному слові... Трухляві дошки ледь висіли.
"Молодик займається коханням, а сад дичавіє. Здичавів сад і здичавів господар", — з сумом подумав капітан Дубль.
Раптом за поворотом промайнула чиясь тінь. Маленька зсутулена і підступна. Чоловічок (а це був саме мужичок) начебто вискочив з-під капоту автомашини і перетнувши дорогу, сховався в одному з густих кущів.
"Кублей! — промайнула думка в капітана. — Чортів Кублей тут як тут..." — він не міг помилитися. Чоловічок оглянувся, ошкірив свої жовті зуби і приклав свого жовтого пальця до тоненьких губ, ще нижче присів, даючи зрозуміти капітанові, щоб і він повторив те ж саме. Мовляв, тихо, злякаєш пташок у гнізді. Вилетять — не піймаєш...
— У чім справа, Кублею? — просичав капітан, буквально вивалившись з авта.
— Спокійно, капітане. Концерт розпочинається. Перші акорди оркестру. Слухайте.
— Що ти з себе Езопа корчиш? Говори в чому справа, — вже спокійніше звернувся до приватного сищика Дубль.
— А ви прислухайтесь...
У дворі особняка кричала жінка.
— Міліція! Рятуйте!..
— Це щось новеньке в їхній оперетці, — усміхнувся Кублей, випроставшись на повний зріст. — Тепер можна не ховатись, капітане. Це "мецо-сопрано" вашої улюбленої "співачки" Феррарі-старшої. Знала б вона, яка до неї міліція завітала, одразу б язика прикусила і дала дьору, — вишкірився Кублей. А вона, бач, вірить у благородство нашої української міліції. Ніби там не ті ж самі кадри, що й за совдепії і не той самісінький стиль...
— Стуліть пельку, Кублею, а не то я сам вам закрию рота.
— Я ж і кажу — стиль точнісінько той самий, а цукор в Україні і досі по талончиках.
— Там же бійка!..
— Ви не помилилися, капітане. Скажу більше, там якраз подаються запізнілі уроки пізнього виховання заблукалої овечки, що раптом відбилася від отари... Наступив початок навчального року. Зараз перший урок по вихованню і вибиванню дурощів з голови через досить-таки звабливий задок, капітане... Ви її бачили зблизька?..
— Хто кого б'є?
— Тренер Василь Король надає перші ази любителям, які збираються стати профі... Якби не ми з вами, капітане...
— Але Василь один на один проти двох... І Феррарі...
— Василь не сам... З ним його кулаки, кохання і ненависть...
— Не забувайте, Кублею, що він ваш клієнт, який може стати пацієнтом "швидкої допомоги". Він же тренер по тенісу. Здається, ще й до того ж з настільного.
— А він перекваліфікувався, капітане. Два місяці тому зайнявся ретельно боксом. Кажуть, подає великі надії на майбутнє. А втім, нам недовго доведеться чекати, капітане. Тож не поспішайте. Вашим людям слід економити сили для майбутніх баталій. Тут Василь упорається сам. Вони ще не в нокауті, але близько до цього. У Василя гарний удар лівою знизу в щелепу. Ваш лейтенант Хорт міг би засвідчити персонально при зустрічі...
— Не зачіпайте лейтенанта Хорта, детективе. Аби не ви...
— Аби не я, ви б чорта з два дізналися про те, що Феррарі близнючки... Ви погляньте на цей талант, капітане, — повернувся Кублей убік двору. — Кожному з них нокаут забезпечений. Дивіться, який чудовий аперкот!.. Вашим хлопцям нічого не залишиться, як попідбирати їх, ніби старі й гнилі груші на землі і повкидати до кузова. Ах, у вас "бобик"!.. Ну, нічого, вони й туди влізуть. Одну секунду, капітане... Заради Бога, не поспішайте!.. Чому ви не приїхали на п'ять хвилин пізніше?.. Ви подивіться який черговий аперкот!.. Ну, Василю, ростеш на очах... А от вам і нокаут... Те ж саме буде і з другим. Ваш Ягідка — не Ягода[52]... Йому залишиться тільки клацнути на зап'ястках наручниками, і ви в дамках, капітане. Гарно вам: Кублей іде як пес по сліду, а Дубль — по сліду Кублея...
— Йдіть ви до біса, Кублею... Не приписуйте собі того, чого не можна приписати, — капітан повернувся до сержанта: — Можете приступати, сержанте...
— Ягода, — зле пожартував Кублей.
— Ягідка, — м'яко поправив Дубль.
— Так, часи міняються. Колись був Ягода, а тепер тільки Ягідка-квіточка...
— Ви й тут не можете обійтися без свого відомства...
— Колишнього, капітане... На жаль, колишнього. Приємні спогади. Ми тоді з такими, як ви, не церемонилися...
Та капітан Дубль його не слухав.
— Зв'яжіть обох одними наручниками: і "режисера", і "оператора".
— А що ж з Феррарі?
— Феррарі нам приведе сам Василь Король, — капітан посміхнувся. — Чи не так, Кублею? Чи може ви знову скажете: дупель пусто?..
— Навпаки, капітане. Я скажу — ри-ба! І цього разу на вашу користь, капітане Дубль...
●
Примітка упорядника збірки
Представлені тут романи та повісті були написані відомим українським письменником-гумористом Олегом Чорногузом як пародії на радянські та пострадянські міліцейські детективи. Повість "Пограбування на вулиці Степана Руданського" вперше була надрукована 1974 року у авторській збірці "Сповідь старого холостяка" (Київ, "Молодь"). Роман "Чорна зрада професора Шлапаківського, або Канни і виноград" — 1976 року у збірці "Як доглядати Зевса" (Київ, "Радянський письменник"). Згодом обидва твори публікувалися 1986 року у першому томі двотомного зібрання творів Чорногуза (Київ, "Дніпро"). Роман "Воскреслий із мертвих" уперше був виданий 1993 року окремою книжкою видавництвом "Рось" (Київ). Але не під справжнім ім'ям автора, а під "іноземним" псевдонімом "Оуен Чарльстон".