Тепло.
І ніжність літа…
І він зривався… Пострівай!
Не умірать!!
А ж и т и !!!
Не може ж вмерти так Біда!
Він так не має права! —
Бо в нього до "вождів труда"
Велика дуже справа!
Нехай тих мук налито вщерть, —
Боротись!
На життя і смерть!
Х
Всі дзвони у Москві ревли…
Ах, Боже, де ви чули!?!
Ті дзвони ж аж колись були,
Та в крові потонули!
Чи пак пішли у "Фонд страни",
Аж у Пекін і далі:
Латунь пішла на ордени,
А срібло — на медалі.
На кулі ще пішло койде —
В "священний" фонд еНКаВеДе.
Так що про дзвони ми лишім,
В "антени" їх перепишім.
Щоб помогли алянти:
Аби на "родіну" ішли
Й повзли репатріянти.
І світ ті дзвони наслухав
І від зворушення зідхав:
Звела,
з ума
звізда
руда…
Лиш не зідхав Антон Біда.
Метався він у тьмі ночей
І в хаосі румовищ
Розбитий,
хворий,
без речей,
Без права
і без мови.
Та не здававсь нікому він,
Ні на баґнет,
ані на дзвін.
Нехай тих мук налито вщерть —
Б о р о т и с ь !
на життя і смерть.
ХІ
Вмістив у серце тьми рабів,
Старців непопулярних,
І їхні мрії голубі
Із каторг заполярних,
І невгасиму сліз цвітінь
На звук Вітчизни тої,
І душ замучених летінь
До волі золотої, —
І з цим ішов крізь цілий світ,
Крізь бурі і тумани,
Крізь вир наруги,
злоби гніт,
Крізь горя океани —
Туди… Вперед…
Вперед туди!..
Химерне серце у Біди.
ХІІ
Крізь хаос зрад, дощів і мряк
Пливе він, як моряк.
Над ним тримає щастя знак
Далекий Зодіяк.
На перекір пливе всьому
І вдень, і уночі…
Він не один —
і м'я ж й о м у :
В е л и к і т и с я ч і.
Ім'я йому
(слова скупі!) —
Ім'я йому —
Оте
"Ді-Пі".
Крізь хаос бур, дощів і мряк
Пливе він, як моряк,
Над ним тримає щастя знак
І не страшний йому "отець",
І СМЕРШ, і брухт руїн.
Для нього жахи всі — пусте,
До всього звиклий він
Це ж він по Кемптенах ставав
І супроти еМ-Пі…
Це ж він беззбройний захищав
Життя своє,
Д і — П і !
І по Герсфельдах він також
Стояв грудьми, як мур…
Таких нема людей, або ж
Таких немає бур,
Щоб віру в Правду геть змели,
Щоби зломить Біду могли.
У боротьбі з Кремлем стозлим
Це — хлопець радикальний…
І слава вже встає над ним,
Як світ зодіякальний.
Ніхто зломить його не міг,
Ні "пряник" той,
ані батіг,
Ані той Кемптен,
ні Герсфельд,
Ані "сексот",
ні інший "гельд".
А ти, о, "тату" в тій порі!
Тобі знимать "урі-урі"!
І поки ти знимав "урі",
Утратив
геть всі козирі.
ХІІІ
Ді-Пі ті кров'ю склали звіт.
І зрозумів Біду весь світ.
І похопилися вожді…
Й загинуть не дали Біді.
У світі ж
є ж
іще ж
добро!
І доказало це
І Р О.
І доказав це цілий світ!
XIV
Привіт, товаришу, привіт, —
Сказали так і ті раби,
Шиковані в колони,
З-за розпроклятої габи —
Залізної заслони,
Герої каторги й труда:
Привіт тобі,
Антон Біда!
Привіт тобі,
привіт,
привіт!
Іди,
ти йди крізь цілий світ,
Не потопай і не гори —
Про нас
всю правду говори.
Про нас всю правду говори!
І не тони…
І не гори…
І він іде по всій землі
І з цим благословенням,
Ніде не гине,
взагалі
Пишається з імення;
Біда з бідою на біді
Від краю і до краю
Пройшов весь світ… В тяжкім труді
(Але вже не на Чекунді!)
Готується до "раю":
Здійсняє братній заповіт —
Він ширить
правду
на весь світ.
В змаганні тім з Кремлем стозлим
Ді-Пі цей —
унікальний.
І слава вже встає над ним,
Як світ зодіякальний.
XV
Де він не був,
куди не біг
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері зберіг,
Як скарб
і як молитву.
Зберіг любови бризки ці
Пекучі
і солоні,
І мови звук,
і на лиці
Тепло Її долоні…
І з цим іде в житті страшнім
Біда цей унікальний.
І слава
через те
над ним,
Як світ зодіякальний.
Ім'я ж йому —
піди злічи!
Ім'я —
в е л и к і т и с я ч і.
Розділ останній
І
"Великий тато" дуба дав,
Хоч був і несмертельний.
Та тільки ж він заповідав
Всій братії безчельній, —
Як "дєло честі",
як всього
Секрет "благоустройства",
Як "дєло слави" і, того,
Ну, "доблєсті й геройства",
Як першу справу на роду:
В п і й м а т ь !
В п і й м а т ь т а к и Б і д у !
О, будьте "бдітєльні" в цей час,
У цю епоху грізну, —
Вловіть Біду, прошу я вас,
Для щастя комунізму,
І, чи живого, чи в труні,
Ви приведіть його мені.
І до землі пригніть його
Хоч перед мавзолеєм! —
Для серця бідного мого
Це буде, брат, єлеєм!
Тоді ж —
аж геть до Чекунди
Пошліть ви шкуру із Біди!
А кості — аж на Воркуту!
Щоб мав Антон пригадку ту,
Що я йому був Богом дан.
А душу —
геть на Магадан!
ІІ
На "будь готов!"
"В с і г д а г о т о в !" —
Гукнули так міністри.
І полилась мазута слов
З нової вже каністри.
Щоби Антон віддавсь живий,
Проголосили
"к у р с н о в и й".
Щоби вловить Біду таки,
З'ягнятились більшовики,
Геть здитиніли на виду,
Аби вловить таки Біду.
І ллються дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть "бублики" у рот
З "братерською" рукою.
О, милий… Да!
О, любий… Да!!
О, ти хороший наш Біда!
Біда… Бєдняжечка… Да, да!
О, да!..
Нуда!..
О, да!!
Наш бєдний, бєдний зємлячок…
Скарєй,
скарєй до нас, браток!
Чарують дивні трелі от,
Течуть меди рікою.
І лізуть "бублики" у рот
З "братерською" рукою.
І на увесь свій новий хист
Створили комітет, —
Шпигун, фашист і емведист,
І сталінський поет.
А з ними став в союз "стукач"
І "сват", і "наглядач";
І ще й знайшлась якась лиха
Дворушницька блоха…
В цілому вийшов "той" букет —
Преславний комітет!
Нехай живе ж "стукач" і "сват",
сексот
і кат,
і лавреат,
і генерал,
І з ним лиха
Замотеличена блоха!
В цілому, знач, нехай живе
Ударна ця бриґада,
Що стільки літ Біду жене —
Й не може дати ради!
Течуть медів струмки. Річки!
(Коли б не тая зона!)…
І скачуть, скачуть "бублики"
З Москви
аж до Антона.
Їх запихати хоче "сват".
Який же ж ти й хороший, брат!
ІІІ
В Єжова, бач, оцей халдей
Стеріг мого ваґону.
При німцях вішав він людей
За пляшку самогону.
Альянтам він — про "тайни" всі
Доноси плів до Сі-Ай-Сі.
А тут він, Господи прости,
Узявся
Про любов плести.
Але "любов" та не нова,
Їй літ десятків понад два,
Вона списалась на хребті
І на карку,
на всім житті, —
Були бо "тато" не скупі…
І посміхається Ді-Пі:
Яка ж ідея "золота"!
Яка ж механіка проста:
IV
Антон Біда напився мук
І ледве, ледве зіпа,
Та й взагалі Біді тому
Далеко до Едіпа, —
То може ж він не вбереже —
Й підніме "лапки вгору" вже.
Бо ж той Біда ж
напився ж
мук
В кацетах і руїнах!
Скропив слізьми і потом брук
По всіх
чужих
країнах!
Побитий геть —
від підошов
І аж по самі вуха!
І всі він скрінінґи пройшов!
Страхіття всі прослухав!
Збирав "бички",
збирав і брухт
Помежи смітниками,
І від тяжкої праці пух,
Хоч й не під канчуками.
Хлиснув Антон біди, хлиснув,
Як лист
в жахливій бурі!
І не списати мук його
І на воловій шкурі.
Вже й світ померк Біді тому.
І ледве дишеться йому…
І ворог бачить теє все,
Чигає пильно
і пасе:
Ану ж зломається Біда! —
І в е р н е т ь с я …
"Вот будєт да!!!"
V
І шле листи якийсь кастрат:
"Вернись, Антон!
Вернися, брат!!."
Такий бальзам на біль утрат:
"Вернись…"
"Вернись…"
"Вернися, брат!.."
А "брат"…
А "брат"… Ну, що кому! —
Хоч він і ледве зіпа,
Хоч він недуж
і хоч йому
Далеко до Едіпа,
Але премудрості статті
Йому вписались на хребті.
Тож поки пам'ять в ньому є —
В нім воля не вгасає,
Він бачить вороття своє
В далекім ріднім краї,
Але не так,
О, ні, не так,
Як сплянував отой мастак!
Бо не дарма ж, куди не біг
Крізь розпач і гонитву,
Він сльози Матері зберіг,
Як скарб
і як молитву,
І ніс любови бризки ці
Пекучі і солоні,
І мови звук,
і на лиці
Тепло Її долоні
Крізь світ увесь,
крізь люті дні…
О, не даремне, брате! Ні!
І каже він тому "комусь":
"Авже ж вернусь…
Вернусь…
Вернусь…"
Хоч не списати мук моїх
І на воловій шкурі, —
Я хочу ще не тих боїв!
І не такої бурі!
Не за ягнят… Не тих утрат
Зазнав Біда чимало!
(То ви боролись за ягнят —
з душею грабували!)
Не за ягнят,
за більший біль:
За волю всього роду!
За Правду!
За людські права
Всього мого народу!
За щастя душених в петлі!
З а ц і у с і у т р а т и …
Щоб був же "С и н
І б у л а М а т и,
І б у л и л ю д и н а з е м л і !"
Ось за оці жалі мої
Я хочу
ще не тих боїв.
Ви всі гукаєте Біду?
Прийду!
Прийду!
Авжеж прийду!
Та тільки як прийду, "брати",
То вам
Прийдеться утекти.
Бо як судилося Біді
Вертати всі утрати,
То розбіжаться геть тоді
Московські
лавреати.
Якщо призначив Правді Бог
Прийти ганьбі на зміну,
То доведеться вам вертать
Біді
в с ю У к р а ї н у.
І не поможе ворогам
Ні СМЕРШ, ні диба,
ні наган.
На ваші співи всі —
сія,
така, вам
відповідь
моя.
VI
Я знаю,
там, де ворог жне, —
В далекім ріднім краї —
Ніхто Антона не клене,
Ніхто Біду не лає.
Я вірю,
прийдуть ті часи,
Коли на Україні
Оце читатимуть усі
Про муки наші нині.
Я знаю,
прийдуть ті часи,
Настане така ера,
Коли на Україні всі
Здивуються із зера,
Що ним колись був цей Біда
Отам де БАМ,
де Чекунда…
Я знаю,
прийде та пора,
Коли на Україні
Розкаже Матінка стара,
Як казку,
це дитині.
Я вірю,
ті часи прийдуть,
Як щезне брязк кайдання
І возвеличать всі Біду
За всі його страждання.
Я знаю:
прийде день такий,
Коли вся тля епохи
Геть розлетиться на друзки, —
"Отці" і "скоморохи".
Я вірю в те,
я знаю те, —
Розплати славний день гряде!
Д е н ь с п р а в е д л и в о г о с у д а !
І… щоб не милував Біда
(Бо добре серце має він):
Судитиме суддя один:
Отой —
Біди великий рід,
Той страдник,
грізний наш нарід.
За всіх братів —
твоїх,
моїх…
За всіх,
за всіх
дітей своїх.
Піднімуться "раби малі"
За Правду в "своїй хаті", —
Щоб був той "С и н
І б у л а М а т и,
І б у л и л ю д и н а з е м л і !"
VII
Прийде пора,
прийде пора,
Товаришу і брате! —
Ой, і прийде ж така пора,
Що будемо ми
до Дніпра
Всіх
репатріювати:
І з Колими,
й з Караганди,
І з Воркути,
і з Чекунди,
з-за гір,
проваль,
із-за морів,
із тюрем
і концтаборів,
із заполярної зими…
З у с і х у с ю д п р и л і з е м м и.
М и п р и й д е м о з у с і х с в і т і в
І з в с і х р о з п у т ь Р о с і ї, —
Н а в т і х у й щ а с т я М а т е р і в !
Д л я в о р о г і в ж е …
В т і й п о р і
Д л я н и х з а с я є Б о г о в г о р і
І М Е Ч
б і л я С о ф і ї.
VIII
Ось в ті часи вогненних шквирь
Великої розплати
Ми ще побачимося, вір,
Побачимось, мій брате!
До того ж часу і не жди
На таку "родіну" Біди.
Бувай!
Надійся!
А поки —
Товаришам мій стиск руки!
Для всіх, хто дома й хто в путі,
На Колимі й на Воркуті, —
П р и в і т !
Нехай…
П р и в і т !
Нехай…
Привіт! Привіт!! Привіт!!! Нехай…
Н е х а й
в Дніпрі тече вода!
А Н Т О Н Б І Д А,
Г е р о й Т р у д а.