Залишалася одна. Він дивився на неї і думав, чи він повернеться до бару. Поки він стояв, його вже чекали всі троє його новоспечених ворогів. Він зняв своє легке пальто, повісивши його на стільчик навпроти останньої чарки. Він вже був геть п'яний. Його почало нудити. Але пора було йти до виходу.
— Ви тут всією шайкою мене чекаєте? — спитав він голосно, будучи за кроків сім до них.
Вони вийшли на вулицю, і з першого удару чоловік тієї жінки збив Даню з ніг. Той підвівся на одне коліно, в нього з'явилася кров на губі. Він не встиг встати, його збив з ніг ще один удар в голову ногою. Потім чоловік тієї жінки сів на нього зверху і вдарив двічі кулаком по обличчю. Напевно він побачив, що Даня не пручається і зупинився. Його жінка кричала йому, що досить, а їхній друг підкурив і хвалив переможця. Даня не підводився, але він був при пам'яті. Він лежав, відчуваючи, як по його обличчю тече кров і як болить його лице. Люди проходили повз, але він не підводився, з хвилину рукою мацаючи то губу, то гематому під оком. Всю цю хвилину він слухав, як ці троє, особливо жінка, істерично лаялися, і та жінка питала в нього, чи він хоче ще щось сказати. Даня майже через хвилину свого лежання сів і спокійним тоном, весь в крові, сказав:
— Я хочу запитати, всього ще одне питання.
— Тобі мало? — лаючись спитав чоловік. Видно, він не хотів продовжувати.
— Ні. Я хотів запитати, — Даня зробив драматичну паузу. І продовжив: — Чи не замовите ви мені таксі? — І він сплюнув кров.
— Сам справишся, — відповіла жінка.
— Джин-тонік робить людей злішими. Якби тут було мартіні драй, то і розмова склалася би по-іншому.
— Провалюй звідси! — гаркнув чоловік тієї жінки.
— Тільки заберу пальто, — підвівся Даня і пішов у бар, залишивши їх на вулиці.
Сівши з обличчям в крові за барну стійку, він подивився на чарку і, відразу підвівшись, пішов в туалет. Там Даня спробував себе трохи привести до ладу, наскільки це було можливо. Там він недовго простояв, дивлячись на себе в дзеркало. Потім повернувся до бару, випив п'яту чарку, одягнув пальто. Коли він подивився на бармена, то побачив, що той стоїть і дивиться на нього.
— В мене все добре, — сказав він йому гучно, щоб той почув, і пішов до виходу з бару.
09.02.22
— Я йду за шмотками, — сказав я Дані крізь двері, постукавши в його кімнату о п'ятій вечора. — Як твоє обличчя?
— Болить, — відповів він з-за дверей.
— Нічого, до весілля пройде.
Даня вийшов в одних трусах з кімнати. Вигляд мав такий: гематома під оком і розбита губа. Він пройшов повз мене на кухню.
— Ти зі мною? — спитав я.
— Куди ти йдеш?
— Купити сорочку і краватку на весілля Артура.
— А костюм в тебе є? — спитав він.
— Є. А в тебе?
— Немає.
— Тобі потрібен костюм, — подумавши, сказав я.
— Не думаю. В мене ще не було в житті ні одного костюма, і весілля не привід його купляти.
— Тоді що є привід для костюма, якщо не весілля? — запитав я.
— Може, отримання Нобелівської премії, чи хоча б Пулітцерівської, але точно не весілля, — відповів Даня, прямуючи назад до себе в кімнату. — Я з тобою, але тільки якщо зайдемо десь поїсти, — додав він.
Я пішов у свою спальню, щоб знайти старі сонцезахисні окуляри. Це були старі, але непогані окуляри з коричневим склом, а не чорним, тому я подумав, що Даня зміг би прикрити ними свій фінгал і щось бачити ввечері.
— Ось приміряй.
— Ти хочеш, щоб я ввечері носив окуляри? Вже майже темно.
— Це краще, ніж лякати людей. Треба закрити якось око. Вигляд у тебе, чесно кажучи, неприємний. А так будеш як рок-зірка, — спробував я його запевнити, що так може бути краще.
Даня надягнув светр, накинув пальто і приміряв окуляри. Підійшов до дзеркала, рукою прибрав чуба і погодився зі мною, що дійсно краще.
Ми взяли таксі та їхали в "Оушен Плазу". Ми стояли в заторах, але фактично не розмовляли. Вчора ввечері, повернувшись, поки Даня їв на кухні і сварився на п'яниць, які його побили, він у кількох словах розповів все, що з ним сталося. Після цього я зателефонував Владу, і ми вирішили після весілля Артура поговорити з Данею і запропонувати пройти реабілітацію, при тому вдатися до всіх маніпуляцій і ультиматумів, які зможемо придумати. Ми вже під'їжджали до "Оушен Плази", коли Даня раптом спитав мене:
— Як думаєш, Влад міг би покласти мене в свій рехаб безкоштовно на деякий час?
— Думаю, міг би, — відповів я, дуже здивувавшись такому питанню.
— Тоді після весілля. В кінці лютого, — підсумував він.
Я був вражений цим питанням, але вирішив нічого більше не питати, тільки сказав йому, що це правильний вибір і що давно вже пора. Він не відповів на це нічого.
В той вечір ми купили кожному по сорочці і краватці. Дані під джинси, мені під костюм.
— Завтра буду вечеряти з Марго, — сказав я Дані, піднімаючись на ескалаторі на поверх з ресторанами.
—А сьогодні будеш вечеряти зі мною. Нарешті я поїм, — відповів Даня, прямо говорячи, що все, що його зараз цікавить, це їжа. — А коли весілля, двадцятого? — спитав він після короткої паузи.
— Так. Буде в Бучі. Вчора говорив з Владом, йому вже сказав Артур, що ресторан замовили.
— Ну правильно, де збираються жити, там треба й святкувати. Коли будуть розлучатися, то тоді нехай розлучаються в Києві.
— Чому? — спитав я.
— Розлучення — це початок якоїсь нової романтичної історії. Для таких починань краще вибирати більші міста.
— Буча — це майже Київ, — сказав я.
— Майже, — відповів коротко Даня.
— Незрозуміло все-таки, чому ти такий впевнений, що вони розлучаться? А якщо навіть і так, то що? Історії починаються і закінчуються.
— Можливо, не розлучаться. Можливо, хтось з них помре до цього часу, — сказав цинічно Даня.
Ми зайшли в ресторан, зробили замовлення. Даня не знімав окуляри, але всім, хто його бачив, було видно, чому він їх носить. При цьому, як мені здавалося, його обличчя хоча б не викликало відрази. Принаймні, в мене не викликало.
— Вона не твого польоту пташка, — після декількох хвилин в тиші сказав мені Даня.
— Хто?
— Марго.
— Я знаю, — відповів я з легкою посмішкою. — Ми просто друзі.
— І в чому ваша дружба?
— Нам приємно спілкуватися.
— Ні, — заперечив він. — Ось ми з тобою друзі. Але ти навіть боїшся собі зізнатися, що хочеш сексу з нею.
— Якщо навіть так і є, то це неможливо.
— Тобі подобається в ній те, що ти просто такого ніколи не бачив. Дорога машина, дорогі прикраси, дороге життя — вона заплатить сто доларів за стейк і не поперхнеться. А ти поперхнешся. Тобі подобається в ній її зовнішня елітність.
— Елітність, — посміявся я з цього слова.
— А що ні? Наскільки я пам'ятаю, вона утриманка. Скільки їй років, тридцять?
— Тридцять два.
— Ну тоді краще подаровану квартиру оформити на себе, якщо вона це ще не зробила, — підсумував Даня. — Можеш по-дружньому їй це порадити.
— Оформила вже на себе, — і я знову посміхнувся.
— Тобто ти хочеш сказати, що коли вона набридне своєму коханцю і залишиться сама, то ти був би не проти зав'язати з нею стосунки? — Даня зробив ковток чаю, який йому вже принесли. — Підібрати її. Впевнений, вона ще буде ефектною. Ще й з квартирою. Але "лексус" вам доведеться продати і купити щось бюджетніше — "фіат" чи "рено". По неділях, коли ви будете їздити в гіпермаркет закупити гречку і макарони, вона буде ненавидіти тебе за ці злидні і себе ненавидіти за таке життя. Вона завжди буде пам'ятати смак стейка за сто чи двісті доларів, як, зав'язавши, наркоман вічно пам'ятає кайф, від якого був змушений відмовитися. Щоб зберегти такий шлюб, вам потрібно буде податися в свідки Єгови чи щось таке.
— Як для людини з розбитим лицем, ти досить нахабний, — відповів я знову з посмішкою. — Ні, друже, мені просто вона цікава. Вона хороша людина. Точно краща, ніж ти, — засміявся я. — Але ти попав в точку з "фіатом" чи "рено". Марго колись мені розповідала історію про одного залицяльника, і було видно, що він їй подобається. Був в них роман чи ні, не знаю. Вона підсумувала все фразою "І що я буду робити з його тойота кемрі?" А в мене навіть "тойоти кемрі" немає. Було видно, що вона тяжіла до нього, хоча пояснити не могла. Ми завжди купляємо кота в мішку, коли закохуємося. Він працював простим робітником десь за кордоном. На заробітки їздив. З її слів, він був майже ідеальним, але все це швидко закінчилося.
— Подобаються мені люди, які вірять в дружбу між чоловіками і жінками. Це навіть фантастичніше за розмахом, ніж віра в фемінізм чи кохання з першого погляду, — сказав Даня, коли перед ним поставили його стейк із сьомги. — Чи у вегетаріанство, — додав він, починаючи їсти свій стейк.
— Якщо не звертати увагу на стать, то можна в людині побачити людину перш за все, — відповів я.
— А якщо звертати увагу на стать, то не можна? Можна теж, — відповів він сам собі і продовжив з короткою паузою. — Але спочатку вам можна переспати, щоб не відволікало, а потім вже розглядати її прекрасну душу, шукаючи там людяність. Можеш називати це запрограмованістю від природи. Я десь чув, що нас робить людьми те, що ми вищі за наші інстинкти. Не впевнений, що ми можемо бути вищими за них, а якщо й можемо, то за рахунок тих самих інстинктів. Ми з'являємся на світ завдяки інстинкту. І зверни увагу, як неприємно жінці, якщо вона відчуває, що неприваблива. На цьому побудована вся індустрія краси.
— Як ти не виріс маніяком?
— Звідки ти знаєш, шо я не маніяк? — запитав і засміявся Даня. — Маніяк бачить те, що хоче і бере це. Між імпульсом і реакцією ніякої затримки. А в нас з тобою між імпульсом і реакцією культурно-соціальна прелюдія. Ця прелюдія — ось це дійсно місце, де в людині можна побачити людське, а не намагатися проігнорувати, що проігнорувати не можна. — Даня закінчив зі стейком, поклав виделку і відкинувся назад на спинку стільця. — Що ти будеш дарувати на весілля?
— Не знаю, може, щось для дитини.
— Можна не вгадати. Якби це була їх п'ята дитина, то їм би вже було все одно, а так вони будуть хотіти походити повибирати.
— Може, давай скинемось їм на путівку на море кудись? Ти, я і Влад. В Єгипет, там тепло зараз.
— Гарна ідея, — сказав я.— Але треба обговорити з Артуром.
— Так, сюрприз точно не вийде зробити з таким подарунком. А можеш зібрати всіх, щоб ми обговорили?
— Ти з Артуром дружиш довше всіх нас.