І руки, як крила лебедині!.. І вся ота небесна краса за триста доларів плюс чайові... Добровільно, ввічливо... Ніхто не примушував... Я почав було сперечатися, мовляв, даю чотириста, а вони ввічливо так: "Ні, пане, нам зайвих не треба"... Я дав їм по стольнику на... бюстгальтери... Бюсти ж які!.. Пальчики оближеш!.. Не жінки, а тропічні орхідеї під пальмами... Пуховички, пальмочки, фрегат і все таке інше... Голуба лагуна... Джакузі... Плаваючі орхідеї, мій генерале... Позаздриш голубою заздрістю чи жовто-блакитною...
— Не блазнюйте!..
— Я український бізнесмен... Я патріот, генерале! Слава Україні! Героям слава!.. "Міс Європі" слава!.. "Міс Італії" також...
Сержант Квочка відволік бізнесмена в камеру. Капітан залишився з лейтенантом Хортом.
— Отже, лейтенанте, Жуляни! Запасний варіант знайшли, негідники... А завтра ж у нас ще й "Київ пасажирський". Нічний рейс — Берлін-Київ, Будапешт-Київ, Варшава-Київ... А кадрів конче не вистачає!.. Біда!..
— Тут і ще питання: там така ж схема? Свої бармени, свої інформатори. Чи також задіяні таксі з четвертого таксопарку?..
На ранок капітана Дубля викликав до себе "на килим" полковник Ситорчук.
— Як там "Європа-блюз"? Зер шлехт?..
— Для мене зер шлехт, а для бізнесмена — люкс... Принаймні учора він почувався чудово.
— Я прослухав запис... Цікаво і все зрозуміло. Він уже очуняв?
— Очуняти то очуняв, але краще б він п'яним залишився... "Нічого не знаю, нічого не пам'ятаю, нічого не говорив..." Як папуга каркає...
— А з записом його знайомили?
— Прослухав той запис і заявив у знущальній формі: "І дурневі зрозуміло, що п'яне варнякання. Це не я говорив, а горілка в мені..."
— І все?
— Поки що все. Проситься додому! Готовий заплатити будь-який штраф. Не відмовляється й від меценатських послуг і таке інше... Про "Європу-блюз" більше ні слова. Каже, приснилося... Біла гарячки... Чого, мовляв, з п'яної голови не наплетеш...
— Цікаво. Вони ж йому не погрожували?
— Не погрожували, — мовив капітан. — Принаймні з його п'яної розмови відчувалося, що над ним якогось тиску чи насильства не чинилося. Все чисто, як він каже, благородно. Вилучили в нього триста доларів та щедрі чайові, які він зголосився сам по своїй волі заплатити. І будь ласка, куди, мовляв, його доставити?.. Щоправда, в добрячому напідпитку... Боюся, щось у спиртне додають, бо скаржився наш потерпілий, що в потилиці тупий біль... Ми дали йому "трійчатку" — каже, полегшало...
— Отже, давайте, капітане, дійте! Вертоліт у вашому розпорядженні. Піймати шахраїв за будь-яку ціну!.. Потрібна підмога?
— Так, хотілося б розставити більше своїх людей в обох аеропортах, на залізничному вокзалі...
— Що ж ми маємо? — запитав полковник Ситорчук і сам собі відповів: — По-перше, жовті таксі з начебто четвертого таксопарку й з повним набором номерних знаків... А мо' й намальовані. Сажею!..
— Сажею? — здивувався капітан.
— Так, звичайнісінькою сажею з газового котла. Ніколи не бачили, капітане? А ви спробуйте. Візьміть квач, розведіть сажу й нанесіть через трафарет... Виходить майже бездоганно. Ніби старі, вицвілі на сонці номери!.. Ми якось затримали одного такого автолюбителя. Всі номери в нього написані були сажею... Легко малювати, ще легше стирати! Пошліть сержанта Квочку, нехай перевірить номери. Особливо четвертого таксі...
— Дозвольте йти, пане полковнику?
— Ідіть і виконуйте! У випадку чого негайно доповідайте...
На ніч виїхали з тією ж командою. У аеропортівському барі знайомий бармен був на своєму місці. Так само посміхався і також однаково наливав. Хотілося помітити "торбу" і "папугу". Не довго довелося й чекати: після приземлення літака австрійської авіакомпанії, бармен попросив клієнтів розміняти йому сотенку німецьких марок. Зголосився якийсь пастор, що забіг на хвилинку випити апельсиново-ананасового соку. Мовляв, не турбуйтеся, пане, нема проблем — розміняємо... Він вільно володів українською, оскільки був австріяком українського походження, тільки католиком.
Бармен нашвидкуруч протер склянку-"папугу" й охоче налив чоловікові соку. Пастор випив. Лейтенант Хорт шукав очима бровастого "француза", схожого на Брежнєва, одначе його в барі не було...
— Просто виконує свою звичну роботу, — мовив капітан, звертаючись до лейтенанта. — Якщо вірити Анюті Шаблі... На всяк випадок запам'ятовуйте якомога більше облич відвідувачів. Ви берете правий сектор, а я лівий.
— А чотири спини? — запитав лейтенант, вказуючи поглядом на відвідувачів, які сиділи спинами до них.
— Зверніть увагу на дзеркало! Вони чудово відзеркалюються в ньому, як живі...
Лейтенант Хорт поглянув у бік буфета. І дійсно було чітко видно обличчя відвідувачів, яких спочатку не міг ідентифікувати він. Правда, в кожного з них фрагментарно лише простежувалася та чи інша частина обличчя. Четвертою була дівчина з яскраво нафарбованими до неможливості губами. Товстими й противними.
Нічого особливого не кидалося в вічі. Пастор поставив "папугу" на стійку бара, подякував. Бармен, як завжди, навіть не обернувся. Пастор ображено гукнув до заклопотаного бармена. Той нарешті повернувся до нього й мовив, подарувавши стандартну посмішку:
— Данке шон!
Коли пастор-іноземець покинув залу, бармен звернув увагу на прилавок і побачивши купюру кинув услід гостеві:
— Бітте шон!..
— Я беру пастора на себе! — мовив поспіхом капітан і вийшов за ним. Пастор підійшов до купки жінок-черниць та чоловіків-монахів. Розчарований капітан Дубль зрозумів, що з пастором нічого не вийде. Шахраї "працювали" тільки з одинокими іноземними вовками-пасажирами.
"Отже, бармен про всяк випадок подав інформацію, чесно відробляючи свої дивіденди", — подумав капітан, збираючись іти до авта, коли несподівано підбіг сищик Кублей і щось показав йому на пальцях.
— Що ви мені хочете цим сказати?
Кублей так само мовчки вирвав один аркушик паперу з записника і показав капітанові.
— Де ви взяли цю сажу? — запитав Дублей, розглядаючи забруднений сажею вирваний аркушик.
— З номерного знака четвертого таксі. Австрієць-пастор уже вкладає свої валізи, а інші члени делегації їдуть автобусом.
— Пане Кублею, негайно беріть моє авто і мчіть на всіх парах до Харитоновича в село. Тільки ніяких випивок і вискакувань напереріз авта з пастором.
Він повернувся на сто вісімдесят градусів і, піднявшись до лейтенанта, наказав сісти за кермо "Пежо", що стояло осторонь.
— На капоті багажника авта нанесена мною спеціальна фосфорична пляма, — пояснив капітан. — Тож я сідаю у вертоліт і буду за вами слідкувати й контролювати з висоти. Зрозуміли?
Лейтенант кивнув ствердно головою і запитав дозволу йти.
— Не йти, а бігти, юначе! — наказав капітан.
Таксі з пастором уже вирулювало поза величезною клумбою. Інший таксомотор розвернувся за першим і поповз не поспішаючи аеропортівською площею. "Пежо" з пасажирами певний час вичікувало, а тоді пропустивши ще одну поперед себе машину, рушило за ними. Попереду йшла стального кольору "Вольво" з дипломатичними червоними номерами.
Вилетівши на трасу, "Вольво" вирвалася вперед зліва, обігнавши два таксомотори і тільки видно було, як швидко зменшуються задні стоп-сигнали. Лейтенант з молоденьким водієм, який зовсім недавно повернувся з армії і вирішив продовжити службу в органах внутрішніх справ, мчали впевнено й легко. Хорт спробував було виглянути з вікна авта, але так нічого й не помітив. Вітер у вухах і гул автомашини заглушував шум гелікоптера, якщо той і летів десь там над ними.
А тим часом капітан Дубль, не випускаючи з поля зору "пежо" з фосфоричною міткою-плямою, йшов заданим курсом.
От і село. Поворот таксі праворуч. Невдовзі і знайома капітану вуличка. "Чи встиг Кублей? — подумав Дубль. — Здається, встиг". Машини спокійно пересікли "гирло" вузької сільської вулиці і, злегка знімаючи куряву, повзли селом. Проминули хату Харитоновича, який у цей час спав, не відаючи, що коїться в його селі. І раптом що це? Несподівано зупинилися два задніх легковика. "Невже повторюється старий номер?" — захвилювався капітан. Пілот гелікоптера тримав машину над селом, зависнувши на якусь мить і вичікуючи, що ж буде далі.
Перший автомобіль з пастором, видно тимчасово паралізованим, благополучно вискочив на автостраду. Невдовзі влився в потік авто і непомітно загубився. Капітан будь-що намагався тримати його в полі свого зору, але це йому не вдалося, коли авто на мить зникло під мостом. Він втратив свій орієнтир. Передані номери на пости "ДАІ" нічого не дали, оскільки вони були фальшиві. Кілька машин затримали, проте ні пастора, ні водія-шахрая в них не було. Як крізь землю провалилися!..
Капітан наказав повертати назад. Автомашини задкуючи виповзали у бік автостради.
— Що трапилося? — запитав капітан лейтенанта Хорта, що підійшов до гелікоптера.
— Трактор, — скрушно мовив лейтенант. — Звичайнісінький сільський трактор, що перегородив вулицю...
— А що каже тракторист?
— А що може сказати той негідник? Те ж саме: попросили, найняли... Не міг відмовити. Сказали, що конче потрібно їм, щоб він перегородив вулицю...
— Саме в цей час?
— Так. А водієві таксі наказали відстати від першої машини і рухатися селом повільно. Трактористові дали п'ятдесят гривень і він, псяюха, перегородив нам дорогу. Водій першого таксі наказав заглушити мотор і чекати, доки не з'явиться ще якась машина... А наостанок сказав: "Ти зачекай, а я збігаю до хлопців!.."
— Отже, це була не Феррарі...
— Швидше за все "француз".
— Зрозуміло, — мовив капітан і підкликав до себе затриманого водія таксі.
— За п'ять доларів погодилися?
— А що робити? Не кожен вечір заробиш, та ще й без пасажира... Водій у великій як аеродром кепці підійшов і попросив супроводжувати його до села, мовляв, без запаски їде. А потім порадив розвертатися і їхати в Бориспіль. "Поки митницю пройдуть, гляди й пасажира ще якось прихопити вдасться", — обнадіяв мене... А воно, бачите, як вийшло: цей трактор... Я мав проїхати ще метрів зі сто і повернути в найближчу вуличку...
— Водія першого таксі як слід знаєш? — запитав капітан подумавши: "Невже "француз"?.."
— Звідки? Вперше бачу такого! Принаймні такого в нашому таксопарку нема.