Кажуть, Феррарі... Одні кажуть, що повія, інші — агентка. Хто її знає? Влаштувалася до нас на роботу. Але жодного дня не працювала. Директорові, кажуть, заплатила доларами... Аби у відомості писав, що така-то й справді працює, справно виходить на роботу... А виходить, що за неї працюю я. І все... Здається, все. Ага, іще! Чоловік останнім часом прибігає. Вчиняє напідпитку скандали. Ревнує. Директор йому каже, що дружину треба біля себе тримати, а не пускати по чужих руках... Що він і сам би хотів її бачити. Так вона ж на роботу не з'являється... У нас, кажуть, і її книжка трудова лежить...
Капітан узяв олівець у руку, відірвав аркушик паперу з записної книжки і намалював хатку. Більше, здається, нічого і не вмів. Ну, ще хіба там сонце чи соняшник. Так і те в нього виходило однаково.
— А у вас з нею ніяких зв'язків? — з байдужим виглядом повторив удруге капітан Дубль.
— Спритна вона дуже! Інколи сама телефонує... А свого телефону не дає. Питає, що тут у нас, як ідуть справи... Чи багато іноземців обідає в нас. Як розплачуються — валютою чи нашими гривнями... Я їй завжди кажу: Здебільшого гривнями, на які міняють свою валюту на чорному ринку. Їм це вигідно. Обід за сімдесят центів!.." Вона лається. Каже: "Ну і паскуди!" А я їй кажу, що не всі такі. Є і порядні люди — доларами дають. Беремо на око. Хто три, хто п'ять доларів за обід. А в касі обміну валют міняємо потім на гривні...
— А як бармен?
— А ви й про нього знаєте? Що ж вам розповідати, коли ви знаєте більше, ніж я?!.. Бармен... — раптом двері відчинились і на порозі з'явився директор з тацею в руках.
— Дозвольте?
— Я прошу пробачення, пане директор, якщо ваша ласка, але ще кілька хвилин, і я вам дам змогу пообідати чи вже повечеряти...
— Що ви? Я не за себе турбуюся... За вас... Знаю, ваші завжди голодні...
— Дякую, я не голодний, — відповів капітан, ледь стримуючи своє обурення.
Директор, задкуючи з тацею, зачинив двері з того боку...
— Невже підслуховував?
— Ну що ви?! Тут подвійні двері. Та й він мене все одно питатиме, чим ви цікавилися. Я йому все розповім, бо брехати не вмію...
— А якщо я вас попрошу?..
— Ну, якщо попросите, то не все скажу...
— А якщо я вас дуже попрошу?..
— То зовсім йому нічого не розкажу. Скажу тільки, що то була державна таємниця...
— Чудово!.. Так от, що там у нас із цим барменом?
— З Володькою Калужинським? То їхній холоп. Інформатор. Як тільки яка "торба" з'являється, він одразу папугу підіймає...
— Не зрозумів?
— Що ж тут розуміти? "Торба" — це іноземець з купою грошей. А папуга — особлива й велика склянка червона в барі... Він наливає в неї тільки тому, хто в кишені має туго набитий гаманець валютою...
— А не простіше когось конкретно проінформувати?..
— Кому повідомити?.. Володька навіть не знає, чи є хтось з хлопців Феррарі в цей час у барі...
— А "француз"?
— Який француз?!
— Ну той, що видає себе за француза...
— Нема в нього ніякого француза...
Капітан Дубль розповів їй коротенький епізод, коли лейтенант Хорт бачив, як "француз" підійшов до бармена і дав йому пристойні чайові...
— Це напевне випадковий відвідувач чи знайомий. Володька і справді не знає нікого з хлопців Феррарі. А може той кілька разів і сидів у барі. Володька й запримітив. Але все одно, хто той француз, Володька не знає... Вони йому дають чайові тільки за "торбу" і "папугу". При цьому вони не "світяться" перед Володькою...
Капітан Дубль підвівся і подякував Анюті за інформацію.
— І все? — кокетливо й з докором запитала Анюта. — Скільки голову тут мені морочили і ... спасибі...
Капітан поліз до кишені.
— Дурненький, — Анюта з викликом наставила щічку і вказала товстим пальчиком на ямочку лівої пухкенької щічки. — Ось сюди один поцілунок — і я два тижні не змиватиму.
Капітан охоче задовольнив її бажання. Анюта засяяла, як щойно начищена срібна чи золота монета...
Розділ VIII
Через чотири дні, коли лейтенант Хорт збирався вже покинути не зовсім гостинний для нього Київ, Надійка повідомила йому, що об'явилася Люба. Між сестрами відбулася телефонна розмова. Люба зателефонувала під вечір:
— Передай, сестро, своєму лягавому, щоб мотав звідси, поки живий! Ми закриваємо лавочку, і хай він спробує щось довести...
— Так ти в Києві?
— Будеш багато знати — скоро постарієш і не вийдеш заміж навіть за лягавого.
— Любо, я тебе не впізнаю! З ким ти зв'язалася? Для чого все це тобі?
— Слухай-но, не корч із себе Макаренка[47] в спідниці і менше ляпай язиком. А то ти мені не сестра!..
Відчувалося, що Феррарі-старша добряче напідпитку. Та й говорила очевидно в присутності когось із своєї "компанії", явно граючи "на публіку"...
Наступного дня в одній з київських підворіть у самому центрі капітан Дубль, лейтенант Хорт і сержант Квочка натрапили на відомого українського бізнесмена. Він був п'яний як чіп. Сидів прямо на асфальті і варнякав, ледве повертаючи язик.
— Ви, любі мої мусора, можете мені тільки позаздрити. Європа— люкс...
Аби не оці останні слова, капітан Дубль навіть уваги б не звернув на п'яного бізнесмена, пристойно одягненого, при краватці й з дорогим шкіряним "дипломатом" у руці... Він продовжував свій п'яний монолог:
— Я міг би їм утричі більше заплатити. Не обслуговування — люкс! Тобі, — звертався до капітана чоловік, — чуєш, тобі навіть у сні такого не снилося, — ледь зіп'явшись на ноги і обійнявши стовбур молодого каштана, говорив він. — У сні, чуєш?.. І все це за якихось триста доларів! Жаль, що не лишили своєї адреси... Одна ніч — і дві Європи!.. Одна — "міс Італія", а друга — "міс Європа"... Європа краща і ... ширша... Набагато ширша! "Міс України" не було...
Його взяли під пахви.
— А про решту я мовчу... Моє слово — закон... Мовчу як риба... Сказали тільки, якщо сподобалося, самі подзвонять мені і обслужать на дому... Зрозумів, мій генерале — на дому!.. — звернувся до сержанта Квочки чоловік.
— Я не генерал, а сержант...
— Такі вуса і лише сержант... А що тоді казати генералам?..
У кріслі, куди його всадили, він ледь тримався, щоб не впасти і, звертаючись до капітана, все промовляв:
— Слухай-но сюди, генерале!..
— Я вам не генерал!..
— Пробач — пане генерал!.. А чому в тебе вісім зірок на погонах? На етикетці з-під пляшки коньяку, гик-к-х, і то п'ять... Ти генерал армії?..
— Ви справді п'яні чи тільки прикидаєтесь?
— Я п'яний, генерале... П'яний від щастя, від кохання... Ти чув коли-небудь вірш "Так ніхто не кохав"[48]?..
— Не святотатствуйте!.. Ви ж культурний чоловік, інтелігент...
— Я бізнесмен, генерале!.. Чесний бізнесмен... Глянь, скільки валюти в мене в дипломаті!.. Жаль, не пам'ятаю тільки зараз шифр від замка... Але тобі стільки і не снилося... А вони, дурні, взяли з мене тільки триста баксів. По прейскуранту, генерале!.. А я сказав... Як чесний бізнесмен. Український бізнесмен... Сентиментальний! І чайових кинув їм по сотні! Хай знають наших... Таке обслуговування!.. Казали, якщо сподобалося, вони на дому обслужать, тільки щоб залишив телефон... Але вдома не вийде... Я приїду ще раз до них, а як ні, то можна і в офісі, моєму офісі. А чого — не можна?!.. Пообіцяли подумати, генерале... Тебе коли-небудь обслуговували отак?.. Дві дами відразу... "Міс Італія" і "міс Європа"... Європа краща... Ширша і ... краща...
…[49]
— Е-е-е, генерале, цього я тобі не скажу!..
— А якщо ми примусимо?
— Не примусиш, генерале. По-перше, ти не гестапо, по-друге, не кагебе, по-третє, генерале, я не знаю... Доставка додому... Валюта і краватка — все на місці...
— Штани також!
— І штани, генерале, і трусики... Все на місці... Нічого не відірвано, не відкушено, ги-ги-ги, ... ги-к-к-х...
— Не блазнюйте!
— Я не блазнюю, — п'яно посміхався чоловік. — Обслуговування — люкс!.. Люкс-Європа і люкс-Італія!.. Тобі, генерале, і не снилось... Чесні благородні люди... Я спочатку напустив у штани, а коли вони мене помили — чин-чинарьом!.. Приготували ванну, сніданок... Ікорка там, банани, ананаси, коньяк, шампанське!.. І все таке інше... Благородно... Хай живуть... Чесно заробляють валюту. А чого?.. І головне — люкс-обслуговування... Знав би адресу, генерале, тобі, як другу, по секрету дав би... А так не знаю... Інквізиція не пройде, а пройде — не знаю, генерале... Навіть щоб хотів мамі рідній признатися — не признаюсь... Адресу там не дають... Кажуть, ми вашу візитку маємо... Самі подзвонимо... Тільки без хвоста... Слово бізнесмена, слово — закон... Чекаю дзвінка, генерале...
Клюючи об стіл носом чоловік продовжував п'яно варнякати одне і те ж. Капітан Дубль з його слів зрозумів усе. А головне, що бізнесмена захопили не в бориспільському аеропорту, а в Жулянах. Отже, все те, що Феррарі-старша передала молодшій — блеф!.. Усі зусилля, кинуті на Бориспіль, виявились марними, як і дні марно спливли. Вони знайшли запасний варіант...
Поки затриманий не прийшов до тями, сержант Квочка склав акт, перерахувавши речі і долари потерпілого бізнесмена в "дипломаті". Капітан Дубль перевірив наявність квитка, в якому був зазначений маршрут "Запоріжжя-Київ". Перевірив паспорт, де була відмітка, що він одружений і мешкає в Києві по вулиці Генерала Наумова... "Може звідси в нього й звичка величати кожного генералом?" — припустив подумки капітан, а вголос запитав:
— Так у чому ж секрет вашого мовчання?
— У люксі, генерале! У люксі... Обслуговування — люкс, а головне, що живий лишився!.. П'яний, але живий... Європа-люкс. В Америці такого не зустрінеш... їхній Президент, як там його, красеня?.. Ага, Клінтон! Так от, красень Клінтон може тільки позаздрити. І ти, генерале... Ти також заздриш мені...
Капітан наказав відвести затриманого п'яного бізнесмена в камеру попереднього ув'язнення.
— Коли завтра прийде до тями, поговоримо з ним на тверезу голову...
— Ображаєш, генерале, я не п'яний... Давай зараз. Я тобі все скажу... Хочеш, опишу італійку або "міс Європу"?.. Італійка — палаюча брюнетка, а "Європа" — блондинка. Не жінки — лебедині!.. Стрункі, довгоногі... Скрізь золоті ланцюжки — на шиї, на ногах, на руках...