Наших перемог повинно було бути нам радісно,
Оскільки більше нині належиться вам
Торжествувати з нами. Вам відомо, як не за
Порадою царя, але з Божої милості,
Перейшов я від темряви до світла:
Це значить: покинувши бездушних кумирів,
Прийняв я істинної віри істинний
Закон Христа. Це діло — рівно ж за його поміччю —
Нині довершив я всеціло і доповна: прийняв я
Білий одяг, відложив чорний, зодягнувся в Христа,
І ветху гріховність, що в ній я родився, омив я
Совершенно тайною Хрещення. Це і Богом було нам
Об'явлено в чудесній формі: коли увійшов я
У святу купіль, зараз же тоді без труду відпало
З моїх очей сльозисте, бридке баговиння,
Але відтоді і по всім тілі я не мав
Більше жадної вади! Була це Божа милість
І опіка, що привчали мене простого й невіжу,
Явно і в дивний спосіб символом являли, що
Внутрі я очистився, очищений з-зовні.
Хай буде ця вістка радісною для вас і дорогою.
Бо якщо у вас правдива, вірна і непідступна
Любов до мене, це для мене буде більшою окрасою,
Ніж тисяча вінків переможних. Однак, те що я
Одержав, того і другим бажаю, але — це порада,
Не наказ. А наше веління є це:
Усюди, щоб були знищені ідоли, а на воєнних
Прапорах відтепер нехай не буде ні громової стріли,
Ні купальних вінків, ані інших непутніх прикрас:
Хай буде усюди красно зображене знамя Хреста,
Бо це буде пострахом всім противним силами:
Незлічиму силу Максентія. А з цим — пересилаємо
Хоругов для війська, а тобі щит —
Хрестом назнаменований.
Мечислав
Від серця приймаю пораду князя, тому що я вже
Раніше полюбив Христа всією душею. А щодо
Нищення ідолів, ми ділом виконали те, що
Повинні були зробити на перший наказ.
Полк від серця дякує за хоругов,
Зобов'язаний, що замість щита сам свої груди
Віддасть князеві на захист і оборону його влади
Проти всякого ворожого наступу.
О воїни! Засяяв світлий день:
Пора всім нам святкувати!
Хор
Апостол Андрій
Ось день вже засяяв, — о радосте велика! —
Був він дуже чорний. Та просвітило тебе всеціло
Світло оте невечірнє!
Але де я є? Що бачу? Які віки ще
Відкриваєш мені, Царю віків? Бачу
Помножується світло від світла!
Бо як на початку малий потік з гір випливає,
А потім поволі, іншими доповнений, що
Злились водно, широкими струями пливе,
Не інакше чудо бачу, у твоїй славі.
О городе Божий!
Ось цвітуть у тебе рожі, що виросли
З мученичої крові: Борис і Гліб,
Священні парості від святого кореня.
О горе! Уже біс зве на помсту проклятого брата,
Вже — бачу — нагострює копіє і ніж!
Але радій, о городе! Скорбота оця
Вельми прикрашує лице твоє.
А що це? О дивне чудо! Гори, звернені на південь,
Несподівано видали велике світло. Це ви,
Сивиною достойні мужі! (Бо передо мною
І земля вас не ховає), що там робите?
Двох вас ясно виджу, один напроти другого,
Копають собі у горах глибокі печери
Посохлими від посту руками.
Як численно горнуться до них, з багатьох сторін!
І славні князі — о чудо! В убогих старців
Багатства шукають.
О скільки чесних облич я бачу!
Від небесних кругів стільки світла не сяє,
Скільки від отих темних печер.
Україно! Це ти — небо в печерах підземних!
Та й усі Київські гори повсюди
Дорогоцінним одягом прикрашуються:
Всюди я бачу благочинну окрасу:
Як дорогоцінні перли у короні,
Я бачу по всіх горах святі храми!
О горе мені! Вкороти гнів Твій.
О царю прогнівлений! Що це за кара?
Що за страх неожиданий, о городе,
Великий гнів звернула проти тебе
Божа помства огнепальна?
Принесе тобі велику печаль;
Якомусь-то Батієві вручив меч огненний,
Будеш ним знищений, ним будеш порубаний.
Упаде цвіт твого народу і скоро зів'яне.
Та не до кінця забутий будеш;
Востане, встане вибранець Божий, що піднесе тебе
Добробут поверне тобі і знову прославить!
Бо сьомий вік від нині світлість велику
Везе тобі від Бога на золотій колісниці.
Бачу мужів премудрих, учених, сильних,
А при тім і хоробрих у боротьбі й вельми добродійних,
А між ними усіма — сяють великі два світила;
Один вже дуже біловолосий, [Митрополит Варлаам Ясинський]
А золота митра прикрашує його
Вельмидостойну сивину, а в родовій
Його емблемі бачу небесні оздоби:
То зорі навкруг місяця, а вигляд у них
Опереної стріли спрямованої в небо.
О Церкво українська! Як багато світла від цих
Світил залишиться тобі в ті літа!
І бачу другого, що носить вояцьку броню, [Гетьман Іван Мазепа]
Увесь палаючий, весь сповнений хвальною гордістю.
І бачу також, як він жахом полошить
Численні ворожі полки і ломить їм роги.
Виджу і це: ворожі городи Магомета
Тремтять перед ним, падуть, не ждуть утіхи
Та лев якийсь лютиться і гострить пазурі
На сильного мужа. Але злість твоя безрадна,
О лютий звіре! З поспіхом, о вожде великий.
Поспішно йди; дикий і лютий хижак
Роздертий буде тобою і хутко здохне,
А ти усіма будеш званий другим Самсоном.
Та він на це зброї від мене просить:
Нащо? Бо твоє благородія у щиті носить
Хрест самого Господа, для всіх супостатів
Страшний. Однак мені здається, що каже
"Андрію, під твоїм захистом боротись буду."
[Твоїм бути воїном, велить мені, Андрію
Цар Петро, з допомогою воєнною твоєю.
Борись, лицарю! Воюй!
А я — що змога, у помочі тобі буду.
А це що за видовище у слід за ним крокує?
Бачу я якийсь образ, що Боже провидіння
Його об'являє: многі й чудесні виджу
На тім видіння: тут рівнонебесна
Печерська Обитель взносить кам'яні мури,
А Діва намет свій розгортає, отінений
Її покровом, намет світлом виповнений,
Намет гідний для Марійської обителі.
Тут ще бачу інше чудо: немов би забутий,
Немов не бувалий, вже давно закинутий
В забутті лежачий престол Переяславський
Востає вже красно; а на тім престолі
Поставлений муж якийсь честивий,
Добронравний, ревністю рівний пастирям давнім.
Тут бачу я і інші святі обителі.
А з усіх найкраще оце видіння:
Будується Дім Науки. Дні твої щасливі!
О Україно! Скільки мужей совершенних
Виведе тобі цей дім!
А над усіма цими будівлями видніє —
Начеркнений будівничий — Іван Славний.
Боже дивний і великий, що відкрив мені
Таку велику радість і зіслав на мене
Стільки світла, дай силу і снагу,
Дай і многоліття, на всяке діло подай
Благополучність успіху, війну все переможну!
Пошли здоров'я, владність, мир безтурботний!
[Пошли їх Царю Петру, Тобою назначеним
І його вірному вождеві, Іванові.]
Зауваги читачам: У цьому перекладі вжито слова Україна, український там де в оригіналі Прокоповича стоїть Росія, руський.
У кінцевій промові Апостола Андрія, пропущено в перекладі слова про Російського Царя Петра. Ці рядки відновлено у квадратних дужках []. Апостол Андрій згадує у цій промові декотрі маловідомі події, а саме: спорудження кам'яного муру (взносить кам'яні мури) довкола Печерської Лаври у 1690-их роках, відновлення Переяславської Епархії (престол Переяславський) і назначення у 1701 році її першим Епископом Захарію Корниловича, і спорудження нового корпусу Києво-Могилянської Академії (Будується Дім Науки) у 1703 — 1704 роках. (МТ)