За десять відсотків, або Брат Васі

Натхнення.

КЛАРА. А я думаю, хай студент малює.

ВАСИЛЬ. А я про що? Хай малює. Тільки без зів'ялого василька.

КЛАРА (обурюється). Я ж не кажу про зів'ялого, а про такого, що природнім соком наливається. Поміж пшеницею чи житом виглядає на білий світ веселий васильок... Яка жінка не купить такі труси? Чи не так, студенте?

СТУДЕНТ. Ну, фути-нути... Не називайте мене студентом...

КЛАРА. Добре. Гаразд, я вже знаю — у тебе своє ім'я є.

ВАСИЛЬ. Не те що в мене, собаки.

КЛАРА. А ти хоча б помовчав. Сам винен. Вже десять років гавкаєш на мене. Квадратною ступою обзиваєш... Як ще тебе називати? Чи не так, студенте?

СТУДЕНТ. Ну, фути-нути... Кажу ж не називайте мене студентом, бо я художник.

КЛАРА. А я й кажу — художник зможе, як і студент...

ВАСИЛЬ (несподівано регоче). Га-га-га-га!.. Йому й натурниці не треба шукати. Вона перед ним попозує. Для натхнення.

КЛАРА. Що ти мелеш перед студентом? Хоч би соромився. Я вже своє відпозувала. В Академії мистецтв. Як молодою ... натурницею була...

ДЖЕК (захоплено). Соррі, екскузьмі... Ви і натурницею були?..

КЛАРА (гордовито). Ледь не щодня запрошували... Треба ж було годувати ось цього (киває на Василя)... бізнесмена...

ВАСИЛЬ. Не обзивай...

КЛАРА. Не собакою тебе ж обзиваю, а бізнесменом... Ти б цим гордився... Он і візитку видрукував. Так і підписав: "Бізнесмен". А тепер ще й ображається.

ВАСИЛЬ. Джеку, чого ти мовчиш? Скажи хоч ти два американських слова...

ДЖЕК. Окей, пліз, окей...

ВАСИЛЬ. Щось треба з цими трусами робити... Обіцяли у стриптиз-клуб забрати. Але обіцяного три роки... О, може... як "гуманітарну" віддати?!..

ДЖЕК Ноу... Хай ще повисять... Ієс антураж... До головного бізнесу... Труси — ієс антураж. Труси ієс — захист...

КЛАРА. Від молі і пилюки...

ВАСИЛЬ. Не вставляй своїх п'ять копійок, ступо квадратна. Господи, чого вони за цих українок ще там на Заході побиваються?

КЛАРА. Собако, я щось неправильно кажу? Труси — це справді захист...

ВАСИЛЬ. Від комарів...

ДЖЕК. Я так гадаю... Нам потрібна секретарка...

ВАСИЛЬ. У мене є одна... Покладиста... Мар'яна Дуцик називається...

ДЖЕК. Окей... Соррі. Ван-Гог намалює... екскузьмі ... лото...

ВАСИЛЬ (зацікавлено). Що таке "лото"?

ДЖЕК. Соррі... Логотип по-вашому. Емблему... екскузьмі... Кантрі клабу...

КЛАРА. Якого "клабу"? Що ще за "кантрі"?

ВАСИЛЬ (до Клари). Іди вже... Студента... Ой, вибач, Колюньчи­ку... Ван-Гога нагодуй... Хай ми тут з Джеком про бізнес поговоримо...

Клара бере за руку студента, і вони виходять у другу кімнату.

ДЖЕК. Соррі, Васіл... Треба придумати назву фірми.

ВАСИЛЬ. Я вже придумав... Вербова калина... Верба і калина — це символ України...

ДЖЕК. Соррі... Окей... Веррі вел... Екскузьмі... Непогано. З точки зору національної. А з точки зору глобалістики?.. "Золота пальма"!.. Пальма, пліз, це символ стрункості і... соррі, ... гнучкості. Чо­му... соррі, ... золота? Золотий характер українки...

ВАСИЛЬ. Хіба що для реклами... Для піар-кампанії...

ДЖЕК. Соррі... Менеджменту...

ВАСИЛЬ. Геніально!

ДЖЕК. Окей... Завтра оголошення в газету даємо і... соррі, ... че­каємо відвідувачів. А тепер за роботу... Окей? Потрібно офіс прикрасити. Хай Ван-Гог намалює золотом на блакитній стрічці: "Золота пальма", а внизу — "Клаб знайомств"...

ВАСИЛЬ. А може, "Клуб знайомств"?

ДЖЕК. Веррі гуд... "Агенція знайомств". А над цим усім труси...

ВАСИЛЬ. Від Берлусконі...

ДЖЕК. Васіл, запам'ятайте раз і назавжди — від Версаччі... В нас у пошані тільки мертві. (Заходить студент). Я правильно кажу, Гогене?

СТУДЕНТ. Ван-Гог...

ДЖЕК. Окей... Ван-Гог... Поїв — і за роботу... Окей? Тобі і труси в руки...

Картина шоста

Офіс. За столом Василь і Джек. Над їхніми головами плакат: "Труси від Версаччі. Оптом і вроздріб". На стіні великий портрет людини в яскравому малиновому піджачку, червоних черевиках на босу ногу, в чорних окулярах. Підпис: "Версаччі". На тумбочці сімейна фотографія Василя і Клари. Праворуч — у повний зріст фото Джека. Він на фоні блакитного неба, голубого океану і яхти з латинським написом "Мрія".

Студент Колюньчик перед дверима. Кімната перегороджена на дві по­ловини. У першій половині, меншій, сидять Василь, Джек і Колюньчик. Сту­дент домальовує останні штрихи на трусах. Клара на кухні. З віником. Підмітає і повторює свої улюблені фрази: "О Господи! А стільки ж женихів було!.. А я цього Махтея вибрала... Бізнесмена... Філіппа Моріса... Каже, з диму зробимо гроші... Ті з піни роблять, а цей з диму... О Господи! За що така кара небесна?"

ВАСИЛЬ (звертається до студента). Ще зроби англійський напис і кінчай.

КОЛЮНЬЧИК. На них уже ніде й слова написати.

ВАСИЛЬ. Напиши збоку: "Від Берлусконі" і постав три знаки оклику. Червоною фарбою...

ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі.

ВАСИЛЬ. Ага. Від Версаччі. Був такий італієць. Мафія вбила.

ДЖЕК. Соррі... Бойфренд.

ВАСИЛЬ. Бойфренд... Яка різниця, як його звали: Бойфренд чи мафія? Убили і квит.

СТУДЕНТ. Зате тепер як його одяг ціниться!

ДЖЕК. Соррі... Після смерті усе ціниться вище, ніж при житті. Правильно, студенте.

ВАСИЛЬ. Тільки після смерті стаєш безсмертним. А при житті тебе так і ніхто не визнає, який би ти не був знаменитий художник...

ДЖЕК. Соррі... А як тебе, студенте, уб'ють...

КОЛЮНЬЧИК. Нути-фути. Вже й американці насміхаються. У мене ім'я є.

ДЖЕК. Соррі, пліз. Згадав!..

ВАСИЛЬ. Це Джек хоче тобі, Колюньчику, пояснити, якщо тебе за це малювання вб'ють, або ти сам повісишся, всі тоді скажуть, що помер український Ван-Гог.

КОЛЮНЬЧИК. Нути-фути. А хіба я погано малюю? Гляньте, яка експресія!.. А контраст кольорів...

КЛАРА. На трусах...

КОЛЮНЬЧИК. Так, на трусах. Поривчастий ритм і вільна динаміка. Такого навіть у Ван Гота не було...

ВАСИЛЬ. Гаразд, Колюньчику. Це добре. Може ми ще ці труси на всесвітню виставку у Париж повеземо...

Розправляє спину Клара. Дивиться на Василя, потім на студента, тоді переводить погляд на Джека. Той сидить з крутою люлькою в роті. Пухкає, як паровозна труба.

КЛАРА. Хоч ви, Джеку, не диміть... Досить з мене диму від трусів. (Ще раз глянула на Василя). І цей запалив люльку. О Госпо­ди! Таки небо закоптять. Там уже суцільна діра в стратосфері. На вас Бог дивиться і думає — до чого ви цю планету доведете... До страшного суду. Він сам навіть руки до цього дійства не прикладе. Сук рубаєте...

ДЖЕК. Соррі, що є сук? Дружина дога?

КЛАРА. Не сук, а сучок...

ДЖЕК. Пліз... Не зрозумів.

ВАСИЛЬ. Скажи — гілляка.

КЛАРА. Сам ти гілляка на моїй шиї, собако. Вже дихати нічим у цій комірчині. Усю хату засмерділи тими трусами. (Клара вихо­дить у другу половинку хати, береться за голову). О Господи. Коли б ви уже швидше забралися в ту Америку. Кімнату в офіс перетво­рили, мене в консьєржку. Тепер наче собака сторожова. Тільки за склом. Шкода, що віник не ломака. Ой, шкода!..

Раптом замовкає. До приймальні сходяться перші відвідувачки.

ВАСИЛЬ. Джеку, а як будемо відбирати? Ми ж не домовилися...

ДЖЕК. О, ієс. Як це по-українськи? Врода. Стан. Фігура.

ВАСИЛЬ. Це зрозуміло. А як не сподобається? Як відмовляти?

ДЖЕК. Окей... Соррі... Не знаю.

КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути... По п'ятій графі.

ДЖЕК. Соррі. Не зрозумів. Екскузьмі.

КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути. А що тут розуміти? Берете паспорт. Є в ньому п'ята графа. Дівка ваша. Нема, тоді валяй... До пана Поровського її посилайте. За графою. Як у нас студенти кажуть. Виби­вай, мовляв, п'яту графу у Поровського. Каблучками.

Джек якийсь час дивиться на Василя. Той киває ствердно головою.

ВАСИЛЬ. Окей, Колюньчику... Геніально!.. Не даром я його своїм співзасновником у бізнес узяв. Я казав — з нього люди будуть.

КЛАРА (з-за перегородки). Якщо собаки не з'їдять і бізнесменам не викинуть...

ВАСИЛЬ (до Клари, через скло). А ти там, ступо, не теленькай. Сиди і вдавай, що розумна. (До студента). Колюньчику, запрошуй жінок. По одній. Лагідно. Це жінки ж. А деякі з них може й заму­жем не були. Не загартовані... Так що ти з ними, Колюньчику, по— батьківськи...

СТУДЕНТ. Фути-нути... Я студент і по-батьківські?..

ВАСИЛЬ. Ну, не Джек же... Він же нашої мови як слід не знає... Тоді по-синівськи. Окей? Веррі вел?

КЛАРА. О Господи... І цей вже варнякає англійською... Можна по­думати, що він її знає... Два слова за два дні вивчив і вже веррівелкає. Ти ж Джека так ніколи не навчиш української. Що за народ пішов? Не встиг іноземець рота розтулити, а воно вже пристосовується.

ВАСИЛЬ. Не пристосовуюсь. Культура виховання. Тепер так усі російськомовні всеукраїнські газети пишуть: "Етика зобов'язує: як гість розмовляє, так і господар має відповідати. Щоб нас у націоналізмі не звинуватили".

КЛАРА. А якщо твій гість іспанською заговорить?

ВАСИЛЬ. Гм-м...

КЛАРА. Що "гм"? А як італійською?

ВАСИЛЬ (чухається). Гм-м...

КЛАРА. А якщо французькою?

ВАСИЛЬ. Гм-м... Хіба ти всі мови світу збираєшся перераховувати? Гм-м?

КЛАРА. Що ти гимкаєш? Хіба ж українець має знати всі мови світу?.. А якщо до нас приїхав американець (показує на Джека), то й американською?

ВАСИЛЬ. Такої мови нема.

ДЖЕК. Ієс. Соррі... На Манхеттені.

ВАСИЛЬ. От чуєш? А я й розмовляю з ним американською — ієс.

КЛАРА. О Господи. Поліглота вдома тримаю.

ДЖЕК. Поліглота і собаку. Дог... Веррі гуд...

КЛАРА. Ноу, собака. Поліглот ієс чоловік.

ВАСИЛЬ. От бачиш, дособачилася. Тепер мене й за кордоном собакою називатимуть...

КЛАРА. А ну вас... З вами, догами, договоришся... Я краще пішла до себе... На кухню... А ви вже кличте тих баб... Бач, скільки наз­биралося!.. Всі за кордон хочуть. Показилися... А хто тут націю бу­де збільшувати?.. А втім, може й правильно... Якщо такі васильки... То можна й секс-шопом обійтись... Там хоч гарантію дають... (Плюється і йде).

КОЛЮНЬЧИК (до жінок). Хто там перший за списком?.. Заходьте...

ПЕРША ЖІНКА (заходить перша відвідувачка, роздивляється). Вибачте, я, здається, помилилася адресою. Тут продаж трусів?

ВАСИЛЬ. І трусів також.

ДЖЕК. Соррі... Це каламбур.