Не хоче загибати…
Благословила так його,
Вміравши,
рідна Мати.
І він іде по всій землі
Із тим благословенням.
Ніде не гине.
Взагалі
Пишається з імення:
"Біда
з бідою
на біді
бідою поганяє!" —
В Ухті,
Читі,
Караганді,
На Колимі,
на Чекунді
І — хто ще теє знає,
Де ще тягав єжовський гак
Совєтського діпіста,
Чи по-совєтські буде пк:
Лихого комуніста —
"Врага народа", "шкідника",
І "куркуля", й "ухильника",
"Фашиста", "іста", "буржуя", —
Тих слів усих не втисну я!
Ну, словом, з милости "отца" —
"Пєрємєщонного ліца".
Отак "пєрємєщонного":
З країни розпачу і мук —
В Комуну осіянну!
Тобто, приміром, із Прилук —
В "фаланги" Магадану,
У концтабори Колими,
В утопію Печори!!.
О, тінь прославлених людьми,
Фурьє й Томаса Мора!
"Осанна!" — там кричали ми
У тих "фалангах" Колими,
Тій Мрії, здійсненій людьми,
Фурьє й Томаса Мора.
"Фаланги"
лєнінських часів!
Утопій здійснення
усіх!
Вершина думки й боротьби!
Не лиш чини і ранґи, —
В с я ф і л о с о ф і я д о б и
В м і с т и л а с ь
в ц і "ф а л а н г и"! —
Один "аргат" — с т о душ веде!
Чи пак жене, як вчитель!
Він точно знає, "що" і "де",
Він мовник і мислитель.
"Карнач" — професор людських прав
"Аргат" цей — за доцента.
"Стукач" — за експерта зіграв.
А пес — за асистента.
Велика річ — цей міт доби!
Велика річ!
Ще й більшу би!!.
О, тінь прославлених людьми,
Фурьє й Томаса Мора!
"Осанна!" — там кричали ми
У тих "фалангах" Колими,
Тій Мрії, здійсненій людьми,
Фурьє й Томаса Мора.
І теж у царстві тім труда
Кричав Антон,
кричав Біда.
XIV
Але Біда в "фалангах" тих
Не зволив загибати, —
Благословила так його,
Вмиравши, рідна Мати.
Де він не був,
Крізь смерть і жах таборний, —
Благословення він зберіг,
Як панцир непоборний.
І не горить він ні в вогні,
Ні гине в вічній мерзлині.
Ганяє він по всій землі
Та все звертає вліво,
Туди, де мруть "раби малі",
Чи пак "живуть щасливо".
В той край, що сниться так завжди…
Ну й що ж за чудасія!! —
Ніде
й ніразу ж ще Біді
Не снилася Росія!
Кружляє він по всій землі
Та все туди звертає,
Де мруть брати, "раби малі"
В далекім ріднім краї.
Туди,
де куриться гора
Наруги і страждання.
Туди,
де журиться сестра
Остання
в Ромодані…
Все хоче — Правда щоб була!
Щоб ця земля
н е т а к ц в і л а !
Все хоче здійснити свій сон…
Смішний Біда.
Смішний Антон.
Справляли всі його гуртом:
Палки і буревії,
І всі "фаланги" ті, з кнутом,
"Поправно трудовії",
Справляли карцер
і тюрма,
"Орли" ж єжовські
зокрема.
Але —
ні тюрми, ні "орли"
П о п р а в и т ь
т а к і н е з м о г л и.
Розділ сьомий
Багато літ —
аж двадцять п'ять! —
Плотили ми ясак,
І п'ятирічок, як проклять,
Творили "чудеса".
І кожен свій гіркий п'ятак
На "ПОЗИКИ" несли, —
Тобто плотили знов я с а к
Вперед на двадцять літ, —
Для того, щоб були у нас
І танки, й літаки,
Щоби могутніми були,
Мовляв,
робітники.
Щоби, мовляв, ота "свиня"
Не лізла в "огород",
Недоїдали ми щодня,
Не брали сала й в рот,
Все виробляли літаки
І школили полки…
Щоби ж могутніми, мовляв,
Були робітники.
І навіть те терпіли ми
Як та "свиня"… Ой, стоп!
Як покумалися "самі"
Наш "тато"
й Ріббентроп,
Чи той Адольф… Ми й це знесли,
Плотили свій ясак,
І на озброєння тягли
Останній свій п'ятак:
Все виробляли літаки ж
І школили полки ж,
Щоби могутніми були ж,
Мовляв, робітники ж!
Та коли раптом "Кум" заграв
На інший грамофон,
То —
боронити Рідний Край
лишився
с а м
А н т о н.
Коли той татів "Кум" ураз
Смальнув на інший тон,
То захищати землю й нас
Лишився
с а м
А н т о н.
Усе помчало за Урал.
Лишився
він лиш
на аврал.
Отой Антон, що його хтось
Недодавив в тюрмі,
Отой Антон наш, що якось
Не вмер на Колимі.
Привіт,
привіт,
привіт, усяк
Земляче мій, привіт!
Дарма ж
плотив же ж
ти
я с а к
Аж двадцять з гаком літ!
І
Хай вибачає наш "отець"
За те, що заробив:
Влади тюремний наш житець
Ні трішки не любив.
Ну, не любив, хоч ти заріж
Ні "тата", ні синків —
Ані кремлівської Зорі,
Ні всіх большевиків.
І навіть думав інколи
Як був ще і малий:
"Коли ж ви щезнете! Коли?!
Та грім же ж вас побий!!"
Але як гримнула війна,
Печаль взяла його,
Була бо рідна сторона
Дорожча усього.
Як "визволитель", "татів" кум
З визволенням попер,
Узяв Антона жаль і сум, —
Ну що ж робить тепер!
Якщо нема жалю в своїх, —
В чужих же й поготів!
І визволителя цього
Антон не захотів.
Як від своїх чортма добра,
Чужий не принесе!..
Щоб захистити рідний край,
Біда віддав усе.
ІІ
Ой, дожилися ж, братця, ми
До дивної пори!
Такої дивної пори,
Що
і не говори!
Багато літ — аж двадцять п'ять! —
Платили ми ясак,
А як прийшлось оборонять —
Зробились "чудеса":
Не б'ють гармати. Й літаки
Угору не летять.
І не вперед політруки —
Чомусь назад біжать.
Не лізуть танки взагалі
Ні вход, ані назад…
За що ж аж двадцять з гаком літ
Плотили ми ясак!?
ІІІ
Ой, не літають літаки
Й гармати не стріляють!
І навіть вже політруки
"Галош" не "заливають":
І політрук,
і генерал —
Все мчить, мов вихор, за Урал.
Трубили з гаком двадцять літ
Як гнати ту "свиню" за пліт,
Як треба бити, бач, її
На свинській території.
А як прийшла на те пора, —
Все мчить, мов вихор, за Урал.
Згубили (от історія!)
Де тая "територія".
Ой, не літають літаки
Й гармати не стріляють,
І навіть вже політруки
"Галош" не "заливають".
Усе лишили на-ура
Герої й їхній "тато", —
Синки побігли на Урал,
А "тато" —
на Саратов.
І гнали вслід свиней і коз.
Лишали спалений колхоз.
Лошат, теляток і ягнят,
І навіть,
навіть гусенят
Пішечки перли за Урал…
Ура, ура, ура, ура!
Нехай живе великий муж,
Наш "тато" і "учитель"!
Нехай і "кум" живе к тому ж —
Европи "визволитель"!
Один біжить,
другий летить.
А межи них — народ тремтить.
Не захища його ніхто.
Хіба б Антон…
Та що ж Антон!:
IV
Як знаєм ми (і знає світ!),
Так сталося тоді,
Що дав "отець" п'ятнадцять літ
З "приколкою" Біді.
І що на зло "отцю" тому
Антон покинув Колиму…
Так ось, втекти Антон утік,
Але йому на зло
Тії "приколки" на хребті
Ніщо не узяло!
Бо відчепити дар "отця" —
У цім краю нема митця.
І вся утеча — лиш мана.
О, благодатна сторона!
Лишив "фалангу" золоту,
Але куди б не біг —
Він чортову "приколку" ту
Згубить ніде не міг.
"Приколка" та — в простих словах
Це
"п о р а ж е н и е в п р а в а х".
В правах усіх отих… таких…
Ну, словом, у правах л ю д с ь к и х.
В числі тих "поражонних" прав
Було (о, брате, знай!)
І п р а в о:
з з б р о є ю в р у к а х
С в і й б о р о н и т и к р а й.
Бо це була в е л и к а ч е с т ь,
Яку лиш мали ті,
Що не були на Колимі
Ані на Воркуті.
Це привілей, бач, тих клепал,
Що утікали за Урал.
Так що й умерти за свій Край
Не смів Біда Антон,
Бо "Конституції" украй
Порушив би закон.
О, слава їм! О, слава їм,
Отим усім вождям моїм
Що на Саратов утекли
І кинули "холопа",
І іншим права не дали
Тримати Ріббентропа.
V
Але Антон про те забув,
Б'ючися на Сулі,
І "Конституцію" усю
Порушив взагалі:
Забув "поразок" своїх рій,
В гарячому бою
Розвіяв по землі сирій
"Приколку" він свою,
Узяв він зброю всім на зло…
Бо "карнача", бач, не було!
Й "наглядача" вітри змели!
І "стукача" чорти взяли!
І "ВОХРи" канули в потік!
І "тато"
на Самару втік! —
Узяв він зброю всім на зло
І бився за Вітчизну,
І за ягнят,
і за село,
За землю
й що на ній було, —
За все, крім комунізму!
Гей, бивсь Антон, брати мої,
В "народнім ополченії"!
В отім,
що встало на аврал,
Замість втікацтва за Урал.
В отім, що перше щиро так
Плотило "татові" я с а к,
Тепер же впало в переляк,
Що буде дерти й "кум" отак.
І от порушив наш Антон
Весь "Кодекс" взагалі —
За рідний край, за власний сон
Він бився на Сулі.
А з ним такая ж голь сама,
Що їй — і виходу нема.
Але що зможуть ці "хохли",
Коли
і танки утекли!
Ну, що б "лишенці" ці змогли,
Коли і маршали втекли!
Ну, що б безумців горсть змогла,
Коли вся техніка втекла!
Як повтікали навпростець
І маршали,
і сам "отець"!
VI
І все ж в ворожому кітлі
Боровся наш Біда
За щастя рідної землі,
За тихий Ромодан,
За матерів і за дітей,
За дідівські поля,
За все, що зрадила отак
Та ґвардія з Кремля.
За всіх відданих на загин,
На хрест ганьби й хули,
Над Сеймом люто бився він
Й над водами Сули.
Бивсь до останнього Антон…
Поки й потрапив у полон.
Осанна їм! Осанна їм,
Отим усім "вождям" моїм!
Що дерли стільки літ я с а к,
Тепер же зрадили отак!
Осанна їм
вночі і вдень!..
Ех, жалко, жалко, брат,
Що не співав про це пісень
І жоден лавреат!
VII
Не жаль мені за той ясак,
Не страшно і хули, —
Як жаль мені, що ось отак
Мільйони полягли!
Сказати б, зжерто тьму таку
Ні за понюшку табаку.
Не жаль мені й за Колиму,
Ані за Магадан,
Де мили золота ми тьму,
Не жаль і за Кімкан,
Не жаль мені й за канчуки
Єжовської хули, —
Я к ж а л ь м е н і, щ о л і т а к и
Л і т а т и н е м о г л и !
Не жаль мені, що й в мерзлині
Нас клали замість шпал, —
Я к ж а л ь м е н і, щ о т а н к и х в а л е н і
Т і к а л и з а У р а л !
Не жаль ягнят, скажу вам я,
Отих, що власть взяла, —
Я к ж а л ь, щ о а р т и л е р і я
С т р і л я т и н е м о г л а !
Не жаль, не жаль, збагніть самі,
Нічого так не жаль, —
Я к ж а л ь, щ о м а р н о т у т с л і з ь м и
П о л и т о к о ж н у ц а л ь.
VIII
Потрапив наш Антон в полон
З мільйонами разом…
Хвала ж тобі, хвала ж тобі,
Великий Совнарком! —
Що не потрапив з ними й ти,
Що зміг до фронту не іти,
Що кинувся не на аврал,
А кинувся геть за Урал,
Що перш з народу вижав сік
Та й з генералами утік!
Й не просто втік от за Урал,
А й сухарі в людей забрав!
Але — насамперед тобі,
Водителю, хвала!
І лавреатів тих юрбі
За пісню про "Орла"!
Хвала тобі за канчуки
І за моря хули,
Хвала тобі, що й літаки
Літати не могли!
Хвала, що ґвардія твоя
Геть з Урал втекла!
Хвала, що й артилерія
Стріляти не могла!
Хвала, що ти з нас вижав сік
Та й з генералами утік,
І далі слухаєш пісні!..
А ми
лишились
в полоні.
ІХ
Потрапив наш Антон в полон
До "кума" Ріббентропа
І мали вішати його,
Як "ворога Европи".
За те, що він закон тих зграй
Порушив взагалі:
За те, що він за Рідний Край
Так бився на Сулі.
За те… за те… Ну, словом, брат,
Якраз за те ж за саме,
За що і сталінський аргат
В лице бив орденами:
За те, що він, Антон цей, от
Такий затятий патріот!
За те, що не любив кремлян,
А все любив свій Ромодан,
Що жодній владі не був рад,
Що не любив він влади Рад,
Ні тих панів, ні тих панят,
Лише любив простих ягнят,
Та ще волошок синій цвіт,
Та ще Шевченків заповіт.
Ну, словом, — люта кара ця
(Ось лавреату б дума!!) —
За те, що не любив "отця",
Та не хотів і "кума".
Бо у "отця"
любов оця, —
Це "зрада комунізму".
А в "кума" ж ця
любов стрільця —
Це "смерть соціялізму",
Чи пак в "отця"
любов оця —
Знак "ворога народу",
А в "кума" ж ця
любов стрільця —
Знак "ворога з природи".
Бо той "отець" карав ім'ям
Комуни світової,
А "кум" складав усіх до ям,
до ям,
до ям,
до ям ім'ям
"Европи, бач нової"!
"Отець" в московському Кремлі
Шмагав свого "холопа".
А визволила — для петлі
Його
"Нова Европа".
І прирекла його на скон.
І мав висіти наш Антон.
І мав повісити Біду
Той самий,
ах,
той самий "дух", —
Отой,
теж майже лавреат,
Отой, що всім служити рад,
Ну, той
донощик і мильщик —
Всіх "визволителів" денщик,
Отой
одвічний ренегат,
Що їх у нас не мало, брат,
Що люблять їх за розтороп
І кожен "тато",
й Ріббентроп.
Х
В Єжова, бач, оцей халдей
Стеріг мого ваґону,
А тута вішав він людей
За пляшку самогону,
Поштучно цебто.