Розминаючись із людьми, що заходили, випадково наткнулась на чиюсь спину, одночасно намагаючись розібратися з навушниками, що зачепилися за чиюсь куртку... Бац!.. Пакет випав з рук тієї миті, коли наштовхнулась на спину якогось чоловіка. Це ж треба! Спішить через голод і людей смішить.
Нагнулася за пакетом і одночасно з нею нахилився й молодий чоловік, на чию спину вона наткнулася.
— Вибачте, — мовив, ніяково усміхаючись.
— Це ви мені вибачте, — відповіла Слава й заглянула всередину пакунка. Паперовий пакет, в який були загорнуті яйця, промок. Що ж, яєчня приготувалась трохи раніше і без вогню. Слава лише зітхнула, покрутивши головою.
— Я зіпсував вам вечерю? — з провиною в голосі спитав молодик.
— Нічого, сподіваюсь, це не останні яйця у Ваггеліса, — дещо роздратовано відповіла Слава. Голос і погляд цього молодого чоловіка чомусь збентежили її, тільки ще не розібралася, наскільки приємно.
У приміщенні розсміялися.
— Про це дозвольте мені потурбуватись, — відповів молодик і гукнув до Ваггеліса: — На мій рахунок ще одну порцію яєчні, будь ласка!
— Ой Арі, бідна твоя голова, голодна й розлючена жінка на твоїй дорозі — недобра прикмета! — піджартовував у своєму стилі Ваггеліс.
— Та я ніби й не боягуз, — відповів хлопець і передав Славі новий пакет. Вона подякувала й, не маючи бажання підтримувати більше жарти Ваггеліса, вхопилася за дверну ручку.
йшла до під'їзду і почала порпатися в сумці, шукаючи ключі. бачте за жарти, не мав чогось поганого на увазі, — почула голос поруч і чомусь спалахнула. Підвела голову. Перед нею стояв той самий чорнявий молодик з тонкими рисами обличчя і темними, гарячими, густими, як шоколад, очима. Славиним тілом пробігло легке тремтіння. Що за мана?!
— А ви тут проживаєте? — не дочекавшись відповіді, запитав.
— Та-а-ак, — протягнула Слава.
— І я також. Не шукайте, в мене ключі під рукою. Будь ласка, — показав на двері і, побрязкуючи ключами, підійшов до входу.
Увійшли до під'їзду.
— Вам на який поверх? — спитав, натискаючи кнопку ліфта.
— Другий, — відповіла.
— Виявляється, ми сусіди, тільки я поверхом вище...
Зайшли обоє до ліфту.
— Мене звати Арісом, — простягнув руку.
— Слава.
— Дивне ім'я...
— Я українка.
— Невже? — щиро здивувався. — А за мовою й не скажеш!
Слава стенула плечима й розвернулася до дверей, що відкрилися перед нею.
— Дякую! — тільки й встигла додати, вказуючи на пакет.
Молодий чоловік галантно приклав руку до грудей, ледь нахиляючи голову. Ліфт, закриваючись, продовжив свою дорогу.
Слава горіла вогнем, палало лице, руки, все тіло. Кладучи обережно під двері пакет, розстебнула різко пальто, бо ще трохи — й задихнеться. Знайшла нарешті ключі й заклала в замок, а поверхом вище почувся стукіт дверей. "Певно, увійшов до квартири, — подумала. — А мені що до того?!".
Зачинила за собою двері й, скидаючи пальто, пішла на кухню.
В суботу зранку, повертаючись із супермаркету, піймала себе на думці, що хоче побачити вчорашнього молодика. В уяві все метушилися, то виникаючи, то зникаючи, вологі, гарячі й спокусливі очі. Механічно глянула на ріг вулиці, де була розташована невеличка
кав'ярня-узері, на вихідні там збиралося завжди чимало люду, чоловіки — випити, погомоніти, подивитися громадою футбол. В цю годину кілька чоловіків сиділо за столиком, але Аріса серед них не було... А хто сказав, що має бути? Такі заклади, певно, не відвідує, бо тут усе старші та одружені, а він років на десять за Славу молодший.
Розіклала покупки й вирішила подзвонити Інні.
— Слухаю, — почула знайомий голос.
— Доброго ранку, — привіталась. — Не розбудила?
— Та ні, це вже зробили до тебе...
— Варто відключати на ніч телефон.
— Не телефон мене розбудив, — хитро відповіла Інна.
— А-а-а, тоді це було приємніше, гадаю. Я ось що спитати хочу... Ти сьогодні вдома будеш чи як? Обід на скількох готувати?
— Думай лише про себе, подруженько. Ми за межами Афін.
— І де, якщо не таємниця?
— Калавріта.
— Що ж, тоді приємно провести час!
— Дякую! Завтра ввечері поговоримо. Бай!
— І ти бувай! Привіт Христосу!
Що ж, сьогодні вона одна, і це незле, самотність її ніколи не лякала. А ввечері побіжить на чайок до Дарини. Добре, що та близько.
Уже два тижні Слава користувалась новеньким ноутбуком. Придбала його дешевше, під час зимових знижок. Тож тепер накинулась на інформацію, як голодний на харч, а та хлинула на неї потужним потоком і затягувала у вир, з котрого важко було вибратись. Відшукувала різні статті й літературу з астрології та заносила до своєї "бібліотеки", з якої почне черпати, коли розбереться досконало з підручником.
Занурилась у книжку й розгорнула перед собою кілька гороскопів відомих осіб. Має зрозуміти, наскільки життя й діяльність кожного відповідали тому потенціалу та інформації, що ніс у собі гороскоп. Не без подиву і тріумфу для себе знаходила стільки спорідненостей, що якби не бачила цього сама, то важко було б повірити.
Дивувалась тому, як усе продумано й узгоджено у Всесвіті, де кожна мить зафіксована у часі і просторі. Кожна мить інакша,
неповторна. І народжуючись у цю певну мить, кожен несе в собі її зображення. Унікальне, ніколи й нікому уже не належне.
Протягом життя людина вивчає свій організм, характер та поведінку. Знає, як допомогти собі у випадку проблем. Всяко піклується про себе на фізичному рівні. Та мало хто цікавиться своїм внутрішнім змістом, "з чого я зроблений, що і хто живе всередині мене". А внутрішні відчуття, спричинені певними енергіями, виливаються у зовнішній світ. Так людина творить свою реальність. При вивченні гороскопу набувається вміння керувати цими енергіями. Інакше вони будуть керувати самі.
Ця унікальна наука показувала світ і Всесвіт як єдиний організм, що діє та розвивається згідно з певними законами. Людина перебуває під впливом цих законів. Однак має можливість творити свій мікросвіт відповідно до можливостей, світогляду, переконань, моралі. Відповідно до потенціалу, дарованого їй Небом. Земний світ завжди буде відображенням світу небесного. Ось тільки тони й кольори будуть такими, якими їх здатна сприйняти людина.
Всесвіт не потребує рабів. Тому людині дана можливість мислити, спостерігати, робити висновки, творити. Можливість самовдосконалюватись, через перешкоди та випробовування, через біль та втрати. Людині дано інтелект і дух. Але вибір, якою дорогою йти і куди, залишається завжди за нею.
І скільки людей — стільки й доріг. Десь ці дороги просторіші, десь вужчі, десь коротші, а десь — довші, десь одна-єдина пряма, а десь розмаїття розгалужень. Гороскоп — то ще й план певних пропозицій, хоча ніхто не примушує робити те чи інше. Може лише показати, підказати, підштовхнути. Інколи й луснути добряче. Бо он дорога твоя в вибоїнах, але ж маєш сили її ремонтувати. Та ліньки, бо на це потрібно зусилля... Що ж, нехай. Та коли у свій час не зрозумів легенького стусана долі, розіб'єш уже голову на цій самій дорозі.
А ондечки хтось живе в халупі, а в самого достатньо сил, аби збудувати світлицю, та волі до того немає. Тож рано чи пізно на голову починає капати зі стелі після чергової зливи. І він злиться вже на цілий світ. Всі винні, що він живе так зле! Але ж зі стелі закапало, аби його розбудити... Агов! Роби щось! Годі спати! Ти можеш!
Тож до будь-якого плану та схеми для здійснення в реальності потрібне бажання. Бажання діяти чи не діяти, бажання жити чи існувати, бажання збудувати світлицю Душі своєї, а чи жити в темній, брудній халупі. Що вибереш, те й матимеш, лише не варто жалітися за свій вибір на цілий світ.
Слава за себе була спокійна, вона не мала звички жалітись ні на що й ні на кого. Все, що відбувалося в її житті, — лише з її доброї волі. Навіть коли щось було не так, — все одно на користь. Бо, пройшовши все, вона прийшла до астрології. А вже через астрологію та її вчення шукала дорогу до себе. Свою дорогу. Єдину.
Що вже енергій доводилося пропрацьовувати на цій дорозі! І ще немало попереду... Її доля — її ж недоля. Зокрема, це і сьомий дім партнерства з його пекельним букетом. Чи зможе Слава за свого життя пропрацювати "негативні" енергії цього дому і знайти затишок та щастя в стосунках? Хтозна.
Вона навчилася сприймати речі такими, як вони є. Але завжди буде там, де хоче. З тим, кого вибрало серце. І врешті, якщо буде потрібно, — ладна бути сама з собою.
Далі поринала з головою в історію розвитку астрології. Перед очима вимальовувались картини древніх світів Шумерії, Вавилону, Індії, Персії та Еллади. Бачила, як іще тоді, на початку людських доріг, розквітала ця наука дивною квіткою на безмежних просторах небесних лугів і мимоволі притягувала до себе погляд людини. Зваблюючи тонкими пахощами, вела за собою до встелених різноманітним цвітом левад. З того цвіту виплітала людина вінки й через оті сплетіння вивчала себе. Через поєднання кольорів та форм краще бачила багатогранність світу і водночас його єдиність та гармонію. Краще розуміла закони розвитку суспільства. Все ближче підходила до порогу розуміння своєї особистої свободи. А за тим високим, не усім доступним порогом, розпочиналася світлиця Творця.
Отож, наукою наук астрологія звалася недаремно.
На вулиці почулися чиїсь голоси і грюкнули вхідні двері, здається, їхнього будинку. Славу якась сила зірвала зі стільця й підвела до
скляних дверей балкону. Серце загупало шалено, аж задвигтіли груди. Поглядом ковзнула вздовж вулиці. Аріс розмовляв з кимось на протилежному боці дороги і один з тих голосів, що на нього так зреагувало її тіло, належав йому. Не відривала очей, їй страшенно подобалась його постать — висока, струнка, витончена, як у танцюриста. Задивилась. Зненацька він підвів голову, так, ніби хтось невидимою ниточкою підіймав її прямісінько в бік Слави, що стояла непорушно за вікном. Їхні очі зустрілися. Аріс легко кивнув головою на знак привітання і посміхнувся. Слава відповіла. Лице запалало вогнем! Це ж треба?! Вона могла зніяковіти чи застидатись іще в юності, та червоніти — то не в її природі. Що за зміни відбуваються незрозумілі?..
Очі їхні розійшлися і ще якусь мить Слава затрималась біля вікна, ніби оглядаючи вулицю. Відійшла нарешті, затягуючи занавіску й продовжуючи горіти вогнем.