Дівчатка у яскравих купальниках, невідомо якого фасону і виробництва, махають вам загорілими руками. Ви солодко зітхаєте, потрапляючи до оманливих рук Морфея, і засинаєте в його тісних обіймах.
Порвати б сітку мук дрібних,
Втекти б від галасу людського,
Втекти б до моря голубого,
До скель задумливо-німих, –
прориваються, як крізь грати, крізь ваші зуби слова поета.
Отже, все гаразд. Ви йдете на поправку. Про це говорять ваші сни, мрії і здорове бажання поїхати до моря. До моря, де стільки солоної води, йодистого озону і несподіванок. Прекрасних і загадкових, як море і жінки. Перед бурею.
۞
Примітки
"Між нами кажучи". Написано 1963 року (?) Твір вийшов з друку в книзі "Сіамський слон" (1966) та збірці під однойменною назвою (1972). Також виходив у інших збірках творів.
Подається за виданням: Олег Чорногуз. "Веселі поради". Видавництво "Мистецтво". Київ, 1991.
"Голубий апендицит". Написано під цією назвою 1973 р. Повість вийшла в харківському журналі "Прапор", № 10 за 1974 р., проте невдовзі за наказом "згори" ("стараннями" одіозного комуністичного ідеолога й найлютішого "україножера" Маланчука) весь тираж часопису було вилучено з усіх бібліотек республіки. Тоді ж з'явилися вбивчі до непристойності рецензії на твір. Особливо "постарався" харківський ідеологічний "вожчик", такий собі Сіроштан, якого письменники за його "русскоязичіє" влучно назвали "сєробрюком". Не відставали від нього й інші "критики". Про драматичні перипетії повісті більш докладніше йдеться в передмові до семитомника творів письменника, написаній академіком Петром Кононенком.
Натомість у 1976 році автору вдалося надрукувати повість під іншою назвою ("По знайомству"), у такий спосіб "приспавши" недремне око цензорів. Лише 1991 року твір вийшов під старою назвою в збірці "Веселі поради". Сучасна критика повісті, ясна річ, кардинально відрізняється від комуно-совєтської. Наприклад, Ю. Цеков справедливо відзначав, що "О. Чорногуз вперше у великій сатирично-гумористичній прозі зачепив болючі проблеми сучасного лікарняного побуту, котрий здавна вважався малодоступним для висвітлення під веселим кутом зору. Як і слід було чекати, Прозорливий Естетик одразу запідозрив автора в багатьох смертних гріхах, передусім у підступних намірах скомпрометувати "благородну працю людей у білих халатах". І хоча йому терпляче роз'яснювали друковано й усно, що сатирик не ганьбить, а захищає честь людей найгуманнішого фаху від халтурників, він затято й одноманітно, як заяложена платівка, повторював: посміхатися там, де пахне хлороформом, аморально; всі медики – вірні сини Гіппократа..."
Подається за виданням: Олег Чорногуз. "Як доглядати Зевса". – Видавництво "Радянський письменник". Київ, 1976.
"Веселі поради".
На нашу думку, в жанровому відношенні кожен маленький твір з гумористично-сатиричного циклу "Веселих порад" слід віднести до такого типу твору, який не вписується ні в які норми і місце якого хіба що можна знайти, власне, десь між фейлетоном та гуморескою, тобто, за власним зізнанням автора, є не чим іншим як короткою і влучною пародією. На чому ґрунтується таке наше, здавалося б, не зовсім логічне трактування? А ось на чому. Якось відомий гуморист-сатирик Юрій Ячейкін звернув увагу на одну важливу й суттєву обставину, пов'язану з зародженням цього доволі незвичного типу твору. Він згадував, як при черговому обговоренні своїх творів з Олегом Федоровичем (слід підкреслити, що тоді молоді літератори, працюючи в "Перці", регулярно обговорювали свої творчі плани й задуми, що допомагало їм постійно вдихати новий струмінь у їхню індивідуальну творчість; це був по-справжньому новаторський стиль у творчій роботі колективу молодих письменників) і, ознайомившись з двома новими гуморесками, "вразився: то були не просто гуморески, – наголошував він. – То була літературна знахідка! З тих рідкісних літературних знахідок, що лишаються назавжди, якщо автор спроможеться усвідомити, що він, власне, нащупав. Це були дві дуже дотепні "життєві поради""... Так зародився великий цикл "Веселих порад", що зріс до півсотні творів. Насправді їх значно більше, і вони практично розсипані на багатьох сторінках семитомника О. Чорногуза.
Також кілька слів про особливу літературну форму "веселих", "життєвих" або "недільних порад" з точки зору деяких інших авторитетних критиків. Як зазначав Юрій Цеков, найсуворіший критик і один з найкращих знавців Чорногузових творів, "форма "веселих порад" як різновиду прозового літературного фейлетону (хоча тут ми маємо своє бачення форми, про що йшлося вище. – І. С.) в нас майже не практикувалася. Це твори без фабули, оповідь у них тримається не на сюжетно-подієвому стрижні, як, скажімо, в гуморесці чи оповіданні, а на безпосередньому розкритті наперед сформульованої ідеї, іронічному тлумаченні її на "живих прикладах". Це ніби виклад поглядів умудреного досвідом насмішника. "Поради" написано і з позиції невтомного кепкуна над добрими, але в чомусь кумедними людьми, і від особи нібито всезнаючого, трохи самовпевненого ментора з тих, які полюбляють усіх повчати на кожному кроці, і від особи мудрого оповідача, який лише зрідка виказує своє лукавство. Стилем викладу "веселі поради" схожі на монологічні портрети..."
Цикл гумористично-сатиричних перлин було започатковано автором ще в 60-і роки минулого століття. Перші дві "поради" вийшли в світ у 1968 році ("Для вас, пасажири!" та "Обмін досвідом"), а за ними з'являються вже двадцять дев'ять творів, об'єднаних у перший окремий цикл – "Книгу веселих порад" (1971). Окремими розділами виходили як старі твори з цього циклу, так і нові – в збірках "Між нами кажучи" (1972), "Сповідь старого холостяка" (1974), "Як затримати грабіжника" (1974), "Як доглядати Зевса" (1976), "Плата за любов" (1980) та в двотомнику письменника (1986). У 1991 році в видавництві "Мистецтво" вийшла нова книга "Веселих порад".
"Веселі поради" подаються за вказаними виданнями, що побачили світ з 1968 по 1991 рік.
[*] Частина представлених тут у "Веселих порадах" текстів були надруковані у книзі Олега Чорногуза "Книга веселих порад", виданій 1971 року київським видавництвом "Радянський письменник". І ця передмова – також звідти. (Тут і далі у виносках примітки упорядника збірки, крім позначених як "Примітка автора").
[†] "ЛУ" – "Літературна Україна", газета, що почала видаватися 1927-го року.
[‡] "Еней" – назва київської кав'ярні, де зустрічалися та спілкувалися українські письменники, за адресою: вул. Банкова 2.
[§] Тхір (лат.) (Примітка автора).
[**] ВРЕ – Велика радянська енциклопедія. УРЕ – Українська радянська енциклопедія. УРЕС – Український радянський енциклопедичний словник.
[††] Модоністки – від двох слів: моду носити. (Примітка автора).
[‡‡] Автор, очевидно, помиляється, називаючи бутерброди нашим словом. Слово "бутерброд" німецького походження. (Прим. ред.)
[§§] Арсен Дедич (1938-2015) – югославський співак, автор-виконавець, бард, шансоньє.
[***] Тапір (лат.)
[†††] Азіз Несін (Мехмет Нусрет Несін, 1915-1995) – турецький письменник-гуморист кримськотатарського походження.
[11] Appendix – апендикс. Надалі з чисто профілактичною метою (щоб читач не спав, а час від часу ворушився над книгою) усі маловідомі назви виносяться униз сторінки.
[12] Opillium carapulite – слова, яких не знають ні медики, ні автор, бо це абракадабра, вигадана автором.
[13] Піпольфен, димедрол – якщо вірити медикам, то це протиалергійні десенсибілізатори. Але що таке десенсибілізатори, автор пояснити не береться.
[14] Мак-Бурней – місце, під яким нібито розміщується апендикс, – але хто про це відає, окрім хірурга?
[15] Cito (лат. ) – швидко, негайно, чого в житті, як правило, не буває.
[16] Sanguis (лат. ) – кров.
[17] Homo sapiens (лат. ) – розумна людина.
[18] Colitides (лат. ) – коліт, який ставить під удар людей, котрі думають, що в них апендицит.
[19] Aqua vitae (лат. ) – читається як "оковита", а п'ється як "Вінницька любительська".
[20] Spiritus vini (лат. ) – те ж саме, тільки розведене водою.
[21] Пеньюар – що це таке, автор не знає, але здогадується.
[22] Pelvis major (лат. ) – великий таз, який після операції може стати малим.
[23] Триоксазин – ліки, які заспокоюють нервову систему, якщо вона у вас не розхитана.
[24] Бріджіт Бардо – французька кіноактриса, яку знають усі, але мало хто знайомий з нею особисто.
[25] Regio hipochondriaca sinistra, os temporale (лат. ) – ліва підреберна область, де міститься орган кохання – серце.
[26] "Блокада", "другий фронт" – суто медичні терміни.
[27] Сміховське, бранденбурзьке – сорти пива. Перше – знамените чеське, друге – вигадка автора.
[28] Смажена "шабля", тушкований "капітан" – назви морських риб, які такі ж калорійні, як і сріблястий хек.
[29] Сінний – ринок, де все є, крім того, що потрібно.
[30] Манго – замінник розсолу.