Вічне вітання людей, котрі прийшли з миром один до одного. У слов'ян цей символ належав Богу Ладу. Народився бог Місра двадцять п'ятого грудня.
Нічого немає первинного, виявляється, й ніщо не нове. Одне вийшло з іншого, або зросло нове на попелі старого, лише з іншими іменами, зі спрощеннями й доповненнями. Все сплетено в один безкінечний ланцюг. Цей ланцюг Дарина і Слава розплітали для себе, і перед їхніми очима змальовувались картина за картиною походження націй, народностей, мов та релігій.
Так було й з астрологією. Астрологічний ланцюг поєднував у своїх кільцях всі процеси Всесвіту, суспільства та людського життя зокрема. І все те досить складне та багатогранне, нічого спільного з поверхневими шаблонними прогнозами у пресі чи телебаченні щодо Овна, Тільця чи Стрільця.
Все це разом, хоч і різними шляхами, привело Славу до зірок. До бажання пізнавати цю науку, розвивати сплетіння ланцюга й викладати в рівну цівку одне кільце за другим. Хто шукає — той таки знаходить.
Залишалося знайти ще одну відповідь на запитання, — а з чого почати?
Професійної астрологічної школи в Афінах не було. Та й навіть якби була така, то на неї потрібен час і гроші. А таких привілеїв, особливо як час, Слава не мала. Перебувала зранку до вечора в постійному русі, з одного кінця міста в інший, пересідаючи з автобуса в потяг і навпаки. Тиждень збігав, як день. Залишала для себе лишень суботу й неділю. Вважала це за розкіш.
Продовжувала працювати з дітьми. В одному з районів мала трійню солодких дівчаток. Взяла їх на руки з трьохмісячного віку й разом із матір'ю, з дня на день, вирощували квіти з пуп'янків. Кожна ця квітка мала свою особливу красу і свій неповторний аромат.
В іншому районі в післяобідні години на неї чекало два хлопчики.
Коли починала свою погодинну роботу, та ще й з таким насиченим графіком, Дарина лишень дивувалася, примовляючи:
— Як то все маєш витримати? Особливо початок...
— Для мене фізичні навантаження — то ніщо!
— Добре, добре, як скажеш. Та коли почне боліти все тіло й ночами спати не зможеш, згадаєш мої слова.
А вже наприкінці першого робочого тижня Слава зрозуміла ті слова краще.
Проживала вона з Інною, їхньою спільною з Дариною подругою, з котрою познайомились уже тут, в книжному магазині на Омонії. Їх об'єднав спільний світогляд і спільне захоплення, тож після короткого часу спілкування здружилися, мов знаються давно. І коли Слава вийшла на погодинну роботу, вирішили винаймати житло разом, зважаючи на економічні питання.
Лежала в темряві і вслухалася в біль у руках, мов товкла каміння цілий день, аж кістки викручувало. Гуділи ноги. Спина заніміла, хоч як не крутилась і не корчилась, не допомагало. Зненацька зайшлася щирим сміхом, згадуючи слова подруги, аж ось до неї легенько постукала Інна.
— Ти чого смієшся? — спитала, просуваючи голову в двері.
— Та так, згадую Даринині слова і починає доходити.
— А-а-а... Терпіння! І все минеться...
Минулося. Уже другий рік у біганині і вже ніде не крутить, ніде не болить.
Її вільний час — субота й неділя. Та ніякі школи астрології в ці дні не працюють. Залишається вивчати самостійно.
В один з вихідних сказала Дарині, що має бажання ще до однієї науки, та де знайти літературу?
— Все просто, — заспокоїла її подруга.
— Як то?
—А так. Навіщо в Тетяни комп'ютер у кімнаті стоїть? Лише кажи, що писати.
— Певно, самоучитель з астрології.
* * *
Зі списком у сумці, в одну суботу зрання Слава прямувала на Омо— нію. Серце билося так, ніби розпочинала щось дуже важливе. Так, ніби все її життя буде залежати від літератури, яку скоро придбає.
В книжковому магазині було спокійно і тихо. Грала легка музика й пахло свіжими виданнями.
Дівчина зупинилася біля каси й дістала папірець із списком.
— Здравствуйтє, — звернулася російською до миловидної дівчини за прилавком, — хочу замовити літературу.
— Да, я вас слушаю, — мило усміхнулася дівчина.
— Це література й підручники з астрології, — уточнила Слава й зачитала кілька назв та авторів.
— Вронський зустрічається частіше, — відповіла продавчиня, — а ось щодо іншіх — не знаю, можливо, не все знайдеться.
— Не біда. Що знайдете. Коли мені чекати на замовлення?
— Я повідомимо вас, залиште свій номер телефону та ім'я. За— гя надходять протягом місяця.
— Дякую.
Слава залишила свої дані.
Далі рушила углиб магазину пошукати щось цікаве. Знайшла кілька нових книг і, розрахувавшись на касі, вийшла з магазину. "Як добре, що я навідалася сюди сьогодні", — подумала, бо якраз через місяць вона звільниться. Всі її роботодавці роз'їдуться на відпочинок, даючи їй цілий місяць вільного часу. Вирішила, що не поїде в Україну. Поїде до Василіса і там займеться вивченням астрології наповну.
За роботою дні збігали швидко. Тільки з вечора п'ятниці, стоячи під струменями води, відчула, яка це насолода — два дні нікуди не летіти стрімголов. Мати їх лише для себе, розслабитись на канапі з книжкою в руках або зібратися з подругами на пляжі, десь на Гліфа— ді. В суботу швидше за все буде перше, а в неділю — друге, оскільки по суботах всі подруги працюють. Прямувати одній на пляж не так уже й заманливо, бо якось пробувала. Хоч як не занурювалась, окрім води, в книжку, та небажаних "відвідувачів", що присідали поряд, було немало. Починали з того, що цікавились, якою мовою вона читає і яку літературу, далі не пропонували, а пригощали холодним пивом чи іншим напоєм. Вибір кавалерів мала широкий та просторий, і тягнувся він з півночі на південь, починаючи з Польщі й закінчуючи Касабланкою. Дивно, але не траплялись українці. Тож усвідомивши, що на афінських пляжах спокою не знайде, вирішила шукати його у себе в кімнаті з кондиціонером на повну силу і з книжкою. Набагато корисніше за порожні балачки із залицяльниками.
Приблизно за місяць, у суботу зранку їй подзвонили. Відповісти не встигла, та й номер виявився незнайомий. Передзвонила.
— "Арбат" слушаєт, — почула у слухавці.
— Доброго дня! Ви дзвонили мені кілька хвилин тому...
— Ви Слава?
— Так.
— Надійшло ваше замовлення, можете забрати в будь-який час.
— Чудово! Я буду сьогодні! — відповіла радісно, закрила телефон і пішла в душ. Після — поїде на Омонію.
А за півтори години, повернувшись із центру з трьома книжками в сумці, знову залетіла в душ. Щедро поливала себе холодною водою, змиваючи з тіла спеку, піт та пилюку. На вулиці пекло й дуло одночасно. Та вітер той не ніс на своїх крилах свіжості, а лише додавав жару, яким палало місто, його вулиці й тротуари, стіни будинків та припарковані всюди автомобілі. Здається, той подих вітру виривався з грудей розпеченої Сахари, а може, й самої планети Венери.
Свіжа від холодних струменів води, Слава відчула, як у її обм'якле тіло повертаються сили й бажання. Тепер іще варто вкинути щось у шлунок і відкрити свій перший підручник з астрології. Кондиціонер у кімнаті працював на всіх оборотах...
В неділю на пляж не пішла, не голодна вона моря. На неї чекала наука. Чарівний, до того ж довгоочікуваний для неї світ. І води світу того, глибокі й таємничі — єдине, у що хочеться пірнути з головою. І плавати, плавати, плавати! До найдальших куточків, до найтемні— ших печер. Їй не страшно, зовсім не страшно. Вона довіряє цьому безмежному океанові. Любить його, немов то частинка її самої.
Гортаючи й розглядаючи кожну з придбаних книжок, вона в одній з них натрапила на легендарного грецького вченого Птолемея, котрий окрім багатьох наук розвивав та примножував астрологічне вчення, залишаючи нащадкам свої висновки з розвитку небесної механіки і повне зібрання астрологічних знань у праці "Альмагест", зокрема — у трактаті "Тетрабіблос". Жив він у єгипетській Александрії й працював у її відомій бібліотеці, спаленій потім не раз християнами і євреями.
Ясною картиною перед очима постав небесний, планетарний мікросвіт, що рухався у величезному яйці Всесвіту та відображав його закони. За ним — земний, людський, що пропускаючи крізь себе енергії космосу, виливав їх назовні. А там і маленька людина, яка борсалася в цьому океані, творячи під впливом усього свій внутрішній всесвіт. Той всесвіт, врешті, також вихлюпувався з неї в довкілля. Бо зовні лишень те, що всередині. А внизу лишень те, що зверху[†††††].
До пізньої години сиділа в неділю над підручником, взявши до рук ручку й поклавши перед собою чистий аркуш паперу. Ще одну
Цей тиждень був останнім робочим, далі її чекає відпустка. Ва— силісу сказала, що з'явиться в понеділок або в неділю на вечір.
— А що заважає приїхати в суботу? — спитав дратівливо.
Ніколи відкрито не показував своїх ревнощів, але завжди бажав, щоб кожна її вільна хвилина належала йому. Можливо, то й не були ревнощі, а всього-на-всього чоловіче почуття власності.
— Хочу впорядкувати свої речі, а потім — прання, прасування і всяке таке, та й треба вибрати кілька гороскопів для дослідження.
— Чого-чого? — перепитав Василіс, не зрозумівши.
— Астрологічних карт з комп'ютерної програми, яку купила разом з підручником минулого тижня, — Слава не встигла повідомити Василіса про своє нове захоплення та давнє бажання, бо давно зрозуміла, що її бажання й захоплення мало його цікавили.
— Оце та-а-ак! Ще одна Літса Патера об'явилась, — іронізував, розтягуючи слова Василіс, посилаючись на відому особу в астрологічному світі Греції.
— Ні, ні, Васильку, не хвилюйся, на її місце я не претендую, — жартома продовжувала, — почну лише вивчати себе й тебе для початку.
— Маліста[‡‡‡‡‡], і ця наука має принести тобі просвітлення? — іронізував далі Василіс.
— Ну, щодо просвітлення, як ти кажеш, я вже давно на тій дорозі, а астрологія — то ще один із тих світлих шляхів. До того ж, освічений не лише Сонцем і Місяцем, а й мільйонами зірок Всесвіту!
— Ну-ну, щасливої дороги.
— А ти зі мною не хочеш? — грайливо питала.
— Не облишиш дурниці? Мені й тут добре. Бувай. Чекаю! — й закрив телефон.
В суботу після обіду з допомогою Тетяни запустили програму з диску на комп'ютер. Коли все було готове, Слава набрала дату, годину та місце свого народження. Перед очима з'явилося вже
Взявши чисті аркуші паперу, Слава перенесла на них ту картину, що бачила на екрані.