Але ви цього не робите. Врятувати від іменин вас може тільки лікарняний листок. Але його у вас немає, й ви йдете, ні, не йдете, а хазяйка затягує вас на торжество. Затягнений, вітаєте її, п'єте за неї, а вона:
— Дорогі мої гості. Це мій найдорожчий квартирант...
"Факт", — хочете вигукнути ви, згадавши ціну за кімнатку, але стримуєтесь.
— Таких квартирантів у мене ще не було. Штрафну йому, щоб не запізнювався.
Така тут традиція — не запізнюйтесь. Випили. Тільки взялися за виделку, як:
— А тепер вип'ємо за його молоду жіночку. Щоб вона завжди була така гарна і добра, як...
Ви намагаєтесь хоч щось вкинути до рота, але:
— Невже ви не любите своєї жінки? Невже ви не хочете за неї випити?
— То я ж тільки що...
— Отакі всі тепер чоловіки.
Ви не хочете бути таким, як всі, а тому п'єте. Тягнетесь до виделки, але чомусь хапаєтесь за чарку. Господарка:
— Оце я розумію. Мій квартирант хоче випити за свою препоганющу хазяйку.
— Ну, що ви! — це вже ви кажете. — Таку, як ви, я вперше в житті бачу.
— Дорогі мої гості! Ви знаєте мою трагедію, — господарка витирає сльозу. — Карла в тюрму посадили. І за що? Розламав ларьок, взяв три пачки цигарок і кілограм печива. Шість місяців дали, А він ще ж дитина. Вип'ємо, щоб мій Карло швидше повернувся. А ви чому не п'єте? — це до вас, — Хіба ви не хочете, щоб мій Карло повернувся?
Що ви на це скажете? П'єте і тягнетесь до виделки. Вона падає, а в очах — дві господарки і подвійний ряд золотих зубів.
— Раєчка моя при смерті. Я хочу випити за те, щоб вона швидше видужала.
Ви п'єте. А потім вам здається, що хтось нахиляється над вами в білому халаті і каже:
— Так він же п'яний. П'яниць швидка не бере. Відправляйте у витверезник...
З чого і як починаються сімейні будні
Одружившись, ви непомітно втрачаєте людські імена. Тепер ви зразу стаєте "старим", а дружина "старенькою" чи "мамулею", Інколи вона стає "рибою", а також "моє дурненьке", "моє дурнесеньке" і "мій дурепчик". Це залежить од відтінків радісного настрою і припливів ніжності. Щоправда, дуже часто трапляються випадки, коли в сім'ї молодожони з успіхом обходяться займенниками. Наприклад:
— Може б, Ти все-таки принесла води?
— А Ти не можеш?
— Чому щодня повинен це робити Я, а що робитимеш Ти?
— У Мене, по-твоєму, немає роботи? Пере, прасує, варить, миє, шиє хтось інший, правда? Ти, мабуть, гадаєш, заради цього й вийшла заміж?!
— А Ти гадаєш, що Я оженився тільки тому, щоб Тобі хліб носити?
— А хліб їм тільки Я?
— Ну й не тільки Я.
— Добре. Я принесу хліб, а Ти принеси води.
— Я рубатиму дрова.
— Дрова ж нарубані.
— Для розпалювання потрібні трісочки.
— Я розпалю без трісочок.
— А Я без трісочок розпалити не можу.
Нарешті, вимотавши одне одному добрий кілометр нервів, ви йдете по хліб. Рибулька біжить по воду... з двома відрами.
— От бачиш, Рибочко, все добре, а Ти, моє дурнесеньке, сердилось.
— На Тебе не будеш сердитись. Ти такий противний, Старик безсовісний, що Я прямо не знаю, як за Тебе вийшла заміж? Де були мої очі?
Тепер ви рідко говорите про книги, кіно, поезію, театр. У вас ніби і мрій (лише про ордер на квартиру) нема ніяких. Все це збираєтесь надолужити в новій, власній квартирі. Як одержите, так і серйозно візьметесь за мистецтво. А тепер... Хай уже й так.
Увечері ви пориваєте остаточно з займенниками і переходите поступово на слова Риба, Старик, Мама...
Вранці.
— Їж картоплю.
— Не хочу. Вона мені вже ось тут, — показуєте на горло, — стоїть. Щодня одне й те ж. Не знаю, як тобі, а мені набридла оця щоденна картопля з щоденною ковбасою.
— Добре, що ковбаса є. Будеш одержувати іншу зарплату — будуть інші страви.
— Але Толик, — це сусід ваш, — менше одержує проте його Соня і борщ варить, і до борщу.
— А я тобі борщу не варила?
— Варила, але...
— Що "але"? Пересолювала?
— Та ні.
— Несмачний?
— Ні, він мені просто приївся. У тебе ж так: як борщ — то місяць борщ, як картопля — то місяць картопля.
— Добре, завтра я тобі зварю суп. Чого зморщився? Не хочеш?
— А може, щось із тієї книги, що я тобі купив, підберемо?
— Не сміши мене. Ради Бога, не сміши, З тими грішми, що ти приносиш, тільки в ту книгу заглядати. Треба було на базі чи складі влаштуватися.
— Як тобі не соромно? Я ж працівник з середнім заробітком, у мене втричі більша зарплата, ніж у того Толика,
— Дурненький мій. Він же не спить так, як ти. Розумієш, не спить.
Ви нічого не розумієте.
— Вони вміють жити. У них є гроші, а в тебе?..
— Гроші — не основне. Гроші — вода. Головне — це друзі. Позич у Петра.
— Я йому тільки вчора віддала.
— То в Семена.
— А Семенові з чого віддам?
— Позич у Кузьми.
— А Кузьмі?
— Ну, як ти не розумієш простої арифметики?! Береш у Петра — віддаєш Кузьмі, береш у Семена — віддаєш Петрові, і так без кінця.
— Але колись треба буде й з ними розрахуватися?
— Як помремо — останньому не віддамо.
Після цього ви робите висновок, що найкраще, звичайно, вам жилося перших два місяці, коли ви перебували на різних квартирах, а стрічалися раз на добу. Тепер ви живете в спільній кімнаті, де, як ми вже писали, крім ліжка, стола і стільця, залишилось ще місце для етажерки. Це значно ліпше, ніж для дивана. Коли б тут було місце для дивана, то комусь з вас не було б місця на ліжку. Причин для цього, як ви бачите, багато. А коли б їх було трохи менше, не слід різко переводити розмову з однієї теми на іншу. Скажімо, таку:
— А ти знаєш, я колись в армії найкраще мив підлогу.
— От і добре! Я оце якраз хотіла, щоб ти в кімнатці помив, та не наважувалась. Гадала, що знов образишся, а коли так, то, будь ласка, я подивлюсь.
Виходу у вас ніякого. Відмовитесь — значить, чи ви, чи ваша половина в цю ніч спатиме на підлозі і не говоритиме до ранку. А коли ж не відмовитесь, то вважайте, що віднині і назавжди митимете в кімнатці підлогу тільки ви. Жінки всі такі. Досить вам чимось їм допомогти, як вони вважають, що це вже ваш святий обов'язок на все життя. Отже, не кажіть:
— А я, тільки ти не ображайся, картоплю смачніше смажу, ніж ти.
— Від нинішнього дня будеш смажити.
От до чого доводить ваша нескромність. Звідси мораль: умієш — не хвались.
Чи бувають спогади у молодожонів
Спогади бувають найчастіше тоді, коли ви думаєте: "І навіщо я одружувався? Адже можна було б ще погуляти. Тепер такі дівчата підросли!"
Спогади напливають тоді, коли ви починаєте лаятись через кожну дрібницю: пересолений борщ (вари сам!) і пересмажену картоплю (ходи в їдальню), волосся (треба було без волосся брати!), миття підлоги (а ти не можеш?), чистку черевиків (треба було на служниці одружуватися!), костюмів (а що ж ти робитимеш?). І ще сотні й сотні таких відповідей. Цікаво, навіщо ж ви одружувались? Хіба під час парубоцького життя ви самі собі не пересолювали картоплю чи борщ, не чистили черевики чи костюми? І ніхто на вас не кричав, не лаяв і, головне, так безжалісно не шматував ваших нервів, як тепер. Вихід один: прасуйте і варіть самі. Це єдине, що забезпечить вам безсоння, гіпертонію і манію "сам все вмію, сам все зроблю".
У вашій пам'яті маячитимуть романтичні парубоцькі будні. Ви пригадуєте чудовий парубоцький ранок, коли, лежачи в ліжку до дванадцятої години, починаєте доїдати вчорашні бички в томатному соусі і запивати холодним чаєм. А тепер, якби ви це зробили, обов'язково почули б таке:
— Ти що, здурів? Хочеш шлунок розладнати? Він у тебе й так ледве тримається. Фталазолу на тебе не настачиш. Банка цілу ніч стояла. Там же окис, а скільки мух у кімнаті. Не можеш потерпіти — зараз картоплі на салі підсмажу. З яйцем будеш чи з ковбасою?
— І з помідором теж.
— І коли вже ж тебе нагодую. В тебе он уже живіт росте!
Ви хочете чаю, а вам:
— Знову на холодний чай потягло. Це ти так на книги вчора увечері гроші брав? На книги? Ану, дихни!
Дихнули.
— Ти що, не можеш дихнути як слід?
— Я вже з тобою не те що дихнути, дихати не можу.
— Ой, нещастя моє. А до мене ти міг дихати?
— Міг.
— Ану, дихни, бо як дихну, то й дихати перестанеш.
Дихаєте.
— На мене дихай.
Дихнули на неї.
— О, я так і думала. Я так і думала!
— Та я ж і в рот не мав. Чого ти вчепилась?
— Я вчепилась. Ти бачиш, я вчепилась. Він п'є, а я ще нічого не можу сказати.
— Та не пив же я. Кажу тобі, не пив.
— Чому ж тебе на холодну воду тягне?
— Це ж чай.
— А чай, по-твоєму, не холодний?
— Холодний.
— То що, підігріти не можна?
— Можна, але я не хотів тебе турбувати. У тебе й так роботи...
— Пожалів мене.
Краще мовчіть, бо на цьому не кінчиться, але ви довірливо піддаєтеся зміні тону в голосі й кажете:
— Звичайно, а хто ж тебе тепер жалітиме? Ти тепер як сирота: ні мами, ні тата близько.
"Сирота" руки в боки, відступає на крок і дивиться на вас так, ніби думає: "Чи це ти, голубе, чи хтось інший?" А потім:
— Пожалів! Пожалів вовк кобилу, залишив хвіст та гриву.
Вона сідає біля вас.
— А тепер скажи, з ким це ти вчора пив? Тільки чесно. Я ж мушу знати, з ким ти водишся? А може, ті гроші на дівчат пішли?
В цьому місці у вас повинен бути тонкий психологічний підхід. Що у дівчат були, ви не скажете, по-перше, що не були, а по-друге, боїтесь. Ви вирішили, висловлюючись мовою вашої дружини, огризатися: "Не був". Не робіть цього, не повірить. Жінки завжди такі: правду приймають за брехню, брехню — за правду. Отже, кажіть:
— Так, на дівчат... гроші пішли. А що?
— Лихо ти моє. Він ще таку собі дурницю вбиває в голову. Бажане видає за дійсне. Хто на тебе подивиться?
— Ати ж подивилася?
— Бо дурна була. Коли б це зараз...
Дайте можливість їй висловитися. Після одруження, як ви вже бачили, не тільки ви, а й жінки набагато розумнішають. І коли б їм, як і вам, довелося починати спочатку, ви б, звичайно, ніколи не женилися.
Що таке теща
Теща — необхідний елемент у житті молодожонів. Теща — це та високорозвинена істота, яка вам щодня їсть печінки, серце, гризе голову, капає на мізки і не дає дихати. От хто така теща.
Тещі, щоправда, бувають й інші. Докладні подробиці можете знайти, між нами кажучи, в творах українських гумористів. Там тещі — основний об'єкт обстрілу і викорчовування зла та пережитків у нашому суспільстві. Правда, тещі і в них бувають різні; заслужені, авторитетні і навіть героїні.