Достатньо добре озброїтися, зачинити двері і просто не впускати їх до будинку.
Колядники не можуть зрівнятися з Святим Миколаєм!
Кшиштоф Коханський
грудень 1997 р.
================================================================================================
Не минуло і десятка років, і вся Польща (ясна річ, та її частина, яка читає фантастику) захоплюється появою нового, істинно польського фантастичного персонажа — самогонника та екзорциста з Войславиць, Якуба Вендровича. З ким тільки не бився невтомний Якуб: із мертв'яками, фашистами, бюрократами, поліцейськими, інопланетянами і навіть із мумією Леніна. У своїх пригодах Якуб (і в ранньому, і в зрілому віці) зустрічався і зі святим Миколаєм.
Але порівняйте його з Миколаєм з попередньої розповіді… Він вже не проти зброї. Це взагалі вже якийсь інший Миколай, у чомусь схожий на учасників почту Воланда: Коров'єва чи навіть кота Бегемота… Все тече, все змінюється…
АНДЖЕЙ ПИЛІПЮК
Розіграш перед Різдвом
(Зі збірки "Загадка Джека Потрошителя" 2004 р.)
(Andrzej Pilipiuk – Wigilijna rozgrywka)
(zb. Zagadka Kuby Rozpruwacza 2004 r.)
Войславиці 1908 рік
Вендрович вставив вирвану з корінням ялинку в порожню діжку для ферментації бражки. Підсипав торфу і полив водою з цебра.
— Ну ось, свята постоїть, а потім знову можна буде перед будинком заткнути, — задоволено сказав він.
– Браво, – буркнув Святий Миколай, – Необхідно розвивати екологічне мислення.
— Еко… чого? – здивувався семирічний Якуб.
— Років за вісімдесят зрозумієш, — пояснив гість. — Ну гаразд, зараз подарунки роздам, і пора в дорогу ... — Він покопався в мішку і витяг цілу купу пакетів. – Для вас, хазяїне, скринька динаміту. Пригодиться для цієї вашої ППС. Це якщо захочете поліцмейстера знову підірвати…
— Та тихо ви! – прошипів Павло.
— А хто тут нас почує? – знизав святий плечима. — Ось тобі ще револьвер ... Незабаром станеться перша світова війна, от і стане в нагоді.
— Можливо, нарешті, незалежність здобудемо, — зітхнув батько маленького Якуба. — І самограйчик можна буде гнати легально, тому що ця царська спиртна монополія народ зовсім засмутила.
Миколай нічого не сказав, лише сумно посміхнувся.
— А для тебе, хлопче, — подав він Якубу картонну коробку, — освітня іграшка. Набір "Маленький самогонник".
— Дякую, — зрадів пацан. — Я завжди мріяв про подібну іграшку.
— І ще моток гальмівного тросику для силків. Буде набагато краще, ніж дроти, які ти крадеш із телеграфних стовпів.
Хлопець трохи почервонів. Павло сховав динаміт та револьвер у шафу. Встиг він в останній момент, тому що хтось постукав у двері, і в халупу ввалився молодий сусід — козак Семен.
— О, святий Миколай? – здивувався він. — Здравствуйте, подарунки є?
Він струсив з папахи шар снігу і потопав по підлозі, щоб обтрусити і валянки. З кишені у нього стирчала почата пляшка російської горілки.
— Пішов звідси, дурню. До тебе я прийду відповідно до вашого православного календаря, за два тижні, — буркнув прибулий. – У свою чергу, могли б якось і уніфікувати, бо ж бахнутися можна: і робота не раз на рік, і подарунки на дві купи ділити…
— Так точно, — насупився молодий.
— Миколаю, а коли ти знову прийдеш? – спитав Якуб, ховаючи подарунок назад у коробку.
— Ой, не скоро... Років через сорок, — пояснив той.
— А чому так?
— Коли я цю роботу починав, було легко, лише кілька сотень тисяч людей обдарувати. А тепер хрещених десятками мільйонів рахувати потрібно ... А я не розірвуся. Приємно було з вами побалакати, тільки мені час.
Він допив каламутний самогон зі стопки, закусив паштетом із сусідського Сірка і вийшов із хати, де видерся на санки і, труснувши віжками, помчав у темряву.
"Кожен святий ходить, усміхаючись", — заспівав він, клацнувши, з викрутасом, бичем.
— Гарний мужик, цей Миколай, — буркнув батько. – І випити з ним можна, і поговорити… Знову ж таки, почуття гумору є. І подарунки приніс.
— Свій хлопець. Жаль тільки, що стільки часу доведеться чекати його наступного візиту, — зітхнув маленький Якуб.
— А ми сливовиці поставимо в дубовій бочці, — блиснув ідеєю батько. — І як приїде, до-оброї со-рокалітньої і вип'є... Щоб тільки ти, прохвіст, не вижлоктал. Це для святого Миколая...
— Тату, я ж спиртного не п'ю.
— Зараз-то ти ще малий, а через півстоліття напевно з тебе п'яндилига буде сильніше, ніж дід, — похмуро пророкував батько.
Войславиці 1948 рік
Велику залу Будинку культури у Войславицях було забито до країв. Члени партії, міліціонери, ор-мовці, убеки... З повіту приїхав інструктор, але всі чекали на найголовнішого гостя. Усі зосереджено лузали насіння і вивчали напис: " Народ з партією " .
Десь неподалік народ в особі партизана Юзефа Паченка якраз вибивав табуретку з-під ніг Славомира Бардака – члена партії та всіма ненавидимого стукача безпеки.
Несподівано весь будинок затремтів, коли на вулиці перед ним припаркувалися два танки. Двері в зал відчинилися, всередину маршем пройшли чотири охоронці в мундирах радянських десантних військ, з автоматами. За ними до зали зайшов непримітний чоловік із гострою чорною борідкою. Охорона просканувала поглядом зал, але, бачачи, що зібралися лише свої, і ніякий ворожий елемент на збори не прокрався, опустила зброю. Інструктор із повіту відкашлявся.
— Товариші, — сказав він. — Дозвольте мені представити нашого гостя з Москви, директора Інституту Дослідження Діалектичного Матеріалізму, дійсного члена Академії Наук СРСР, товариша Шмарагдова.
Присутні зааплодували. За вікнами вже опускалися ранні, зимові сутінки. Гість увійшов до трибуни.
— Товариші, — заговорив він польською мовою з сильним російським акцентом. — Тут ми зібралися не без причини. Відповідно до зібраних нами відомостей, у цій власне окрузі, саме сьогодні може статися безприкладна руйнація незламних принципів нового ладу. Як повідомляють наші джерела інформації, населення цього населеного пункту живе в глибокій і абсолютно помилковій впевненості, ніби в цей день Войславиці відвідає святий Миколай. Сили реакційного духовенства, що є рупором клерикальних сил, які, як відомо, у вашій країні є представниками міжнародного фашизму, втілюваного так званим лондонським урядом, підживлюють ці чутки. У тому числі й багато хто з вас, — пронизав випробувальним поглядом він тих, хто зібрався, — піддалося цим міфам. Незважаючи на ідеологічну роботу та зусилля, яких не щадили ваші органи керівної влади, деякі присутні тут поставили ялинки вже сьогодні, а не на Новий Рік.
Десятка півтора діячів почервоніло та опустило голови. Голова гминного осередку Базової партійної організації відразу чітко почав розподіляти листки паперу та авторучки.
— Пишіть самокритику, сучі діти, — прошепотів він.
Тепер гість з далекої Москви подивився на всіх трохи прихильніше.
— Певні фашистські антисоціалістичні елементи, що підштовхуються до дій міжнародними імперіалістами, напевно захочуть скористатися сьогоднішнім випадком, щоб посіяти плутанину і відірвати думки робітничо-селянського класу від Нового Року, що наближається, — продовжив він свою промову. – Тому нашим завданням сьогодні буде поставити заслін їхній підривній діяльності. Імовірно, цієї ночі у селі може з'явитися чоловік, переодягнений в так званого святого Миколая. Нашим завданням буде його захоплення та передача відповідним органам, які розкриють його міжнародні зв'язки… Дні капіталістичних кровопивців пораховані!
Інструктор із повіту підвівся з місця.
— Наші друзі з Радянського Союзу великодушно надали нам механізоване обладнання та тридцять солдатів десантних військ. Ось план населеного пункту і пропонований склад постів, — поважав він карту.
— Курррка, ну і холодина, — буркнув собі під ніс інструктор. Шмарагдов на це пирхнув:
— Яка ще холодина? – прошипів він. – Ось у нас у Сибіру – це холод! А тут лише дванадцять градусів морозу…
Вони причаїлися за цвинтарною стіною. Перед ними було шосе, що веде на Хелм. Повний місяць висвітлював усе своїм похмурим, ніби нереальним світлом. На небі вже з'явилася перша зірка. З далеких Войславиць вітер доносив людські голоси. По хатах люди ділилися облаткою і співали колядки.
Радянські парашутисти стояли на варті неподалік, похмуро дивлячись у простір. Монгольські риси облич, очі немов щілинки, пальці стискають приклади гвинтівок. Ці люди не відступлять ні перед чим.
— А ви ж, товаришу, всього не розповіли, — звернувся до Шмарагдова секретар гмінного партійного осередку.
Росіянин похмуро глянув на нього.
— Ви знаєте все, що потрібно для виконання завдання, — буркнув він. – Вам його слід лише схопити. Всім іншим ми займемося у Москві.
— Сорок років тому люди говорили, що село відвідав справжнісінький святий Миколай...
— Товаришу, вам слід почитати роботу товариша Йосипа Віссаріоновича Сталіна "Критичний осуд релігійних забобонів", — обличчя москвича стало суворим.
Інші не наважилися пискнути жодного слова.
Декількома кілометрами далі святий Миколай швидко їхав по просіці через ліс. Несподівано, через засніжені кущі на гнідому коні виїхав якийсь тип
"От, курча, гітлерівець", — подумав Миколай, побачивши чорний кітель, але відразу впізнав Якуба. І полегшено зітхнув. Різдво у добірній частині СС — то був спогад, до якого він повертався ой як неохоче ... І що його спокусило туди влізти? Дурні есесівці прийняли його за переодягненого єврея, вони нізащо не хотіли повірити, що насправді він грек із Міри. І тоді вдалося змитися, навіть цілим і неушкодженим. Святий потягнув віжки на себе, і чотири олені загальмували. Вендрович зістрибнув з коня.
— Вітаю тебе, Миколай, — серйозним тоном промовив він.
— Кубусь, а точніше, тепер уже Якуб ...
— Він самий.
— Ти навіщо мене зупинив? Щось трапилося?
— Ну, ти, напевно, знаєш, яка у нас ситуація? – заговорив екзорцист. — Комуністи нас захопили. Образно кажучи "у селі москаль стоїть".
— Виходить, ти таки навчився читати, — усміхнувся святий.
— Та не треба було мені читати, по радіо "Вільна Європа" такі віршики передають... Миколо, не треба їхати сьогодні до Войславиці, — став він серйозним. – Вони засідку приготували.
— На мене? – стурбувався той.
— А як же…
— Ти вибач, але їхати я повинен.