— Аби то так цінилося!
Слава зітхнула.
— Це вже інша тема, певно, марно на те надіятись. Та я дію згідно з тим, як почуваюсь.
— У цьому ти вже починаєш віддзеркалювати мене, а це дуже і дуже добре. Для тебе в першу чергу. Тож відсвяткуймо сьогодні те, щоб ми бачили у своїх люстрах лише прекрасне!
* * *
В будинку на Кавурі роботи було обмаль. Завдання Слави здебільшого полягало в тому, щоб тримати малечу під наглядом, нагодувати й напоїти вчасно, прогулятися до моря, якщо набридав басейн, або відвідати двоюрідних сестричок та братиків, що проживали неподалік. Та частіше за все великий гурт малюків збирався у них на подвір'ї. Цьому сприяв просторий килимок густої трави, на котру можна було падати без остраху набити ґулю, і звісно ж, теплі води басейну, хлюпання в котрих не припинялося. Ігри, вереск, щасливі й завзяті вигуки, а де-не-де — чвари та плачі закінчувались тут пізно ввечері. Дітвора мала падати з ніг сама, як снопи соломи, бо впросити їх до ліжка було марною справою. Так, ніби сон міг відібрати у них години щасливого дозволу та гранки. Діти ж бо ненаситні. Ненаситні життям і його енергією, що б'є через край.
Надвечір, коли Наталія поверталася з роботи, голова Славина була повна й набита, як материн чугунчик голубцями, а ноги гуділи й стогнали так, що, здається, чути було той шум у повітрі поруч. Тож з радістю добиралася до своєї кімнати, аби сидячи щось випрасувати. Пральна машина гуділа тепер щодня напару зі Славиними ногами. За праскою відкривала підручник з італійської мови. Руки механічно працювали і голова теж, повторюючи й заучуючи нові слова. Ця мова виявилась легшою, доступнішою, а заодно й приємнішою за англійську. А можливо, англійська й служила опорою у вивченні італійської, бо знаходила немало спільнокореневих слів.
Європейські мови легко долаються, якщо вивчити для початку дві-три. Тут нема дивини, бо належать до єдиної мовної спільноти, хоча й розбиті на групи. Поодинокі місця займають лише грецька, албанська та вірменська.
"Ось чому мені так важко давалась грецька мова", — роздумувала Слава над відомостями щодо мов, котрі відкрила їй Фотіні.
Так, з дня на день, чи то з вечора у вечір, Слава ставала ще й "італійкою".
Бували дні, коли малечі збиралось більш ніж зазвичай, тож вгледіти одній за всіма фізично було неможливо, в цьому випадку збиралися разом з дітьми на подвір'ї і їхні няньки. Слава брала на себе куховарство. Дітлашня особливих страв не вимагала, головне — знайти те, що подобається всім. А це — макарони з фаршем, або пастиційо. Тоді смачно чмакали за столом, але й тут неможливо було їх утримати довго. Їли похапцем і набігом, аби не втратити гру. Щойно хтось першим піднімався з-за столу, за ним рухалися один за одним усі решта. Єдине, що могло втримати на місці ці пульсуючі клубки енергії, — це ніби з них змальовані, такі ж динамічні та енергійні, мультики сучасності. Де без кінця бігали, змагалися, пручалися, сварилися й мирилися, перемагали і втрачали, всякі покемони, спайдермани, бетмени і трансформери, до них під'єднувалися сучасні амазонки-попелюшки. Все це шугало й літало, кричало й обурювалось, навіть фліртувало, симпатизувало чи ненавиділо. Отож після обіду дозволено було вибрати бажану касету з мультиком, окремо для хлопчаків і дівчаток, у випадку, коли не знаходили спільної зацікавленості. І на годину-півтори всі навколо завмирали біля екрану. Дехто з малюків іноді й засинав.
Котрась із няньок мила посуд, інша — прибирала зі столу, а далі
— збиралися вони, дитячі наглядачки, на веранді, пили каву й обговорювали свої проблеми. Були серед них представниці різних національностей, від Філіпін та Індії до України й Польщі, не виключно тієї ж Греції. Робота з дітьми оплачувалась добре. Слава в такі години закривалася у своїй кімнаті, схилившись над книжкою і зошитом.
Якось у червні, коли діти і Слава уже встигли покритися легкою засмагою, Димитріс оголосив їм, що на наступні вихідні вони вирушають на Егіну. Вітрильна яхта чекає з нетерпінням і у повній готовності.
— Славо, ти готова стати матросом? — спитав дівчину Димитріс.
— Завжди готова! — грайливо приклала руку до голови, — та мені там дістанеться найгірша робота.
— Нічого, хто не був матросом — той не може стати й капітаном!
— сміявся Димитріс. — До того ж, будеш мати на підмозі ще двох!
— Ага, ложками махати, — погодилась.
— А ось і ні! — обурено заперечив Одіссеас. — Я з батьком стою за штурвалом! А ти навіть ще не плавала.
— А я з мамою відкриваю вітрила, — хвалилася Нефелі.
— Ну що ж, раз так, то здаюся! — підняла руки вгору. — І все що мені лишається — навчатися у вас.
У п'ятницю звечора спакували все необхідне, а в суботу зранень— ка, нашвидку поснідавши, вирушили до марини (стоянки яхт), на Фа— ліро[‡‡‡]. Там їх чекала білосніжна красуня. Всі чекали цього, як свята, а Слава зокрема, — звідси починалося нове відкриття світу, моря і неба. Бо, як виявиться, то є зовсім різні речі — споглядання моря з берега і те ж саме споглядання моря в морі, того ж берега, скель і бухт.
Спочатку всі, хто що в силах, несли до яхти. Зупинилися перед однією у довжелезному ряду вітрильників і моторних.
Слава вичитувала назви й зупинилася очима на "Нефелодіс", перед котрою зупинився й Димитріс, поклавши на долівку трапу свій багаж.
— "Нефелодіс"... Про щось це мені говорить... — зауважила Слава, зупиняючись.
добається? — спитала Нефелі.
а. Звучить романтично.
— Ця назва складена з імен "Нефелі" й "Одіссеас", — пояснила Наталія, підходячи ближче, — а щодо романтики, то й сам вітрильник — справжній її провідник і гідний представник. У цьому ти скоро переконаєшся.
— Прошу на борт! — урочисто звернувся до всіх Димитріс. — І прошу роззуватись.
Переклавши речі на купальну платформу, діти й Наталія перебралися на борт, а Слава з Димитрісом повернулися до автомобіля за рештою багажу. Найголовніше в такій подорожі — то питна вода і трохи продуктів для сніданку.
Задня частина вітрильника була не надто просторою, але мала достатньо місця, аби розсістися на довгих лавках по обидва боки розкладного столу. А ще два сидіння знаходились у самому хвості, справа і зліва. Біля одного з них до поручнів був прикріплений та накритий бризентовим чохлом невеличкий мотор. Використовували його для надувного човна, що був закріплений під щоглою у передній частині яхти.
Наталія проводила невеличку екскурсію-ознайомлення для Слави у внутрішній частині. Сходинками зійшли вниз і опинилися в просторому салоні з невеличкою кухнею. Умивальник, холодильник, газова плита й духова пічка, шухляди й шафи для посуду та харчів. Навпроти — двері в досить простору лазничку та вбиральня. Дві інші каюти, з великими двохспальними ліжками та шафами для одягу, були розміщені в задній частині. В одній з них, навпроти кухні, оселилася Слава, а в сусідній — Нефелі й Одіссеас. В носі яхти, — ще одна простора каюта з окремим туалетом, для Наталії та Димитріса.
Вся внутрішня частина була покрита деревом, кілька дзеркал створювали враження простору та подвійного об'єму. Великий розкладний стіл посеред м'яких, темно-синіх диванів. Штурманський столик праворуч, а над ним — навігаційні прилади.
Поки капітан налаштовував яхту до плавання, Слава розіклала речі на місця і вийшла на палубу. Коли все нарешті було готово, підняли трап, віддали швартові і на легких оборотах двигуна м'яко
почали висуватися з ряду. Наталія, а за її прикладом і Слава, пройшлися по всій довжині корпусу, закидаючи всередину прив'язані до поручнів м'які пластикові подушки. Служили вони охороною й застереженням від пошкоджень самих боків яхти, коли вона заходила в порт і швартувалася поміж інших.
Невдовзі вийшли у відкрите море і додали оборотів. Швидкість була невеликою, загалом при моторі можна було досягти до восьми вузлів. До Егіни їм знадобиться до чотирьох годин за такої швидкості. Цю відстань швидкісна моторна яхта долала за три чверті години, як не менше. Та справа в тому, що ці два типи яхт мають свою життєву філософію. У моторної — то швидкість і могутність, комфортність та заощадження часу, а разом з тим і страшенний шум від потужних моторів, що несуть її стрілою понад морем, залишаючи позаду грандіозний шквал білосніжної, збитої в піну хвилі, малюючи широкий пишний хвіст на поверхні води, як комета на небесному полотні. Зате вітрильнику притаманна м'якість та безшумність. Все, що чується, це шурхіт води, що обтікає корпус. Все, що відчувається, — подих вітру, ніжний а чи шалений. На вітрильнику слухаєш море, вловлюєш кожен порух його могутнього тіла, вбираєш, як гумка, в себе простір. Тихо навкруги і така ж тиха, принишкла поверхня морська... штиль. Та ближче до полудня, коли Сонце запалахкотить на все небо, почне палити і пекти несамовито, тоді й жвавіше дихне вітер, ніби розбуджений нестерпною спекою, сколихне море й відчайдушно пожене хвилі. То вітер поспішає на допомогу всьому живому, несучи якщо не справжню прохолоду, то хоч іллюзію свіжості. І ось тоді розправить свої величезні, білі крила понад морем гордий витончений птах! То не чайка, то "Нефелодіс". Легко й невимушено, як балерина, торкається хвиль, здається, здіймається над ними й ковзає, біжить впевнено навпроти вітру, змагається з ним, живиться ним, радіє йому. А разом з ним — команда з п'яти веселих людей.
Вітрильник — то насолода і один з найвишуканіших видів романтики. То найкращий з винаходів, за допомогою якого людина може випробувати себе. Місце для тих, кому пригода й Природа — найбільша радість і задоволення. Для тих, кому кохання — то пізнання себе, і вони кохаються. Кохаються з морем та простором, з вітрами й
штормами, з вітрилами й штурвалами. Втриматись на гребні, відчути вітер, зловити його й бути з ним заодно, усвідомити себе єдиним зі стихією, а разом з тим — не слабшим за неї. Відчуття тут тонкі й загострені, майже голі. Душа в пориві блаженства летить поміж вітрів, єднається зі стихіям,в абсолютному затяжному екстазі. Це — чаклунство, магія й містика. Хто раз дозволить собі захворіти цією вітрильною хворобою, той залишиться залежним від неї назавжди.
За якусь годину Димитріс повідомив команду, що пора розкривати вітрила.