Ми в спокійній обстановці переглядаємо товар і чекаємо наших знайомих з Майямі… Ти розумієш, нам треба вибрати із цих кількох тисяч свою маленьку тисячу…
— Ви їх і вибирайте!
— Аркаша! — застеріг Кульгавий. — Ти мене знаєш. Я твій гарант!
— Альберт, у цьому світі гарант тільки твердий долар… Я сам собі не гарант… Я вчора тобі сказав: яйця візьму в "Жаблот"… Таня сказала: "Тільки через мій красивий труп" Я не можу втратити Таню. Я уже втратив Одесу… Я втратив Чорне море… А тепер втрачу Таню… Втрачу Нью-Йорк… Втрачу життя… Ти мене розумієш?..
— Гаразд! Гаразд! Ти Тані не втратиш… Ти нам будуєш павільйон, павільйон "Український сувенір". Ми там два вечори працюємо… Ми… Не ти, не Палагнюк… Ми вдвох… Може, приїде пан-барон… Але він не захоче бруднити руки… Він їх забруднить, але коли після травки зашелестять зелененькі…
— Долари наперед!
— У нас їх нема! Розумієш, нема… Ми їх тільки робимо… Робимо твоїми руками.
— Тоді десять процентів! І щоб я вашої ноги у "Жаблоті" не бачив. Учора Жора знайшов "жучка". Ви здогадуєтесь? Не колорадського.
— Ти що?! — вихопилося в Кульгавого.
— Жора помітив випадково. У нас в столі ніжка давно зламалась… Трималась на чесному слові. А тут забігла одна товста дурепа… Посадила свою с… на стіл. Стіл набік, "жучок" додолу… Досі у нас такого не траплялося… Цей "жучок" цікавиться вашими яйцями… Я умиваю руки…
— Ти просто береш на понт, Аркаша!
— Я умиваю руки, — повторив той і підвівся. — При всій повазі до агентів кадебе! Вони тепер не в моді…
Підвівся і Кульгавий:
— Ну, чорт з тобою. Десять, так десять… Але це ж сума набігає! Куди ти ці гроші дінеш?
— Покладу на синів… Хай ростуть роки і ростуть проценти… Це вже моя турбота… Але у Таймс-Сквер я й ногою не ступлю… На павільйон гроші виділяю. Завтра вам трейлер поставлять… Афішу зроблять… Дизайн також… Але це не в рахунок десяти…
— Аркаша! В Одесі…
— Альберте — це не Одеса. Це Нью-Йорк… Тут живуть і працюють ділові люди… А не одеські тріпачі з бульварним гумором… Зрозумів? У мене троє дітей і ще жоден не знає англійської мови. Жоден не ходить до школи і не дуже туди рветься. Я живу в кредит… Все, що ти в мене бачив, ще не моє… Від відео до Мондео. Зрозумів? Мені вкалувати треба від понеділка до понеділка. Мене питають, чого я не ходжу в синагогу… А я бутерброди їм на ходу… Запиваю холодним чаєм, бо раптом заходить вонючий негр і я відставляю чай і кажу: "Сер, я весь до ваших послуг". Він перебере півмагазина, нічого не купить, потім виявиться, що чимось таки набив кишені, а я п'ю вже холодний чай… А ти мені кажеш — шик, блиск, лоск… Що ти ще тут побачив?.. Усе в золоті, усе в галунах, усе при капусті…
— Аркаша! Ша! Чого ти шумиш! — втрутивсяЦиган. — Ти уже й справді не на Дерибасівській. Я не Дюк і я все чую! Ми домовилися і гуд-бай! — Він повернувся і вийшов. За ним вийшли всі інші. Пройшли з кухні через кімнатку і вийшли на двір. Біля басейну сидів Дмитро Палагнюк і спокійно докурював сигарету…
Розділ тридцять восьмий
Та це була не тінь хмарочоса. Це була тінь Френка Фебера…
— Апексе! — стис капітана Дубля в своїх обіймах начальник управління поліції. — Гадаєш, що по Мангеттену ходиш ти один. По Мангеттену ходить за тобою тінь… І це тінь Френка Фебера. Могутня тінь…
Він ще раз притис до себе капітана і дихнув йому просто в обличчя духом гарного шотландського віскі з пахощами мускатного горіха.
— Апексе! — повторив він. — Усе буде о'кей! Пташечки знесуть яєчка у гніздечку… Гніздечко уже звивається… Але як тільки пташечки там умостяться, кішечка їх цап-царап, Алекс… Бо на гніздечко вже опущено кліточку. А в капітана Френка ще жодна пташка з кліточки не вилетіла…
— Вони ще не в кліточці, Френк. Кліточка їм ще й не сниться. З ними майор Марченко — старий досвідчений агент кадебе…
Френк розсміявся і для чогось відтягнув і без того велику кишеню своїх штанів.
— Ти це бачив, Апексе? Це кишеня. Отож твої пташечки уже в мене в кишені…
— Тут є проблема, Френку!
— Ноу проблем! То в Совієт Юніон є тимчасові проблеми, які стають постійними. У нас ноу проблем!
— Бачиш, Френку, тут таки є проблема… Ми їх можемо затримати… Але не зможемо нічого довести. Вони все роблять відповідно до інструкції Міністерства зовнішніх економічних зв'язків нашої держави. Але, як я розумію, люди, які везуть героїн, взагалі не знають про його існування! Вони щиро вірять, що везуть експонати в Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Детройт… Розумієш, перевозять експонати люди, які ні сном ні духом не відають, що працюють на мафію… "Хрещені батьки" цієї операції навіть не доторкаються до товару. Вони тільки спостерігають збоку і спокійно збирають урожай доларів.
— Алексе, ти знаєш Фло?
— Ну!
— Алексе, вона тебе любить. По-вашому, кохає… Вона так і сказала. Чим ти її взяв, Алексе?
— Я? — здивувався капітан Дубль, — здається, нічим…
— Вона сказала, що ти найкращий капітан поліції, якого вона коли-небудь зустрічала. Сьогодні вона ходила в "Жаблот". Не перестає вимагати гроші, яких у неї ніхто там не витягав. Вона їм, Алексе, розвалила стіл… І з-під нього вилетів "жучок". Пташечки насторожилися. Фло "жучка" роздавила, Алексе. Але Фло почула те, чого ще не чув ти і не чув я. Говорив Аркаша. Він сказав: "Для чого їх сортувати. Продайте оптом". Циган сказав: "Ми повинні вилучити з хрестиками на животі"… Ти мене зрозумів, Алексе?.. Бачу, що не зрозумів… Ходімо вип'ємо по склянці чудового віскі і в тебе, як і в мене, просвітліє, Алексе…
— Отже, ті, що з "травкою", позначені?
— Так, Алексе. Тепер я розумію, чому тебе полюбила Фло… Хоч ти їй і не підходиш…
— Чому, Френку?
— Ти для Фло дуже вродливий! Фло собі ціну знає… І знає тобі…
— Фло просто гарна людина і гарна артистка.
— Але для жінки цього мало, Алексе. Для жінки головне — це бути гарною і щасливою. Фло — нещасна… Ходімо вип'ємо, Алексе… Гаррі нас відвезе… Ти бачиш Гаррі? Оно наш "Кадилак". Пішли. Я пригощаю.
"Отже, тепер у нас є всі шанси врятувати Дмитра Палагнюка і на місці злочину взяти сортувальників писанок", — подумав капітан Дубль по дорозі до забігайлівки.
— Нам знову потрібно вилетіти в Лас-Вегас, — сідаючи на високий стільчик, мовив він.
— Ластівочко ти моя, — посміхнувся Френк до кирпатенької барменші з великими чорними очима і ямочками на ліктях, — дай нам по віскі з содовою… Мені ще мінеральної і хоч один раз посміхнися так, ніби все життя мріяла побачити мене і нарешті побачила.
Маленька пухкенька брюнетка подарувала йому посмішку на замовлення і заходилась чаклувати над віскі з содовою.
— Тобі сподобалося в Лас-Вегасі, Алексе? Лас-Вегас подобається всім, у кого набиті кишені… Лас-Вегас не для нас, Алексе… От відірвемо на хрестиках премії і полетимо з тобою до Києва через Лас-Вегас на "Мрії"! А тепер спочатку віскі, а потім, Алексе, робота! Ластівочко, я правильно кажу?
— Правильно!
— Тоді все о'кей. Твоє здоров'я, Алексе!
Розділ тридцять дев'ятий
Нарешті все ставало на свої місця. Все, здається, було враховано. Передбачено кожну деталь, кожний крок дійових осіб ще однієї життєвої драми. В цьому спектаклі грають не вигадані герої, а живі люди. Він, капітан Дубль, виступає — так склалося — в ролі головного режисера, щоправда, сцена для нього чужа, так він, попри все, повинен зробити фінал для нью-йоркських глядачів таким, яким може — переконливим і ефектним. Усе залежить від нього. Але що скаже Френк Фебер, другий режисер?
Френк, слухаючи план капітана Дубля, безжурно посміхався.
— Але навіщо? — спитав він. — Навіщо стільки театральності, Алексе, і ризику? Америка любить усе просте. Чим простіше, тим геніальніше, Алексе… Але ти мій гість. Ти хочеш, щоб я тобі зробив, як ти кажеш, подарунок? О'кей! Ризикуєш ти, Алексе. Але це ж не цирк!
— У цирку ризикують всі! А наше життя — також цирк, Френку!
— О'кей! О'кей! — відказав той, натискаючи на кнопку.
За мить з'явився Гаррі Стреснер.
— Гаррі! — Френк відкинувся на стільці. — Ти давно ходив у театр на Бродвеї?
— Сер, як казав мій бродвейський приятель, спочатку життя, а потім театр.
— Так от, як казав твій бродвейський приятель арабського походження, якщо Гаррі не йде в театр, театр приходить до нього. Ти повинен зробити Фло сюрприз. Фло має зіграти свою роль. Перед тим, як перейде до Голлівуду… Запроси сюди Фло, запроси сюди Дору і запроси сюди Аркашу з "Жаблоту". Але останньому скажи, коли відрекомендується, щоб він узяв з собою запасну пару кальсон. П'єса у нас з Алексом з феєрверком на Бродвеї. Точніше, в Таймс-Сквері… У присутності глядачів, які й справді люблять видовище і навіть не вимагають і не просять хліба. Як казав твій бродвейський приятель з приводу ніг… Здається, одна нога тут, а друга праворуч від неї… Так от, щоб усі дійові особи через кілька хвилин стояли в цьому кабінеті. Фло одержить не першу роль. Зате в її житті це буде головна роль. Ти мене зрозумів, Гаррі?
— Сер, як казав мій нью-йоркський приятель…
— Бродвейський, Гаррі. Чи у тебе за останні дні з'явився ще один?
— Ще один, сер.
— О'кей! Так що він казав?
— Він казав: коли ти лягаєш з дамою серця і гадаєш, що першу скрипку граєш ти, то гадай так і далі. Якщо тобі подобається…
— Гаррі! — серйозно мовив Френк. — Я тебе тільки прошу: у "Жаблоті" без шумових ефектів. Запроси Аркашу на вулицю. Власне, все це може зробити Фло… Останнім часом він узяв моду проводжати її до самих дверей. Біля дверей ти йому скажи: "Друже, якщо ти коли-небудь ще хочеш побачити Одесу, то сьогодні візи до Одеси видає капітан Френк Фебер… І щастя в твоїх руках… Ми розуміємо, що синиця в руці трохи краще, ніж журавель у небі. Але пташечки покидають свої гнізда і, ми побоюємось, синичка тебе також покине. З солідарності. Разом з іншими птахами… Хоча в природі такого не трапляється. Синичка не відлітає у вирій. Але цього разу вона може зробити своєрідний виняток".
Години через три в управлінні зібралися всі. Френк сказав, що вони тут зібралися не в ігри гратися. Але нагадав, що життя — це також гра. І в цьому житті кожен з нас грає свою роль. Великий Бог дає її людині в день народження. Одні дограють свої ролі до кінця, інші в силу тих чи тих обставин передчасно сходять зі сцени життя.