Надто чутливий, а також легко ображається і тримає образи довго, дратівливий та вразливий, агресію може використовувати як самозахист. Це Марсіанські, хворобливі реакції в Раці, бо не його то стихія — вода. А щодо Вене— ри, то дає вона велику любов до власного дому, особливий зв'язок з
Слава зітхнула:
— То не я...
— І це ще не все.
— А ти вже й так багато сказала, навіть того, чого не бачила в ньому ніколи, і знаю про те лише я.
— Здогадуюсь. Та де і в чому все проявиться, сказати неможливо, бо нема гороскопу.
— А як можна побачити ці доми в дії? — спитала Слава.
— Оскільки твоєї години не маємо, то глянемо для прикладу мій гороскоп.
Фотіні ввела дані й програма висвітлила вже іншу карту-схему.
— Це я! Будьте знайомі!
— Дуже приємно! А тепер розказуй, що це за "ти"?
— Дещо тобі вже відомо, наприклад, моя любов до подорожей, до всього нового, незвіданого та незвичного. То енергії Сонця в Водолії і Стрілецького Місяця, що в п'ятому домі гороскопу. Окрема мова про мій восьмий дім, — окультизму і ризику, сексу і смерті. Суть його — постійна трансформація й перехід на вищий щабель свідомості. Смерть може бути тільки на фізичному рівні...
— Не надто приємний "будиночок"...
— Хочу наголосити, що в астрології немає чогось суто позитивного або негативного, є певні впливи й енергії. Людина повинна навчитися їх контролювати та спрямовувати в потрібне русло. Ось мій восьмий дім, що дає потужне лібідо й привабливість. Чоловіків тягне до мене, але як це використаю, залежить лише від мене. Чи не так?
— Так, здається...
— Оце "здається" — ознака невпевненості, нерозуміння, незнання. А коли не знаєш, то опираєшся на підсвідомість чи інстинкти, і якраз тут восьмий дім може нашкодити. Та коли я свідомо ставлюся до його енергій та контролюю їх, спрямовую в корисне русло, то можу мати вигоду, а не шкоду. Астрологію теж можна віднести до цього дому, тож мені корисно займатися нею навіть виключно для себе.
Енергії цього дому дають хороше управління чужими фінансами, спадщину. А один з багатьох моїх дядечків в Америці залишив мені чималу суму, бездітний був. Ось і купила я цю квартирку, і вже не залежу від батьків, хоча вони в мене небідні. А працюю, бо подобається якраз отакий підзаробіток та спосіб життя.
— Виходить, що в нашому житті є певна програма дій, але ми вирішуємо, як краще реалізувати цю програму?
— Певною мірою так. Бо є й фатальні впливи, і від цього нікуди не дінешся.
— А ці впливи можна побачити?
— Можна, є відповідні механізми, через які можна побачити фатальність гороскопу. Та чого не зможемо побачити відразу, це часу тої чи іншої події, для цього вже потрібна величезна кількість розрахунків і прогнозів. А це — час і знання.
— Як ти прийшла до астрології?
— Найперше — цікавість, та й отой восьмий дім вплинув, — усміхнулась Фотіні, — тож рано чи пізно прийшла б до неї чи інших окультних знань. У мене це проявилося рано. Вісімнадцятирічною пішла з подругою до астролога, радитись щодо любовних справ. Більше переляку дістали, аніж очі відкрили, але це ще більше штовхнуло мене до астрології, бо відчувала нутром — щось тут не так.
— А злякались чого, щось не те "нагадала"?
— Ото ж бо, "нагадала"! Звичайнісінька шарлатанка.
— І бувають же такі.
— А чому ні? Більше, ніж будь де. Та чи нема липових лікарів, адвокатів, професорів? Звісно, не всюди це проявляється однаковою мірою. І є ще така річ, як покликання. Тож людина, народжена з нахилом до лікування, буде це краще робити за того, хто цієї здатності не має, але також вчився. А здатність до будь-чого й закладена в гороскопі.
— У нас нелегко було пізнати, що таке астрологія. Зрештою, все прахом пішло, — зітхнула Слава, — ніби й не було. Різко й неочікувано.
— Це вам, простим людям, здавалось, що зненацька все відбулося. Та на все, повір мені, є причини, вони розвиваються повільно і не всім помітні. Яскравий лише наслідок, його ви й побачили. А ще є певні закони розвитку, як людини, так і соціуму, і деколи речі відбуваються так, як повинні, хоча ми думаємо, що прикладаємо до того рук.
— Скільки б заборон не накладали, людина все одно рано чи пізно відкине їх, бо вільна за природою своєю. Їй притаманна потреба пошуку, а за ним — розвитку. Пізнання та знання відкривають дорогу до волі. Але ніякій владі не треба вільні люди, навіть ми тут живемо з іншого типу "несвободами", що нав'язуються викривленою інформацією.
— Як це?
Фотіні здивовано глянула на Славу і зітхнула:
— Яка ти ще довірлива! Думаєш, що все так чудесно у нас?
— Ні, це вже я зрозуміла. Та не до кінця мені ясно про викривлену інформацію. Хоча, в країні, де я росла, все якраз від інформації залежало. Змальовувалось все так, як було потрібно партії.
— Розповім тобі дещо про мій світ. Але й сама починай спостерігати, і уже в межах іншого світу, а не того, реально-нереального, онзероудівського! Та глянемо спершу тебе?
— Уже! Пиши...
— А ось і ти, моя любко. Зараз ми твої кісточки обсмокчемо, тільки спершу замовимо піццу, бо голод про себе дає знати. Яка тобі до смаку?
— З грибочками, сиром і білим соусом.
— "Капріччьоза".
— Така я, така. Лише не маю перед ким "капризувати".
Дівчата провели разом цілий день. Говорили про життя, любов і астрологію, про новий флірт Фотіні. Здається, вона закохана не на жарт. Все у них особливе. Та й астрологічно картина відповідає дійсності. Випадковостей не буває. Це її девіз і девіз астрології.
Під вечір Фотіні почала свої приготування до виходу у світ, за нею під'їде її Адоніс. А Славі повертатися назад. Як цього дня страшенно мало!
Поки дівчина була у ванні, Слава з цікавістю розглядала її невеличку, але потужну бібліотеку. Більше було підручників, але й відомі класики — Гессе, Мопассан, Бальзак, Гюго, Уальд, Борхес, Маркес. Окремо в ряд — філософи: Платон, Конфуцій, Шопенгауер, Кант,
— Хочеш щось? — у кімнаті з'явилася Фотіні, загорнута в пишний банний халат і з тюрбаном-рушником на голові. — Ти ж читаєш грецькою?
— Так, читаю. Точніше, намагаюсь... А ти навчилась кохати? — перепитала Слава, вказуючи на книжку Фромма.
— Ні, — весело відповіла Фотіні, — коханню неможливо навчитися за книжками. Серце вчить кохати. Хочеш спробувати Фромма?
— Ні-і... Поки що втримаюсь. Буду вчитися з серця, — гірка посмішка все ж ковзнула по губах.
— А поезію?
— Так. За твоєю рекомендацією, звісно.
— Тоді запропоную нашого лауреата Нобелівської. На третій полиці пошукай, — Одіссеас Елітіс...
Слава занишпорила очима по книгах і літерах.
— Ось він, — потягнулася.
— Бери. Тільки з поверненням, бо книги частенько чомусь не повертають. І хорошої подорожі у світ грецької поезії!
— Дякую! За книжку будь спокійна, поверну. До того ж, щось нове візьму, тут є з чого вибирати.
Того ж вечора, підклавши подушку під голову й обгорнувшись ковдрою, Слава розпочала своє знайомство з Одіссеасом. Ще одним.
З цього дня й надалі його поезія стане для неї колисковою. Якось, засинаючи, зловила себе на думці, що відчуває й розуміє цей народ краще, бо відчуває мелодію слів, їх глибину й чарівність. Через них проникає у душу людини, а відтак — і в душу самого народу. Ніякий переклад не допоміг би в цьому так, як читання в оригіналі.
Наймайстерніший переклад щось втратить, оту родзинку, таку непомітну крихту, що з хліба впала. З тих дрібних крихіток складається велика, пишна, поживна, як хлібина, істинна, як цілюща її сила — душа поета. Мовою вкладає її у твір. Отим інструментом, через який пізнається глибока, загадкова й безмежна людська душа.
Мало-помалу Слава відрегулювала свою роботу. На все мала чітко відведені години і програму, — що, де, та коли і в якій послідовності. Це дало їй можливість мати більше часу для себе, для читання. У цьому домі, на її щастя, була велика бібліотека, а також колекції різноманітних науково-популярних журналів, з яких черпала багато відомостей, а заодно й мандрувала у найвіддаленіші куточки світу. Тож найращими друзями стали для неї ці паперові, мовчазні, ненав'язливі, але ніколи не надокучливі друзі. Ці друзі — набагато цікавіші за людей, відвертіші, щиріші. Кожна книга має свій дух, кожен журнал має провідну тему, що стає його духом. З ними легко й важко, весело й сумно, та ніколи не самотньо. А оскільки давно уже не занурювалася у їхній багатий світ, давно не смакувала улюблених страв, не вирушала в подорож із їхніх білих скатертин-сторінок, то спокуса була великою. Бо нарешті! Нарешті може вільно читати ще однією мовою.
Що ж до вивчення італійської, — звернеться з цим питанням до Фотіні, а вона щось придумає.
Бачилися з нею раз на місяць або й рідше, так само і з Дариною. Справа в тому, що регулярно їздила до Василіса, а прогули відробляла. Так поменшало прогулянок по Афінах, та вони не були їй потрібні. Навчилась набиратись енергії в горах помежи маслинових гаїв, а також від милих серцю подруг. Рідко — зате якісно.
Отак незчулася, як весна прийшла, а разом з нею — приготування до Великодня. Приготування радісні. Починалися вони з думок, бо сімейство знову десь поїде на цілий тиждень. А, отже, і Слава також. Лише в іншому напрямку.
Обіцяла й Фотіні, що з'явиться в Гісьйо на свята, одночасно з Адонісом. Він у неї також рокерського духу. Тож вижене на прогулянку після зими свою потужну й швидкісну кобилку — японську "Хонду".
Свого слова Фотіні дотримала. У Великодню п'ятницю стала на дверях пабу, усміхнена та щаслива. За нею слідував високий та широкоплечий красень, з довгим, до плеч, кучерявим волоссям і білозубою, щирою, як у Фотіні, посмішкою.
Усмішками запалало все приміщення, заіскрилося гучніше вогнем у пічці, ніжною доброю хвилею огорнуло кожного, бо нема більшої нагороди життя, потрібної, як ковток води спраглому, й важливої, як подих чистого повітря виснаженому — за можливість мати людей, при зустрічі з якими усміхається серце.
Фотіні познайомила Славу й Василіса з Адонісом. Незважаючи на те, що Слава багато про нього чула, — так і не довелося їм зустрітися в Афінах.
— З чого почнемо? — спитав Василіс, опершись, як зазвичай, обома руками в барну стійку.
— Для мене — мою незмінну Бакарді-колу, — відповіла Фотіні.
— "Джеймсон", — зиркнув на пляшку Адоніс.
— Ірландські тонкі смаки! — схвалив Василіс.