З грудей виливалася сила мелодії й заповнювала собою будинок. По завершенню Василіс, як годиться, подякував та пригостив печивом. Слава повела ще одну колядку, а далі розказувала, як святкується Різдво в Україні, зокрема в її тихому, прикарпатському містечку й бабусиному селі. Про святкові дванадцять страв, про смачнющу кутю, про Ірода і Маланку...
Останній вечір в "On the road" таки настав, глянув несміливо, але насуплено у Славині очі. Завтра її вже тут не буде. Мов лише вчора їхала сюди зі щасливим щемом та шаленим стуком на серці, а вже й назад пора. До її одноманітного, запрограмованого життя. Де одна радість — дитячі усмішки. А отаких скрипучих і болючих вечорів повернення та приїздів ще доведеться пережити немало.
Майже одночасно з родиною Алексіу Слава ступила на поріг їхнього великого дому. На неї посипалося стільки емоцій, вражень, щебету й галасу двох дітей, що, здається, всьому гамору та гуркоту рок-музики змагатися з ними було недоречно. Нефелі тягнула її в один бік розглядати подарунки, а Одіссеас — в другий. Справжнє поле дитячих насолод розпростерлося в салоні, біля новорічної ялинки. За кілька хвилин пороззявлювані й порожні отвори пачок валялися всуміш із клаптями кольорового паперу та листівками поздоровлень. Все це — в супроводі сміху та криків. Слава розгубилася спершу від такого вибуху емоцій, та мало-помалу почала вловлювати ритм і входити в одну з ролей вистави. Щасливі ці діти.
Ще довго тягнулася церемонія огляду подарунків, що дісталися всім, зокрема й Славі. Нефелі із завзяттям взялася до традиційного жіночого спорту — приміряти, крутитись перед дзеркалом, кидати на інших запитливі погляди — "ну як?" і прямувати до наступного вбрання. Зупиняти її було марною справою, та то не біда, скоро школа-садок, тож хай викручується. Доки не впаде.
Занурившись із головою в турботи буднів, Слава лише першого вихідного згадала, що пора би подзвонити Фотіні. Набирали її номер з Василісом, та марно. Ні вдень, ні ввечері ніхто не відповідав. Тож умостившись зручно в Дарини на канапі й посьорбуючи ароматний чай, заодно обмінюючись враженнями від проведених свят, подумала вона про Фотіні. Телефон був поряд.
Після довгих гудків, коли дівчина зібралася було відкласти слухавку, почувся нарешті хрипкий і заспаний голос.
— Не-е-е....
— Фотінуля! Я тебе розбудила? То вже прошу вибачення!
— О-о-о, які люди! Де ти пропала?!
— Це ти десь пропадаєш, дзвонимо тобі всі свята, та тебе вдома, вітре, хіба знайдеш? Зі святами й іменинами заодно!
— Дякую! Тебе також. І що, якби не свята, то й не згадала б мене? — з докором, але й жартома спитала Фотіні.
— Згадувала не раз, та все рукам до телефону не добратися, — виправдовувалася Слава, — може, я потурбувала тебе все таки, то передзвоню пізніше...
— Провели чудово, літо згадували. Знову Василіс не проти мати тебе в пабі... А так, то я вже в Афінах...
— Де в Афінах? — не розуміючи, перепитала Фотіні.
Слава розповіла їй коротко свої новини, а більше залишили на неділю, коли зможуть поговорити віч-на-віч.
Проживала Фотіні в районі Зоографу, звідси було рукою подати до корпусів університету. Гуртожитки, а чи цілі студентські містечка, як то було звично для Слави, тут якщо й мали місце, то в дуже малій кількості. Та й, либонь, вважалися непристижними через відсутність зручностей та комфорту. Люди себе в цьому грецькому світі шанували й любили.
Фотіні зустрічала Славу ще в піжамі, навіть каву не ставила. Кава хоче доброї, душевної розмови. А їм обом є про що говорити.
Помешкання мала невелике, проте затишне, з якоюсь особливою аурою. Контрасти в кольорах, поміж стінами й занавісками, диванами й подушечками, котрих була неймовірна кількість, найрізноманітніших розмірів і барв. Дивні килимки на долівці, люстро на темно-синій стіні вирізнялося рамкою яскраво-червоного проміння, що розліталося, як важкі пасма волосся від ясного, скляного лику. Під люстром — велика срібляста таця, повна червоних свічок різних розмірів. Чудернацькі торшери в кімнатах, одна з яких служила дівчині спальнею, а інша поєднувала салон і кухню. Над про— довгувастим і подвійним дерев'яним столиком в салоні звисало на ланцюгах кілька ліхтарів різної форми.
— Дивне в тебе житло, — зауважила Слава, роздивляючись, — точніше, інтер'єр.
— Подобається? Бо не всім до смаку. Та я створила його для себе.
— Я просто вражена! Тільки трохи незвично. Ніби потрапила у східну казку до таємничої Шехерезади, котра ось-ось почне розповідати казки.
— Ну, спочатку свої казки розкаже гостя, — підморгнула їй Фотіні, — а я покладу каву. Падай, куди тобі приємніше, вкладайся зручніше і все-все, підчисту!
Слава почала з того, як і чому прийняла рішення вирушити до Афін. Згадала про останню розмову з Василісом, потім про роботу й дітей, а далі довелося повертатись на самий початок їхнього з Василісом знайомства. Це, останнє, особливо заінтригувало Фотіні.
— Оце тобі й казочка... Нічого так. Можливо, це ще одне пояснення тому, чому Василіс уникає шлюбу з тобою. Вся справа в чоловічій гордості, бо то штука вразлива, знаєш. Всі ж, напевно, знають цю історію.
— Та знають. Але не розумію, яка різниця, якщо живе зі мною. Хіба не одне й те саме, що одруження?
— Для когось, може, одне й те саме, і навіть геть незначне. Але не для нашої провінції, хоча й там не все однаково, багато від людини залежить.
— З того, що я знаю про Василіса і його погляди, то не надто він вважає на суспільні думки.
— Так само це зрозуміла і я, — погодилася Фотіні. — Та є ще й внутрішня погорда чи самолюбство. Але можемо "покопатися" в ньому і у інший спосіб, — підморгнула до Слави.
— Астрологічний?
— Авжеж! Години народження, щоправда, не маємо, але й за допомогою космограми про щось довідаємось.
Фотіні підвелася з канапи й пішла у куток до комп'ютера. З легкістю клацнула кілька разів по клавіатурі, відкрила астрологічну програму. Перед очима з'явилося магічне коло з різними позначками на ньому й геометричними схемами різнокольорових ліній. Почала.
— Для більшої ясності, як я вже згадувала, потрібна година, тоді буде зрозуміло, у якій сфері життя проявляються ті чи інші енергії, а так — прочитаємо емоційно-психологічну характеристику та певні можливості людини. Свою годину знаєш? — спитала у Слави.
Слава стенула плечима:
— На жаль, ні. Спитаю в мами. То що ж ми тут бачимо?
— Перед нами — космограма Василіса. Оце, — навела стрілкою — знаки Зодіаку, ці значки — планети в них розміщені, лінії поміж
планетами — то планетарні аспекти[†††]. А ці відсіки червоними лініями
— дома гороскопу, якого в нас нема, тож не будемо звертати увагу.
— Ого, стільки всього! І як в цьому розібратися?
— У всьому можна розібратися, маючи певну інформацію, знання та бажання опановувати це методично та виважено, крок за кроком, по цьому чудодійному колу.
— Нотний стан мені нагадує, — зауважила Слава, — також лінії і купа значків. Якщо не вмієш їх прочитати, то здаються незрозумілими ієрогліфами, а щойно почни вивчати, то помалу з-під пальців виринає мелодія. Та все складніша й багатша.
— Ось-ось, доречне порівняння, — погодилася Фотіні, — і з цього стану ми прочитаємо мелодію людини, почуємо, наскільки ця мелодія чарівна, особлива і неповторна, незважаючи на деякі схожі мотиви. Наскільки одна — романтична, інша — бурхлива, ще якась
— грайлива, то дзвінка та щира, весела й жартівлива, а то — обережна й стримана. Ще котрась — приховано-таємна. Але в кожної буде своя унікальна риса і забарвлення.
— Чомусь інтуїтивно вірю в цю науку!
— В астрології найперше потрібні знання, логіка, до них — інтуїція, як ти вже згадала, але сліпа віра тут не пригідна. Ти говорила про нотний стан, його винайшла людина для запису і передачі музики. Музика — то голос Творця в людині. Та має значення, хто може почути, пропустити її крізь себе і передати матеріальному світові. Так і з астрологією, не всім вона одинаково зрозуміла й доступна. До речі, великий містик Піфагор досліджував рух планет і магію чисел, які пов'язав з нотами і винайшов Октаву, а вже набагато пізніше Гвідо д'Ареццо записав ці ноти як нотний стан, тоді ще на чотирьох лініях. Так стало легше розповсюджувати, розуміти й читати музику. Якщо музика, як голос Бога у людині, записана нотним станом, то сама людина, котра теж — творіння Неба, записана ось таким чином тут, на цьому магічному колі. Мова астрології — то мова символів, а фундамент її — це точні математичні розрахунки руху й позиції планет.
:, все можна десь записати, а потім прочитати й
— Отож. І ми постараємось "зрозуміти" Василіса, а далі й тебе. Якщо хочеш, — хитро глянула на Славу.
— Питаєш?!
— Почнемо з Сонця, тобто з самого Еґо людини, її енергії, її особистості. Це Сонце в Близнюках, а разом з ним і Меркурій — мислення та контактність. Тобто як Близнюку йому важливі контакти, спілкування, інформація, нові друзі, з якими легко й просто порозумітися. Досить рухливий і непосидючий, повітряний та легкий. Проблеми чи проблемне спілкування — то не його козир. А ось і Місяць наш чудовий, в Водолії!
— А чому чудовий?
— Бо зрозумілий й близький мені, я ж за Сонцем Водолій. Місяць — то наші емоції, внутрішні відчуття, підсвідомість, інтуїція, а також — сім'я, ставлення до сімейного життя, мати, а в жінки — саме материнство. Тож бачимо, що у Василіса свідомі Сонячні енергії і підсвідомі енергії Місяця перебувають у стихії повітря.
— Так і є, — підхопила Слава, — вітряний, перемінний, непостійний, невгамовний.
— У тебе, бачу, незле виходить, — зауважила Фотіні, — а ще — ненадійний, дещо поверхневий, ну і надто внутрішньо незалежний, навіть бунтівний, холоднуватий у прояві емоцій, але дружній з людьми. Дружба для нього існує й поміж чоловіками та жінками, щоправда, легко може перейти в такій дружній атмосфері до сексу.
— Ага, знайомі мотиви, — кивнула головою Слава.
— Отож, навіть із двох світил можемо дійти певних висновків щодо характеру людини. Та маємо й решту планет, з них Марс і Венера в Раці. Це вже дещо говорить про його потреби власного дому та сім'ї. Дім — то фортеця, де можна відгородитися від всього світу. Нелегко виносить свої почуття на поверхню, швидше через недовіру.