Учора з Борщагівки передали...
У дверях з'являється Василь.
ВАСИЛЬ. Здрастуйте!
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Здрастуйте!
ВАСИЛЬ (підозріло дивиться на незнайомого типа з трусами в руках і з сумкою через плече). Якісь проблеми?
КЛАРА. Васю, танцюй!..
ВАСИЛЬ. Труси продала? (Ще раз зміряв очима листоношу з трусами в руках).
КЛАРА. Танцюй, тоді скажу...
ВАСИЛЬ. Не мороч голови. Кажи вже.
КЛАРА. Ні, танцюй...
ВАСИЛЬ. Спочатку скажи, а тоді затанцюю.
КЛАРА. Ось листоноша. Він нам телеграму приніс. Від родича. З Америки. Танцюй, Васю...
Василь вихоплює телеграму, підтанцьовує по кімнаті.
ВАСИЛЬ. З чоловіком розплатилася?
КЛАРА. Так, трусами...
ВАСИЛЬ. Це добре... Сьогодні нам просто манна з неба, і в стриптиз-клубі обіцяли усі труси забрати...
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Гарні ж які... Усі в картинках...
ВАСИЛЬ. Отак і мені директриса стриптиз-клубу сказала. Публіці можуть сподобатись.
КЛАРА. Васю, танцюй... Телеграма ж від Марченка.
ВАСИЛЬ. Так ти не жартуєш?
КЛАРА. Які жарти?.. Ось дивись... З самого Нью-Йорку... Василю Марченку.
Василь знов бере телеграму, читає і раптом підстрибує, співаючи.
ВАСИЛЬ. Ой ляля, ой ляля... Є папір від короля... Ой ля-ля. Ой ля-ля... Я ж казав — прийде здаля...
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Ви поет?
ВАСИЛЬ. Поет від бізнесу, дорогий. Бізнес — це також поезія. Натхнення. Нема натхнення — нема бізнесу.
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Ви б мені того ... пораду дали... Я хочу також родича за кордоном розшукати...
ВАСИЛЬ. Так от, пишіть листа... Каліграфічним почерком. Америка. Нью-Йорк... Містеру... Як ваше прізвище?
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Херасим'юк-Римаренко.
ВАСИЛЬ. Герасим'юк?
ЛИСТОНОША. Ні, Херасим'юк. Читаю по літерах. Перша — Хриса...
ВАСИЛЬ. Далі не треба. Так і пишіть: Херасим'юку.
ЛИСТОНОША. А ім'я? Своє ім'я писати?
ВАСИЛЬ. Хриса? Не треба. Вони там усі наші імена перехрещують. Івана на Джона. Дмитра на Джека, Женю на Ешлі — і пішло, і поїхало. Ой ля-ля, ой ля-ля, покохала короля... Так що просто пишіть Херасим'юку-Римаренку. Тільки містеру Херасим'юку окремо, а містеру Римаренку окремо і нікакіх каков... Може, по якісь лінії і хтось відгукнеться... Ой, ля-ля, ой, ля-ля покохала короля...
ЛИСТОНОША. Вибачте. Я ще раз вас переб'ю...
ВАСИЛЬ. Тільки не навпіл. Жартую. Слухаю вас. Ой ля-ля...
ЛИСТОНОША. У них же імена є?
ВАСИЛЬ. У кого в них?
ЛИСТОНОША. Ну, в тих Херасим'юків, Римаренків...
ВАСИЛЬ. Вони гадають, що є. А насправді нема. Але я гадаю, що вони пам'ятають, як їх в Україні звали. Тільки не забудьте свою зворотну адресу вказати. (Дивиться на телеграму, цілує). Ось зворотна адреса і в мене. (Ще раз цілує бланк телеграми). Ум-м!.. (Відриває губи від телеграми). Ще Манхеттеном пахне... Ой ля-ля, ой ля-ля... Вийду я за короля... Дмитро таки відгукнувся.
ЛИСТОНОША. Тут написано: "Джек Марченко".
ВАСИЛЬ. Правильно, по-їхньому Джек. По-нашому Дмитро. О Господи!... Я ж тобі розповідав, Кларо, що його на Манхеттені зустрів...
Листоноша задкує і щезає по той бік дверей, по дорозі сам до себе говорить: "Щасливі ж люди!... Ось рознесу швиденько пошту і собі напишу. І щастить же людям!.. Родича знайшов. Ой, ля-ля... І придумав же пісеньку. Поет!.. Від бізнесу. Це ж і я міг поетом стати, аби голову на плечах мав". Клара його проводить до дверей. Притискує палець до губ, а потім листоноші підкидає ще кілька пар трусів і махає рукою.
КЛАРА. Гуд бай, пане! Гуд бай!.. Мабуть, доведеться американську мову вчити...
Навшпиньках повертається назад. А Василь тим часом підстрибує по кімнаті.
ВАСИЛЬ. Діма, Дімочка...
КЛАРА. Українською — Дмитро.
ВАСИЛЬ. Правильно, Кларо, по-нашому Дмитро, Дмитрик. Мій любесенький, я ж тебе бачив у сні. У таких картатих штанцях, піджачку картатому. Щоправда, трохи іншого кольору, ніж штанці. З краваткою в золоту крапочку. У капелюшку з чорним, ні! — золотим обідком. Боже мій, Діма-Дімочка!.. Український Дмитрик, американський Джек... Ти ж, Кларо, коли він приїде, дивись, нашого собачку Джеком не називай. На Барбоса його перейменуємо. Боже, Діма-Дімочка. Наш український Дмитрик, американський Джек. Це ж треба... З того світу таке щастя звалилося!.. Кларо, Кларочко, ступочко ти моя ненаглядна, перейменуй нашого песика по-нашому. Не називай його більше Джеком. Гість може образитися. Він же з самої Америки. Ми йому завтра й паспорт випишемо. Обов'язково випишемо.
КЛАРА. І на яку кличку ми будемо нашого Джека перейменовувати?
ВАСИЛЬ. На нашу. Рідну. На Барбосика. Заробимо грошей і в школу пошлемо, паспорт вручимо. Щоб усе чин чином. Назвемо таки по-нашому — Барбосиком. Бо ще закордонні родичі образяться. Діма-Дімочко... А ти, Кларо, казала: "Нема у нас родичів за кордоном". Бач, ще трохи лишилося українців по світах. Не всіх совєтська влада вибила і голодом заморила. Не всіх. Діма-Дімочко, по-нашому Дмитрик... (Підтанцьовує).
КЛАРА. Читай уже читай. Що він там пише? Може якогось долара у конверт в поклав.
ВАСИЛЬ. Ти що? Якого долара? Який конверт? Це ж телеграма.
КЛАРА. Жаль. Краще б листа прислав. Поклав би туди якогось долара. Як-не-як, а родичі ж.
ВАСИЛЬ. Розмріялась... У нас же все просвічують. Як на рентгені. Навіть душу. Совєтська ж влада привчила. Воно ще у наших душах довго сидітиме. Пильні дуже. Господи, Кларо, беру твій вислів напрокат.
КЛАРА. Який вислів?
ВАСИЛЬ. Ну, оце твоє: "О Господи". О Господи, таки знайшовся родич. Ти його, о Господи, нам на щастя послав. Треба й собі міняти це дернувате старомодне ім'я. Як міг мене батько Махтеєм назвати...
КЛАРА. Передбачливий був.
ВАСИЛЬ. Замовкни. Читаю: "Дорогий брате по татовій лінії і моєму дідусеві по кузині з Отави..." Ти чула?.. У нас ще й в Отаві є родичі. Це ж Канада. Онтаріо, Вінніпег, Квебек... Що я там ще знаю? А Монреаль. Вони пишуть Монтреаль..
КЛАРА. Читай, не коментуй. О Господи. Знову запалився. Скільки в тебе тієї сонячної енергії. Ці овени мене зі світу зженуть. Читай уже вголос. Уголос. Мені ж також цікаво.
ВАСИЛЬ. Ти коментуєш і ображаєш мене. Начебто Овен у твоїх очах не що інше, як баран.
КЛАРА. О Господи, з ким я свою долю зв'язала? Дай адресу цього манхеттинця. Може й він у такому ж критичному віці, як я. Вийду за нього заміж, аби тільки тебе вже не бачити...
ВАСИЛЬ. А чого, це ідея!..
КЛАРА. А ти думав! Українки на сьогоднішній день користуються великим попитом не тільки в арабів чи ізраїльтян, а й на дикому Заході. Преса пише: вони вродливі, роботящі, слухняні...
ВАСИЛЬ. Ну, це вже чорта з два... Це пише той, який з українкою ніколи не одружувався і не нюхав її пороху в порохівниці.
КЛАРА. Перестань коментувати. Читай далі. Що він там ще хоче?
ВАСИЛЬ. Завтра прилітає. Рейсом Нью-Йорк-Київ. Пише: "рідний, зустрічай".
КЛАРА. І чого він так раптово до нас прилітає?
ВАСИЛЬ. Може неодружений чоловік. Жінку хоче. І не просту, а українку. Знає, там у них за них добрі гроші дають.
Клара деякій час мовчить, взявшись у боки.
КЛАРА. Він що, ... того?.. (Крутить вказівним пальцем біля скроні). Ні, таки він і справді Марченко. Яке їхало, таке й здибало. Собака.
ВАСИЛЬ. Не обзивай, не треба. Все-таки як-не-як, а родич.
КЛАРА. Так це ж він твій родич. І як ти собі уявляєш ту жінку?
ВАСИЛЬ. Яку жінку?
КЛАРА. Ну, ту, що ти повезеш йому на продаж...
ВАСИЛЬ. Чому одразу на продаж? На показ. Товар спочатку треба показати. Лицем. А тоді вже продавати. Як сподобається, купить, не сподобається — продасть іншому.
КЛАРА. Може так ти і мене продаси?
ВАСИЛЬ. А чому б ні? Може хоч у рік Собаки собакою не називатимеш.
КЛАРА. І це ти мені кажеш?
ВАСИЛЬ. Я йому скажу. Хай подивиться зблизька, що таке українка. Він ще справжньої українки в очі не бачив і не нюхав.
КЛАРА. Ах ти, собако!..
ВАСИЛЬ. А ти — ступа квадратна...
Картина п'ята
Клара (по-святковому вдягнена) прогулюється біля будиночка з собачкою. На собачці рожевий бантик. Поглядає на годинник. Потім песика бере на руки. Цілує...
КЛАРА. Віднині ти вже не Джеком, а Барбосиком називатимешся. Запам'ятав, Барбосику?.. Ми тобі й паспорт випишемо... І в п'яту графу... Ні, графи не буде. Верховна Рада заборонила... Причепимо ідентифікаційний код. До хвоста...
Почувши незнайоме слово песик раптом закрутив хвостиком.
КЛАРА. Розумненький. Зрозумів. Ми тобі на хвості той код повісимо... І ти зрадів... Молодець... Бо без цього коду ми з тобою і кроку не ступимо... Ах, ти не радієш? (Клара підняла голову). А я вже думала... Ти хазяїна побачив. (Клара відпускає Барбосика від себе. Той біжить назустріч Василеві і якомусь незнайомому чоловікові).
ВАСИЛЬ. Джек, ко мнє...
КЛАРА. Не Джек, а Барбосик.
ВАСИЛЬ. Вибач, Джеку, це я від радощів. Все про тебе думаю. Ну, це ж треба — родич приїхав. Кларо, знайомся. Це Джек. Наш Джек. По-нашому — Дмитро.
КЛАРА. (Клара подає руку). Клара... (Пригинається й робить щось на зразок кніксена).
ДЖЕК. Дуже приємно... Я вас такою і уявляв...
КЛАРА. Можна подумати, що ви колись мене бачили...
ДЖЕК. А як же — бачив.
КЛАРА. Хіба що в сні.
ДЖЕК. Чому вві сні?..
ВАСИЛЬ (намагається перебити їх, поплескує себе по коліну, кличе собачку). Барбос, ко мнє...
ДЖЕК. Соррі.., екскузьмі... А чого це ви до собачки по-московськи?
ВАСИЛЬ. А він у нас російську школу кінчав.
ДЖЕК. А хіба в Україні нема вже українських шкіл?
ВАСИЛЬ. Тепер нема. Раніше ще за Совєтської влади трохи було. Українська незалежна держава ліквідувала...
ДЖЕК. Соррі... Усі до одної?
КЛАРА. Усі. До одної. Поки ми його прилаштували... Весь Київ оббігали...
ДЖЕК. А де ж патріоти?
ВАСИЛЬ. Майже всі за кордон виїхали.
ДЖЕК. Тож у столиці України жодної української школи?
КЛАРА. Жодної. Може десь на периферії якимось дивом ще й збереглася.
ДЖЕК. Соррі... Ви б церковні запровадили. Он мій брат — Ешлі, має дві ортодоксальні церкви. При обох церквах є недільні школи... Усі вчать українську мову. А як же... Щоб не забути.
КЛАРА (дивується). Як недільні? При церкві? Ви туди собак водите?
ДЖЕК. Соррі... Чому собак? Парафіяни дітей водять.