Ви, мовляв, виграли у "Спортлото". Але нехай він вам назве номер телефону, у трубку якого були сказані ті слова. Наприклад: 41-86-02. Тоді мчіть до кіоскерки, беріть картки і з цифр номера телефону комбінуйте. Перш за все, закресліть число, яке перевищує 49. А саме – 86. Тоді беріть 41, після цього ставте 20. Це те ж 02, тільки навпаки. Уже маєте три цифри. Четверту складіть із суми цифр номера телефону і будете мати 21. Тоді від 86 відніміть 41 і вважайте, ваші гроші – у вашій кишені. Після одержання відповідної суми телефонуйте товаришеві й кажіть: "Слухай, тобі випадково не потрібна сотня-друга? Я можу позичити". Якщо він назве вас навіть "хамом" або подумає, що ви вимагаєте від нього повернути борг, – не ображайтеся. Подаруйте йому ту сотню. Хай він нею вдавиться. Але цього не кажіть. Тільки подумайте.
Фартушняк важко зітхнув. Видно, в такі телефонні дзвінки він давно втратив віру.
– € й інші випадки, – поспішив я втішити Петра Семеновича. – Може, вам потрібні письмовий стіл, кавомолка чи електром'ясорубка?
– Потрібні, a що? – ожив Фартушняк.
– То йдіть до крамниці й купуйте.
– Насміхаєтесь?! – розсердився він.
– А чого? Йдете в магазин, якщо по письмовий стіл, то у меблевий, якщо по кавомолку чи м'ясорубку – то в "Тисячу дрібниць". Приходите і кажете: "Я хочу купити двотумбовий письмовий стіл". Коли у відповідь почуєте "будь ласка", то негайно поцікавтеся номером магазину й артикулом придбаної продукції. Якщо номер магазину 12, а артикул столу 2731/41, то маєте готовий виграш. Маєте гроші i на стіл, і навіть на крісло "на гвинту". Варто тільки у картці закреслити 1, 2, 41, 27, 31. А шосту цифру самі придумайте.
Якщо поцікавитеся термосом і почуєте те ж саме, то тут виграти ще легше. Слово "термос" має шість літер. Отже, візьміть алфавіт і подивіться, котра літера на якому порядковому місці: Т дорівнює цифрі 21, E – 6, P – 19, M – 15, O – 17, С – 20. Гарантія на п'ять цифр повна. А на термос більше грошей і не треба.
– Цікаво, – нарешті посміхнувся Фартушняк. – І все?
– Чому ж усе?! Спробуйте, наприклад, купити білет будь-якої лотереї – журналістської, художньої чи досаафівської – i якщо виграєте на неї, то з цифр серії і номера квитка складіть відповідну комбінацію. Гараж вам забезпечено.
Фартушняк підвівся. Його очі світилися ледь помітним оптимізмом.
– А ще якісь секрети знаєте?
– А вам хіба цих не досить?
– Та ніби досить, але умови виграшу дуже важкі!
– Легших не знаю, А втім,– я на мить задумався, – спробуйте десь купити загальний зошит або влаштувати дитину в дитсадок, але, так би мовити, без тяганини.
– А тоді що?
– У першому разі закреслюйте ціну зошита, кількість аркушів i номер ГОСТУ. I теж комбінуйте. Комбінувати треба в усіх випадках. Інакше залишитеся в програші. У другому разі треба записати номер дитсадка, номер будинку, в якому той садок знаходиться, номер групи, кількість дітей у групі і те де. Коли ж, Фартушняку, виграєте в "Спортлото" якимось іншим чином, то розкажете мені. Цікаво буде дізнатися, як вам це вдалося.
Як грати в більярд
Як грати в більярд, я знаю, але не вмію. Та й уміти, мабуть, не обов'язково. Адже ті, хто дає вам поради, теж, як правило, не знають, як це насправді робиться. Згадайте, коли у вас заболить печінка чи голова, то одразу знайдуться товариші, які радять:
– А ти візьми звичайного гіркого полину, накриши дрібно, залий водою й постав на легенький вогонь. Нехай кипить. Не менше години. Тоді на днів десять постав у темне місце, а тоді вже пий. За півгодини до обіду, по чайній ложці. Тільки не забудь додавати дві каплі йоду й міліграм борної кислоти. Як рукою зніме…
– А ти сам пробував? – питаєте несміливо ви, хапаючись за те місце, де у вас, якщо вірити анатомії, повинна бути печінка.
– Я сам не пробував, але всі радять…
Отак і в більярді. Якщо ви хоч один раз бували в більярдній, то не могли не помітити, як погано грають ті, що грають, і як усе тямлять ті, що сидять чи ходять навколо більярдного столу.
– Скільки тобі казати – не бий так сильно! Хто ж так б'є? Накатом треба…
– Ось іди сюди. Дивись, який свояк. Пускай його на середню лузу, й він тільки гавкне. Поверни кий до себе… Ще, ще… Хто так тримає кий?.. Що ти його держиш, як патик чи бамбукове вудлище?
– Ну й мазило! Такі кулі з хряскотом повинні влітати…
Б'єте з хряскотом.
– Ніжно треба. Куля повинна сама йти. Як заєць на пітона. Куля – як сучасна женщина. Вона любить ніжність і не терпить грубих слів. А ти до неї по-варварськи: сильно б'єш та ще й лаєшся…
– Перерізав. Я так і відчував…
Нарешті вам удається загнати ту кулю в кут, і товариш спокійно добиває її.
– Бач, як він б'є? Отак бити треба! Зайшла й не пискнула.
Якщо він її не забиває, тоді "град" слів сиплеться на його голову:
– Ну, ви мені даруйте…. Не забити такої кулі? Та ще й у цю лузу… Вона ж сама приймає… Підставляти не тра… А вам підставка ж була. І яка підставка! Не підставка, а булочка. Здобна. Ноги звісила, чекала, коли ви її тільки отак легенько підштовхнете. Легенько в спинку – й вона шубовсть і там… А ви її по лівому вуху вдарили… Хто так б'є?
Тепер ви відчуваєте, яка цікава штука більярд? Більярд вам нагадує, очевидно, медицину, футбол, літературу і, зрозуміло, театр. А тим часом багато хто з читачів має уявлення про більярд таке ж, як про будову арифмометра. Тому перед тим, як сказати, як треба грати в більярд, коротко зупинюсь на тому, що таке більярд.
Більярд – це невеликий стіл з бортами, в яких навіщось зашита гума. Ставиться більярд переважно в більярдній. Більярдна майже нічим не відрізняється від курилки. Бо там і тут люди тримають у зубах цигарки, димлять і голосно розмовляють. У більярдній, окрім цигарок, люди тримають у руках довжелезні більярдні палиці або волочать їх за тонкий кінець по підлозі, наче дохлих котів. Ганяють кулі, дають поради, як треба і як не треба бити. Але про це нижче.
Тепер ще про більярд. Ставиться він на чотирьох ніжках. При першому ознайомленні нагадує вам дійну козу з шістьма дійками – торбинками. Покривається більярд переважно темно-синьою або зеленою – кольору морських водоростей – тканиною. На цій тканині бігають, як навіжені, кульки кольору слонової кості. На початку гри кульок шістнадцять. П'ятнадцять із них вишиковуються в прямолінійний трикутник, який утворює "собаче рило" (вислів більярдистів) з двома вушками, або піраміду Хеопса в проекції. Шістнадцята кулька стоїть віддалік, націлена в оте "собаче рило", вона з вигнутою спиною, наче кішка, яка несподівано побачила пса. При ударі києм (це та палиця, що волочать більярдисти по підлозі чи носять на плечах) кішка робить вигляд, що збирається вчепитися у псячий п'ятачок, в останню мить різко повертає вбік, торкається собачого вуха (здебільшого правого) і щезає в лузі, якщо це їй удається. Якщо ні, то вискакує назад на поле (ота більярдна площина називається полем, вдарити ж кулю через усе поле – означає "прогнати через весь гектар")… Так от, як тільки куля вискакує на поле, вона починає ганяти там, ніби намащена скипидаром. У більярді це називається "ганяти псів". Ганяють тут і "зайців" – "своїх", і "чужих", і просто "інтелектуалів". "Інтелектуали" – це ті кулі, що падають несподівано і, як правило, в ту лузу, в якій ви аж ніяк не сподівалися її побачити.
Кий – зброя більярдиста. Назва "кий" пішла від того, що й Київ. Як розповідає легенда, один з братів сестри Либеді часто любив ходити на прогулянку з довгою й добре обтесаною палицею, схожою на царський жезл або на добре розтягнутий конус. Цю палицю він тримав не за тонкий, а за товстий кінець і збивав нею достигли груші. Від цього й пішла назва – кий. Є всі підстави гадати, що більярд, як гра, вперше з'явився у нас, але згодом правила гри разом із києм були викрадені й вивезені за кордон, і там виникла (безперечно, значно пізніше) ця гра під іншою назвою – більярд. Та це інша тема. Нас цікавить кий.
Луза, як і кий, слова наші. Луза походить від слова – лузати. Лузати насіння. Тому в більярдній і дотепер збереглась ця давня традиція або звичка.
Звідси перейдемо до спорідненості більярда й футболу. Як ми вже бачили, там і там, свої болільники й гравці. Там і там перші вчать других, а другі, як правило, не слухають перших, і від того – всі біди й невдачі. Там і там вигукують:
– Ну хто ж так б'є?!
– Ну й мазило! Ліпи в правий кут!
– Удар! Хіба це удар?
– Куди ти його женеш?
– І коли він уже навчиться грати?..
Спробуйте з цих реплік визначити, де говорить болільник-більярдист, а де футбольний болільник! Найбільше, що споріднює більярд і футбол, це те, що там і там б'ють не точно й не так, як це хочеться болільникам.
Більярд нагадує й літературу. У літературі твориться те ж саме. Романісти пишуть романи, хоча, на думку критиків, їм варто було б писати драми чи комедії. Новелісти вимучують новели, а критики радять їм переходити на громадянську лірику чи гумор. Критики пишуть критичні статті, й треба чесно сказати, що тільки в них це непогано виходить… Єдина вада – сунуть всюди свого носа. Вчать вас ліпити характери, показують, де повинна кінчатися лінія Петра, а де – Наталки. Тільки вони помічають заяложені порівняння, окремі слова називають метафорами, алегоріями, епітетами, вирази – фразеологізмами чи ідіомами. Читаєш таку статтю і бачиш: написана грамотно (чого не скажеш про окремих наших прозаїків), багатющий словниковий фонд, окремі слова вивчаєш за допомогою тлумачних словників чи енциклопедії й одразу ж починаєш вірити, що статтю писала людина високоосвічена, кваліфікована. Окрім того, треба не забувати, що всі сучасні критики, перш ніж стали критиками, проходили практику – вчились писати новели, вірші, байки, повісті, й вони, безперечно, знають, що й до чого. Їм відомо, що таке анапест, амфібрахій, не кажучи вже про ямб чи хорей. Якщо я не помиляюсь, то є ще два поетичних розміри, але як вони називаються – хоч убийте, не згадаю. Критики ж усі ці тонкощі знають. Час від часу нам нагадують, а ми (так уже повелося) цього чомусь не враховуємо, й тому часто звичайні повісті називаємо романами, а романи – повістями. Судимо в основному по товщині твору, в той час як критики судять по чомусь іншому.