Про цю силу повинна довідатись рано чи пізно.
Минуло ще кілька днів, і Славине терпіння вилилося з неї сутичкою з Василісом, і не лишень словесною. Сталося це під ранок, коли поверталися додому, слово за слово, далі в хід пішли руки. Ще далі — Василіс викинув її з машини, та й сама вона була б не проти щезнути світ за очі тієї миті. Репетував, щоб забиралася геть і залишила його в спокої, коли не здатна зрозуміти.
На вулиці було ще темно, йшла польовою дорогою і вмивалася сльозами. Сама себе кляла. "Чому дурна така?.. Чому нікчемна?.. Доки то терпіти можна?.. Але ж усе вже добре було... тільки ота з'явилася, — його як підмінили... а чи то її підмінили?.. Як розібратися у всьому, як?..".
Отак, примовляючи де подумки, а де вголос, опинилася сама посеред гір. Підійшла до роздоріжжя, звернувши на дорогу, що вела нагору. На її Олімп і Голгофу. На узбіччі, як охоронець, стояв великий камінь. Присіла. Сиділа хтозна-скільки, дивлячись в нікуди. Щось зашаруділо в придорожніх кущах. Стрепенулася. Повела очима навколо, — ось і сіріє, новий день скоро. А на небосхилі зоря ясна палає, вранішня провісниця. Над горою нависла, як смолоскип. Велична, яскрава, чарівна. То Афродіта, Венера. Та, що світло несе. Схід Сонця вітає. Нічку проводжає й красу свою на оглядини виставляє. Та не для всіх очей краса її, не для всіх. Лишень для тих, хто свій день з нею розпочинає, хто зранку встає або ж зранку лягає. Як Слава. Яка ж ти гарна, зоре, яка недосяжна! Добре тобі там високо. А мені що з вроди моєї, як той, кого кохаю, іншою милується?!
Підвелася, постояла ще хвильку, милуючись уранішньою зіркою, а за нею — рожевою ніжною пеленою, якою вкривалися вершини гір. То Сонце стелило собі дорогу.
Розвернулася й пішла нагору. Вийшла на подвір'я й присіла на веранді за великим круглим столом. Хтозна, скільки часу має тут просидіти, бо Василіс, певно, замкнув двері. А чого хотіла? В себе коло хати, а чи має тут якісь права?
Посиділа ще з добру чверть години, та очі почали злипатися від утоми. Все ж наважилася підійти до дверей. "Буду гримати, якщо закрито", —подумала. Як-не-як, вона людина і має право на відпочинок після довгої ночі на ногах. Якщо змириться з тим, що йому байдуже до неї, як до жінки, то хоча б поваги людської буде вимагати. Обережно торкнулася клямки й почала легко повертати її. Клямка глухо клацнула й подалася, двері відчинилися. Не замкнув... Зайшла обережно. Василіс спав на канапі. Роззулася й, ступаючи навшпиньках, попрямувала нагору.
Увечері все відбувалося, як завжди, ніби нічого й не сталося. Та вони обоє вже звикли до таких сутичок між собою. Славі здавалося, що Василіс ще більше уваги приділяє Моніці. "Чуєш, нічого в них не було... Все то через її ревнощі... То дружба... Аякже, воно й видно!". Та хіба вона хоче ревнувати? Хіба хоче отак пекельно мучитись? Воно ж саме собою відбувається! Бо є на те причина. Серце ж відчуває й розуміє, саме на все реагує, на все відповіді дає. Воно гарцює, як дикий мустанг, копитами в груди б'є, нещадно й боляче. І не може Слава його осідлати, не може приручити, сили немає, знань. Не може своє приручити, то як же тоді Василісове приборкати?
Думки її перервала Фотіні.
— Що це в тебе з губою?
В Слави й справді ледь підпухла губа на кутику рота, — наслідки вчорашньої баталії.
— А-а-а... дурниці, — відповіла Слава, торкаючись губи, — щось вискакує...
— Не на те виглядає, — кивнула докірливо головою Фотіні, — але як не хочеш, то не говори. Та бачу, що Василіс сьогодні аж надто демонстративно поводиться, до чого б це? — підняла брови.
— Його спитай, — тихо, але твердо мовила Слава. За хвильку додала:
— Ти краще скажи, як я тобі виглядаю астрологічно?.. Овен я.
повну дату народження, щоб побачити цілісну картину, але для початку спробуємо хоча б за Сонцем розібратись. Овен, — всьому початок, імпульсивний, рішучий, відважний.
— Щось тої рішучості ніде не видно, — зіхнула Слава, перебиваючи подругу.
— Не поспішай, сказано ж, одного Сонця замало, беруться до уваги ще дев'ять планет і зв'язки поміж ними, сам гороскоп, але повернімося до Сонця. В Овні це Сонце дає людині нестримний імпульс і первинний поштовх до всього, ідейність та інтелект. Тут
— динаміка і пристрасть, бажання йти попереду, лідерство, відчуття значимості свого "Я". Овен все приводить у дію, інколи вибухає, мов корок з-під шампанського, бо всередині все кипить, все вогненне й майже нищівне, якщо не направити ту динаміку в потрібне русло, — творче. Звісно, сила ця й імпульс з'являються періодично, то вибухають, то згасають. Дія, а за нею — бездіяльність.Це знак самостійності, де в потенціалі закладені якості всіх знаків Зодіаку, але потенціал цей варто розвивати, він не проявиться сам собою. Для цього потрібно себе принести в жертву, відмовитися від чогось. Загалом, це щирі діти Зодіаку, бо відверті й не діють підступно.
— Щось ніби є в цьому, але те "щось" насправді лише в імпульсах, воно не досить розвинене, — роздумуючи, відповіла Слава.
— Але цікаво...
— Водночас, таким людям дуже важко, коли з ними не рахуються, коли б'ють по їхньому "еґо", — уважно глянула Славі в очі, — у таких випадках ти починаєш "давити" на себе, бо ж доводиться поступатись... Тому часто пригнічена, незадоволена. Жінкам-Овнам особливо важко, бо можуть бути лише з рівними собі чоловіками. Та біда в тому, що ті якраз і не витримують їх за це бажання рівності, що невимушено переходить в поведінку першості! — Фотіні усміхнулась.
— Щось схоже, певно, відбувається...
— Коли зрозумієш себе, тоді і зробиш перший крок до розуміння стосунків з іншими загалом, і з Василісом зокрема. Та для цього замало, як я вже говорила, розглянути ваші гороскопи на індивідуальному рівні, тут додатково допоможе синастрія.
— А це що?
— Це розгляд ваших стосунків, ваша сумісність, наскільки пасуєте одне одному, в чому й де можуть виникати проблеми.
— Бачу, астрологія може відповісти на багато різних запитань.
— А я про що тобі говорила. Астрологія вміщує в собі й психологію, бо з її допомогою малюємо психологічний портрет людини, визначаємо її темперамент, далі здібності й таланти, підйоми й падіння, слабкі місця... все! Тут і набутий віками досвід, і філософія. Та розмова ця потребує іншого місця й часу, — Фотіні глянула на вхід, — маємо перших.
Слава перевела і свій погляд до входу, там один за одним довгою чередою заходила ще одна група іноземців. З добрий десяток! Починається рух і потік холодного пива. Ті, хто вже перебував у пабі давненько, спорожнили свої склянки й прямували до стійки за наступним наповненням. Клак-клак-клак, дзінь-дзінь-дзінь, — заспівали шматочки льоду, тріскаючись і б'ючись об скляні стінки та приймаючи на свої голови високоградусний алкоголь.
Більше Слава не заводила з Василісом ані розмов, ані сварок. Тліла собі всередині й удавала байдужість. Але з вечора на вечір у ній все більше міцніла думка й переконання, що їй тут не місце. Хоча останню спробу вона ще зробить, але пізніше, коли все затихне. Настирливість Овна все-таки давала про себе знати, наполягання на своєму з новими, сильнішими ривками після порції знесиленості й розчарування, з ударами по одному місці й по одній стіні, доти, доки не розіб'ється голова. Розіб'ється на друзки, як кришталева ваза. Та стіна мусить упасти. У це вірить Овен, байдуже, що поряд у стіні — отвір, лиш очі в той бік поверни.
Дні й ночі перебування німкень, котрі, здається, їхали возом, запряженим волами, таки від'їхали в свою далечінь і скрип їхній загубився за горизонтом. За ними іще одне літо підходило до завершення. Та це лише за календарем, бо цілий вересень ще буде пекти. Точніше, ніжно гріти.
Одного такого вересневого ранку Фотіні запропонувала Васи— лісу і Славі поїхати після пабу до моря, тільки втрьох. Василіс погодився лише на те, щоб підвезти їх до пляжу і залишити там. Такою романтикою він переситився наразі. Отже, ще до сходу сонця
дівчата плавали у сонному, теплому та ніжному морі. Потім, лежачи на піску у легких хвилях і, перебираючи дрібні, гладкі камінці, розмовляли. Для вух непосвячених ця бесіда здалася би поверхневою розмовою двох молодих і зелених, котрі захоплюються всім дивним та ірраціональним, але то так лише здавалося. Зрештою, довгий Мавровунський пляж був порожніський цієї години і ніхто, крім тихого моря, не чув їх. А воно блискучою гладдю вітало величний диск Сонця, що викочувався з-за обрію.
— Ось воно! — вигукнула Фотіні, розвернувшись лицем до світила. Слава також повернулася.
— Наше Еґо, — продовжувала, — що завжди прагне отак блищати, притягувати погляди, чарувати чи просто дарувати тепло!
— Хіба не існує людей, байдужих до слави та блиску? — спитала Слава.
— Чому ж ні, існують і такі, і ще інакші, але у всіх оте Еґо буде асоціюватися з Сонцем.
— А як би ти змалювала функції планет і їхні якості?
— Змалювала б як саме життя, зі всіма барвами й кольорами, всіма емоціями й почуттями. Всіма протилежностями і гармонією... — мрійливо відказала Фотіні.
— Все є протилежності й доповнення, як Інь і Янь...
-Так збудований світ. Тож почну малювати свою картину з світил, Сонця й Місяця. Де одне світить, а друге висвічує, відбиває, немов у дзеркалі, сонячне проміння. Відображає ті знання й багатства, що у серці. Одне — то наше "Я", величне й іноді роздуте. А часом — занедбане, як старий сад, та завжди знайоме, рідне, кохане до болю. Друге — то Душа, ота субстанція всередині, що ніби й знайома, близька та одночасно далека й непізнана. Вона, як той океан, глибока й бездонна, таємнича. Місяць — то також емоції, усі внутрішні переживання та реакції, що іноді приходять непрошені невідомо звідки й виснажують докраю.
Дорога до Душі, як і до Еґо — непроста. А починає її кожен із пізнання, цікавості, запитань, жаги до збагачення тої скриньки, що мозком зветься. Себто з Меркурія. Він — перевізник, вісник, посланець сонячної енергії людського "Я", але й через нього людина те
"Я" зрощує та збагачує. Без Меркурія — ні туди, ні сюди. Це здатність до мислення, до сприйняття й перероблення інформації. Він — оте важливе, що вирізнило людину з тваринного царства. Мислення, звісно, варто розвивати, бо інакше воно застигне, як цемент, і тоді Меркурій не буде винен, що хтось добровільно, — не забуваємо про славнозвісну Волю вибору, — обрубав йому крильця на сандаліях.
Меркурій, у таких випадках, з підрубаними, але ще не під корінь вирубаними крилами, здатен на дрібні пересуди та плітки, також має хист до примітивних побрехеньок.