Яскрава, білозуба посмішка спалахнула на її обличчі, випурхнувши щиро з-під червоного оксамиту чуттєвих губів, коли простягнула тонку довгу руку, щоб привітатися з Василісом і Славою.
>тіні, — відрекомендувалась, — я до вас із приводу роботи...
' демо дуже раді! — весело відповів Василіс.
Слава закалатала фрапе для Фотіні, й вони з Василісом сіли обговорити всі необхідні питання, пов'язані з роботою.
Великі, виразні, мигдалевидної форми очі дівчини оглядали все з розумінням справи, вона не була новачком. Дещо старша за Славу, студентка філологічного факультету Афінського державного університету. Впевнена в собі, тримається невимушено й природньо, знає собі ціну. Така в пабі — як вишукана коштовність, бо палка та розкішна, як грецьке літо. Чоловіки, мов бджоли на квітку, летіти будуть, аби лише за її порухом голови чи руки спостерігати й намагатись де-не-де перехопити отой вологий погляд карих, із відтінком зеленого, очей. Слава сама не могла відвести погляду від Фотіні, та ніби заворожувала. А це ще один великий плюс у нічній роботі — вміти прикувати до себе увагу. Таку магнетично-привабливу силу міг мати й мужчина-бармен, для цього окрім відповідних фізичних даних потрібен шарм, сексуальність. І найголовніше — добре підвішений язик, а разом з ним — уміння слухати. Тоді перед таким складали зброю й віддавалися в полон як чоловіки, так і жінки, бо за чаркою хочеться завжди про щось цікаве потеревенити, щось нове почути, чи то буде анекдот, а чи вигадана геніальним і винахідливим мозком бармена історія. А коли ця історія підкріплюється аргументацією чергової порції текіли, то що ще треба для приємного вечора? Всі ці якості були у Василіса закладені природою. Якщо й Фотіні його вдачі, а на те виглядає, то їм гарантована кожна ніч щедрого улову. Славі залишається лише склянки мити. Для неї це не абияке звільнення.
Чи то збіг обставин, а чи якесь провидіння, та поява Фотіні в пабі була приємною подією для Слави. З перших хвилин вона відчула дивну симпатію й цікавість до дівчини. І до того ж вони чудово доповнювали одна одну за барною стійкою, створюючи контрастну, але захопливу картину. Чимось близькі й одночасно такі відмінні за своєю зовнішністю та темпераментом. Обидві майже однакового зросту, з довгим пишним волоссям кожна. Пшенично-русява, з очима кольору чистого, синього озера, ніби мавка, — одна, й чорнява, з із зеленуватими вогниками в очах, ніби чаклунка екзотичного
прадавнього лісу, — друга. Тиха, мовчазна, стримана й дещо холодна Слава та балакуча, привітна, гаряча й швидка Фотіні. Зате усмішки в обидвох — яскраві й щасливі, найкраща окраса не лише пабу, а й будь-якого фотоальбому.
Відтепер щовечора каву пили втрьох. Фотіні, окрім того, що весела та балакуча, була й досить тямуща, здавалось, у всьому на світі. Поруч неї неможливо було втомитися або засумувати. Зналась на декількох іноземних мовах, мала філософську жилку, розбиралась у політиці. Щодо останнього, то в цій країні всі розбиралися в політиці, здається, тільки звільнившись із пелюшок. Фотіні багато подорожувала, тож розповідала Славі про Чікаго й Нью-Йорк, де в неї жила рідня, про Італію й Францію, про Сінгапур і Австралію. Слава жадібно втягувала в себе будь-яку інформацію. Мала величезну жагу до подорожей, та не мала можливості. Мала бажання до всього нового й незвіданого, та довгий час не мала змоги навіть щось читати. Тільки нещодавно, нарешті, взялася за першу книжку на грецькій мові, то була запланована "На дорозі" Керуака. Фотіні мала хорошу англійську вимову. З французами чи бельгійцями легко спілкувалася французькою. Та особливий влив на Славине вухо мала італійська, тож не було більшої радості, ніж поява в пабі людей з того краю. Здається, від звуків їхньої мови у Славиних вухах бриніла мелодія, еротична й палка. Згадувала всіх відомих співаків, що були популярними в Україні в кінці вісімдесятих. Фотіні заливалася італійською, як соловейко, а італійці щиро дарували компліменти, запевняючи, що вона "італья— на вера", і не інакше. Слава навіть заздрила Фотіні, але це почуття не було злим, воно поєднувалось із захопленням та глибокою симпатією. І ще одне зрозуміла, й те навіть спершу здивувало — вона зовсім не ревнує Василіса до Фотіні. Незважаючи на те, що нерідко про щось перемовляються. Василіс по-змовницьки може підморгнути їй і про щось жартома на вухо шепнути. Вона довіряла Фотіні, а ще — собі і своєму чуттю. Продовжувала "слухати" себе і свої внутрішні голоси, що, як зрозуміла, ніколи їй не брехали. До того ж, вона навчилася розуміти й відчувати Василіса, майже шкірою, кожен його погляд, кожну посмішку, жести. Вміла прочитати на його обличчі будь-яку емоцію і особливо все те, що стосувалось інших жінок. Якщо в пабі
Вечори й ночі злітали стрімко, як кажани над головою. Часто засиджувалися до ранку. Цього літа утворилося в пабі своєрідне угру— пування з постійних відвідувачів, котрі зустрічалися тут трохи чи не щовечора. Здебільшого то були греки. Та іноді до них приєднувалися й іноземці. Бесіда, що закінчувалась одного вечора, починалася наступного. Продовжувалась недоговорена тема, роз'яснювався незрозумілий вчорашній анекдот, наливався недопитий вчорашній напій. Ніч, збігаючи, забирала на своїх темних крилах первинне сп'яніння, і прозорий несміливий ранок приносив гостре відчуття голоду. В таких випадках замовляли щось гаряче з міста, завжди були заклади, що чергували цілу ніч, годуючи протверезілих та зголоднілих гуляк. Здебільшого йшов у вжиток традиційний суп — паца.
А далі було вирішено, що Василіс зі Славою будуть варити свої супи в пабі. На свіжій телятині і з додаванням овочів. Придбали для цього великого казана, зо два десятки глибоких тарілок і ложки. Як підходила відповідна година, суп смакували не лише члени безіменного угрупування, а й всі решта, хто знаходився в пабі. Таких, хто б відмовився, не було. Подекуди ставало тісно в пабі, тоді вирушали всім гуртом, замкнувши двері, до моря. Брали пляшку текіли радше задля компанії, аніж для випивки, й сиділи. Сиділи, доки сонце не викочувалось на світ божий і не починало хилити на сон.
Слава у такі вранішні хвилини любила поплавати. Море ж бо спокійне, як озеро, й гладеньке, як скляна поверхня. Тихе, мирне. Ще спить. Але ось ледь-ледь починає рухатися, зокрема тут, скраю, біля побережжя. "Ш-шу-р-р... ш-шу-р-р..." — ніжно шепоче хвиля, лоскочучи пісок. "Доброго ранку, перші гості-і-і!.. Й не спиться вам... ш-шур-р-р... ш-шур-р-р...." . То сміх людський розбудив її. Ще трохи, й Сонце з'явилося на обрії, виповзло несміливо, кинуло обережно погляд рожевою струною понад морем, — "Що тут, все на місці?", й почало все сміливіше та стрімкіше викочувати своє повне, по-князівськи в багряні шати прибране тіло, на світ божий. На світ людський, від одних до інших. Все вище вибиралося Сонце по небесному чистому зводі, все більше хвилювалося море, все
сильніше рухало своїм могутнім тілом. Все стрімкішими поривами котилися хвилі до прибережного піску, і все вище здіймали свої білі, причепурені шумовинням голівки над гладкою поверхнею. І ось вона уже не гладка, уже не озеро, не скло, не чистий блакитний аркуш паперу, уже не спить... Море прокинулось. Виявляється, воно чекало, затамувавши подих у своїх могутніх грудях, на Сонце. Як півні на третю зорю. А слідом легкий вітерець, що за сонячним промінням теж турбував море — все сильнішав. Ще трохи, й пожене хвилі, мов диких коней, підніме пісок, жбурляючи його жменями, щедро й різко, з одного кінця в інший. Ніде не сховаєшся від того піщаного дощу. Забирайтеся, гості, до дому.
Вітерець перегортав і дні, мов аркуші паперу. Закінчувався липень, найпекельніший місяць літа. Цього вечора Василіс поїхав по лід, а Слава з Фотіні сиділи за одним із столиків під величезним та розлогим деревом маслини. Збили фрапе, бо хотілося без кінця вливати в себе щось прохолодне. Краще б було й зовсім зануритися з головою в прохолоду, та де її взяти? Тоді Слава додумалась. Фотіні сіла від дороги на чатах, а та пішла в затінок саду, тягнучи за собою довгий шланг, і роздягнувшись, почала поливати себе водою. Невдовзі вода стала майже крижаною, і Слава блаженно замуркотіла. Кинула шланг убік, під одне з помаранчевих дерев і, ледь підскакуючи, струсила з себе воду. Одягнулась, іще волога, — то не біда, одяг висохне разом із тілом. Помінялися місцями з Фотіні, й коли та завершила процедуру, повернулися до свого столика й до фрапе.
Останнім часом клієнти з'являлися опівночі. Певно, через спеку. Побільшало грецького контингенту, почалися відпустки у місцевих та в афінян. Приїздили цілі гурти зі Спарти, Молаус, навіть з Аерополів. Більшість із них спочатку вечеряли в одній із численних міських таверн біля моря, а потім уже прямували до міцніших напоїв. Через спеку така програма розпочиналася пізно ввечері, тому й дівчата до дванадцятої мали час на розмову й приємне дозвілля під звуки улюблених мелодій. Робили замовлення Василісу, а він порпався в горах дисків, аби задовільнити їхнє бажання.
— Ох, як добре і затишно, — відкинулась на спинку крісла Фотіні, — цей сад має на мене особливий впив, черпаю в ньому позитивну енергію, що захована тут у кожному куточку.
ни, як ступила сюди, відчуваю і я.
— Для тебе це природньо — глянула на неї з лукавими вогниками в очах — ти цю енергію й від Василіса черпаєш, певно.
— Як коли, — усміхнулася Слава, — до того ж, я вперше в такому середовищі, що виявилось близьким і мені, а ти, напевно, бачила такого немало.
— Бачила, бо непосидюща я. Носило мене і по пабах! В Чікаго я навіть працювала в одному такому, але тут щось інакше, магічне...
— Знаєш, я по-доброму заздрю тобі, — відповіла Слава, — ти стільки бачила, побувала на різних континентах, зустріла різних людей. Хоча і я тут уже немало зустріла нового, та все ж.
— Ти бувала десь, окрім Греції? — спитала Фотіні.
— Ні, на жаль... Греція — це перша подорож і загалом перший, новий та інший світ. Він дуже відрізняється від того, в котрому жила дотепер.
— Все нове завжди містить в собі порцію відмінного й напочатку навіть шокує або лякає, чи не так?
Слава посміхнулась і закивала головою погоджуючись:
— Та було, було...
— Але коли звикнеш та роздивишся трохи, зануришся глибше, тоді зрозумієш, що все пізнане не таке вже й небезпечне.