Одягнений він також був достатньо солідно. Ті гроші, що йому приносив шиномонтаж, були ніщо, якщо порівнювати з тим, що йому приносив реабілітаційний центр. Що таке зламані автівки в порівнянні зі зламаними людьми? Коли він підійшов до нас, то пара за сусіднім столиком визначилася, скоріш за все, вже остаточно, проігнорувати нас, заговоривши про щось своє. Було очевидно, що провокація Дані їх збентежила і сиділи вони недовго так, начебто в своїх руках вони теж тримали підніс з графином і еспресо, від яких неможливо ніяк позбутися.
— А ти чому раніше приїхав? — не вітаючись, спитав Даня.
— Гамарджоба! — привітався Влад. — Діана виносить мозок постійно. Я завіз Софію, а вона просто виносить мозок без причини кожний раз. Кожний раз... — повторив він більш розтягнуто.
— Вона ненавидить тебе за те, що подарувала тобі найкращі роки, — припустив Даня.
— Це що? — спитав Влад, вказуючи на графин з ромом.
— Ром.
— Де офіціант? — Влад оглянувся і махнув першому офіціанту, якого побачив. Той кивнув у відповідь. Через хвилину до нас підійшла наша офіціантка.
— Мені чарку і меню, будь ласка, — сказав Влад.
— Ось меню, — я посунув меню, яке було в мене під рукою, ближче до Влада.
— Тоді тільки чарку, — сказав коротко Влад до офіціантки, навіть не подивившись на неї.
— І мені чарку, — сказав Даня.
— І мені теж, — сказав я, допив в один ковток каву і віддав чашечку офіціантці. Через тридцять секунд на нашому столику не було нічого, крім трьох чарок, двох стаканів, які так і залишилися пустими, і графина з ромом Дані.
Для мене було очевидним, що для Дані цей вечір був зовсім іншим, ніж для нас із Владом. Понад десять років минуло з моменту мого знайомства з Данею і Артуром. Саме вони вдвох були друзями з перших класів і знали один одного майже все життя — вчилися в одній школі, потім знімали разом квартиру на тому ж Подолі в студентські роки. Даня не так давно на той час, як повернувся з Іспанії, де жив в прийомній сім'ї, за обміном, як сирота, і де навіть вступив до вузу, але кинув його, як і Іспанію, повернувшись у Київ, де вступив на філософський факультет, який також покинув, але вже за пару місяців до отримання диплому. Важко сказати, хто в нього був у Києві в той час, окрім Артура, який сьогодні мав познайомити нас зі своєю нареченою. Саме в тій квартирі зав'язалося спочатку просто моє спілкування з ними, а потім це переросло в дружбу. В ту маленьку двокімнатну квартиру мене позвали, як баласт. Чи то Даня, чи то Артур позвали одну із моїх університетських одногрупниць на афтепаті до себе на квартиру. Та одногрупниця позвала ще одну нашу одногрупницю, яка взяла з собою ще одну, а вже та взяла мене. Зараз я б сказав, що це звучить дивно, але в ті часи вся ця маніпуляція вміщалася всього-на-всього в одне коротке, трохи сп'яніле студентське питання "поїхали?". Так на ту квартиру приїхало чотири майбутні журналісти, які так і не стали журналістами. В будь-якому разі я був останнім елементом цього ланцюжка, ми шестеро на двох таксі поїхали до них. Згадуючи це зараз, важко сказати, чому я спочатку пив чиєсь домашнє вино в студентському гуртожитку з одногрупницями і чому ми потім пішли в нічний клуб, для чого мені запропонували поїхати і чому врешті я опинився у Дані й Артура вдома. Можливо, тому що в мене не було друзів. А можливо — це просто невід'ємність студентського життя. Можливо, це була доля. В будь-якому разі, тоді був початок, а в цей недільний вечір я сидів, тільки що попросивши собі чарку і мовчки думаючи, що для Дані цей вечір є складнішим, ніж для нас.
Ми випили ром за пів години. Даня говорив з Владом, а я більше мовчав у той вечір. Якщо Даня ніяк не міг подорослішати, то Влад є його повною протилежністю в цьому сенсі — в свої тридцять років він вже був достатньо зрілою людиною. Перший раз я зустрів Влада через кілька років після нашого знайомства з Данею і Артуром. Даня купляв траву у Влада, а Влад її продавав усім, кому міг продати. Це був його перший бізнес. Але ми жили в Києві, а не в Амстердамі, і один з його клієнтів попав в руки поліції, і чи він був достатньо нерозумним, чи його було чим притиснути, але цей його клієнт з легкістю здав всю інформацію про Влада. Як правило, поліція ловить на гарячому підсилаючи когось, і ніхто не затримується, поки купляє наркотики. Ніхто, окрім Дані, який настільки не знав, чим себе зайняти, що міг легко сидіти в бариги годинами. Видно, це була також доля. Даня затримався у Влада. Влад вийшов у двір винести комусь траву, а повернувся назад уже з оперативною групою поліції і свідками — чи міг він їх не впускати до свого дому, чи не міг — історія замовчує. Їх зустрів Даня і закінчилося це все в Шевченківському райвідділку поліції. В кабінеті, де були три слідчі, які махнули їм присісти в куточку біля дверей і відпустили сержанта, який, їх супроводжуючи, привів у той кабінет. Вони ще хвилин 15 не звертали уваги на Влада і Даню, курили в кабінеті й обговорювали щось своє. Що робилося з Владом, важко уявити. Він знав, що це кінець. Але він не знав, що витягнув щасливий білет, коли дозволив Дані залишитися. Через 15 хвилин слідчі переключилися на юних наркоторговців. Для них вони не були чимось серйозним — тільки статистикою. Ще одна розкрита справа. Пару сотень грамів маріхуани чи щось таке — навряд чи можна назвати чимось серйозним, але кримінальна відповідальність була за продаж від шести грамів. Основне — це продаж і розповсюдження. Стовідсоткова кримінальна стаття. Після того як вони написали пояснювальні, їм повернули їхні речі, разом з мобільними телефонами. Дані дозволили зателефонувати — і через годину ці ж слідчі диктували текст нових пояснювальних. Даня і Влад переписали пояснювальні на нові — на такі, як тепер вже було потрібно в цьому мінливому світі. Влад абсолютно не розумів, що відбувається. Ці пару годин Влад й досі згадує як жахіття. Їх відпустили і ніхто із них навіть не заплатив штраф. Усе минулося. Минулося, тому що дядько Дані був полковником СБУ і, можливо, він би і не взяв трубку, бо дядько Даню не любив і наперед не віщував йому нічого хорошого на майбутнє. Він вважав, і часто не безпідставно, що Даня покидьок і його поганий кінець — це всього лишень справа часу. Але не допомогти не міг, бо його племінник з 13-ти років ріс сиротою, а зі своїм братом, який загинув, батьком Дані, дядько мав дуже щирі стосунки. Через ту ж причину, хай як би того не хотів, але він виконав своє зобов'язання перед братом і переписав ту саму квартиру на Подолі на свого племінника. Дядько був корумпований і жадібний, але квартиру, яка була в його розпорядженні до повноліття Дані, передав.
Влад став частиною нашої компанії і ніколи не забував, що Даня його врятував. Трохи більше ніж три роки тому саме Влад забрав Даню з алкогольним психозом і відвіз в лікарню. Після цього він оплатив реабілітацію і пів року оплачував психотерапію і супровід психіатра. А років п'ять тому буквально спас Даню, коли той заборгував якусь досить значну суму вірменам після програшу на гральних автоматах в якомусь підпільному казино на Відрадному, яке належало тим самим вірменам. Хто знає, до чого би дійшов тоді Даня, якби не Влад. Як правило, коли хтось із сім'ї чи друзів оплачує борги ігроманам, то це впливає, навпаки, негативно на них і ніколи не зупиняє, які б обіцянки, з крокодилячими сльозами на щоках, ті не давали. Чим би не клялися. Як тільки хтось оплачує борги ігрованам — ті втрачають береги. Дивно, як добрі серця можуть вимостити дорогу в пекло. Як правило, так завжди, але кожен виняток з правил тільки підтверджує саме правило. Після тієї історії він не грав, але почав більше пити.
— Я не бачив його наречену. Яка вона? — спитав Даня.
— Зараз, — відповів я, дістаючи телефон.
— Інстаграм? — спитав Даня. — Не треба. Інстаграм не передає.
Я сховав телефон до кишені.
— Чому він нас вирішив зібрати? — питав Даня. — Залишає запасні аеродроми на випадок розлучення. Як ти, Влад. — Даня незграбно посміхнувся і так само незграбно махнув рукою в сторону Влада.
— Як всі. Звичайний перебіг життя, — відповів Влад.
— Якби закохані наречені знали, що це звичайний перебіг життя, кількість шлюбів напевно трохи б зменшилася, — сказав Даня і додав: — Я настільки зневажаю людей, які готові прийняти, що це нормальний перебіг життя, що навіть захоплююся ними.
Артур з нареченою запізнилися на хвилин десять. Під її чорною короткою шубкою була чорна сукня, що гарно огорнула її фігуру. В її лиці легко було впізнати щось азійське. Темне, довге, зібране і зафіксоване довгою шпилькою в вигляді меча, волосся повисало на ній, ніби за мить мало впасти на плечі. Ще б одна волосинка — і шпилька б не витримала. Чорний колір їй пасував, що буває дуже часто з гарними жінками, а зібране волосся, оголюючи шию, підкреслювало ще більше витончену жіночність лиця. Даня казав правду — інстаграм не передає.
Артур потиснув руку і обійняв після цього кожного з нас. Він представив нам Шаіру і кожного з нас представив їй. Вона сказала, як багато цікавого і гарного Артур розповідав про нас і що вона нервує і дуже надіється, що знайомство пройде добре. Я не мав жодних сумнівів — вона готувалася до зустрічі. Обдарована природною красою, яка тільки потребувала самої дещиці — підкреслити себе.
— Як добралися? — розпочав Влад. — Довго їхали з Бучі?
— Ми менше ніж годину їхали, — відповів Артур.
— Чому, власне, ви вирішили переїхати в Бучу? — спитав Даня у Шаіри.
— Подумали, що так буде спокійніше, — відповіла вона. — Після того як ми вирішили жити разом, то знайшли декілька чудових квартир там. Ми й так можемо приїхати в Київ, коли це потрібно, як зараз, наприклад.
— А ще в нас є новина, — сказав Артур.
— Ви заручилися, ми знаємо, — констатував я відомий всім факт і зробив два дружні легкі поплескування по плечу Артура.
— Насправді, є ще одна новина... — Після цієї фрази Артура настала коротка пауза. Всі вже зрозуміли, що це означає. В цей момент підійшла офіціантка, до якої першим заговорив Даня.
— Ми вже допили наш ром, — сказав він їй тихо, подивившись на офіціантку, але, здавалося, думками ще літаючи в іншому місці.
— Ви готові замовити? — спитала вона.
Ми замовили дві пляшки сапераві та асорті грузинських сирів до них.