— Давайте вип'ємо кави десь на заправці!
— Давайте вже коли приїдемо, — відповів Влад. Ми їхали по кільцевій дорозі.
— Я хочу в туалет, — повідомила Софія. Даня розвернувся до неї і простягнув кулак. Вона відповіла йому стукнувши своїм маленьким кулачком по його. Ми зупинилися на найближчій заправці.
Я цьому навіть зрадів, тому що коли ми вийшли, я почав відчувати себе не так скуто і зміг з Оксаною перекинутися парою слів. Мені здавалося, що їй це також було потрібно. Даня пішов швидко за кавою, а Влад із Софією зайшли за ним. Ми залишилися вдвох на кілька хвилин.
— Яка гарна дівчинка, — почала Оксана про Софію, але я її перебив.
— А ти також, як завжди, дуже гарна.
— Правда? Як тобі це плаття? — вона розстібнула пальто і показала мені плаття під ним.
— Дуже гарне.
— Це не ризиковано запрошувати на друге побачення відразу на весілля? — спитала вона, застібаючи пальто.
— Не хочеться втрачати час, — відповів я. — І технічно сьогодні вже третя наша зустріч.
— А цього достатньо?
— Хто сказав, що має бути якийсь правильний сценарій? — банально, але правдиво відповів я. — Дуже хотів побачитися з тобою.
— Може, тому я і тут, — відповіла вона.
В цей момент вийшов Даня і підійшов до нас. Він тримав два паперові стаканчики з еспресо.
— Це Оксані, — сказав він, підійшовши.
— Я не п'ю еспресо, дякую, — сказала вона.
— Отже, тобі, — він простягнув мені каву, усміхаючись.
— Дякую.
Ми приїхали за п'ятнадцять хвилин до церемонії. На вулиці біля входу в будівлю стояли люди. Я відразу, ще як тільки ми під'їжджали, побачив Шаіру в білій сукні, поверх якої вона одягла чорну коротку шубку. Артур стояв біля неї зі своєю мамою. Групки людей острівками були розкидані навколо них. Коли ми вийшли з машини, то одразу пішли до наречених. Але перед цим Влад відкрив багажник і дістав два букети квітів. Один із них він віддав мені. Інший ніс сам. Софія знала Артура, хоча його вона бачила набагато рідше, ніж нас з Данею. Мені подумалося, що найбільшу цікавість у неї має викликати наречена. Софія з Владом за руку через острівки людей йшли перші. Після них пробиралися я з Оксаною. Даня залишився біля машини курити, сказав, що наздожене нас.
— Ти, напевно, Софія? — нахилившись, запитала Шаіра у неї, як тільки ми підійшли. Поки Шаіра знайомилася з донькою Влада, ми привіталися з Артуром, і я відрекомендував йому і його мамі Оксану. В цей час Влад взяв на руки Софію і таким чином повернув Шаіру і Софію в нашу зустріч. Я познайомив Шаіру з Оксаною, яка привітала її. Ми перемовилися кількома словами.
— День настав! — перше, що сказав Даня, коли підійшов до нас. Він обійняв Артура. Взяв, не сказавши ні слова, з моїх рук букет квітів і віддав його Шаірі. Вона одразу відала мені їх назад. А потім Даня підійшов до мами Артура і обійняв її.
— Даня, — ніби виспівуючи його ім'я, привітливо сказала вона. — Не бачила тебе років п'ять, напевно.
— Сто років ми вже не бачилися, — відповів він їй. Ця жінка пам'ятала його ще десятирічним хлопчиком, коли вони тільки почали товаришувати з Артуром в школі. Якимсь чином це відчувалося в її погляді і сентиментальних інтонаціях. Можливо, якщо ти хороша мама, то і чужі діти не такі вже й чужі.
— Знаєте, що в нас зараз спільного? — спитав жартівливо Даня у мами Артура. — Нам тепер треба навчитися якось жити без нього.
— Ой, перестань, — сказала вона таким самим приємним голосом. — Я зараз щаслива, як ніколи.
Даня, нахилившись до неї ближче, сказав напівпошепки, але, звичайно, всі ми почули:
— Подивіться на неї, — Даня якось незграбно вказав головою в сторону Шаіри. — Заради такої жінки я би поїхав на інший кінець світу, попрощавшись з усіма кого знаю назавжди, — пробурмотів він швидко напівпошепки. Потім він знову підійшов до Артура і обійняв його, наче прощаючись з ним. Все це було хай і незграбно, зате щиро.
Ми всі пройшли на церемонію. Білий зал з білими стільчиками всередині, які були розставлені так, щоб між ними був прохід для наречених. Я з Оксаною сіли праворуч від проходу. Біля мене сидів Даня. Він мав розслаблений вигляд і дивився навколо саркастичним поглядом, який демонстрував тільки знецінення. Хоча пару хвилин тому він говорив слова, які звучали дуже щиро. Дивна його риса, яку я досі не зрозумів. Влад із Софією сіли в першому ряду біля батьків Артура. З іншої сторони в першому ряду сиділи батьки Шаіри. Позаду нас були люди, з яких я знав тільки декількох. Наприклад, одного з колег Артура. Але, в основному, нікого не знав. Було декілька бабусь за сімдесят чи навіть старші, але не було ні одного дідуся. Може, дідусям не цікаві весілля, подумав я. Оксана сиділа біля мене й іноді пошепки в декількох словах підмічала то одне, то інше. Яка гарна сукня у Шаіри або яка мила мама в Артура. Вона трималася більш впевнено, ніж я, хоча нікого не знала взагалі. Можливо, тому дідусям і не цікаві весілля, подумав я. Їм з дитинства дають зрозуміти, що деякі емоції не для них. В цьому є деякі переваги для світу, продовжував думати я. Саме тому на похоронах можна відшукати багато мужніх чоловіків, а на весіллях — багато незграбних. Але бувають ті весілля, які ти не можеш пропустити. Церемонія закінчилася швидко.
"Рим" був одним із тих закладів, яких у нас вистачає навколо Києва. Трохи вульгарний, трохи банальний, але при цьому залишався пристойним рестораном. Як тільки ми приїхали, Софія побігла всередину, Влад її наздоганяв, йдучи позаду. Я з Данею і Оксаною вирішили спершу трохи пройтися територією. Там були декілька фонтанів, біля яких стояли невисокі статуї і декілька альтанок. Мені здалося місце затишним.
— Краще не називали б це "Рим", — сказав Даня, випускаючи дим в лице одній статуї, навпроти якої він зупинився і несхвально махав головою зліва направо. — Боюсь навіть уявити, що всередині.
— А мені подобається. Затишно, — відповів я.
— Мама Артура не так вже й сильно змінилася. Вона має якусь особливість не сильно змінюватися чи непомітно змінюватися, — сказав Даня. І після паузи додав: — Не зрозуміло.
Ми зайшли всередину. Гості гомоніли, займали свої місця, знайомилися. Все це тривало достатньо довго, але мені було зручно — я цей час провів у розмовах з Оксаною. Даня пішов шукати шампанське і сніданок. Це виявилося не складним завданням. Сніданок він запивав шампанським, чи, навпаки, шампанське заїдав сніданком і так захопився, що випив сам всю пляшку, засівши в сусідньому залі, де було відносно спокійно. Коли тамада розпочав надавати святкуванню певний курс, Даня ще не з'являвся за нашим столом близько години. Артур і Шаіра сиділи за головним столом з батьками. Інші столи були розташовані так, щоб з будь-якого було видно наречених, як і наречені могли бачити всі інші столи. Гостей стало трохи більше, не всі захотіли приїжджати на церемонію, а відразу вирушили в ресторан. Зрозуміти їх можна.
— Поки я снідав в іншому залі... — почав Даня буденно розповідати, коли повернувся за наш стіл. Я його перебив.
— Ти міг не снідати в іншому залі, а просто поїсти щось тут, — я взяв тарілку з нарізаною червоною рибою і переставив ближче до нього.
— Ні, це не сніданок, це вже весілля, — продовжив він, напевно не розуміючи, що на весілля не приходять снідати. — Поки я там снідав, через той зал пробігла Шаіра. Чому вона там пробігала, я не знаю, але коли вона побачила мене на самоті, то підійшла до мене. Взяла за руку і покликала за собою. Я, звичайно, не зміг сказати, що я зайнятий, хай як би мені хотілося це зробити. — На цьому моменті він усміхнувся. — Як тільки вона мене провела, тримаючи під руку, в цей зал, де ми зараз сидимо, вона вказала на трьох своїх подруг. Он там вони сидять, — Даня вказав на столик, який був неподалік від нас. За ним сиділи три дівчини і дві жінки старшого віку, приблизно років п'ятдесяти. Даня, наливаючи собі віскі, підсумував: — Попросила їх розважити.
— Кого саме із тієї п'ятірки ти маєш розважити? — запитав я, серйозно дивлячись на нього. Оксана усміхнулася.
— Його почуття гумору стає кращим, — звернувся Даня до Оксани. — Як правило, з цим було все набагато гірше раніше.
— Не забувай їсти, — сказав я Дані, коли він зробив ковток віскі.
— Я тільки й буду сьогодні те робити, що їсти, — він зробив ще один ковток віскі. — А де Влад?
Я показав на один із столиків поодаль, за котрим Влад із Софією сиділи до нас спиною в компанії ще двох дітей і двох жінок.
— Тимчасово переїхали, — сказав я. В цей момент тамада, який ходив по залу, щось розповідаючи і намагаючись веселити публіку, проходячи повз нас, зупинився біля нашого столика просто за спиною Дані. Тамада не переставав говорити, тому Даня розвернувся і плавно натиснув йому на спину рукою, відштовхуючи. Тамада звернув на це увагу, так як напевно і всі, хто на нього дивилися. Він це перевів у жарт, але Даня вже знову сидів до нього спиною, промовляючи до нас: "Я вже ненавиджу цього балакучого покидька".
— Ти підготував промову? — спитав Даня в мене після деякої паузи. А потім перевів погляд на Оксану і пояснив їй: — Хтось із нас трьох мав сказати промову. Артур попросив мене в стрип-барі, щоб... хай як би мені хотілося, щоб я утримався від промов сьогодні. Хоча я і його найкращий друг, але я його розумію. Іноді я перебираю з алегоріями.
— І не тільки з алегоріями, — додав я, поплескавши по кишені свого піджака. — Промова в мене в кишені.
— Не дочекаюся це почути, — сказав Даня.
— Я теж, — сказала Оксана.
Даня нас залишив, спочатку перейшовши за стіл до жінок, на яких йому вказала Шаіра. Він провів там декілька годин, напиваючись в їхній компанії. Я за нього не переживав, пам'ятаючи його слова про переваги тривалого зловживання. Один раз тільки він покинув той стіл, коли побачив, як мама Артура виходила із зали. Він пішов за нею. Повернулися вони разом через хвилин двадцять. Зайшовши, вони продовжували розмовляти, а потім, посміявшись над чимось, розійшлися. Пізніше ввечері він запросив її на танець. Вони станцювали два поспіль.
Так проходив цей день. Через декілька годин час слів настав. Хоча я і розхвилювався, але зрадів, що вже скоро з мене впаде тягар очікування. Говорити публічно — те, що завжди викликало в мені внутрішній дискомфорт. Я був третім, кому передали мікрофон.