— Ти здавався дуже задумливим.
— Багато чого відбувається в останні дні, чого я не розумію, — відповів я.
Розмова почала йти легше. Я трохи розслабився. Ми допили коктейлі і взяли ще по одному. Я розповідав про свої переживання, які не давали мені спокою в першій половині дня. Я розповідав про весілля Артура, про те, що в нього буде дитина. Я розповідав про Даню, який живе цей місяць зі мною і про ті пригоди, які в нас були за цей місяць. Я розповідав про все, що просто виривалося з мене саме собою. Вона слухала, уточнювала, я запитував у відповідь її думку про те чи про інше. Але, в основному, я більше говорив. У деяких паузах між цим моїм проривом назовні всього, що цей місяць приніс, я трохи розпитував про неї. Таким чином йшла розмова, і в якийсь момент я зрозумів, що ми замовляємо вже по п'ятому чи по шостому віскі сауер. Мені подобалося. Вона не просто була гарною, вона була шикарною. Я закохався, здавалося, безповоротно. Чим більше ми п'яніли, тим більше розмова ставала простішою, але приємнішою. Ми почали сміятися частіше і вже по черзі згадували смішні моменти із життя. В цей період розмови мої речення починалися "А в тебе було колись таке, що...." або "Ти ніколи не ...". Але ми сміялись. Так швидко і так легко. Ще пару віскі сауер. Я дуже хотів, щоб цей вечір тривав, ще й ще. "Якщо він закінчиться, я буду нещасним", подумав тоді. В якийсь момент я просто спитав:
— Не хочеш поїхати до мене?
— Щоб познайомитися з твоїм сусідом? — запитала вона у відповідь, усміхаючись.
— Він не вийде з кімнати, гарантую, — запевнив я, хоча знав, що в мене вдома абсолютно неконтрольоване створіння. І я додав з бравадою: — Хоча Даня абсолютно неконтрольоване створіння, але я, а може, і тільки я, можу на нього впливати. Тому, запевняю, ти його не побачиш, — брехав я, хоча й брехав впевнено. Тому що якщо ти вже перестав провалюватися, то бреши, але тільки якщо вона сидить навпроти в сукні вишневого кольору і сидить вже три години поспіль.
— Поїхали, — нахилившись до мене і подивившись просто в очі, з деякою паузою відповіла вона.
Через емоції та алкоголь я не міг відчути всю повноту радості, але навіть так мене розривало зсередини. Відразу після того, як викликав таксі, пішов в туалет і почав дзвонити Дані. Він відповів на третій раз тільки, доводячи мене цим до сказу.
— Ти пам'ятаєш, що ти питав, чи я тебе ще не виганяю? — розпочав я.
— Не виходити з кімнати? — запитав одразу він у відповідь сміючись.
— Так. Я не сам приїду.
— Я зрозумів, — відповів він. — Не переживай. Ви мене не побачите. Щасти.
Я поклав трубку і подумав, що з Данею щось не так. Він дуже легко і по-доброму зі мною говорив. В мені залишалася тривога, що він вискочить із кімнати, як тільки ми зайдемо в квартиру. Але він не виходив з кімнати.
18.02.22
Оксана поїхала додому о сьомій ранку. Після цього я вже не спав. Почав готувати сніданок. Ввімкнув новини. Вимкнув через п'ять хвилин. Якщо наші новини для чогось і створені, то це для того, щоб нічого не було зрозуміло. Я вирішив одразу після сніданку сідати за роботу. Цей тиждень був насиченим, але це відбивалося на роботі в негативний бік. Даня з'явився достатньо рано, як для його стилю життя. О дев'ятій він вийшов на кухню і, підійшовши до мене, поклав руку мені на плече. Я подивився на нього, він усміхався мені у відповідь.
— Поїхала вже? — спитав він.
— Так, — відповів я небагатослівно. Він забрав руку і пішов за туркою, після чого повернувся і простягнув її до мене.
— Зроби каву, будь ласка, друже, — сказав він приємним тоном, незвичним для нього. Я взяв турку і, підійшовши до плити, зайнявся кавою. — Все-таки ти молодець. Наступне весілля твоє.
— Може, твоє? — спитав я.
— Ні, я проведу своє життя без зайвих ускладнень. Не думаю, що це моя доля. Її звати Оксана? — запитав Даня, згадавши те, що я йому вже розповідав про цю дівчину.
— Оксана, — відповів я.
— Гарне ім'я.
— Вона теж гарна, — додав я.
— Одружуйся. Це все ж краще, ніж жити з фікусом в такій стрьомній хаті.
— Чому вона стрьомна?
— Холостяцька. Вона для сексу і саморуйнування, а в тебе ні того, ні іншого майже немає. Одружуйся, — повторив він.
— Спочатку Марго мені це каже, тепер ти, — сказав я. — Люди, від яких менше всього я очікував таких порад.
— Тоді це точно знак, — сказав Даня. Я подав йому каву. — Піду покурю. В нас сьогодні ж великий день, прощаємся з Артуром.
Даня вийшов з кухні. Я подзвонив Владу і спитав, як ми сплануємо сьогоднішній вечір. Він мав забрати Артура і приїхати до нас. Далі стандартно все. Віскі і стрип-бар. Холостяцький вечір за два дні до весілля, коли здавалося, цей холостяцький вечір вже нікому не був цікавий. Чи, можливо, мені здавалося, тому що він не був цікавий тільки мені. Даня здавався радісним, можливо, якраз йому це тільки й було цікаво. Так можна було роздумувати скільки завгодно, якби на мені не повисло багато робочих завдань, які треба було терміново вирішити. Я продовжив працювати фактично без перерв до вечора. Ентузіазму мені в цей день вистачало.
О сьомій вечора Даня зайшов на кухню і поставив переді мною пляшку текіли.
— Я готовий, — сказав він і сів поруч.
— Влад з Артуром вже в дорозі, — я сидів навпроти відкритого ноуту і вже не працював, а просто витріщався на ексель-таблицю, яка була відкрита в одній із п'ятнадцяти вкладок браузера. Я вже так сидів хвилин з п'ятнадцять, втомившись, але нарешті зрозумів, що все, що було необхідно, я підтягнув до якогось мінімально пристойного стану.
— Хто взагалі працює до сьомої вечора в п'ятницю? — спитав Даня, дивлячись на мене.
— Той, хто живе з тобою і весь тиждень займався чим завгодно, крім роботи. Я в душ, — сказав я, залишаючи Даню на самоті на кухні.
— Не треба в душ, залиш на собі запах сексу, — прикрикнув мені він у відповідь після того, як я вийшов з кухні.
Поки я був у душі, Даня випив трохи текіли, ввімкнув на моєму робочому ноуті музику на максимальну гучність. Коли я зайшов, то хотів спочатку сваритися, що він його чіпав, але не зробив цього і всього лише зробив тихіше. Даня налив мені текіли.
— Ай, до чорта, все одно цей тиждень вже не буде іншим, — сказав я. Ми випили і через хвилин десять Влад і Артур подзвонили в двері. Даня підскочив і побіг до дверей. Він відкрив і по черзі обійняв обох. З ним щось було не так. Потім він повернувся і налив ще дві чарки.
— Як ти вирішив з машиною? — спитав я у Влада.
— Залишу в тебе в дворі, а завтра вранці вже заберу, — відповів Влад. Йому було потрібно вранці забирати Софію.
— То ми вранці ще зустрінемося, — сказав Даня. Він простягнув по черзі кожному по чарці текіли. — За тебе, Артур, за наш останній вечір на порозі нового життя, — виголосив він.
— Коли я одружувався, здається, ти навіть цього не помітив, а тут страждання на лиці, — сказав Влад, сміючись.
— Ми були молодші, та і Артур завжди для мене був тим самим єдиним, а не просто одним із... — Даня зробив коротку паузу, засміявшись, і додав: — Чотирьох.
Влад по-дружньому сказав, що це взаємно, і ми випили. Після цього ми випили ще раз, а потім, коли таксі, яке ми викликали, було вже десь недалеко, випили ще. Ми зібралися в "Арену-Сіті" в самому центрі, де мали піти в "Золотий Носоріг", достатньо відомий стрип-бар, але перед цим ще був час для пари шотів в якомусь першому, який попадеться під руку, барі.
Ми зайшли в трохи пафосне місце, яке краще за все надавалося на характеристику лаунж-бару. Здавалося, кожному із нас було байдуже, де ми будемо, всім було достатньо весело. Навіть в Дані було важко розгледіти звичний песимізм. Я тоді подумав, що у всіх був настрій на диво легкий, і ми нагадували себе десятирічної давнини. Ще не потертих трохи цим життям. Десять років тому ми мали таку легкість не тільки по п'ятницях декілька разів на місяць. Вона була кожного дня, і останнє, що впливало на неї — це заклад, в якому ми були. Ми дуже не часто могли дозволити собі десять років тому такий заклад, як зараз, не так часто могли дозволити собі таку легкість. Але в цей вечір все було добре.
— Я хочу дещо сказати, — Даня підняв чарку з текілою, коли нам принесли наше замовлення. — Я хочу сказати, що мені пощастило в цьому житті з вами, як мало кому щастить з друзями.
Після цього Даня випив. Усі випили за ним. Влад подивився на Артура, а потім на мене.
— Це все? — спитав він у Дані.
— Що? — здивовано спитав Даня у відповідь.
— Ніякого сарказму?
— Не сьогодні, — відповів Даня, усміхнувшись і поплескав по плечу Влада.
— Ти що з ним зробив? — сміючись, спитав Влад у мене.
— Тепер я хочу сказати тост, — сказав Артур, піднімаючи чарку. — Прийшов час рухатися далі. Але я хочу рухатися далі знаючи, що ви так само залишаєтеся в моєму житті. — Потім Артур нахилився до Дані і сказав: — Але тільки не руйнуючи його.
— Ніколи, брат, — відповів Даня. Вони обнялись. Я подивився на Влада, а Влад на мене в цей момент зі здивуванням на обличчях. Ми всі знову випили.
— Може, все дійде до сліз і ридань в кінці цього вечора? — спитав Влад у мене, сміючись.
— Пам'ятаєш... — почав запитувати Даня в Артура. — Як ми прийшли на день народження до тієї дівчини, яка його організувала на яхті. Я тобі ще говорив, що... уявляєш, якщо там будуть її батьки.
— І коли ми прийшли, там були майже тільки одні її родичі, а яхта була її батька, який, катаючи людей на ній, заробляв на життя, — продовжив Артур. — Звичайно, пам'ятаю.
— Ми тоді каталися по Дніпру години чотири напевно, — сказав нам Даня.
— Давно це було? — спитав я.
— Це ще було до того, як ми з вами познайомилися, — відповів мені Артур. — Дивно, що ми не розповідали цю історію.
— Це точно, — сказав Даня. — Ми йшли Подолом посеред ночі за сигаретами в цілодобовий магазин. До нас підійшла дівчина і спитала, чи немає в нас курити. Таким чином ми втрьох пішли в той магазин, а потім залишилися на одній із лавочок поряд магазину з пляшкою чогось — і так просиділи всю ніч.
— А через декілька тижнів у неї був день народження, — додав Артур.
— Тільки зрозумів, що після того дня народження ми більше не зустрічались ніколи з нею, — сказав Даня. — Але це неважливо. Найкраще, що вона могла нам дати — вона дала.
— Катання по Дніпру на яхті? — спитав я.
— Так.