Міцні обійми, поцілунки, останні слова… Аміно не сподівалася, що й з матір'ю доведеться розлучатися надовго, — не втрималась, заплакала. Дідусь мовчки гладив їй плечі…
Закрилися вхідні люки — наче їх і не було. Запрацював допоміжний ракетний двигунчик, "Промінь" відійшов на безпечну відстань від супутника. Тоді з рефлектора вихопилось сліпуче світло, і ракета беззвучно, плавно рушила в свою далеку мандрівку. Вона віддалялась від супутника поволі. Ігор навіть здивувався, що така мала швидкість. Сказав про це Саджеру.
— В неї невелике прискорення, — пояснив учений, — і своєї величезної швидкості — близько двохсот тисяч кілометрів на секунду — ракета набере не відразу. Бо коли б це сталося за короткий час, то…
— Люди не витримали б своєї ваги! — вставила Надя.
— Вірно, — кивнув головою вчений.
"Промінь" заглиблювався все далі в чорний простір і меншав, меншав на очах…
Аміно підійшла до Ігоря:
— Ти обіцяв щось сказати?
— Трохи згодом, на Землі, По радіо незручно: всі почують, а це — секрет!
Дівчина усміхнулася: Ігор завжди щось вигадає! А він дивився на даленіючий "Промінь" і думав про нові, далекі, дуже далекі мандрівки — про мандрівки в майбутнє. Адже на мезонній ракеті можна перенестись за тисячі років! Він умовить Аміно готуватися до цієї подорожі.
Вони помчать — тепер уже свідомо — за далекі горизонти часу, щоб побачити дальший розквіт науки і культури "на островах життя"!
Ось про що він їй скаже, як тільки вони спустяться на свою чудову Голубу планету, диск якої стоїть перед очима на півнеба.