Навіть подяки.
Адже Моріц не був поганим однополчанином. Познайомилися вони два роки тому, коли їх направили в той самий взвод у день вторгнення до Росії, але ще далеко за лінією фронту, у Східній Пруссії. Починали вони як обслуга кулемета. Моріц весь час налаштовував проти себе командира, ось той і призначив його навідником – це найнебезпечніша функція у всьому взводі. "Стрілець один" рідко коли живе довго. Фріцу стало шкода маленького і худого баварця, ось він і зголосився бути заряджаючим. Разом вони якось справлялися. Фріцек мав чуття на персональні анімозії, і Моріц, прислухаючись до його порад, через якийсь час вибув із "чорного" командирського списку. Через півроку обидва дослужилися до єфрейторів і продовжували воювати в одному взводі.
Фріц не вважав себе нацистом. Правильні нацисти, напевно, цьому були тільки раді, адже батьком Фріца був поляк. Він онімечив своє прізвище на "Шиманськи", тільки це ніяк не могло змінити того факту, що батько не тільки був поляком з-під Кракова, а й приїхав до Сілезії у 1918 році боротися з німцями. Між однією та іншою громадянськими війнами він познайомився в Катовицях з блондинкою, Гердою Зіглінг, сучасною дівчиною, яка перед війною проживала в Парижі і там трохи просочилася безтурботним настроєм столиці світу.
І тепер ось Анджей Шиманьський, який бореться за те, щоб Сілезія залишалася польською, після зборів ПОВ біг у однокімнатну квартирку без кухні, яку він знімав спеціально для побачень із Гердою. Коли він заходив, вона вже лежала гола в ліжку. Анджей швиденько скидав одяг, і вони годинами кохалися, сміючись, коли сусіди знизу вже не могли знести криків і скрипу розбовтаного пружинного ліжка.
Коли потім вони лежали, оголені, розігріті любов'ю і теплом від кахляної печі, Герда докоряла Анджею за те, що він кладе свій пістолет на тумбочки біля ліжка, а їй не хочеться бачити зброю. Зрештою, Анджей залишав пістолет у кишені пальта.
Світ, Сілезія, Польща, Німеччина, ПВО, Selbstschutz , війна, помста, народи, Антанта, президент США Вудро Вільсон, італійські та французькі солдати, танки та бойові гази, окопи, Дмовський , Пілсудський , Корфанти, революція, більшовики, Ленін, маршал Петен, Франція, англійський король – все залишалося за зачиненими дверима.
Тут же була Герда, золотисті локони якої розсипалися по подушці, а вона так соромилася власної наготи і вдячно приймала його великі долоні, що пересуваються її спиною і сідницями.
І в цій ось кімнаті, в її гарячому тілі, ще здригався спазмами насолоди, був зачатий маленький Фріц.
А через чотири місяці все те, що вони залишали зачиненим на ключ за дверима маленької квартирки, увірвалося в їхнє життя. Герда повідомила Анджея за столиком у кафе: "я вагітна". Анджей попросив її руки. А потім розмірковував над тим, чому він, польський націоналіст, закохався у німкені.
Під час підготовки до скромного весілля він поставив лише одну умову – діти будуть виховані як поляки. Герда погодилася, лише знизала плечима. Національності для неї жодного значення не мали. Так маленький Фридерик (ім'я йому дали по діду Анджея) виховувався поляком.
Сьогодні Анджей скрізь спізнювався, тож додому повернувся надто пізно. Він був озлоблений, п'яний і запеклий, бо замість Польщі в нього були лише Катовіце. Ідея, заради якої п'ятнадцять років тому він готовий був піти на смерть, скурчилася, запаршивіла і розмилася в силезській політиці. Він увійшов у кімнату свого сина, щоб виглядом хлопчика, який спокійно сопів під ковдрою, заспокоїти свою постійну подругу – мізантропію.
Але ліжко було порожнім. Не було й Герди. Натомість був лист.
Протягом усіх років Анджей займався політикою. А політикою займаються, проводячи довгий годинник у нарадах з міцною кавою, на банкетах з горілкою, на зустрічах із цигаркою. Потрібно подолати кілометри коридорів силезського Сейму, підійматися сходами в тисячі жител, будинків і квартир, провести тисячі телефонних розмов, укладати непотрібні та небажані дружби, позбавлятися знайомих, незважаючи на симпатію до них. Анджей віддався політиці — Польщі, як вважав спочатку — без залишку.
І того дня Герди з Фридериком у хаті не було.
Хлопчик багато часу проводив з батьком матері, для якого найпіднесенішим і найважливішим спогадом дитинства була війна 1870 року і коронація кайзера у Версалі, так що йому не дуже подобалося, що його онук має бути поляком. Дід Фріца, Ернст Зіглінг, був скромним поштовим чиновником, і в безпосередньому зіткненні, ставкою якого була національність хлопця, не мав би жодного шансу зі своїм зятем, досвідченим бойовиком. Проте Анджей віддав сина без боротьби.
І тому того серпневого ранку 1937 року Герда зі своїм сином сиділа в автомобілі, що їде миколівським шосе на Глівице.
Через два роки Фріц у лавах 28 піхотної дивізії Вермахту пройшов тією ж дорогою, але в інший бік.
У 1937 році він їхав, притискаючи плачучу матір, з сильним рішенням стати хорошим німцем, чим найболючіше покарає батька. Через три тижні, покінчивши з усіма формальностями, він вступив у Гітлерюгенд, а навесні 1938 року записався добровольцем в армію. По-німецьки він говорив із сильним акцентом. Однополчани докучали йому, прозиваючи "васерполяком". Тоді його захищав Моріц, соромлячи інших промовою, в якій звинувачував тих, що насміхалися, що їхня заслуга бути німцями така сама, як у свині – у тому, що вона свиня. Вони народилися німцями, і нічого більше, тоді як Фріц вибрав можливість бути німцем, його приналежність до німецького народу є результатом свідомого рішення. Хлопець запам'ятав ці слова, і був гордий тим, що він німець, пестячи дружбу з Моріцем.
Але тепер, напередодні святкування Різдва на Кавказі, він відчував лише ненависть, ревнощі і образу. Ну чого такого зробив у тому патрулі його приятель, заслуживши Хрест більше, ніж він сам? Тільки те, що Моріц був родом з баварського дрібномаєтного дворянства, і що його батько, начебто, років двадцять тому познайомився з фюрером?
А його, Фріца, пропустили, бо батько – поляк. Адже він відмовився від нього, змінив прізвище, він бореться заради Німеччини, вони ж його зневажають. У його батька був герб, Домброва, тільки все це ні до чого – був би кращий останній нероб, кравець чи швець, аби тільки вроджений німець.
Але Фріц перейняв від батька тонке почуття, властивість, що дозволяє інтуїтивно помічати розклад офіційних структур, що накладаються одна на одну, і їх внутрішніх зв'язків.
Без цього ти бачиш тільки роту. Є майор, який командує, є офіцери, унтер-офіцери та рядові. Без такого почуття не вдасться жодна політична гра – адже як можна грати, не бачачи спортивного майданчика, коли ти не вмієш помітити, що в цій роті наймогутнішим є не майор, а звичайний капрал, ординарець Бьолль. Це він має доступ до майора, коли той поринає в артистичну депресію і згадує чудові часи, в які аристократичне прізвище не було зобов'язанням, а лише елегантною добавкою до нігілістичного життя берлінської богеми. Свої von і zu він писав тоді так, як хтось зав'язує шовкову краватку.
Зараз же, замість того, щоб після філіжанки ранкової кави-експресо сісти за машинку, він командує бандою дебілів. Замість затишної тужурки та фулярової хустки – груба шерсть мундира feldgrau. Щоб не збожеволіти, він замикається у своєму бліндажі (стіни з дощок, у щілини весь час просипається земля...) з пляшками грузинського коньяку і пише. Тоді ніхто до нього не має доступу, тільки через ординарця, який чудово розуміє, наскільки чужі геру майору військові обов'язки та турботи. Майор йому довіряє, він цієї довіри ніколи не обдурить і не зловживає нею. Він приймає рішення саме такі, які б прийняв сам гер майор, якби побажав спуститися до їхнього рівня. Він навіть розробив систему подачі паперів на підпис – ординарець зміцнює їх до довгастої дощечки, драбинки, а місце, де гер майор має залишити підпис, зазначає червоним чорнилом. Командир розуміє, наскільки важливі документи, отже, раз на кілька днів жертвує власним часом і наказує принести йому папери. Він навіть спростив свій підпис, розробивши його військову версію, позбавлену маньєристських завитків і старомодного крою букв – тепер за хвилину він здатний підписати п'ятнадцять документів.
Але ж документи це ще не все. Колись капрал не вмів правильним чином повідомляти про проблеми. Він казав: "Гер майор, нам не вистачає боєприпасів, що з цим робити?" або "Сержант Мюнх прикладом рушниці побив у кров свого підлеглого, стрільця Кіршта, чи не захочете ви відреагувати?"
Коли пан майор перебував у творчому настрої, подібні питання грубо стягували його на землю. Не дивно, що він частенько впадав у сказ, одного разу навіть вистрілив у бік ординарця з пістолета. Але до капрала дійшло, де лежить яблуко розбрату, і він почав представляти проблеми таким чином: "Гер майор, у нас закінчуються боєприпаси, будьте ласкаві підписати замовлення в службу постачання – ага, ось тут – і вони прибудуть у середу", "Сержант Мюнх побив стрілка Кіршта прикладом, тільки так тому й треба, бо Кіршт ледар і злодій. Я дозволив собі передати Мюнху, що гер майор більше не бажає подібних випадків у роті, але цього разу сержанта ще не покарають. Гер майор, не відриваючи очей від книжки, тільки кивав.
Саме тому, про всяк випадок, Фріц із самого початку служби намагався підлизатися до капрала. Просто так, заради спокою. Іноді він підкидав йому щось смачненьке з материнських посилок, приносив добуту пляшку вина, запропонував допомогу в чистці до блиску майорських чобіт. А капрал любив силезця і неодноразово відповідав дрібними послугами та ввічливістю, на яких ґрунтується будь-яка симпатія.
Фріц відзначав речі і тонші, наприклад, невидиме для недосвідченого ока кохання капрала. А саме: капрал Бьолль був закоханий в Адольфа Гітлера.
Він не викликав враження затятого нациста, не належав він і до тих пихатих мужиків, які важкими чоботами тупотіли бруківкою кожного німецького містечка. Капрал Бьолль у дитинстві був непомітним, ввічливим і спокійним хлопчиком, який залишився сиротою після того, як його батька вбили на Соммі. Родом він був із побожної, працьовитої сім'ї, виховувала його мати, яка працювала служницею в багатих будинках.