Всі народи з любов'ю зразу обернулись би до нього, як до сонця. І хай би тоді капіталізм спробував відкинути цю пропозицію, хай би захотів силою війни перемогти нас. Він би був розчавлений своїми власними народами. А, крім того, вони кажуть: коли б ми, комуністи, виступили з такою пропозицією, але виступили щиро, з доказами нашої щирости, то який соціяліст був би проти негайного, цілковитого об'єднання з нами? А коли б ми на такій програмі об'єдналися з соціялістами, то які ж партії чи сили взагалі могли б перемогти нас? Та ми б самою більшістю голосів разом з іншими прихильниками цієї ідеї по всіх країнах могли б узяти владу в свої руки. Ми без барикад, гармат, крови, терору змели б наших противників з лиця землі!
Смугляві вилиці Жака пойнялися густим рум'янцем. Звичайну стриманість і немовби задумливість обличчя здуло, воно витяглось, напружилось. Усі сиділи непорушно, ждучи продовження. Але раптом Тріпон, неначе струсюючи щось із себе, скочив на ноги і, витягнувши до Жака стиснений кулак, закричав:
— От наша відповідь. Чергова облуда! Нова спроба відсунути революцію, притишити гнів народів, засліпити їм очі обіцянками, голосуваннями, плянами, федераціями, якимись колек... колектократіями. Знаємо! Чули вже, бачили! І то щоб СССР став, значить, на коліна і благав миру?! І вам не сором? Ти й твої легкодухі товариші не здатні зрозуміти того великого процесу, який діється в світі під нашим проводом? Ви не бачите тієї грандіозної величі, яка оточує Сталіна, Кремль і СССР? То ви нічого не бачите. Ви кличете нас подумати, як гарно було б, коли б ми розпустили слину на буржуазні байки про федерацію і склали зброю. А ми кличемо вас подумати, яку силу має комунізм на світі через оцю саму його зброю, через його непохитність, непіддатність усяким обдурам, через його вірність ідеї революції. "Ах, жорстокість, мораль, "бути собою", "любов до ближніх". Обдур це все, вічний, історичний обдур! А вони не мали до нас жорстокости? А вони мали до нас любов? А вони не брешуть, не обдурюють, не лицемірять? І хто з нас дужчий? За нами всі окривджені, всі жертви їхньої тупости, бездушности, жорстокости, насили, поневолення, експлуатації! Сотні мільйонів з нами! В кожній їхній країні стоять наші армії цих окривджених і ждуть нашого гасла: вставайте! Вся Східня Азія, вся Індія, Африка, всі колоніяль-ні народи, сотні й сотні мільйонів прагнуть нашого останнього бою, всі заллють вашу паршиву цивілізацію. А ти нас тут кличеш рятувати її, рятувати капіталізм якимись колектократіями, кличеш прибивати нашу волю до перемоги! Тікають, кажеш, із партії? Хай тікають мерзотники, зрадники, боягузи. Хай тікають, ми дамо їм ногою в зад! Я пропоную, товариші, закінчити це ідіотське засідання, а товаришеві Л єну арові висловити догану за такі пропозиції!
Тріпон розмашисто сів на стілець і витяг обидві ноги в жовтих американських черевиках. Потім зараз же вийняв пачку цигарок, теж американських, і закурив. Тим часом Кольє звернувся до Жака:
— Це все, що ти мав нам сказати, Ленуаре?
— Так, це все... —тихо відповів Жак і поклав бльок-нот та окуляри в кишеню. Підняття його вже стислось, як і губи.
— Так дозвольте, товариші, й мені сказати кілька слів, — почав Кольє. — Питання, які через товариша Л єну ара здіймають якісь невідомі товариші, досить цікаві. До речі: ти не можеш сказати, хто саме доручив тобі цю... місію?
— Ні, не можу... — байдуже відповів Жак.
— Через що?
Жак якийсь мент помовчав, вагаючись, і нарешті рішивсь:
— Я скажу одверто: тому, що вони бояться.
— Чого бояться?
— Виявляти свої думки й почування. Вони спеція льно прохали мене не називати їхніх імен. З тією умовою й довірились мені. Бояться репресій партії... "за свободу думки і слова", як сказав мені один.
— Мер-р-зотники! — кинув Тріпон.
— Але я думаю, вагу мають думки, питання, а не ймення. На них нам треба відповісти. І я сподівався почути тут не лайки і не мітингові промови, а серйозні вказівки, що і як я маю відповідати тим, хто звертаються до мене.
Кольє посміхнувся.
— Відповідь тобі до певної міри, хоч і гарячим, повним чуттям тоном дав уже Тріпон. Я хочу без гаряч-ности дати теж відповідь. Вона міститься, Ленуаре, в нашій програмі, в працях Леніна і Сталіна, в наших керівних статтях, постановах з'їздів нашої партії та Комінформу. Для всякого щирого дисциплінованого комуніста, який свідомо, чесно приймав це і вступав у нашу організацію, цього досить. Ти кажеш, що в деяких історичних обставинах треба переглядати деякі стратегічні засоби. Добре. Розгляньмо тут злегка деякі. Найбільше, видно, цікавлять тих, хто тікають, питання моралі, зокрема правди, брехні, погодження слова з ділом і таке інше. Ми, мовляв, проголошуємо одне, а робимо друге. І наводиш приклади з релігією, свободою слова і такого іншого. Я тут у дружній розмові, яку ніхто з нас, я сподіваюся, не винесе на суд чужих нам елементів, скажу тобі, Ленуаре, кілька од-вертих слів. Ми, комуністи всього світу, є одна армія — армія визволення працюючих. Ми в постійній, безперервній класовій війні з армією капіталу. На війні вживаються всякі способи і засоби боротьби, від од-вертої зброї до камуфляжу, до брехні, обдуру, лицемірства, шпіонажу, провокації. Отже, ми вживаємо цих засобів. Це необхідне і нормальне. Маси, наприклад, ще настільки пройняті релігійним опіумом, що вірять своїм церковникам, своєму Богові. Добре, візьмемо і церковників, і Бога собі на службу, хай захищають нас, а не ворогів. Демократія? Маси вірять у ці балаболки? Прекрасно, ми їм заграємо на цих балаболках. Ми — теж демократи. У нас демократія, та не абияка, а народна. В СССР, як відомо всьому світові, найдемократичніша в світі конституція. Будь ласка. Жорстокість? Наш великий учитель Ленін сказав: "Усякий комуніст повинен бути добрим чекістом", себто безмилосердним, жорстоким катом ворогів соціялізму, вміти їх карати, мучити, розстрілювати власними руками. І він же сказав, що брехня, наклеп, обдур, усі засоби, які вважаються лицемірною буржуазною мораллю за негарні, є гарні, коли вони вживаються для справи. Для справи соціялізму, Ленуаре! Жак глибоко зітхнув.
— Так, Кольє, для справи, але трудність у тому, що іноді майже неможливо розрізнити, коли ці засоби вживаються для справи, а коли для себе, для своєї особистої користи. Я відповідав товаришам те саме, що ви, але вони запитують: а чи потрібна для справи соціялізму й така страшна соціяльна нерівність, як в СССР? Чи потрібно для справи, щоб одні жили в прекрасних віллах, розкішно годувались, а інші гноїлись у землянках і годувалися гірше за собак? Чи потрібно, щоб інтереси Польщі, Югославії, Чехії, Франції, всіх країн світу приносились у жертву інтересам Росії, щоб...
— Це огидна, мерзенна брехня!!! — люто закричав Тріпон.
Жак спокійно обернувся до нього.
— А як не брехня? А як це дійсно так, тоді як це пояснити? Ми кажемо: "брехня", а вороги наші кажуть, що брехня у нас. Як перевірити, коли в СССР свободи слова і критики уряду нема і не може бути. Отже, кажуть товариші, ми, комуністи всіх країн, не знаємо, кому ми служимо: колективній справі чи особистим інтересам чиїмсь чи російського імперіалізму. От у чому наш трагізм.
— Значить, ти стоїш за свободу слова в СССР? — чудно вдивляючись у Жака, рівним тоном спитав Кольє.
Жак знизав плечима.
— Я тобі вже сказав, Кольє, що не в мені тут річ. Я переказую міркування і запитання товаришів!
Вони кажуть, що принцип моралі, що "мета виправдує засоби", не завсіди може бути прикладений, що іноді така мораль буває бумерангом: кидаєш у ворога, а попадаєш у себе, що треба контролю, перевірки.
— А для цього, мовляв, потрібна свобода слова і критики в СССР? Так я тобі скажу, Л єну аре, що коли є такі товариші, які домагаються цього, то це або дурні, або сховані вороги соціалізму. Ти уявляєш собі, що вийшло б, коли б наші товариші в СССР раптом послухались наших ворогів і дали цю свободу? Вона б за кілька місяців, як сірчаний квас, роз'їла б усю зброю і силу СССР, а значить, силу комунізму по всьому світі. Влада старих звичок, інстинктів така ще велика в совєтських часах, що вони захитались би й зрадили нас. І справа визволення трудящих на всьому світі від такої дурнички, як свобода слова, була б навіки похована. І тому то наші вороги так старанно й б'ють якраз по цьому пункту нашого фронту. Хто з комуністів цього не розуміє і проймається питаннями моралі, а не боротьби, не гідний бути в рядах нашої армії, той хай іде собі.
— Ногою в зад їм! — бовкнув Дік, длубаючись у люльці.
Жак стиснув губи, потім одверто глянув на Кольє і спитав:
— Значить, я можу сказати моїм... тим, хто мені доручив цю місію, що їхнє бажання, щоб Політбюро нашої партії зробило пропозицію Москві про роззброєння і федерацію, не буде виконане?
— Ні, Ленуаре, не буде. Це наївна, позбавлена чуття реальности пропозиція. Москва буде тільки здивована і обурена нею. Ми не хочемо викликати зайві, непотрібні непорозуміння між нами і нашим головним штабом.
— Що ж, я так перекажу їм, — роздумливо сказав Жак. — Ну, значить, я виконав доручення. Я прошу вибачення за турботу, але...
— О, це нічого, — заспокійливо сказав Кольє. — Але дозволь мені спитати тебе: ти не чув, що у соція-лістів недавно це саме питання здіймав Жан Рульо?
І маленькі очі над качиним носом гостро-допитливо вп'ялись у Жака. Жак не зразу відповів — "ні, голубчику, так наївно не спіймаєш".
— Так, я чув про це, — сказав він.
— Ага. Здається, Жан Рульо — твій колишній давній товариш?
— Так, ми — товариші з дитинства, з одного села.
— Ну, ви ж тепер не бачитесь між собою?
Жак про себе посміхнувся: як він, цей невдалий слідчий, був би задоволений, коли б він, Жак, сховав свої побачення з Жаном (які вже, очевидно, давно відомі вухові й окові Москви).
— Ні, ми останніми днями якраз бачились. І він мені говорив про свій виступ серед своїх товаришів. Я висловив свій сумнів щодо його ідеї об'єднання наших партій. Арґументи мої були ті самі, що й твої і Тритона. Я попередив його, що самі соціалісти відкинуть його ідею, та так воно й вийшло. Ну, значить, товариші, наше засідання закінчене, і я можу йти?
І він поспішно підвівся, щоб припинити дальші запити слідчого.