Подає Кларі.
КОЛЮНЬЧИК. Ще теплі. Можете одягати.
КЛАРА. Що одягати?
КОЛЮНЬЧИК. Труси.
КЛАРА. Оце труси? Господи!.. А це що за собака на них? Господи, червоний пес у чорних окулярах стягує труси з якоїсь дами. Ви збожеволіли!..
КОЛЮНЬЧИК. Це тепер так модно. Труси від Мадонни...
КЛАРА. А собака чого червоний?
КОЛЮНЬЧИК. Не червоний, а вогненний. За китайським календарем. Рік Вогненного Собаки.
ВАСИЛЬ. Наймодніші труси року. Одягни.
КЛАРА. При студентові?
ВАСИЛЬ. Одягай через голову. А ти що, хіба ніколи не роздягалася перед студентами? Перший раз чи що? Ти ж в Академії мистецтв працювала. Натурницею.
КЛАРА. Коли це було... Та й фігура не та. Я можу й так одягти. Але щоб собака труси з дами знімав... Перший раз бачу. Студенте, що ти на це скажеш?
КОЛЮНЬЧИК. У мене ім'я є.
КЛАРА. Це ім'я чи прізвище?
ВАСИЛЬ. Яка тобі різниця? Одягай.
КЛАРА. Гаразд, гаразд, Колюньчику, не ображайся. Краще скажи: жінки люблять, коли з них штани знімають?
КОЛЮНЬЧИК. Це не по моїй лінії. Вам видніше...
Клара тим часом приміряє труси. Через голову.
ВАСИЛЬ. Тобі тільки одне в голові. Одягла? Ну, як?
КЛАРА. Та начебто гріють. Хоч у кімнаті нічим дихати.
ВАСИЛЬ. Тоді, Колюньчику, розвантажуємо і за роботу.
КЛАРА. За яку роботу?
ВАСИЛЬ. Труси штампувати будемо. З собакою на зворотній стороні. Тепер це модно. Труси від Мадонни.
Картина друга
За столом сидить Василь. Дивиться в стелю, тоді на папір і щось пише. Заходить Клара.
КЛАРА. Ось я тобі газети з оголошеннями принесла. Фірмам потрібні молоді чоловіки. До сорока років. Оплата від 300 до 500 доларів.
Василь здивовано дивиться у бік Клари, але немов кудись за обрій. Крізь неї.
ВАСИЛЬ (питає Клару). Ти мене бачиш?
КЛАРА. Начебто бачу.
ВАСИЛЬ. Тоді скажи — я схожий на ідіота?
КЛАРА. Як оце дивишся за обрій, то як дві краплі води.
ВАСИЛЬ. І ти справді гадаєш, що я зі своїми даними на когось у цьому капіталістичному світі працювати буду? Я що — гірший від інших?
КЛАРА. Василю, але час показав, що з тебе ж такий бізнесмен, як з мене Ані Лорак. Чим ти вже тільки не торгував: і окулярами, і томатами, і бюстгальтерами, і курячими лапками, і карамельками, і трусами. Нічого ж не вийшло. А тут поглянь, яку тобі роботу пропонують. Які гроші!.. Ти хоч глянь. (Подає йому газету, але той сердито відмахується).
ВАСИЛЬ. І не подумаю...
КЛАРА. Не будеш, так не будеш, а як там труси?
ВАСИЛЬ. Які труси?
КЛАРА. Жіночі труси. Ті, що собака вогненний в чорних окулярах стягує їх з дамських сідниць.
ВАСИЛЬ. Не йдуть. Не той розмір і не той коленкор. Не та фарба. Не ті асоціації. Зрозуміла?
КЛАРА. Не зрозуміла.
ВАСИЛЬ. А що ж тут розуміти? Кожна баба візьме в руки, погляне на труси і назад кладе. Каже, партнер подумає, що там не фарба Гогена, не світло і тіні, а місячні. Дурень — студента послухав!.. Рік Собаки, китайський пес!.. (Знущально). Червоний, як вогонь. На дракона схожий. А на практиці ось що вийшло... І "гуманітарну" не продали і американські труси закаляли...
КЛАРА. Казала ж вам, дурням, василька намалюйте, тільки ж не зеленого, а синього... Як небо влітку. Як у студента-художника "пензлик". Труси з молотка пішли б. Яка баба відмовиться від "пензлика"?
ВАСИЛЬ. Не мороч мені голови. Дай подумати, як цю помилку виправити. Може труси в стриптиз-клуб відвезти?.. Стартовий капітал потрібний. Інвестор. А що, якщо?.. Це ж ідея!
КЛАРА. Яка ідея?
ВАСИЛЬ. Не твоєї жіночої голови діло. Це ж ідея!.. (Тримається за голову, бігає по кімнаті). Кларо, це ж ідея! Дай сюди альбом!.. Сімейний альбом. (Бере альбом, дивиться, тоді підбігає до Клари, цілує).
КЛАРА. Припадочний, що трапилося?
ВАСИЛЬ. Архімед!.. Придумав! Шерше ля фам... Шукайте жінку. Жінку шукайте!
КЛАРА. Ти що, вже... того?.. Дах від твого бізнесу поїхав. Яку жінку? Що за шерше ля фам? О Господи. Чоловік зовсім з глузду з'їхав. Був же в мене один знайомий лікар з Павлівської лікарні. Художник. Все кричав: "Я Гоген, я великий Гоген..." Поки не посадили...
ВАСИЛЬ. Що ти мелеш? Куди посадили? У нас свобода слова. У демократичній державі живемо. Слава Богу, не в Росії ж.
КЛАРА. У палату посадили. У божевільню. Тепер він там не лікує, а малює. Як ви на трусах. І все кричить: "Я Гоген..." Господи, а цей уже з себе Архімеда вдає...
ВАСИЛЬ. Замовкни. Я пишу.
КЛАРА. Що це ти пишеш? (Заходить іззаду, читає: "Багатий американець українського походження шукає українку з вищою освітою...")
ВАСИЛЬ. Відійди. Я не люблю, коли в мене стоять за спиною в хвилини натхнення.
КЛАРА. Ти що — поет?
ВАСИЛЬ. Поет від бізнесу. У бізнесі, як і в поезії, є також своя романтика.
КЛАРА. О Господи. Яка це дурна, з вищою освітою, клюне на твого багатого американця, навіть якщо він українського походження?!
ВАСИЛЬ. А ти завтра-післязавтра побачиш. Прийдуть учительки. Медички. Інженери... Їм же там копійки платять.
КЛАРА. І для чого це тому американцю українського походження саме українка?
ВАСИЛЬ. Для збереження національної ідентичності.
КЛАРА. Чого, чого?
ВАСИЛЬ. ... Збереження української ідентичності. Простими словами кажучи, ти іноземних проблем не розумієш.
КЛАРА. А він в Америці її зберігатимете?
ВАСИЛЬ. В Америці. В Україні ж ідентичність відмирає. Почалася культурна революція. Кожна виходить за кого хоче і де хоче. Кожна третя їде то до Туреччини, то до Німеччини, то в Ізраїль, то в Об'єднані Емірати. Діаспора хоче зберегти українську ідентичність, українську мову, українську культуру, українську духовність, традиції, звичаї батьків. Як у Канаді, або в Австралії чи в Америці.
КЛАРА. А куди ж дінеться Україна, українська земля?
ВАСИЛЬ. Її продадуть. Глобалізація ж наступає. Продадуть олігархам за копійки.
КЛАРА. Ти так і рідну жінку продаси. Зі своїм бізнесом!
ВАСИЛЬ. Я ще не олігарх.
КЛАРА. Ага, "ще"... А якщо труси не підуть у продаж оптом і в роздріб? То й рідну дружину продаси?
ВАСИЛЬ. Тільки за контрактом.
КЛАРА. Як за контрактом?
ВАСИЛЬ. А так, як усе сьогодні продається. Згідно з діловими стосунками.
КЛАРА. Ах ти, собако!..
ВАСИЛЬ. Ах ти, ступо!.. Я ж жартую. Але якщо обзиватимешся... То я за себе не ручаюсь.
КЛАРА. А я де буду. Ти про мене говориш, як про неживий предмет.
ВАСИЛЬ. Якщо ж це живий предмет і він не погодиться...
КЛАРА. А як погодиться?
ВАСИЛЬ. Тоді укладаємо угоду між двома сторонами: жіночою з однієї сторони, чоловічою з іншої сторони. Описуємо майно, складаємо її вартість. Все це оцінюємо і підписуємо контракт.
КЛАРА. А тобі що від того?
ВАСИЛЬ. Свої законних десять відсотків. Від оцінки загального майна. На прожиття і автомашину вистачить. А так не маємо права. Права людини...
КЛАРА. Права людини!.. А де ж права нації? Права країни?..
ВАСИЛЬ. Це на порядку денному у всесвітнього уряду не стоїть. Тепер захищають тільки людину.
КЛАРА. Ту, що найбільше верещить? На всю планету...
ВАСИЛЬ. Можливо.
КЛАРА. А націю?
ВАСИЛЬ. А нації мовчки вмирають: під культурний секс. Майстерне вбивство. Оп'яніння від наркотиків, знищення духовності і все таке інше...
КЛАРА. А чого ж ти, грамотію, не пишеш у своїх оголошеннях: "Багата американка українського походження шукає українця для збереження ідентичності"?
ВАСИЛЬ. А для чого?
КЛАРА. Може і я тебе комусь би продала. Для ідентичності. Не за десять, а хоча б за п'ять відсотків.
ВАСИЛЬ. Будеш багато балакати, я тебе даром віддам, ще й своїх десять відсотків заплачу.
КЛАРА. Від вартості трусів?
ВАСИЛЬ. І не більше. Або й цього не візьму.
КЛАРА. Ну, собако!..
ВАСИЛЬ. Ну, ступо!.. Ти у мене дособачишся. Я тобі це обіцяю.
КЛАРА. Продаси?
ВАСИЛЬ. Продам. Якщо тебе хтось купить.
КЛАРА. Ти б себе спочатку комусь продав.
ВАСИЛЬ. На нашого брата нема попиту. Багаті американки самі вийшли за багатих американців.
КЛАРА. І що?
ВАСИЛЬ. Що "і що"?.. Забули своє походження. А жаль...
КЛАРА. Чого жаль?
ВАСИЛЬ. Жаль, що американки українського походження не відгукуються на наші об'яви.
КЛАРА. А то б ти і себе продав?
ВАСИЛЬ Тільки за те, аби ти мене собакою щодня не обзивала.
КЛАРА. Ти ж сам казав, що цей рік Собаки. Собака людям приносить щастя. Бо він друг людини. Тобто жінки.
ВАСИЛЬ. А чоловіка?
КЛАРА. Я про чоловіка не знаю.
ВАСИЛЬ. Звичайно. Не я тебе, а ти мене собакою називаєш. Отже, я твій друг. Спасибі...
КЛАРА. За що?
ВАСИЛЬ. За жіночу логіку.
КЛАРА. Будь ласка.
Василь знов пересідає за стіл, дивиться в альбом і знову щось пише.
КЛАРА. Тебе що, той альбом так надихає? Що ти на ті фотографії дивишся?
ВАСИЛЬ. Я на тебе дивлюсь, коли була молодою.
КЛАРА. Ну й що?
ВАСИЛЬ. Мов "міс Україна". Як я цього тільки раніше не помічав?
КЛАРА. Може хоч зараз мені вірша напишеш. До альбому. Як Пушкін до Керн.
ВАСИЛЬ. Уже минуло те "чудноє мгновєніє". У Пушкіна між іншим теж. Після першого ж разу, наступного ж вечора, коли те "мгновєніє" само прийшло до нього...
КЛАРА. У вас, мужиків, завжди так... Спочатку...
ВАСИЛЬ (перебиває нервово). Не заважай. Я пишу.
КЛАРА. Що ти пишеш? І справді поезію?
ВАСИЛЬ. Листа до родича.
КЛАРА. До якого родича?
ВАСИЛЬ. Закордонного.
КЛАРА. О Господи. Ти ж усе життя в анкеті писав: "Родичів за кордоном нема"...
ВАСИЛЬ. Совєтська влада вимагала. Я й писав. А тепер розшукую родичів.
КЛАРА. Так у тебе їх і справді ж нема. Ти ж мені сам казав: "От були б у нас родичі за кордоном, ми б, Кларо, з тобою зажили..."
ВАСИЛЬ. Казав. Бо так думав. А вчора мені сон наснився. Ніби я йду по Манхеттену...
КЛАРА. По чому йдеш?
ВАСИЛЬ. По Манхеттену. Це означає: по Нью-Йорку, — а мені назустріч чоловік — моя копія. Одразу з трьома дівчатами. І одразу до усіх трьох залицяється. Весь у мене. Побачив мене і як кинеться до мене... Навіть тих жінок забув.
КЛАРА. Ти ж казав спочатку, що він ішов з дівчатами...
ВАСИЛЬ. Так то спочатку було. А потім вже з жінками і як накинеться на мене.
КЛАРА. На тебе... Чому на тебе?
ВАСИЛЬ. А я звідки знаю? Обійняв мене і питає: "Ти Марченко?" Я кажу: "Я". А він як кинеться мені на груди: "Брате мій! Я ж тебе двадцять років розшукую...", — і як заплаче.