Подарунок молодим кінематографістам

Леонід Чернов

Сторінка 2 з 2

Із суворою – без суворої...

Помічник тихо шепоче: "Усі там будемо..." – і бере на себе керування справою.

Починається так званий монтаж.

З величезної купи знятого фільму вибираються окремі шматки, склеюються між собою, вставляються написи – і фільм готовий. Треба тільки пильно доглядати, щоб не переплутати порядку подій. Бо іноді трапляється, що в середині першої частини героєві поїздом одрізує голову, показується героєва могила, а за дві хвилини герой уже робить соціальну революцію в Південній Африці серед племені ньям-ньям[8], Такі випадки викликають гучне здивування безпритульних та юних розповсюджувачів "Вечірнього радіо"[9].

Монтуючи фільм, треба також не забути вклеїти потрібні написи, без яких картину не зрозуміють широкі робітничо-селянські маси. Наприклад:

Режисер – Малахолін. Асистент – Лопата.

Сценарист – Ростяпін. Помреж – Кривуля.

Художник – Класевич. Оператор – Кушкін.

Помоператора – Кукушкін. Адміністратор – Маруда.

Бабуня адміністратора – Заблуда. Головбух – Зсиппунктов.

Публіка страшенно ображається, коли немає таких пояснювальних написів.

Коли вісімнадцятилітню героїню грає сорокалітня режисерова жінка, не завадить іще вклеїти великий (обов'язково великий) напис:

У головній ролі артистка Самоперська.

Інакше режисерові загрожує розвід, аліменти і ще ціла низка дрібних життьових неприємностей.

Дальший шлях фільму – громадський перегляд.

І от починають демонструвати фільм.

В перервах між частинами можна почути обережні запитання:

– Скажіть, товаришу, ви не знаєте, який ідіот ставив цей фільм?

Отже, режисерові не радимо сидіти на перегляді серед публіки, бо хтось ненароком з таким запитанням може звернутися саме до режисера, а такі запитання не заохочують до дальшої продуктивної кінороботи.

Коли ви на перегляді захочете дізнатися, хто сценарист цієї картини, це дуже легко зробити. Вам досить озирнутися навкруги, і коли побачите людину, що в останньому розпачі видирає рештки волосся зі своєї голови і шепоче: "Бож-же мій, що вони зробили з моїм сценарієм?!" – то так і знайте, що ця людина і є автор сценарію.

Після перегляду люди починають висловлюватись. Коли в залі є діти, то адміністратор хай попросить їх вийти, бо дітям такі слова слухати не слід.

Найм'якші, найкоректніші вирази, що їх звичайно вживають на кінодискусіях, такі:

– Буза. Безвідповідальна витрата народних грошей. Йолопи. Нездари. Карний злочин. Головотяпи. Якою частиною тіла вони думали? Храпоідоли.

Кінематографісти квапливо записують у свої блокноти ці влучні вирази і вже потім на дозвіллі старанно розподіляють їх між собою – кожному по заслузі й рангу.

Дискусія закінчується резолюцією, в якій висловлюється побажання ґрунтовно переробити кінець, початок і середину фільму, а коли можна, то й змінити назву.

В цю мить десь здалеку чути тихе хлипання – то плачуть вуфківські грошики.

Після подвійного чи потрійного монтажу фільм знову йде на перегляд – і тут уже його остаточно забороняють, як ідеологічно шкідливий і з художнього погляду для демонстрування непридатний.

А далі він десь зникає, про нього остаточно забувають.

І раптом за рік тумби вдягаються в чепурні кольорові плакати, що захоплюють подих, коли на них дивишся:

Всесвітній бойовик! Шедевр кінематографії!

Сто сімдесят п'ять тисяч уже бачили!

Кіноепопея на 6 частин!

Світовий революційний рух вдало сполучається з любовною інтрижкою!

Кінотрагедія

"Холерина – Малярина"

за романом Зінаїдо Кастраті[10].

Постава[11] славетного режисера Малахоліна.

Публіка лине до кінотеатру, стіни тріщать від галасливої юрби, деркоче кіноапарат, скаженіють кіномузики зі спеціально підібраними номерами ("Потеряла я колечко" і "Смело, товарищи, в ногу") – і перед здивованим, зворушеним, зрушеним, приголомшеним, остовпілим глядачем миготять прудкі кадри, що їх під доглядом свого чоловіка настраждала зірка екрана – Самоперська.

Сценарій втілено у фільм.

На очах у публіки бринять сльози.

Жаль от тільки, що ніхто до цього часу не догадався зробити хімічний аналіз отих сліз.

Цікаво, який процент жовчі в тих сльозах?

Закінчуючи свій короткий кінопідручник, я дозволю собі висловити глибоку подяку тим висококваліфікованим кінофахівцям, що не заважали мені своїми порадами та вказівками.

Мушу зауважити, що, складаючи цього підручника, я через брак часу не ставив собі за мету дати всевичерпне описання кінематографічної справи.

Молоді кінематографісти, що бажають докладніше вивчити кіносправу, хай почитають відчити РСІ[12] та відповідних судових органів.

_____________________


Примітка

Гумористичний нарис Леоніда Чернова (Малошийченко) "Подарунок молодим кінематографістам" вперше був виданий у Харкові 1930 року видавництвом ДВУ окремою книжкою, до котрої крім цього нарису додано оповідання Чернова "Хвороба Дубинського". Тут текст представлено за виданням: Леонід Чернов (Малошийченко), "Чудаки прикрашають світ", Київ, "Темпора", 2021, серія "Наші 20-ті".

[1] Всеукраїнське кінофотоуправління (ВУФКУ) – державна кінематографічна організація, яка діяла у 1922-1930 роках. (Тут і далі у виносках примітки упорядниці Ярини Цимбал).

[2] Пікфорд Мері (англ. Mary Pickford; 1892-1979) – американська актриса театру й кіно, зірка доби німого кінематографу.

[3] 35 метрів плівки при швидкості проєкції 24 кадри в секунду становлять приблизно півтори екранних хвилини.

[4] Солопій Черевик – персонаж повісти Миколи Гоголя "Сорочинський ярмарок", а також екранізації цієї повісти 1927 року (реж. Григорій Гричер-Чериковер).

[5] "Совкіно" – радянська фотокінематографічна державна організація і кінокомпанія.

[6] Посередробмис – Посередницьке бюро з працевлаштування (найму і розподілу) акторів та інших театральних працівників, існувало в СРСР у 1920-1930-х роках.

[7] Візитка – однобортний чоловічий піджак, спершу призначений для візитів.

[8] Ньям-ньям – одна з назв народу занде в Центральній Африці.

[9] "Вечірнє радіо" – щоденна газета, виходила у Харкові в 1924-1929 роках, спочатку російською мовою, в середині 1929-го українізувалася. Видавало РАТАУ.

[10] Обігрується назва фільму "Кіра Кіраліна" (1926) за однойменним романом Панаїта Істраті.

[11] Постава (заст.) – постановка.

[12] Робітничо-селянська інспекція (РСІ) – система органів влади, які займалися питаннями державного контролю.

1 2