Страшенно живучий...
ЕПІЗОД СЬОМИЙ (продовження другого)
Одного ризу Лопуцька сидів з гнилими інтелігентами, якраз тоді, коли Україна надсилала помандрувати по Европах своїх найкращих синів, квіт українського творчого інтелекту. Цеб-то, звичайно, і Лопуцька.
Лопуцька заговорив тому про майбутні Европи, але кляті інтелігенти й тут поставилися якось чудно й навіть, здалося Лопуцькові, нахабно. А інтелігент щось сказав інтелігентці якоюсь чужою мовою і вона посміхнулася. Теж нахабно. Після цього інтелігент взяв та й каже:
— Пробачте, каже, товариш Лопуцька, це ми про своє.
"Ох і..." подумав Лопуцька, бо справедливо обурився. Але при цьому він посміхнувся і сказав "прошу", як і кожна культурна людина з орієнтацією па Захід. Тільки що "мерсі" не додав...
Потім інтелігентам дали вечеряти і гади теж почали випивати. І Лопуцька почастували.
Потім всі втрьох пішли з клубу. Лопуцька тримав інтелігентку під ручку, як Чемберлен чи поет Ромен Ролан. Не гірше.
Але ж душа йому була пролетарська...
І коли інтелігент зупинився купувати цигарок, згадав Лопуцька Перекоп і темні ночі, отакісінькі, як зараз...
Маєте приклад — що то значить пролетарська істота. Лопуцька Перекопу не бачив, але згадав. А інтелігентка бачила (хоч, правда, з вікна вагону), але не згадала.
Отже трапилась неув'язка...
Словом, Лопуцька образився і позичив у інтелігента три карбованці, бо вирішив скористуватися з вільного часу й загострення сприймальних здібностей, щоб поглибити деякі свої побутові знання. Для цього поглиблення був найкращий час — дванадцята година. Погода теж була чудова — ніякого притулку не потрібно. Як то казав якийсь русотяп — "и под каждым ей кустом"...
ЕПІЗОД ВОСЬМИЙ (що не обов'язково продовжує сьомий, але може існувати й сам собою)
Без економбази існувати не можна — раз. Радянська копійка карбованець охороняє — два. Вимагати решти іноді незручно — три. Отже Лопуцька розміняв три карбованці, купивши пачку цигарок "Мозаїка" (27 коп.) і дві пачки сірників (3 коп., а одна — 2 коп.).
Дякуючи таким обставинам, Лопуцька вранці мав ще біля 1½ карб. — Мудрість ніяк не заважає талантові... це вже не тов. Сольц, а я кажу...
На ранок Лопуцька написав незабутні рядки свого майбутнього роману.
" ... Бренькотів червіньковими бруньками зеленастий вогневий кущ. Дмитро вогневим списом просякав безодні. Спис було виконано з молота та ковадла.
Дзеленчала Зулейманка тренькливими зойками, як ластівками сизими..."
За це вона одержала руб-двадцять. (Це теж я від себе інформую, в романі цього немає)...
ЕПІЗОД СЬОМИЙ (закінчення)
Між іншим — інтелігенти виходять назовсім із цієї історії: вдруге все єдине трьох карбованців позичити не вдасться, а згадувати Перекоп — не варт.
— Тоже ще... задається... подумаєш... — схарактеризував Лопуцька гнилу інтелігентку.
ЕПІЗОД ДЕВ'ЯТИЙ
Надійшов час їхати по Европах. І поїхав Лопуцька до Европ...
Про це він, звичайно, напише аркушів з десять, видавництво надрукує, а ви купите й прочитаєте. А поки-що я спробую розказати те, що чув безпосередньо від Лопуцьки. (Я й забув сказати, що Лопуцька — мій добрий приятель. Правда, ставиться він до мене із страшенним призирством, бо я ще й досі не потрапив ні до "Столичного Пролетария", ні до "Вечірнього Радіо", але це призирство трохи пом'якшується тим, що я йому даю фору на біліярді 15 очків і виграю).
Відчуваю слабість свою, але не наводжу стенограми Лопуцькового оповідання з міркувань технічних: не гаразд зловживати крапками.
Приїхав Лопуцька до Берліну. Першою чергою, звичайно, пішли всі до магазину, щоб пристойно одягтися. Ясна річ, що не буде ж пролетарська держава жалкувати якихось доларів для найкращих представників українського творчого інтелекту. Ясна річ, що одягся Лопуцька, як Чемберлен або поет Ромен Ролан. Не гірше. Костюм — світлий, сірий, з ріжними взірцями: зеленястими, червінькуватими й жовторудуватими. Черевики рожеві, як жіноча шкіра. Рукавички довелося взяти які були —жовто-зеленкуваті, бо инших на пролетарську руку Лопуцьки не знайшлося. Краватки описати не можна. Закордонна краватка неймовірної краси. На вулиці всі звертали увагу. Капелюх — тіролька з соломи завтовшки у Лопуцьків палець.
Словом, подивився на себе Лопуцька в велику люстру й аж очі заплющив, бо дійсно — дуже красиво...
— От би коли Перекоп згадати, — промайнула Лопуцькові думка, як ластівка сизою хмарою...
А крім цієї була ще одна пригода у Лопуцька у Берліні, столиці Німеччини.
ЕПІЗОД ДЕСЯТИЙ (йде після дев'ятого)
Йшов якось Лопуцька вулицею і дивився вітрини, а також і взагалі навколо, насичуючись, як суха губка, матеріалами для пролетарської твірчости... І чого-чого тільки немає в тих вітринах!..
Але ось відчув Лопуцька владу фізіології. Становище кепське, бо до готелю далеко. Сунув був Лопуцька у двір, але якийсь буржуазний двірник, шейдеманівець і посіпака буржуазії, почав його розпитувати про щось. Лопуцькові було говорити ніколи й він побіг далі. Але ж і далі було не краще. — Повсюди — кати трудящих.
Раптом побачив Лопуцька серед вулиці невеличку хатину. Праворуч двері, ліворуч двері. Праворуч напис, і ліворуч — напис. Але що саме написано — бог знає. Але в одні двері входять чоловіки, а в другі — жінки.
Лопуцька підбіг до будиночка, потягнув носом — жах! — Нічим потрібним не пахтить... Вибору не було. Мент грізний. Краще в чотирьох стінах, ніж серед вулиці. — І Лопуцька вскочив.
Вскочив і остовпів. — Назустріч — буржуазна. Товста, поважна, вкланяється чемно й щось запитує.
— .....! — гукнув у відчаю Лопуцька.
А вона проклятуща знов запитує.
Лопуцька затанцював на місці, заскреготів зубами й буржуазна зрозуміла й простягла руку.
Лопуцька подивився на руку, потім па буржуазну, знову заскреготів зубами й загарчав. Буржуазна зрозуміла серйозність моменту, вийняла з кешені 20 пфенігів і показала Лопуцькові.
Тоді Лопуцька зрозумів, що треба платити. Думка про нещадний буржуазний зиск трудящих майнула сизою ластівкою, як хмара, хоч в голові й без того був жах. — Лопуцька заплатив, не вагаючись.
Буржуазна провела його до ряду дверей і відчинила одну. Лопуцька був прожогом кинувся в середину, але клята буржуазна сунулася й сама.
— Ой! — та й годі — міг тільки подумати Лопуцька... І справді... А буржуазна дістала з якогось кошика клапоть паперу й почала начищати те, що й без того було чисте, як у церкві...
Врешті все кінчилось хороше.
ЕПІЗОД ОДИНАДЦЯТИЙ (йде після десятого)
Лопуцька почав тоді оглядатися навколо, насичуючи свій пролетарський мозок матеріалом для майбутньої пролетарської творчости.
На стіні — якісь ящики. У ящиках дірочки. Над дірочками написи: 5, 10, 20, 50.
Лопуцька витяг дрібних і почав кидати пфеніги. За п'ять вискочив папірець — такий хороший і пахтить добре. Лопуцька подивився, понюхав і сховав у кешеню. За десять — знову сувій паперу. Лопуцька розгорнув — у середині велика дірка. Лопуцька подумав, догадався, покрутив головою на такі буржуазні витребеньки й теж заховав папер до кешені. За двадцять — вискочило таке, що його Лопуцька одразу пізнав, бо й дома користувався не раз. Зрадів страшенно, бо з собою з дому не взяв, а тут не знав, як купити. Отже Лопуцька всі свої гроші по двадцять пфенігів покидав у дірку й зробив запас, бо він і тут мав на увазі поглиблювати свої побутові знання.
Врешті, за п'ятдесят пфенігів вискочила якась пляшечка. На пляшечці щось було написано й окремо було додано папірця — теж з написом... Лопуцька не зрозумів нічого Дивився, крутив пляшечку, витяг корку, понюхав — пахтить не дуже приємно. Словом — чорт зна що. І п'ятдесят пфенігів.
І товаришів питати нема рації, аджеж всі вони — найкращі представники українського творчого інтелекту...
ЕПІЗОД ДВАНАДЦЯТИЙ (теж сам по собі)
Але дуже скоро все вияснилось. Лопуцька, прагнучи поглибити свої знання побуту, познайомився якось ввечері з дівчиною. Дівчина була полька. Отже все вийшло чудово. Виявилось, що раз є пляшечка за 50 пфенігів, то речей по 20 пфенігів зовсім не потрібно. Дівчина розказала й показала, що куди й як. Лопуцька був задоволений і визнав, що буржуазна наука дечого варт. — Він навіть додому зробив запасу пляшечок в п'ятдесят, але на кордоні йому лишили тільки дві. З цього моменту, між іншим, з'явилося в Лопуцька критичне ставлення до радвлади, яке й призвало його до його історичної місії, що про неї буде далі.
НЕ ЕПІЗОД. А ВЗАГАЛІ ПРО ЕВРОПУ
Інших подій, про які варт розказувати, у Берліні з Лопуцьком не трапилось. Не трапилось їх і по інших містах Европ, бо культура буржуазна, як відомо, бідна, одноманітна й вихолощена. Про це Лопуцька докладно напише в своїй книжці про Европи. — А дівчата там врешті такі, як і в нас. Хіба тільки що чистіші, беруть не дуже дорого і коли й лаються, то не по-нашому. Правда, декого з них Лопуцька навчив у певній мірі нашій мові...
ЕПІЗОД ТРИНАДЦЯТИЙ
Коли Лопуцька повертавсь, на кордоні в нього відібрали не тільки 48 пляшечок, що заміняли двадцяти-пфенігові штучки, але й ще декілька корисних предметів: три автоматичних ручки, пару черевиків, матерію на сукню жінці (я й забув сказати, що Лопуцька жонатий, але жінку має нецікаву й нелітературну — так собі, тільки для дитини та обіду годиться) і інші. І нічогісінько не помогло, так таки й пропали речі.
Я не кажу, що це була причина, але це був привід, щоб Лопуцькові повернути на нову колію, на якій він і вславився на вік.
НЕ ЕПІЗОД, А ПОЧАТОК ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ
Збагачений величезним досвідом закордонного життя і мудрістю життя тутешнього, доживши до дорослого віку, Лопуцька відчув, що не все гаразд в нашій країні. Він переконався, що він вибранець, що він все бачить значно яскравіш, ніж всякі урядовці, що для них тримати кермо пролетарської держави — це просто професія. І Лопуцька побачив, що кермо це часто скероване не так, що воно дає курс хибний. І Лопуцька відчув соціяльне замовлення — виправляти ці хиби.
Важко б було й менш чутливій душі, ніж Лоиуцькова, не відчути своєї місії, не відчути своєї величности.