Тому перед від'їздом, третім (і як каже історія, останнім) спеціальним завозом колоністів на молодому коникові потихеньку зорав величенький город біля палацу (якийсь там римський імператор саджав же капусту!), поле під наяву жито-пшеницю, не забув і традиційні для герцога поля кукурудзи і сорго. Хвалю, звичайно, герцога, але всі віники у герцогстві на той час були його виробництва. Як там, у попередньому світі: "Фірма віників не в'яже, фірма робить домовини".
Але сіяли вони й старий город. Якщо були довгі справи на селі, то зупинялися у старій землянці, вона була у жилому стані.
Жила у палаці ще одна жінка з дітьми, бо чоловік, збудував новий дім і на радостях, розваливши землянку, запив. Пляшку шукав зі скіпкою у темряві, чи що, запалив нову добру хату. Прокинувшись, жінка вихопила на обидві руки дітей, вискочила у двір, наказала сидіти і не ворушитись. Побігла у дім і витягла чоловіка, що задихнувся, не вижив, попутно потягнувши дівчинку, що майже підійшла до дверей, звідки вже гнало полум'ям. Погорільця дружила з жінкою герцога на ґрунті любові до в'язання. От Ліза і взяла Горпину-вдовичку з діточками до себе.
У землянці жила жіночка, яку чоловік по-п'яні бив смертним боєм, то священик провів сепарацію (щось на зразок роз'єднання без розлучення). Герцогиня і надала їй притулок. Чоловік вже неодноразово приходив, тверезий, тихий та гладко виголений, просив повернутись. Ця Устина говорила йому, що повернеться рівно за рік від початку сепарації, як сказано отцем Онуфрієм. Герцогині ж довірилась, що навіть приголубила його подалі від дітей, щоб не микався на кожну спідницю, що шелестить мимо. Казала, що ще місяці зо три хотіла би побути подалі, бо синці вже пройшли, а налупцьований поперек ще дає взнаки. На цьому етапі політичної інформації про події у князівстві Всеволод, не стримавшись, чмихнув. Сюди б оскаженілих від гендерності некрасивих баб останніх десятиліть його попереднього життя. Задавили би жирною масою бідну Устю за таке приниження їх клятого гендеру. Але ж зараз дике Середньовіччя, з радістю подумав Всеволод, то буде несвоєчасним будь-яке втручання герцога у події.
Грошики, що отримувались будівельниками та дорожниками були потрачені їх жінками на різний товар, що везли кораблі з Європи до англійських колоній та завернули до острів'ян. Завернули до Атлантиди непрошені, але ж герцогство не Японія, то у князя не вистачило душевних сил відвадити їх. Ех, сюди б мікадо чи камікадзе, як там вони звуться, з країни сонця, що встає. Врешті-решт вийшло не так і погано, бо у селах різко побільшало не тільки жіночих дрібниць, а й реманенту, інструменту та оснастки, які герцог таки забув привезти.
Задоволені торгом голландці пообіцяли показатись і у наступному рейсі.
20
1702. Мимо князя прошкандибав Петро, чорновусий інвалід, хлопець, який ніяк собі не міг знайти потрібне сусідам і посильне ремесло, тільки займався, як усі, домашнім господарством, а у нього — найбільша сім'я на острові. Густокоса, чорноброва кароока Наталка подарувала йому двічі по дві дитини, здорових і гарненьких, але як на князя, трохи циганкуватих. Тут продуктові подачки не годяться, треба щось системне. Роздуми привели князя до ідеї, що пора у герцогстві починати епоху просвіти. До елітної групи були приєднані педагогічні курси, де у Всеволода вчилися покалічені воїни, які на його погляд, могли бути викладачами. Таких знайшлося двадцять чотири людини. По схильностям він поділив їх на дві спеціалізації – гуманітарії та природно-технічні.
Найперші, хто познайомились з українською абеткою, були двоє граверів по міді. Текст буквара разом з малюнками був гравійовано на мідних листах форматом приблизно А4.
Читанка і Граматика були набрані. Літери вийшли десь 16 кеглю, князь безпощадно вертав літери, що не відповідали середньому. Після невдач та дослідів друк став чистий і з рівномірною окрасою. Тираж був 12 екземплярів, три художники дали свої ілюстрації, для кожної книжки оргінільні.
Перебравши і оцінивши потенційні можливості наших інвалідів, — професор він, чи ні, — Всеволод вибрав додатково одинадцять найбільш метикуватих, найстаршому з яких було 22 роки. Ще вибрав з хлопчаків віку 8-13, найбільш тямовитих та приєднав основних осіб острівної верхівки. З останніми було найважче, але князь, не заморочуючись психологією, попросив учитися кожного наодинці крижаним тоном, який не передбачав відмови. Звичайно, це був початок лікнепу (ліквідація неписьменності, тотальне навчання населення грамоті та письму).
Але потрібні були модерні абетка та правила письма. Не заморочуючись, князь на основі кирилиці, яку вивчав у школі і використовував все перше життя, склав буквар, читанку і граматику. Віршики поривався давати про листячко, про сонечко, про людяність. Приказки, веснянки, казочки. Ні, Всеволод не ліз до людей з національною свідомістю. Рано. Хай будуть несвідомо українцями.
Ні, Сашко Завірюха не був тоді народним співцем, а був спокійним курсантом, який більш любив географію, чим віршування. Його знаменита поема "Становлення. Битва перша", яку проходять зараз у гімназіях імперії, графства та у герцогстві, була написана років десять по тому. А цикл сонетів… Та ну, краще гляньте у підручник, розділ "Виникнення оригінальної літератури Островів і континентальних імперії та королівства". Спочатку Всеволод організував типографію, де випустив Новий Завіт та з паралельним перекладом отця Онуфрія з церковнослов'янської. І з безпощадною правкою архаїзмів герцогом. Потім також гарнесенько віддрукували й "Начальну читанку" та "Граматику", пізніше — "Географія та історія світу". В останній було повно неточностей, але по дрібницям. Приїхавши у Францію, герцог добряче її відкоригував, то друге видання було цілком пристойне і за змістом. Взагалі, поліграфія була однією з найбільш освоєних князем ремесел, коли той у першому житті подумки конструював українську державу середньовіччя.
Хлопцям-курсантам Всеволод чітко сказав, що вчить їх для того, аби вони навчили всіх дорослих князівства та були вчителями молоді у школі, що будується. Коли була добра погода, ліцеїсти вчились де завгодно, хоч біля копиць сіна. Перипатетики, та й годі. У сезон дощів – збирались у Палаці Мусонів. Тоді йшли письмові роботи та математичні вправи. Вчив Всеволод їх десь вісім місяців, а потім розпорядився, щоб кожен підданий князівства навчився читати і писати. Врешті-решт це рішення саботували до половини жінок і не менше чверті чоловіків. Герцог пропустив це мимо очей, платили ж потроху вчителям всі. Рівень продуктивних сил острова поки не потребував тотальної грамотності. А інваліди, що стали вчителями, трохи вирівнялись у своєму добробуті. Школу для багато чисельних діточок, що потихеньку підростали, герцог планував безплатною і збирався накласти шкільний податок на чотири яточки, що торгували спиртним та тютюном у селі.
Тяглової сили не вистачало, то бички не йшли одразу на відкорм та під ніж, як це було у 21 столітті. Вони уникали сумної долі по молодості йти на м'ясо та ставати яловичиною. Перетворившись у результаті нехитрої операції з бичків на воликів, ставали потужними волами у ярмі. На вулицях почалося постійне звучання "цоб-цоб" (повертай наліво), цабе-цабе (звертай направо), а найчастіше, звичайно, "цоб-цабе" (ідіть прямо). Завбачливі українці не вірили у тишу і волів тримали ще й тому, що неповоротких круторогих не конфіскують у армію, якщо скінчиться тихе життя.
У порт підійшла невеличка військова ескадра із Франції. Моряки вийшли на берег, де підприємлива частина поселян розгорнула яточки з крамом, домопеченими наїдками, самогоном із буряка та ін. Монопольку на алкоголь герцог не ввів, заборонив лише робити спиртне із винограду.
Адмірал передав Всеволоду доходи з його маєтків, куди менші від звичайного. Щось треба робити з тамтешнім майном. Також передав лист із міністерства, де запропонували налагодити зв'язки з іншими французькими колоніями. Адмірал навіть запропонував зробити візити у складі ескадри. На таке нівелювання, прирівнювання до дійсно французької Канади чи Луїзіани герцог був подумки не згодний, то відповів, що треба ґрунтовно підготуватись до візитів. Ніхто не заперечував, то раннім вечором ескадра підняла вітрила, а Всеволод почав згадувати політичну карту Америки на цей рік.
Малярі вже дорозписували Палац мусонів. Єлизавета, у своїй звичайній манері працювати "тихою сапою", відібрала чотири найталановитіших художниці (Три висвітились книжними мініатюрами, одна – розписом собору) та пред'явила главі держави ескізи. Заморочений справами Всеволод відмахнувся, про що зараз жалів. То пішов по приміщенням. Герцог звернув увагу на велику картину у залі скарг та прохань. Під картиною був підпис. Він підійшов ближче і вичитав "Марія Магдалина, що збирається купатися". На полотні дівчина була ще тільки біля води. Волосся, взяте на кінський хвіст, а не розпущене, за звичаєм художників, що не хочуть лаятись з аскетами та ховають ним зовнішні статеві ознаки дівчат, а люди з надто запальним темпераментом, домальовуючи у свідомості того, що й близько нема на картині (це їм дається побіжно, бо ж звичних латок тканини ніде не видно) таки сприймають це мало не за "ню".
Дівчина стоїть повернена на три чверті до глядача, вона тільки-но спробувала воду, що якраз скраплює з ступні. Вода явно зимна. Та і вся картина зроблена в холодних ранньосвітанкових тонах. Жорстокий єгипетський бог, палаюче світило Середземного моря, яке тільки невіглас може сплутати з життєдайним Ярилом Дніпровських слов'ян, ще не розпекло до млості і нестями узбережні пагорби, але записане і проглядається у генетичному коді довгуватих та вузьких лез жорсткої трави, ребром якої у дитинстві можна було порізатись. Але це якщо і справді провести тим ребром травички по зап'ястю чи ребру долоньки. А так, декілька травинок, причавлені, виглядають з-під лівої ноги Марії. Ще вони розсипані там-сям по не дуже й піщаному, скоріше каменистому, біляводдю, пляжем яке Всеволод би остерігся назвати.
З точки зору чоловіка, фігурка Магдалини довершена, контраст між талією та нижнім і верхнім обхватом навіть трохи більший, ніж проклятий за старості герцога всіма феміністками світу стандарт 90-60-90.