А чого це фіктивно? Ти ж сам казав: "Хто тебе там, ступо квадратна, візьме?" А як візьме, то ти ще тому, доплатиш 10 відсотків. Цікаво, з яких прибутків? Хіба що з трусів від цього... Берлусконі.
ДЖЕК. Соррі... Від Версаччі.
КЛАРА. Я вже вам казала, щоб хоч мені не морочили голови. Вони такі від Версаччі, як я від Берлусконі. То що — розлучаємося?
ВАСИЛЬ. Я сказав — фіктивно. А ти що, Джеку, скажеш?
ДЖЕК. А я що? Вам видніше. Самі розбирайтесь.
КЛАРА. Між ступою і собакою. Так, Джеку? Ви це хотіли сказати?
ДЖЕК. Я хотів сказати, що справді, якщо вже у вас не склалося... То може на певний період і варто розлучитися... Хоча б фіктивно... А там...
ВАСИЛЬ. Де там?
ДЖЕК. Ну, в Америці... Поживете, адаптуєтесь і там побачите.
КЛАРА. Я згодна... Там справді побачимо. Так що доплюсовуй до свого "легіону" й мене. І по руках. Джеку, перебивайте. За свідка будете. (Подають один одному руки, Джек перебиває). Що, дочекався, собако?
ВАСИЛЬ. Не починай.
КЛАРА. А то що буде? Ступою квадратною обізвеш?
ВАСИЛЬ. Прошу, не починай.
КЛАРА. А я вже вільна.
ВАСИЛЬ. Будеш. Фіктивно.
КЛАРА. Ми всі фіктивно... вільні: і ти, і я, і він... (Показує на Джека).
ВАСИЛЬ. Я все зрозумів. Тоді я побіг. У стриптиз-клаб... (Вискакує на вулицю. Клара за ним).
КЛАРА. Ти мене, собако, залишаєш на цього американця?
ВАСИЛЬ. Ти ж вільна. А він — українець.
КЛАРА. Українець?
ВАСИЛЬ. Так, американець українського походження.
КЛАРА. Можливо, але він же мужик.
ВАСИЛЬ. Ти так гадаєш?
КЛАРА. А ти?
ВАСИЛЬ. А мені звідки знати? Я ж тобі не жінка-чоловік.
КЛАРА. Але я жінка.
ВАСИЛЬ. Ну й що з того?
КЛАРА. А як почне клеїтися?
ВАСИЛЬ. Нагадай йому про українські звичаї, традиції.
КЛАРА. Які саме? Їх багато...
ВАСИЛЬ. У нас брати до сестер у ліжко не лізуть.
КЛАРА. Але він брат по твоїй лінії! Моє дівоче прізвище не Марченко. А Ступченко...
ВАСИЛЬ. Так це ти знаєш, але він же не знає...
КЛАРА. А як поцікавиться? Я ж йому збрехати не зможу. Він як не як — наш гість...
ВАСИЛЬ. Але перш за все він мій брат.
КЛАРА. А якщо не подивиться на традиції, звичаї? У них же, американців, ніхто тих традицій не дотримується... Ти бачив, якими він очима дивився на мене?.. З-під тих окулярів... Від Берлусконі.
ВАСИЛЬ. Від Версаччі. Тоді нагадаєш йому, що він брат Васі. А я твій чоловік, і повторюю: в нас, українців, родичі до родичів не липнуть...
КЛАРА. А як скаже, що він тобі ніякий не родич...
ВАСИЛЬ. А віник у руках для чого?.. Скажи, що, мовляв, оголосимо... персона нон грата і нікакіх каков. Ну, я побіг... Маю угоду підписати. Зі стриптиз-клабом.
КЛАРА. Може зі стриптиз-клубом?
ВАСИЛЬ. Яка різниця?! Так Джек каже. Їм наші труси дуже сподобалися.
КЛАРА. Американські?
ВАСИЛЬ. А я що кажу?
КЛАРА. Ти кажеш: "наші".
ВАСИЛЬ. Я ж образно. Від Версаччі. Ну, я побіг... А ти мені тут дивись... (Біжить).
ДІЯ ДРУГА
Картина перша
Клара повертається до кімнати. Джек лежить на ліжку. Вдає, що читає газету. Побачивши Клару, схоплюється.
ДЖЕК. Соррі, екскузьмі... Я лежу, як у себе вдома...
КЛАРА. Нічого, нічого, Джеку. Лежіть, лежіть. Ви ж не гість, а можна сказати, родич. У вас такий важкий день був. А де студент?..
ДЖЕК. Ван-Гог? Колюньчик?.. Помчав у майстерню... Світло і тіні... Веррі вел...
КЛАРА. А ви лежите?
ДЖЕК. Лежу. (Дивиться на Клару поверх окулярів). Може б і ви, Кларонько, прилягли?!..
КЛАРА. Дякую. Я не так втомилася. Тільки слухала ваші теревені...
ДЖЕК. Може біля мене приляжете, сонечко ви наше?..
Клара несподівано зупинилася. Розтулила рота, почала ковтати повітря.
КЛАРА. О Господи... Це я чую, чи мені тільки почулося? Мабуть, щось нервове. Перевтомилася. Ці дві роботи і цей собака таки мене доведуть...
ДЖЕК. Перевтомилися, голубонько. Перевтомилися, зозулечко. Вам треба відпочити. Приляжте, моя люба. (Джек встає, підходить до Клари, бере її за стан. Вона здивовано дивиться йому в очі).
КЛАРА. Це ви?
ДЖЕК. Це я.
КЛАРА. З Америки?
ДЖЕК. З Америки.
КЛАРА. З Манхеттена?
ДЖЕК. З Манхеттена.
КЛАРА. Брат Васі?
ДЖЕК. Брат Васі.
КЛАРА. Ущипніть мене.
ДЖЕК. За що?
КЛАРА. За будь-що. Аби я прокинулася.
Джек її щипає за сідниці.
ДЖЕК. Отак?
КЛАРА. Ще раз ущипніть. Ще раз. (Джек продовжує щипати).
КЛАРА. Не мацайте, а щипайте, а то я ще не прокинулася.
ДЖЕК. Я не мацаю. Я щипаю.
КЛАРА. І це ви брат Васі?
ДЖЕК. Брат Васі.
КЛАРА. І щипаєтесь?
ДЖЕК. Може я не все так роблю. Я ж старий парубок. У мене досвіду нема. Може приляжете.
КЛАРА. А як Вася прийде?
ДЖЕК. Так це не надовго...
КЛАРА. Якщо не надовго, то чого його ото й лягати?
ДЖЕК. Вася так скоро не прийде. Він у стриптиз-клуб побіг... Ми встигнемо.
КЛАРА. Що "встигнемо"? Ущипніть мене ще раз. О Господи. А ти куди дивишся? (Вона дивиться на ікону. Хреститься). Ви хоч ікону поверніть до стіни очима. Він же на нас дивиться. Гляньте, які в нього очі. Який погляд. Це ж гріх. О Господи!.. Не дивіться так. Я ще для себе нічого не вирішила. Хай він спочатку скаже. Дайте мені води. Кров ударила в голову. О Боже, не дивіться так на мене. Я ще не грішниця. Ніколи не думала, що під час цього Бог може так на тебе дивитися і не відвертати від тебе очей...
ДЖЕК (подає їй склянку води). Випийте, моя солоденька.
Клара п'є, хоче тремтячою рукою повернути йому склянку. Вона падає. Розбивається.
КЛАРА. От лихо...
ДЖЕК. Це на щастя, моя зозулько. На щастя...
КЛАРА. Може й на щастя...Тільки це ж моя іменна склянка. Вася на день народження подарував. Подивіться, що з Клари залишилося. Руїна.
ДЖЕК. Нічого подібного, зіронько ви моя, ви гарно збереглися.
КЛАРА. Я про склянку кажу. Там же Вася написав: "Вася плюс Клара. Навіки разом". А тепер що — розрив, як Україна з Росією.
ДЖЕК. А я про конфігурацію подумав.
КЛАРА. Яку конфігурацію?
ДЖЕК. Вибачте, про вашу фігуру.
КЛАРА. А що з моєю фігурою? Вона уже й вам не подобається... Ви насміхаєтеся з мене...
ДЖЕК. Що ви, зозулько моя!.. У вас фігура, як тумба...
КЛАРА (пополотніла). Що?
ДЖЕК. Як золота тумба в овальному залі Білого дому...
КЛАРА. Так я вам і повірила...
Джек підходить, намагається її обійняти.
КЛАРА. Не треба... І руки прийміть... Вася казав: "Головне, не звикай до чужих рук".
ДЖЕК. Але ці руки можуть стати вашими руками, солоденька ви моя. В обмін на серце.
КЛАРА. Що? Моє серце на оці ваші руки? Гадаєте, якщо я фіктивно розлучилася, то вже насміхатися наді мною можна?!
ДЖЕК. Я ж не насміхаюся, кохана ви моя. То я від хвилювання. У мене зараз таке хвилювання, неначе я божеволію.
КЛАРА. Так одружіться на мені...
ДЖЕК. Так я ж сказав, що тільки божеволію. Але ще не зовсім божевільний.
КЛАРА. Я це помітила. Були б божевільним, то... одружилися б.
ДЖЕК. Таке хвилювання, таке хвилювання... До божевілля доходить...
КЛАРА. У мене також хвилювання.
ДЖЕК. Яке там у вас?.. У вас тільки склянка розбилася. А в мене серце розбите... Ще тоді, на Манхеттені... Як тільки я побачив вашу фотографію. Міс ви моя, Україна... Де та склянка?.. Хай і я втамую свою спрагу.
КЛАРА. На що ви натякаєте? Яку ще спрагу? Ви гадаєте, що вам ось так легко упаде манна з неба? Це вам хіба пустеля Мойсея? І не смійте навіть думати про це...
ДЖЕК. Але, люба ви моя, який мужчина, коли залишається сам на сам з жінкою, думає про щось інше, ... крім манни небесної?.. А особливо, коли він голодний...
КЛАРА. Я теж голодна. Але ж терплю.
ДЖЕК. Я десь читав, що жінки від природи терплячіші.
КЛАРА. То може підігріти вам українського борщу? Він утамує голод.
ДЖЕК. Венера ви моя. Я не про борщ думаю. Я борщ і сам підігрію. А ви зараз підігріли моє охололе за десять років перебування на кам'яному Манхеттені колись гаряче серце. Воно там стало, як камінь... А тепер, коли я побачив вас, воно ожило. Як оживає людина після, здавалося б, смертельної автомобільної аварії.
КЛАРА. Ви вже забалакуєтесь. Відхиляєтесь, як колись нас учили в школі, від генеральної лінії партії.
ДЖЕК. А я про що? Я теж про партію. Коли ми будемо удвох, складемо таку партію, що всі скажуть: оце справжні партнери!.. Красунечко ви моя незрівнянна!..
КЛАРА. Ви знов насміхаєтеся з мене?..
ДЖЕК. Ви ж писана красуня. Такої Ван-Гог і той же Гоген не намалюють. Таку тільки створити природа може.
КЛАРА. Ви це серйозно кажете?
ДЖЕК. Я це серйозно кажу... Ви як у Ботічеллі... "Народження весни"... Так у нього картина називається... Красунечко, ви моя!
КЛАРА. О Господи... Доведете ви мене до гріха... Невже все це серйозно?
ДЖЕК. Більше, ніж серйозно. Вродливиця ви моя...
КЛАРА. А він же мені, собака, каже, що я вже на ступу схожа...
ДЖЕК. Неправда. Повірте моєму слову. Слову джентльмена...
КЛАРА. Він мені вбиває в голову, що десять років тому була кубинською гітарою, а тепер — українська ступа. Так і каже: "Ти глянь на себе в дзеркало. Де твоя талія? Де твій корсет? Ти — ступа квадратна!" Хіба я можу більше терпіти?
ДЖЕК. І я так само... І в мене вже терпець уривається... Зозулечко ви моя... Ви мені сьогодні навіть у сні приснилися...
КЛАРА. Не повірю, якщо ви мене не переконаєте...
ДЖЕК. І що я маю робити?
КЛАРА. Одружіться на мені.
ДЖЕК. А якщо я це зроблю, то що буде?
КЛАРА. Василь збожеволіє від ревнощів.
ДЖЕК. І що це вам дасть?
КЛАРА. Він захоче знову зі мною одружитися і вдруге полюбить. Так мені казав один вчений-психолог.
ДЖЕК. А чому він на вас не одружився?
КЛАРА. Хто?
ДЖЕК. Отой психолог? Заради експерименту.
КЛАРА. Так він же теоретик. А я практика шукаю.
ДЖЕК. Але я вас майже не знаю. Мені треба перед цим серйозним кроком у моєму житті трохи пожити, придивитися, зважити.
КЛАРА. Так тоді ви на мені й не одружитися. Якщо будете так довго думати. Та ще й зважувати... А хіба не бачите й так, яка я працьовита?..
ДЖЕК. Я це помітив ще по приїзду з Нью-Йорку... А Василь ще й відчув. Ви постійно з віником...
КЛАРА. Тож тепер, я зрозуміла, і ви хочете відчути?
ДЖЕК. Так, серденько... Але не віник... Для цього є голова студента і плечі Василя.
Джек падає перед нею на коліна, обіймає її за стан.
КЛАРА.