— В них не той авторитет, щоб говорити просто так.
— І чому в мене на роботі пропонують варіанти виїхати, а потім Марго розповідає мені те, що розповіла? — спитав я у відповідь на питання Дані.
— Тому що щось відбувається, — сказав Даня.
— Цікаво, що говорять по наших телеканалах, — відповів я.
— Мені позавчора барменша сказала, що Зеленський сказав, що хвилюватися немає причин, — Даня зробив паузу. — Я перед російськими новинами "Дождя" спробував подивитися наші новини, але там, навпаки, розповідали, як все мирно на кордоні з Кримом. А російські ліберали якраз нагнітають по повній.
— Якби була реальна загроза, то логічно для нашої влади попереджати про це, — зауважив я.
— Або, навпаки, логічно не попереджати, — сказав Даня. — А сама наявність російських вояк на нашому кордоні так довго — це не попередження?
— Схоже, щось буде, — сказав я знову.
— От і я про це, — відповів мені Даня.
— Напевно, справа все-таки в Донбасі. Якщо і нападати, то щоб закрити це питання вже назавжди, — подумав я вголос.
11.02.22
Влад приїхав раніше, ніж ми домовлялися. Його зустрів Даня. Я зміг звільнитися тільки через годину. Вони весь цей час проговорили на кухні.
— Як справи? — підійшов я до Влада і потиснув йому руку.
— Даня каже, що буде війна, — сказав мені Влад.
— Я вже теж думаю, що щось точно буде, — відповів я.
— Я вам скажу, що буде. Всі швидко про все домовляться і розійдуться по домівках, — сказав самовпевнено Влад. — Ми навіть про це не дізнаємося.
Ми спустилися і сіли в мерседес Влада.
— Слухай, а ведуться жінки на твою машину? — спитав Даня, який сів на переднє сидіння.
— Думаю, що були такі, — відповів Влад, повільно виїжджаючи з двору.
— І що, тобі це якось допомогло в житті? — допитувався Даня.
— Ні, — відповів коротко Влад.
— Бачиш, це не важливо, — сказав Даня, розвернувшись до мене і засміявся.
— Чого ти смієшся? — спитав Влад.
— Ти знаєш про Марго? — спитав у Влада Даня.
— Це та, яка захомутала якогось багатого чувака? — запитав у відповідь у Дані Влад.
— Ага. Саме та, — Даня розповідав, що я зустрічався з нею вчора, показуючи Владу на мене пальцем. — Він думає, що якщо в нього буде мерседес, то вони зможуть нарешті бути разом.
Влад теж посміявся. У відповідь на це я розповів йому, чому Марго їде в Дубаї. Після чого, здалося мені, Влад призадумався. Потім я розповів йому після короткої паузи про пропозиції в моїй компанії щодо виїзду з Києва на деякий час. Ми виїхали на кільцеву дорогу і їхали з періодичними заторами практично в тиші.
— Я прив'язаний до Києва, — сказав Влад після деякої тиші. — Навіть якщо щось почнеться, все моє життя тут.
— А хтось з вас говорив Артуру, що ми йому подаруємо? — спитав Даня.
— Ні. Зараз скажемо, — сказав я.
— А Шаіра? Як же сюрприз? — спитав Даня.
— Ти думаєш, що він би нам сказав, що краще дарувати, без її відома? — запитав Влад у Дані у відповідь.
— Так, — сказав Даня.
— Ну тоді ти не знаєш, що це так не працює, — втрутився я.
— О, ти багато знаєш про те, як працює цей світ. А найбільше — про жінок, — сказав саркастично у відповідь мені Даня.
— Єдиний в машині, хто це знає — я, — пожартував Влад. — З гіркого досвіду.
— Знаєте, всі, хто мають серйозні стосунки, хоч раз та скажуть тобі, що от всі баби як баби, а його особлива, — вів далі Даня. — Або не справляться зі спокусою хоч раз тебе запитати з викликом і повними щоками гордості, щось таке: "Ти бачив мою дружину?" При чому, скоріше всього, це буде така сама баба, як і всі баби в цьому світі.
— Ну, Шаіра дійсно справила класне враження, — сказав я.
— Вона ще більше враження справить на тебе, коли Артур, як побита собака, знову з'явиться в нашому житті після того, як вона розлучиться з ним, — відповів мені пихатим тоном Даня.
— Так він нікуди не зникає, — відповів на це йому я.
— Ти наївний дурень, — сказав Даня. — Тепер, щоб я був вхожий в їхній дім, мені потрібно бути достатньо пристойним для цього. Завести стосунки з порядною жінкою, знайти роботу.
— Перестати пити, — додав я, перебивши його. — До речі, ви говорили про рехаб?
— Так, — сказав Влад. — Даня приїде після весілля до нас на деякий час.
— Прямо з твоєї хати в хату, повну наркош, — сказав мені Даня, розвернувшись, і я навіть у напівтемряві все, що я бачив, це його підбите око. — До речі, дякую тобі, що приютив мене на цей місяць.
— Так вже менше виходить, ніж місяць, якщо після весілля, — сказав показово радісно я.
Ми вже були в Бучі, під'їжджали до Варшавського ринку, біля якого жили Артур і Шаіра. Коли ми вийшли з машини, Даня підкурив і попросив нас зачекати на нього.
— А ви ж теж не були в них вдома? — спитав він.
— Ні. Вони тільки недавно переїхали сюди, — сказав Влад.
— Затишне місце, — додав Даня, озирнувшись. Навколо нас були нові п'ятиповерхові будинки.
Ми піднялися на третій поверх. Артур нам відкрив двері. Позаду нього стояла Шаіра. Першим зайшов я. Це була маленька однокімнатна квартира з гарним ремонтом. Мені всміхалася Шаіра. Я підійшов до неї і обійняв. Я пройшов на маленьку кухню і присів у найвіддаленішому місці біля виходу на балкон. На столі були дві піци, бутерброди з анчоусами і снеки. Влад зайшов другим на кухню і сів біля мене. Даня довго і повільно роззувався в коридорі, розповідаючи щось Артуру. Шаіра підійшла до нас і спитала, як справи. Ми перекинулися парою слів.
— Алкаші, — заходячи на кухню, скінчив Даня свою розповідь Артуру про підбите око. Він присів з протилежного до мене кінця столу. — Я так бачу, мені залишилася тільки табуретка. Анчоуси? — Даня взяв бутерброд.
— Хтось буде коньяк? — спитав Артур.
— Я за кермом, — сказав Влад.
— Я буду, — відповів я. Даня підняв руку і кивнув головою не сказавши ні слова. Артур поставив на стіл три чарки.
— В нас є рагу, — запропонувала Шаіра. — Тільки приготувала.
— Якщо чесно, я голодний, — сказав Даня.
Я з Владом відмовилися, сказавши, що нам буде достатньо піци.
— Сала у вас немає? — запитав Даня з легким провокативним сміхом, згадавши, що Шаіра мусульманка. Це викликало у неї легку усмішку.
Ми випили по першій чарці. Шаіра подала Дані рагу. Як тільки вона поставила рагу перед ним, він взяв її руку і поцілував.
— О, як це мило, — здивовано промовила вона і сіла поряд з ним.
— Давайте з місця в кар'єр, — сказав Влад. — Ми хочемо вам подарувати путівки в Єгипет після весілля.
Артур і Шаіра переглянулися.
— Не треба, — сказав Артур.
— Насправді, — не дала йому договорити Шаіра. — Нам якраз мої батьки подарують путівки.
— Куди? — спитав я.
— В Єгипет, — відповів, сміючись, Артур. — В старий добрий Єгипет.
— Клас! — сказав я. — А на які числа? Одразу після весілля?
— Двадцять п'ятого лютого їдемо на дванадцять днів, — сказав Артур і почав наливати по другій чарці.
— Ну тоді за гарний відпочинок! — промовив я тост, викинувши вперед себе руку з коньяком. Ми випили по другій.
— Значить, я вам подарую тюль і фіранки, — сказав, доїдаючи рагу, Даня.
— А що ж тоді вам подарувати? — спитав я.
— А за скільки ви хотіли подарувати нам путівки? — спитав у відповідь, оглядаючи нас всіх Артур.
— Ті, які дивився я, коштували 1200 доларів, — відповів Влад, радий, що йому не треба вже цим займатися. — Тоді ми вам подаруємо гроші, вони точно вам пригодяться, щоб ми не гадали і не купували непотрібні речі.
— Якщо чесно, нам гроші зараз точно не завадять, — сказав Артур, радий, що Влад запропонував варіант з грошима сам.
— От і чудово! — підсумував я.
— Ви вже знаєте: буде хлопчик чи дівчинка? — спитав Даня.
— Ще ні, — сказала Шаіра.
— А кого більше би хотіли? — спитав знову Даня.
— Однаково, — відповіла Шаіра.
— Я би хотів хлопчика, — сказав Артур.
— Вже думали про імена? — спитав я.
— Думали, але ще не придумали нічого, — відповів Артур.
— Артур пропонував назвати, якщо це буде хлопчик, Рустамом, — додала Шаіра.
— Рустам звучить, як про людину, яка не їсть свинину, — сказав Даня задумливо.
— Рустам Артурович, правда ж, звучить? — спитав Артур.
— Рустам — це ж середньоазійське ім'я? — запитав я.
— Наскільки я зрозумів, у нього перське походження, — сказав Артур.
— Головне, щоб їв свинину, — сказав знову Даня.
— Що ти вчепився до тої свинини? — спитав, сміючись, Влад.
Ми випили по третій чарці. Даня пішов на балкон курити. Я з'їв шматок піци і подумав: чому мені б не поїсти теж рагу.
— Шаіра, а є ще рагу? — спитав я.
— Звичайно, — вона зраділа і швидко підвелася й підійшла до плити.
— Мабуть, і мені тоді, якщо можна, — попросив з усмішкою Влад.
— Звичайно, — повторила Шаіра ще більш піднесеним і радісним голосом.
Ми почали їсти рагу, Шаіра була рада, з балкона повернувся Даня.
— О, вони нарешті дозріли до рагу, — сказав Даня, заходячи з балкона.
— Так, як ти до рехабу, — відповів Влад.
— Даня лягає в рехаб? — спитав здивовано Артур. — Ти готовий відмовитися від алкоголю? — звернувся Артур до Дані.
— Ні, — сказав Даня, взявши пляшку коньяку, налив тільки собі, поставив її і випив показово сам. — Але вже час спробувати знову.
— Знову? — спитала Шаіра. — Ти часто п'єш?
— Я алкоголік, Шаіро, — сказав Даня, але якось легко, наче не хотів в це вірити.
— Без рехабу не можеш просто кинути пити? — спитала Шаіра.
— Більшість не може, — втрутився Влад. — Вони будуть казати все, що завгодно, що не хочуть або що вони не алкоголіки, що вони можуть зав'язати в будь-який момент, але насправді не можуть. Ілюзія контролю.
— То чому Даня так спокійно лягає в рехаб? — спитав Артур, звертаючись до всіх, і після цього повернув голову до Дані і звернувся до нього: — Раніше, наскільки я пам'ятаю, ти до білої гарячки взагалі не бачив берегів.
Даня, не відповідаючи, всіх оглянув, знову взяв пляшку коньяку і налив собі чарку, випив її сам і без відповіді пішов знову на балкон курити. Вже майже вийшовши на балкон, він розвернувся і сказав: "Розповім, коли повернуся".
— Може, й ми вип'ємо? — спитав я. Після цього Артур налив нам з ним по чарці. — За тебе, брат, — сказав я йому.
— Як тобі з ним живеться? — запитав мене Артур.
— У вівторок прийшов пізно ввечері п'яним і побитим, а так більше нічого не було, в усьому іншому все спокійно, — відповів я.
— Я коли згадую, то не розумію, як ми не вляпалися в щось серйозне, коли жили разом, — сказав Артур.