Куранти б'ють,
або 8 — це 4
Найнелюдяніший винахід людини — годинник.
Наче ми й без нього не знаємо, яким швидкоплинним є час!
Не пам'ятаю, хто сказав, але влучив як у око, — якщо замислитися, найзловісніший звук — це цокання годинника…
Але! Тисячоліттями — задовго до Різдва Христового — люди із садомазохістською затятістю тільки те й робили, що винаходили годинники.
Пісочні — ну, ті бодай не цокають.
Сонячні — на щастя, теж не цокають.
Водяні — клепсидри. Ті не цокали, але вже могли видавати якісь звуки: дзюрчання, капання крапель.
І, зрештою, механічні. Ті, що цокають!
Німецьке місто без веж — не місто. А вежа без годинника — не вежа. А годинник без бою — не годинник! А винятки лише підтверджують правило.
Танштайн, що розташований у Баварії біля кордону з Чехією, куди нас занесла підла путінська війна проти України, — село маленьке. Але церкву, а отже, й вежу з годинником та боєм має.
І кожні чверть години цей годинник дзвонить: чверть години — один удар, пів години — два, три чверті — три, повна година — чотири.
Та чотири удари — це ще не все! Годинник має віддзвонити ще й час, що настав. Одна година дня (або ночі) — один удар. Десята година — десять ударів. Таким чином, наприклад, о четвертій ранку (або дня) лунає вісім ударів: чотири — сповіщають, що минула чергова повна година, а ще чотири — вказують на поточний час. П'ятнадцять ударів — це одинадцята година. І тільки північ та полудень обходяться лише чотирма ударами. Повна година завершилася, але далі дзвонити нема про що: нуль годин.
Ні, хочете чи ні, а до цього ще треба звикнути! Бо як воно буває: ідеш собі вулицею, ні про що таке не думаєш, аж раптом у тебе над головою — БАМ!!! Так можна з незвички й заїкою стати!..
Але німцям, як виявляється, і цього замало!
О шостій ранку, відбивши належний час, годинник влаштовує передзвін ще на добру хвилину. Радійте, селяни, новий день настав! Ура! Усім підйом! Ні, це не друкарська помилка! УСІМ — а не о сьомій. О сьомій встає лише лінивий. Тому о шостій — підйом для всіх.
А передзвін о дев'ятій вечора — це загальний відбій: час спати, теж усім.
Дякувати Богу, хоч опівночі передзвону немає. А може, варто було б? Привід же є: як-не-як, нова доба настала…
І раптом однієї ночі годинник на церковній вежі зупинився…
Не було ані восьми ударів, ані дев'яти, ані передзвону о шостій ранку…
І час у селі теж зупинився.
В усьому світі він продовжував іти, а Танштайн випав із усесвітнього потоку…
Втім, ні, не зовсім, звичайно! Адже сьогодні кожен має ще й індивідуальний час: наручні годинники, смартфони, які давно замінили кишенькові годинники, що колись, за незапам'ятних часів, були і рідкістю, і розкішшю.
Сьогодні годинники висять удома на стіні, є на столі чи на полиці.
І всі, кому треба було зрання їхати на роботу — кому до Нойнбурга чи Реца, кому до Швандорфа, а кому, можливо, й ще далі — до Регенсбурга, — усе одно прокинулися вчасно. Ледь чутно грюкали дверцята автівок, ледь чутно починали буркотіти мотори…
У другій половині дня годинник на церковній вежі полагодили.
І він задзвонив знову!
І здавалося, що від радості ще гучніше, ніж раніше! І Танштайн знову повернувся в потік усесвітнього часу!
І отут виявилося, що весь той час, поки годинник стояв, селу бракувало саме цього — бою курантів на церковній вежі.
червень 2022
Мовне питаннячко
— Казав же йому: не пиши готською!
— Але це ж він: мене й готською читатимуть!
— Це я йому теж казав: від скромності ти не помреш.
— А він і не від скромності помер.
— Іще б! Пити діжками!
— Але ж це в нього така філософія була! Яка література без цього!
— Філософ, хай йому грець! А нам отепер що з цим робити? Ти готську розумієш?
— Ні.
— І я ні. Та й що робити?
— А чого питаєш? Зверху вже сказали: видавати. Треба видати — живий класик.
— Вже не живий.
— Тим більше.
— Але чому наше видавництво?!
— Розкручене. Престижне…
— А ми його зараз розоримо…
— Хіба їм не однаково? Ну загине видавництво — інші знайдуться.
— Так… Охочі дупу лизати завжди знайдуться…
— Та не впадай до відчаю. Ми це все одно вміємо краще.
— Дупу лизати?
— Тіпун тобі на язик. Книжки видавати!
— Гаразд. Видамо. А що далі? Хто цю книжку купить?
— Вигадаємо що-небудь.
— Наприклад?
— Почекай. Про книжку потім. Спочатку про інше. Що на першому місці? Реклама! А ми таку рекламу зробимо!.. Уяви собі: наш найголовніший! Відео для телебачення. Тримає книжку, гортає, робить щасливий вигляд і на полицю ставить.
— А він що, готську розуміє?
— Не сміши мене! Він і рідної не розуміє! Щоб погортати та на полицю покласти, мову знати не потрібно.
— А полиця в нього є?
— Задля такої справи подаруємо. Та ще багато-багато наших книжок поставимо. Теж реклама! Хто побачить — обов'язково й цю книжку купить.
— То ти пропонуєш видати її у двох примірниках?
— Непогано б. На двох примірниках не розоримося. Але… Навару не буде. Та й ТАМ не схвалять…
— Ну й що далі?
— А далі — книжка. Потрібно, щоб вона як цяцька виглядала. Щоб хотілося погортати. По-перше — обкладинка! Яскрава, приваблива — і його ім'я великими літерами!
— Готською?
— Ні! Зрозумілою мовою, нашою!
— А назва?
— Теж зрозумілою. Ну, наприклад, щоб не вигадувати, — твори.
— Гаразд. А далі?
— А далі, на жаль, все готською.
— Цікаво, він сам її розумів?
— А ніхто не відає.
— То ж, можливо, там і тексту немає — лише літери?
— А це хто зрозуміє? Хто в нас готську розуміє? Зате уяви собі: хтось купив, приніс додому, на полицю поставив, прийдуть до нього гості, побачать на полиці у вітальні цю книжку… Та ще готською!.. З такою повагою будуть на хазяїв дивитися… І собі потім обов'язково куплять!
— То що? Працюємо?
— Так! Геть сумніви! Працюємо!
— Готською?
Пауза.
— А ми маємо вибір?
червень 2026
Парад планет
Парад планет вперше у житті довелося мені спостерігати у Баварії.
Міг би, як кажуть, і вдома. Але вдома — війна…
А почалося все з Венери.
Є в мене така шкідлива звичка — ввечері, перед сном, викурити на балконі цигарку.
І ось одного вечора, коли небо було чисте, підіймаю очі та помічаю на заході якусь яскраву зірку.
От її я багато разів бачив і вдома. Ворота мого гаража дивляться якраз на захід, і коли я там затримуюся, іноді натрапляю на неї поглядом. І щоразу дивуюся — така яскрава, як вона зветься? Але дорогою додому геть про неї забуваю.
Але зараз вирішив — треба з'ясувати!
А як? Шукати в інтернеті мапи зоряного неба? Стривай! Адже кожний пошуковик має зараз штучний інтелект!
Гаразд, у нього і запитаю.
— Це Венера, — відповідає ШІ.
— Та ні, — не повірив я. — Венера занадто близько від сонця! А ця зірка стоїть високо, добрі тридцять градусів над обрієм.
— Тридцять градусів для Венери — не межа, — заперечує ШІ. І на додачу розповідає за власною ініціативою, що у липні відбудеться парад планет: Меркурій, Венера й Юпітер стануть на одній лінії. А згодом до них приєднається ще й новонароджений Місяць.
Оце було цікаво.
І справді — у середині липня поруч з Венерою з'явився Юпітер.
Але Меркурія я не побачив. Мабуть, він вже сховався за грядою пагорбів по той бік річки. Але й без нього видовище було цікавим.
І отут, не знаю, за якою асоціацією, раптом прийшли на думку вірші Володіна:
"А что природа делает без нас?
Кому тогда блистает снежный наст?
Кого пугает оголтелый гром?
Кого кромешно угнетает туча?
Зачем воде качать пустой паром
И падать для чего звезде падучей?..
Ни для кого? На всякий случай?.."
Цілком антропоцентричні вірші. Але у підтексті не менш сумні від цього. Вони лише здаються оптимістичними.
Та водночас почав вимальовуватися переклад українською:
"Ну як природа житиме без нас?
Кому тоді засяє сніжний наст?
Кого злякає навіжений грім?
Кого крізь морок приголомшить хмара?.."
Ще сумніший переклад, ніж вірші Володіна…
Трагічний…
Тому що "без нас"…
І я уявив собі.
Ядерна зима закінчилася. Небо знову чисте. Знову сяють казкові світанки й чарівні вечори. Знову планети шикуються до параду. І сиплються з небес падучі зірки. І горять полярні сяйва. Ще яскравіші, ніж раніше. І на землі лежить, можливо, сніжний наст. Але, напевно, брудний та радіоактивний…
Ну як природа житиме без нас?
А так.
Як жила до нас, при нас і житиме після нас…
Житиме. І демонструватиме свої казкові дива. Їй, природі, не все одно?
Не для кого… На всяк випадок.
З того часу, виходячи ввечері на балкон, насамперед дивлюся на Венеру.
На місце?
То, мабуть, надія ще є?..
липень 2026