Щойно сонечко пригріло,
Джмелик взявся вмить за діло,
Розпушив смугастий светрик,
І в політ зібрався перший.
Вдався мандрівник завзятий,
Всюди прагне політати,
Задзижчав товстун щосили,
Й звився в небо вище сливи.
Курс угору взяв рішучий,
Мов безстрашний джин летючий,
Висота геть не лякає,
Джмелик крильця файні має!
Облетів садок, повітку,
Зазирнув у кожну квітку,
В лапки назбирав пилку,
Пив медок та й досхочу.
А коли літать втомився,
Десь під дубом приземлився,
Відпочить присів на хвильку,
Й задрімав, як дід Василько.
Спить собі, сопе тихенько,
Й невтямки, не знав маленький,
Що літать навчивсь на вдачу,
Бо законів геть не бачив!
Народився він у полі,
Не вивчав законів в школі,
Та дарма – дзижчить, радіє,
Бо літати добре вміє!
Джміль літає проти правил,
Він про них не чув, прогавив!
От створити б апарати,
Щоб як джмелики літати!
02.07.2026