З цього приводу гуморесок і фейлетонів написано не менше, ніж дисертацій по ракових захворюваннях. Те і те, як відомо, — хвороба XX століття. Те і те поки що невиліковне. Поки існують у нашому житті телефони, доти і стоятиме проблема, як правильно відповідати на телефонні дзвінки.
Деякі автори вчать, що це треба робити чемно, культурно, я особисто теж дотримуюся саме цієї думки. Більше того, я вважаю, що людям не треба ніколи заперечувати чи відмовляти. Хай не ображаються. Отже, якщо до вас раптом зателефонували і поцікавилися, чи ви прийдете сьогодні, скажіть — "прийду".
— Тільки домовилися, не запізнюватися, — кажете ви і додаєте. — Візьми ніж і на всяк випадок мішок інкасатора...
Якщо трубка несподівано бренькне і ви щось почуєте таке, чого цитувати у товаристві не рекомендується, не ображайтесь. Людина пожартувала.
Коли номер вашого телефону збігається з номером якоїсь торговельної бази і вас постійно запитують:
— Петре Семеновичу, ви Фартушняку дозволили взяти норкову шапку?
Відповідайте:
— Дозволив. І не одну, а дві. Одну — дочці, а другу — дружині...
— Але в нього немає дочки.
— Йому краще знати, є в нього дочка чи нема, — кажете ви. — У нього дочка від першої дружини.
— Так він же казав, що взагалі не одружений. Що ця шапка для сестри...
— Він багато чого може казати. Він може сказати, що перший у космос літав він, а не Гагарін, ти що, повіриш? Ні, то видай чоловікові дві шапки і голови не морочи...
— Але він гроші на одну залишив...
— А ти видай дві...
— Він просив переслати.
— Так ти й перешли. Друга шапка піде за мій рахунок. Зрозумів?
— Зрозумів, — каже завскладом і тихо кладе трубку, хоч ви цього не чуєте, але догадуєтесь.
Зовсім інша справа, коли у вас номер телефону чи то збігається з трестівським, чи то люди набирають старий номер і весь час чогось у вас просять.
— Петре Семеновичу, то як бути з імпортним білилом?
— Що як бути? — перепитуєте ви, бо самі поки що теж не знаєте, як вам бути.
— Ну, Фартушняк просить.
— Як просить, так видай людині. Не в тебе ж просить. У держави...
— Я розумію. Але він ще хоче, щоб я виписав йому облицювальних плиток, клею і лінолеуму. Західнонімецького. По собівартості?!
— Якщо хоче, так випиши...
— Ми так і трест розбазаримо...
— Ну, ну, — кажете ви. — Ти там не дуже...
Якщо ж телефонні дзвінки стосуються пожежної команди, міліції чи швидкої допомоги, то відповіді повинні носити трохи інший характер.
— Негайно виїжджаємо, — кажете ви, не дослухавши товариша до кінця.
— Куди виїжджаєте?
— До вас, — відповідаєте ви.
— Але ви ж навіть адреси не записали.
— Ми тепер, щоб не витрачати багато часу, фіксуємо адресу по телефону... Світ науки і прогресу.
— Що ж ви фіксуєте, коли я не з своєї квартири дзвоню...
— Знаємо. Від сусіда...
— Від якого сусіда?.. Я з роботи, а дружина мені дзвонила з автомата.
— Ну, гаразд, давайте адресу, вік хворої і довго не затримуйте нас.
— А це "швидка"? — перепитує товариш.
— А ви ще сумніваєтесь? — перепитуєте ви його.
— Та, знаєте, якось все так просто, легко, без нервів. Не так, як на "швидкій"...
— Виправляємось, — кажете ви і кидаєте трубку. — Ну, здається, я здорово когось розіграв. Дочекаються вони сьогодні "швидкої допомоги". Пародія!
Коли ж вам скажуть:
— Ну, й ти безсовісний! Може, десь там людина помирає, а ти?.. Хіба цим жартують?
Смійтесь і кажіть:
— А що, вже й пожартувати не можна?
Жартуйте, але не з вогнем. Якщо у вас несподівано загорілась квартира, ви телефонуєте і вас запитують:
— Тільки що загорілась чи вже догоряє?
— А яке це має значення? — питаєте ви.
— Для нас, як для лікарів, це дуже важливо, чи покійний перед смертю потів, чи...
— Ви що, смієтесь?!
— Який може бути сміх, коли у вас будинок загорівся. До речі, якого кольору дим — чорний, синій, жовтий чи білий, молочний?
— Як ви можете?! — обурюєтесь ви.
— Нам це потрібно для протоколу.
— Синій з білим, — кажете ви.
— Ясно. Який поверх? Скільки у квартирі кімнат, вікон, дверей, балконів, виходів і куди ці виходи ведуть: на двір, вулицю чи базарну площу?
Ви все це перераховуєте, покусуючи від злості нігті і кепку, а вам у трубку кажуть:
— Не так голосно...
— Що не так "голосно"?
— Плямкайте не так голосно. Коли їсте, намагайтесь це робити тихо і непомітно.
— Ви збожеволіли, квартира ж горить?!
— Не у вас одного.
— Звичайно. Вже й у сусіда зайнялась, — полегшено кажете ви.
— От бачите, а ви тільки про себе думаєте. Егоїст!
— Ви нахаба! — не стримуєтесь ви.
— Не кричіть, — заспокоює вас голос. — Уже виїхали. Навіть воду цього разу прихопили, ха-ха-ха, і шланги. Тільки вони раніше заїдуть у Боярку, а тоді вже до вас. Як там горить, непогано? Слідкуйте! Ха-ха-ха...
У відповідь не кричіть:
— Та ви що?! Ви при своєму розумі?! У мене ж квартира горить, а вам жарти...
Не сердитесь: люди інколи теж люблять розваги, як і коти, хоч ті і ті вогню страшенно бояться.
Інша справа, коли у вас у квартирі не пожежа, а холодно, як на північному чи навіть південному полюсі. У кімнаті ні кіт, ні собака всидіти не можуть. Ви, закутавшись у старий мамин кожух (тепер доньчин — модний), сидите і лаєтесь:
— Скажи, совість у них є? Чому вони не подають тепла?
У цей момент лунає у вашій квартирі телефонний дзвінок.
— Алло! Котельня? — чуєте ви голос в трубці.
Не кажіть, будь ласка: "Йди ти до біса!" Не вживайте й інших слів на зразок:
— Ні, ви помилилися номером.
Ліпше за все сказати:
— Так, котельня, — і у вас на душі раптом стає тепло і весело.
— Слухайте, що ви там робите?
— Сидимо, старик. Розклали маленький вогник, гріємось.
— А совість у вас є? У мене в квартирі вода у відрі замерзла.
— Це погано. Такою запивати лікарі не рекомендують. Можна підхопити ангіну або катар...
— Ви мені киньте ці жарти. У мене в квартирі холодно...
— У мене в кочегарці, уяви — те ж саме. Але я гріюсь. Горілкою. Мав півлітру "Екстри". Тепер грамів сто, не більше, залишилося. Запросив би тебе, та собі мало. Так що переходь на самообслуговування. Смикани гранчак і до ранку не турбуй людей...
— Ну і нахаба ж ви!
Не ображайтесь. Не кидайте трубку, не відповідайте йому взаємністю — це не в магазині, де продавець і покупець, якщо вірити табличкам, мають бути завжди взаємно ввічливими. Кажіть:
— Нахаба?! Це ти, старик, точно визначив. Але скажи, тобі від цього тепліше стало?
— Слухайте, я буду скаржитися.
— Скаржся, старик, скаржся. Тепер всі скаржаться. Тільки їм нічого не допомагає, бо нікому ні холодно, ні жарко. Один ти замерз.
— Ви свиня! — раптом вилітає з трубки аж на саму середину кімнати разом з паром.
— Е-е! Це вже не культурно. А ще, мабуть, інтелігент, і так ображать простого кочегара.
— Але ви п'яний, як свиня, — кричить товариш у трубку, радий, що хоч, нарешті, додзвонився до кочегарки.
Раді й ви. Розігруйте ж і далі.
— Свині, старик, ніколи не п'ють. Свині — не люди. І не їдять квасолі і взагалі бобів. Людині з елементарною освітою це варто знати.
— П'яний хам!
— П'яний, — повторюєте, — і хам. Признаюсь чесно: люблю на роботі випити. Запиши. Випивав би дома — жінка не дозволяє.
— У мене дитина хвора, ви розумієте, — переходить товариш на інший тон, в якому вчуваються любов і батьківські почуття.
Не піддавайтесь. На вас ніякі сентименти не повинні впливати, як заклики до совісті і порядності. Вас не видно, ви на телефоні. Червоніти нема перед ким.
— Слухай, — нарешті кажете ви, бо відчуваєте, що товариш ось-ось кине трубку і побіжить до сусіда за електроплиткою чи електрокаміном. — Чого ти лаєшся? Ти б краще півлітру приніс. Через хвилин десять, від сили двадцять, у тебе в квартирі було б, як на екваторі. Міняю градуси на пару?! Ну?
— Де ж я тобі в цю пору півлітру візьму?! — переходить і він на "ти", бо й не підозрює, що має справу з таким солідним чоловіком, як ви. — Магазин же до семи відпускає.
— Переплати карбованця. Не затискуй. Не в грошах щастя, — пояснюєте ви. — Щастя в теплі і в затишку!
— Ну, чорт з тобою. Побіжу до сусідів. Самогон п'єш?
— Якщо не смердить гумою і цукровим буряком.
— Не смердить!
— Ну, тоді алюр! А то я через тебе і твої розмови ледь не задубів. Да-а-а. Алло! Не забудь там щось і на закуску прихопити. Можеш не підігрівати, У кочегарці підігріємо. Топити ж все одно доведеться. Так що не витрачай часу...
— Ви там знахабніли остаточно, — каже він вам.
Зробіть вигляд, що на цей раз ви вже образилися.
— Ти знову за своє. Знову лаєшся. Зараз кину трубку! —загрожуйте. — У мене рідкісна професія. Кожна установа запрошує...
— Але у вас зовсім немає совісті...
— Таке селяві, як французи кажуть.
— Ти грамотний!..
— Суцільна грамотність та інтелігентність. Так що часнику і цибулі на закуску не принось. Від часнику мене нудить, від цибулі голова болить. Щось інше в холодильнику пошукай. Може, є шпроти, сайра. Мені подобається горбуша, сервелат. Полюбив печінку тріскову і краби, але після того, як їх почали вивозити за кордон...
— Ну, і сволота ж ти, — каже він вам.
І в цьому випадку не ображайтесь. Продовжуйте тим же голосом. Адже всі ці слова адресуються не вам. Уявному кочегарові.
— Куди нести, знаєш?
— Знаю, — каже вам простуджений голос. — Ось жінка "Перцівки" дістала. "Перцівку" п'єш? Смолу б ти пив з дьогтем!
— Це не харчі. Тут я не перебираю, — смієтесь ви. — П'ю і "Перцівку", і самогон, і навіть, як батюшка казав, пиво.
Ви, задоволені і щасливі (для щастя, як бачите, треба небагато), кладете трубку на важіль і, потираючи руки, міряєте кубатуру кімнати, думаючи: "Купив дивака. Оце десь лається, зустрівшись з кочегаром. Турне ж його кочегар за ту пляшку. Ще й, може, наб'є. Так йому, наївному, і треба!"
Минає якийсь певний час — щасливі за годинами не слідкують, і ви раптом чуєте, що батареї нагріваються, як метал у кузні.
— Ти ба! ... — ви скидаєте зі своїх плечей гуцульський ліжник, а по-шотландському — плед, берете в руки газету і починаєте переглядати "У світі цікавого і смішного". Якщо ж несподівано пролунає знову настирливий дзвінок не кидайтесь, будь ласка, до телефону. Ліпше відчиніть двері. 1 коли помітите на порозі незнайомого, то не цікавтесь, чи він випадково не кочегар. Він сам все про себе скаже:
— Це ви з себе кочегара розігрували? Ви пляшку горілки просили?
Не ніяковійте, а тільки запитайте його:
— А ви принесли?
Якщо він прийшов тільки для того, щоб поцікавитися, чи є у вас совість, то скажіть йому:
— Скільки можна повторюватися — я ж вам по телефону казав: нема.
— Я так і думав, — відповість він, грюкнувши вашими дверима, ніби вони не житлово-комунальні.
— Але в мене є почуття гумору, — гукніть йому вслід. А якщо через день-два вам раптом відріжуть телефон чи принесуть штраф за дрібне хуліганство, то перш, ніж вигукнути: "Що за дурні жарти", краще задумайтесь, а чи не втратили ви часом того почуття.