О, мій розважний і золоточолий,
Самотній, мудрий, тихий і сумний!
Скінчились, врешт, гонитви за престолом,
Припнуті мрії сохнуть, як човни.
Тобі – здається – затишно в опалі
І, вивільнившись з-під важезних нош,
Так хороше: не думати – що далі,
І так утішно: плакати під дощ.